"Кримська Свiтлиця" > #32 за 06.08.2004 > Тема "Урок української"
| Версiя для друку |
| Обговорити в форумi |
|
#32 за 06.08.2004
І ДІЛОМ, І СЛОВОМ!
Данило КОНОНЕНКО, редактор відділу літератури "Кримської світлиці".
Прочитав у "Літературній Україні" від 1 липня ц. р. статтю п. Святослава Караванського "Селище Лугини і Крим: який зв'язок?" та й подумав: ніколи і ні за яких умов Росія не поверне тих районів північних областей України, котрі було забрано в обмін на "подарований" Хрущовим Крим Україні в 1954 році. Бо, як каже відоме прислів'я, позичаєш чи береш чуже, віддаєш - своє! І отого чужого "свого" з Росії не вирвати вже ніколи! А тепер стосовно пропозиції п. Караванського добровільно зректися Криму і віддати його Росії, бо він, бачте, той "терен, який відверто стоїть на проімперських позиціях і робить все, щоб повернути Україну в колоніальне рабство". Можливо, й справді це так, як зазначає в своїх спостереженнях пан Караванський. Але ж, що робить Україна, щоб Крим був українським не лише територіально, а й за своїм духом? Невже вся проблема, як зазначає п. Караванський, в отих 10 "проімперських депутатах" від Криму, котрі роблять певну погоду у Верховній Раді України? Подивіться глибше, пане Святославе: коли б решта депутатів були справжніми українськими патріотами, то що значать ті 10 депутатів від Криму проти решти понад 400 депутатів? Отож-бо й воно! І якби ті понад 400 депутатів пам'ятали про Крим, про цей зрусифікований регіон і не забували, що й тут, у цьому краї живе близько 700 тисяч українців, у яких є лише чотири невеличкі за чисельністю свої національні школи, є хоч і номінально, але ж Український театр, сякі-такі хвилини радіо та телеефіру, є з-поміж 857 зареєстрованих російськомовних газет одна-єдина україномовна продержавна "Кримська світлиця", котра стоїть на сторожі української духовності в Криму, є державний вокально-хореографічний ансамбль "Таврія", є музей Лесі Українки в Ялті - то це вже щось та значить для завоювань українськості на теренах Криму. Є, врешті, Український флот у Севастополі... Зазначу, що десять років тому ще не було тут у нас жодної української школи, жодного українського класу в російських школах, не було жодної групи в дитячих садочках. За роки незалежності України це все почало з'являтися. Ми, кримські українці, розуміємо, що все це - крапля в морі, але ж ще десять років тому у нас, в Криму, не було й цієї краплі. Багато років виношувалась ідея відкриття української школи-гімназії в Сімферополі. Її спершу, кілька років тому, було відкрито на базі приміщення дитячого садочка, розрахованого на сто дітей. Оця "дитсадівська" гімназія ж щороку у свої непристосовані для навчання класи набирає, зауважте собі, на конкурсній основі близько 250 дітей. Бажаючих же - значно більше! І це на навчання повністю українською мовою, і це в приміщенні, де в тісному коридорчику ледь-ледь зможуть розминутися двоє дорослих людей. Про виділення більшого приміщення чи побудову нового багато років точилися розмови на різних рівнях. І ось, нарешті, восени минулого року питання про спорудження в Сімферополі нового сучасного приміщення школи-гімназії допоміг вирішити сам Президент України Л. Кучма. І що ж - нині йдуть завершальні роботи по спорудженню й опорядженню суперсучасної будівлі Української гімназії в Сімферополі майже на 700 дітей, де буде найновіше комп'ютерне обладнання, басейн, сучасні кабінети... Щойно завершився конкурсний відбір до гімназії. Було майже три учні на одне місце! І це на навчання українською мовою, якою так залякують і відлякують в Криму. Першого вересня заняття планується розпочати уже в новому приміщенні гімназії. Отже, в нинішніх умовах багато залежить і від того, якою повинна бути сучасна школа, які там умови навчання, а проблема мови вирішується сама собою - є розуміння, що українська мова - державна. Без знання цієї мови - ти неповноцінний громадянин своєї держави. Це вже багато хто розуміє. І що відрадно - до української гімназії, до українських шкіл та, навіть, класів йдуть не лише діти українців, а й росіян (щоправда, поки що не всіх, але ж уже ідуть!), йдуть діти кримських татар. Щодо останніх - то кримськотатарські діти часом краще володіють українською, аніж діти українців. Коли б депутатський корпус, коли б високі чини України суттєвіше впливали на високих посадовців Криму, щось робили конкретне для українства Криму - то й проблеми б вирішувались легше, ніж вони вирішувались досі. Посприяв же п. Лужков відкрити в Сімферополі російський культурний центр - і він діє, а в українського інформаційно-культурного центру немає навіть свого приміщення. Уже 12 років виходить в Криму одна-єдина україномовна 16-сторінкова щотижнева громадсько-політична та літературна газета "Кримська світлиця", в якій ось уже шостий рік щомісяця видаються ще й 8-сторінкові додатки - дитяча газета "Джерельце", молодіжна "Будьмо!" та спортивна "КримСПОРТ". Отже, тричі на місяць газета виходить не на 16, а на 24 сторінках! У звіті Республіканського комітету з інформації АРК цей кримськосвітличний "виводок" значиться як чотири (!!!) самостійні україномовні газети, а жменька людей, які роблять ці газети, по кілька місяців сидять без зарплати, бо відсутнє нормальне фінансування на державному рівні. Якщо ця газета потрібна для кримських українців - громадян України, то чому вона повинна виходити лише на голому ентузіазмі кількох працівників, ніби як газета не корінної нації, а як газета однієї з нацменшин Криму? А де ж підтримка з боку держави? Державний комітет у справах інформації України виділяє гроші лише на поліграфічні послуги, а на зарплату повинні заробляти самі. Воно, може, в якомусь іншому регіоні й можна заробити, але ж у Криму, де виходить близько тисячі російськомовних видань - це зробити нелегко. А чому б не зробити виняток для зросійщеного Криму і не виділити широке державне фінансування для газети з трьома додатками? Дивись, відразу була б не одна, а чотири самостійні різнопланові україномовні видання. Чом не піти назустріч, знаючи умови регіону? Пішов же сам Президент назустріч побажанням батьків, зрушив проблему з місця - і виростає Українська гімназія в Криму! Щоправда, той же Президент Л. Кучма, два роки рому дав відповідним чиновникам свої доручення щодо підтримки єдиної україномовної газети в Криму, але чомусь його доручення не виконано й досі... Так само можна було б вирішити і долю Кримського українського театру: виділи державо півтора - два мільйони українському театру на російських теренах Криму - і, упевнений, не довелося б українським акторам працювати з російським репертуаром. Користується ж успіхом, працюючи тільки на своєму національному репертуарі, чи правильніше, своєю рідною мовою Кримськотатарський музичний театр. Є певні кроки вперед і з вивченням на перших курсах усіх факультетів вищих навчальних закладів ділової української мови. Немало й бажаючих вчитися рідною українською мовою, але є проблеми з викладачами. Отже, повторюся, що і високі посадовці, і депутати Верховної Ради України повинні сприяти, аби і в Криму українська мова, культура, література, наша національна духовність почувалися не нацменшиною, а господарями на своїй землі, на землі своєї держави. Не слід випускати з поля зору Крим, потрібно згадувати про нього не лише у період літніх відпусток, а й у будні. Колись, на світанку нашої Незалежності я, розвиваючи тему чудового вірша Віктора Баранова "Українці мої", написав вірша "Слово до кримських українців", в якому закликав своїх земляків-українців Криму бути справжніми українцями на теренах зросійщеного Криму. Гадаю, що цей вірш, написаний десять років тому, залишається актуальним і понині. І в ньому, гадаю, читачі, котрі познайомилися зі статтею п. Караванського в "Літературній Україні", в якій автор висловлює свою думку з приводу повернення Криму Росії знайдуть аргументи, котрі, на мій погляд, не дають нам право так вільно поводитися з територією своєї держави. Навпаки, може, хоч якоюсь мірою переконають не віддавати Крим нікому, не відступати панічно, а створювати всі належні умови для зміцнення південних рубежів своєї країни. Хай за приклад послужать нещодавні події навколо невеличкого острова Тузла. Не будьмо панікерами, а розбудовуймо свою державу - відкриваймо нові національні школи, вищі навчальні заклади (відкрила ж Росія у Севастополі філіал МДУ), дитячі дошкільні заклади. Молодь в переважній своїй більшості прихильно ставиться до України, до української мови. Пам'ятаймо, що майбутнє - за молодими. Отож, від того, кого і як виховаємо - такі пожинатимемо й плоди. І ще зазначу, що Крим без мозолистих рук українців не проживе. Крим є, був і мусить бути тільки українським.
І ДІЛОМ, І СЛОВОМ!
Найкрасномовнішим прикладом того, як нам потрібно облаштовувати Крим, без усякого сумніву, є будівництво Української школи-гімназії у Сімферополі. І річ не тільки у прекрасній сучасній будівлі, яка гостинно розчинить свої двері вже першого вересня. Тут виховуватимуть УКРАЇНЦІВ, УКРАЇНСЬКЕ майбутнє і Криму, і всієї нашої держави. Тому фоторепортаж з цієї "будови віку", де саме закінчуються опоряджувальні роботи, - найпереконливіший аргумент у дискусії, як нам розбудовувати і Крим, і Україну.
| Версiя для друку |
| Обговорити в форумi |
|
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 06.08.2004 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2266
|