Версiя для друку Обговорити в форумi

Це зазвичай у нашому переповненому транспорт╕ можна почути вислови-покруч╕: м╕сця “стояч╕“ чи “сидяч╕“.
Саме ц╕ слова зринають у св╕домост╕, коли зустр╕чаються на мо╖х ки╖вських маршрутах пам’ятники, зокрема, письменникам. Можете, звичайно, сперечатися з╕ мною, однак вважаю: у столиц╕ Укра╖ни загалом нема╓ жодно╖ скульптури, котра б вражала до глибини душ╕ ╕ запам’яталася як щось надзвичайне, неперевершене. Причина в тому, що ми й дос╕ живемо в╕дрижкою “лен╕нсько╖ монументально╖ пропаганди“. Х╕ба що днями в╕дкритий пам’ятник Олен╕ Тел╕з╕-Шовген╕в у скверику б╕ля Ки╖вського пол╕техн╕чного ╕нституту вихоплю╓ться з кола за╕деолог╕зованих образ╕в. Добре, що автор Володимир Щур зум╕в вирватися з полону стереотип╕в. Зв╕сно, це не так просто, бо загалом наш╕ м╕ськ╕ скульптури начебто виготовлен╕ за двома-трьома лекалами. Лекало номер один — письменник “стоячий“. Лекало номер два: письменник “сидячий“. ╢ ще номер три: “обрубаний“, себто погруддя або поясний скульптурний портрет. Але ж ╕сну╓ ще символ╕чне, не буквал╕стичне вир╕шення образу!
Почн╕мо з╕ стар╕йшини: Нестор-л╕тописець. В╕н сто╖ть ╕з розкритою книгою в руках. Оск╕льки н╕хто не зна╓ достеменно, яким в╕н був зовн╕, постать подана узагальнено — ╕ це все-таки надало ф╕гур╕ хоч яко╖сь стильност╕. Додамо сюди “стоячих“ Григор╕я Сковороду, Тараса Шевченка, Лесю Укра╖нку (обидв╕ скульптури — на площ╕ ╖╖ ╕мен╕ та в парку), Шолом-Алейхема. “Сидяч╕“ постат╕: Олесь Гончар, Максим Рильський та Олександр Пушк╕н. До реч╕, ц╕ два поети мають ще по погруддю: перший — б╕ля Л╕тературно-мемор╕ального музею в Голос╕╓в╕, другий — б╕ля транспортного ун╕верситету на площ╕ Слави.
Скульптурн╕ бюсти в╕дтворюють образи класик╕в: ╤вана Котляревського, ╤вана Франка та Олександра Довженка. Микола Гоголь ув╕чнений поясним бронзовим портретом на Русан╕вськ╕й набережн╕й. М╕ж ╕ншим, арх╕тектурно абсолютно не вписаний у прост╕р — пам’ятник затиснений пом╕ж невиразними будинками. ╤ задум зовс╕м не прочиту╓ться: Микола Васильович мав би пересв╕дчуватися, що “редко какая птица долетит до середины Днепра“, однак про це треба напружено фантазувати.
Сво╓р╕дною ╕нтригою для Ки╓ва ╓ пам’ятник Махтумкул╕ серед скверика пооб╕ч вулиц╕ Прор╕зно╖. Неспод╕вано виринув в╕н одного чудового дня саме на цьому м╕сц╕. Я зупинилася, приголомшена, перед постаттю основоположника туркменсько╖ л╕тератури, якого читала, на жаль, т╕льки в перекладах. ╤ тут таки виникло запитання: а чому на цьому м╕сц╕ — саме йому пам’ятник, а не Гомеру, наприклад, або Шексп╕ров╕ чи Байрону? Н╕чим не вмотивована присутн╕сть. Х╕ба що поряд — посольство ц╕╓╖ кра╖ни…
Власне, мова про те, що хоч би як╕ “лекала“ були, “стояч╕“ чи “сидяч╕“, зрештою, це — класичн╕ форми, головне ж — ма╓ бути ориг╕нальне вт╕лення. Буквал╕зм, брак творчого бачення постат╕ того чи ╕ншого класика — ось б╕да. Ув╕чнений Олесь Гончар мало чим в╕др╕зня╓ться в╕д Максима Рильського: обидва сидять кожен на сво╖й бронзов╕й лавц╕ надзвичайно напружен╕. Так╕ пам’ятники — трафаретн╕, позбавлен╕ символ╕чного начала. Пригадую, як ще за радянських час╕в вир╕знялися роботи литовських скульптор╕в М╕кенаса та Йокубон╕са. В ╖хн╕х творах — внутр╕шня суть людини, а не т╕льки ╖╖ зовн╕шня подоба. Вразив, прим╕ром, пам’ятник Генр╕ху Гайне в Гамбурз╕ як символ вразливого, зболеного в╕дпов╕дальн╕стю за ц╕лий св╕т серця. Зрештою, яке ориг╕нальне трактування людських особистостей залишив нам ген╕альний укра╖нець Олександр Архипенко! ╤ хоч як дивно, найвиразн╕ший пам’ятник Шевченков╕ (укра╖нськ╕ скульптори Михайло Грицюк, Юл╕й Синькевич, Анатол╕й Фуженко) — у Москв╕: рв╕йний, бунт╕вливий Тарас, що п╕дняв ╕ веде Укра╖ну. 
Варто згадати пам’ятник Шота Руставел╕, який подарували киянам грузинськ╕ побратими. Дуже ц╕каво трактований образ цього лицаря духовно╖ велич╕. ╤нша р╕ч, що весь комплекс при однойменн╕й вулиц╕ в центр╕ нашо╖ столиц╕ перевантажений каменем — загубилася ╕нтимн╕сть куточка, його ориг╕нальний м╕крокл╕мат.
Повторюся: це мо╓ суб’╓ктивне бачення. Хтось може мати ╕ншу думку. Та впевнена: давно пора зв╕льнятися в╕д буквал╕зму, мовляв, “це к╕нь, а не корова“. Мистецтво — не коп╕я д╕йсност╕, а переконлива самобутн╕сть образ╕в, чи не так?

Людмила ТАРАН.

На св╕тлин╕: Президент Укра╖ни В╕ктор Ющенко б╕ля пам’ятника Шота Руставел╕ в Ки╓в╕.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 25.09.2009 > Тема "З потоку життя"