Наступна Рада: тепершні + русофіли та русофоби?

Учорашня «Свобода слова» додала дещо до розуміння наслідків майбутніх виборів.
Завдяки Гриценку дізнався, що Костенко запропонував Тягнибоку йти на вибори разом. При цьому, як випливає з відповіді Зайця Гриценку, УНП підтримує кампанію Тягнибока проти автономії Криму.
Враховуючи, що Тягнибок останнім часом набирає популярності, їхній блок з Костенком (і, ймовірно, ще з кимось) цілком спроможний пройти в Раду.
Не виключено, що на хвилі розчарування пасивністю Регіонів та їхньою не зовсім зрозумілою (для виборців – особливо) співпрацею з президентом, очки наберуть саме проросійські сили: Вітренко, Російський блок та інші.
До речі: Москві, здається, вдалося припинити гризню серед проросійських організацій. Про це чомусь мало пишуть та говорять, але 18-19 жовтня має відбутися створення всеукраїнської ради співвітчизників («соотечественников»), яка наприкінці жовтня має взяти участь у всесвітньому зльоті «соотечественников» у Москві. Зараз численні проросійські організації вже повним ходом об’єднуються: Україну поділено на три округи (східний, центральний та західний), представники яких і утворять всеукраїнську раду.
Цілком очевидно, що на фоні надзвичайної слабкості української влади об’єднана проросійська організація (потужно й відверто підтримувана Росією) уперше в історії України може стати одним з головних факторів нашої політики.
Звісно, що русофобські сили на кшталт «Свободи» Тягнибока – неодмінна частина розробленої Москвою схеми.
Таким чином, у наступній Раді, окрім теперішніх сил Ющенка, Януковича (можливо, з іншими назвами, але тим самим змістом) й Тимошенко, які вже продемонстрували свою «ефективність» та «адекватність», ще й чубитимуться русофоби з русофілами, додаючи ще більше «веселих» барв у картинку «українського бардака» із трансляцією цього всього на суспільство (для російських каналів – взагалі суцільне свято).
Утім, на загальному песимістичному фоні бачу дві світлі плями. Їхні імена – Яценюк та Гриценко. На вчорашній «Свободі слова», до речі, останній явно здобув підтримку аудиторії, що було очевидним особливо у порівнянні з іншими теперішніми.
На жаль, в умовах цейтноту обидва вже не встигнуть сформувати нормальні партійні структури на дострокові вибори. Тим більше, що Яценюк цим хоча б займається, а Гриценко, схоже, концентрується на президентських виборах.
Але якщо ті, хто вирішив не голосувати ні за кого з теперішніх не поведуться на провокації в «націоналістичній обгортці» типу Тягнибока – політсили Гриценка та Яценюка зможуть стати принаймні острівцем здорового глузду та відповідальності у майбутній Раді.
Ну і, може навіть більше за це, тішить те, що сила України ніколи не вимірювалася силою держави – на відміну від Росії, до речі. На щастя, за останні роки запустилося дуже багато здорових процесів у суспільстві – вони й є нашою основною надією в умовах зовнішньої загрози та неспроможної влади.