Від радянського Станіслава до українського Івано-Франківська. 1944-2013 (1946 рік, частина 1)

Радянське минуле Івано-Франківська ще до сьогодні дуже яскраво проявляється у багатьох сферах життя. Як не як – майже пів століття ідеологічної роботи. Тому ми ведемо на нашому сайті рубрику, у якій пишемо про деякі події з життя радянського Станіслава, а пізніше – Івано-Франківська. Дивовижно, але в багатьох речах минуле не так вже й разюче відрізняється від сьогодення. Та й загалом цікаво згадати – як же воно було. Бо, незважаючи на всі ідеологічні та трагічні моменти в історії, місто жило своїм життям, результат якого ми спостерігаємо дотепер.

1946 рік, частина І

Вибори-вибори…
Початок 1946 року в Станіславі був цілком присвячений виборам до Верховної Ради СРСР. По Прикарпатті їздив агітпоїзд, який возив плакати, агітаторів з лозунгами, портрети кандидатів, цілу бібліотеку, а також кіноустановку. Багато в чому агітація та нав’язливість виборчого процесу були вельми схожі на сучасні вибори. За тією лиш різницею, що тоді вибору практично не було. Однак сам день голосування був прирівняний до визначного свята і ознаменувався урочистими концертами та заходами.
Завершилось виборче дійство полум’яними публікаціями у «Прикарпатській правді» про «вияв любові до радянської влади і комуністичної партії», справжню демократію тощо. А через декілька місяців читачі отримали відомості про те, як проходять вибори у США. Звісно, там йшлося про низьку явку виборців, а демократією і не пахло… «Загниваючий капіталізм», одним словом.

Вічна тема чистоти
Напевно чистота на вулицях – це те, чим Івано-Франківськ зможе ще нескоро похвалитись. Адже традиція брудного міста тягнеться ще від 40-х років минулого століття. Прибирали начебто і тоді, і зараз. У чому ж проблема?

У січні 1946 року в битву за чистоту вступили домогосподарки. Обурившись тим, що сміття з-під будинків не вивозять, дороги не чистять, вони зайнялись цим самі. Крім того, самостійно доглядали водоколонки. Незабаром на їхню ініціативу відгукнулись працівники державного банку, а також студенти та викладачі Станіславського учительського інституту. Але й цього було замало.

Брудними залишалися багато вулиць міста – чим далі від центру, тим брудніше. Критичною ситуація була на ринках. Тож у березні щодо чистоти вийшла обов’язкова постанова міськради про проведення санітарної чистки міста та про запобіжні заходи проти шлунково-кишкових захворювань серед населення міста. У квітні ж з’явилась постанова про визначення міського звалища для сміття та нечистот. Навряд чи це допомогло, бо публікації про неприбрані вулиці й далі з’являлись у «Прикарпатській правді», навіть попри те, що громадськість регулярно ходила на недільники.

Особливо потерпав від бруду вокзал. Привокзальна площа не прибиралась. У приміщенні періодично пробігали миші і пацюки, відвідувачі курили, незважаючи на заборону, а книгу скарг та побажань видавали лише для написання похвали.

Побутове
У 1946 році на Прикарпатті взялись за раціоналізацію відходів Надвірнянського нафтоперегінного заводу. З них виготовляли колісну і взуттєву мазь, пасту для підлоги, мило тощо.

У березні в с.Рибно Кутського району запрацювала електростанція на річці Черемош. Селяни на 5 км прокопали канал, збудували водяний млин та устаткували електростанцію.

Здача склотари була доволі вигідною справою для любителів пива. Станіславський пивзавод приймав пляшки місткістю 0,5-0,6 л для пива та 0,35 л для лимонаду. За 4 пляшки давали 1 л пива.

У травні газовий завод Станіслава розпочав виробляти світильний газ для використання у побуті. Жителі міста, які мали газопровід і газовий лічильник та бажали користуватись газовими плитами, мали подати відповідну заяву до газового заводу. У «Прикарпатській правді» додавалась детальна інструкція, як запалювати і гасити конфорку.

У 1946 році з’явився дозвіл на користування приватними радіоприймачами. Однак їх необхідно було реєструвати в обласній дирекції радіотрансляційної сітки міста. Крім того, слід було оплатити абонентську плату. Втім, саме радіомовлення, вочевидь, могло би бути кращим. Новини слухачам пропонувались застарілі, а диктори часто робили помилки.

Жахи нашого міста: страшні ляльки і посушливі околиці

У 1946 році Станіслав страждав від браку питної води. Потуг домогосподарок не вистачало, тому часто у водоколонках не було води. Більше того, втамувати спрагу не можна було навіть у буфетах. Як пише «Прикарпатська правда», скрізь торгували лише горілкою і вином, а про воду навіть мови не було.

Тогочасні іграшки не відповідали педагогічним та художнім вимогам, були страшні, небезпечні, а до того ж – дорогі. Іграшка-кури, яка мала зображувати курку, коштувала 22 крб. 14 коп. Насправді ж це був необструганий обрубок дерева, у якому важко було впізнати курку. Ведмедик у Станіславі випускався зеленого кольору. Лялька коштувала 90 крб. і, за описом «Прикарпатської правди», була потворною, з паличками замість рук та у дивному одязі. Лев не мав гриви й більше нагадував собаку. Кастинг на роль у фільмі жахів такі забавки напевно пройшли би з легкістю.

Плани для корів
У березні був оприлюднений закон про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. У рамках п’ятирічки особливу увагу приділяли створенню запасів масла. Зокрема, вийшла постанова виконкому Станіславської обласної ради про план вироблення тваринного масла для закладки в державний фонд п’ятирічки та заготівлі молока на 1946 р.
Річна норма обов’язкових поставок молока державі колгоспними дворами становила 150 л молока з корови. Річні норми здачі молока в одноосібних господарствах залежали від їхньої площі:
До 5 га – 200 л
5-10 га – 220 л
10-15 га – 240 л
Понад 15 га – 300 л.
Всього планувалось заготувати за рік 30 024 тонни. Однак, з наступних публікацій стає зрозуміло, що плани заготівель постійно зривались.

Про що у Станіславі писали дисертації?
Наукові роботи у Станіславському учительському інституті активно писались і в 1946 році. Тематика була наступна: «Історія Станіслава», «Опришки в Західній Україні», «Авторитет батьків у вихованні дітей», «Моральний облик  радянського воїна в російській літературі періоду Вітчизняної війни», «Особливості східних карпатських говорів та відношення їх до говорів Покуття» тощо.

Несподіваний добробут
У 1946 році мешканці Станіслава раптово розбагатіли. Принаймні, якщо вірити у те, що Станіславська крамниця №5 Ювелірторгу виконала план продажу на 168%. Особливим попит був на годинники, коштовні портсигари і золоті речі.

 

 

Рубрика виходить за підтримки Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.Франка. Окрема подяка відділу краєзнавчої літератури та директору бібліотеки Людмилі Бабій.

Читайте також:
Від радянського Станіслава до українського Івано-Франківська. 1944-2013 (1945 рік, частина 2)