Написати дану статтю спонукала розмова із одним бізнесменом. Він сказав:»Неправильно, що сільгоспвиробники виступають проти підвищення рівня оподаткування.  Вони ж їздять джипами, чого вони ще хочуть? Нас же оподатковують, то нехай і їх на «повну котушку».

Ось в цьому яскраво виражається наше українське невігластво. Мій співрозмовник не захищав себе, а прагнув гіршого іншим. По принципу – якщо мені важко, то нехай буде важко і всім іншим. Такі люди святкують, коли в сусіда корова здихає. Він не розуміє, що погіршення становища іншого лавиноподібно веде до погіршення становища всіх і цього ж мого співрозмовника.

Пояснюю чому.

1. Якщо стануть біднішими сільгоспвиробники, то зменшаться кількість працюючих, зменшиться об’єм в обігу грошей і не куплять вже попередню кількість товарів у того із чорною заздрістю горе – бізнесмена і він стане ще більше  у програші, чим сільгоспвиробник.

2. При підвищенні об’єму податків автоматично зростуть ціни на сільськогосподарську товари і  населення збільшить витрати на продукти харчування і зменшить їх на товари і послуги, які надає наш бізнесмен. Він ще раз втратить. Втратить і суспільство.

Я навів лише два приклади. Читач може і сам навести їх більше двох десятків –  прикладів втрат суспільства від непродуманого,  необґрунтованого і шкідливого дійства керівництва держави по  підвищенню оподаткування.

Давайте задамо самі собі запитання: Добробут населення зросте? Народиться більше дітей, чи менше стануть помирати пристарілі? Зміцниться село? Добавляться робочі місця? Краще стане працювати сільська  (та і міська) школа? Медицина? Може гривна зросте і зменшиться інфляція? Задайте сто запитань і на всі буде одна відповідь – негативна.

Дехто прикидає, що від збільшення оподаткування зросте бюджет, а значить краще забезпечать вчителів, лікарів, Армію. Це зовсім хибна думка. І ось чому.

За 24 роки Незалежної України через дію керівників вищого рангу доведена економіка до того, що кожен українець від кепки до шнурків одягнений не в українське вбрання, а в чужоземне. Навкруги все імпортне, а наше виробництво, робочі місця,  заводи, фабрики, будівлі – все знищене.

Зверніть увагу:»Чим було знищене промислове виробництво? Чому не виробляємо навіть самих простих речей?»  Відповідь одна і іншої відповіді не існує. Суть в тому, що виробництво обкладено такими великими податками, при яких товарне виробництво стало нерентабельним.

Після цього за безцінь приватизовані, відібрані в народу  стратегічно важливі виробничі об’єкти країни, а люди викинуті на вулицю. Населенню закрили рота через подачки від центрів зайнятості та субсидій. А виробництва немає, то немає чим заповнювати бюджет. Тому країна бідна, люди за межею існування. І це в Україні, де були створені самі найкращі у бувшій імперії умови для виробництва.

Зараз заміть того, щоб кожного дня створювати свої матеріальні блага, то ми ці блага позичаємо  у Міжнародного валютного фонду. Вже стільки напозичалися  – щоб віддати, то кожному жителю потрібно внести більше, ніж по 40тисяч гривень. Подумайте, у вас є такі гроші? А віддавати прийдеться, ніхто цього не пробачить. Без вигоди ніхто грошей нам не дає. План – захват нашої території. План – знищення лишнього для них населення. План – не до розвитку, а до розрухи! А якби не волонтери, то вже б і України не було б.

Наступний крок злочину полягає в тому, що хочуть обкласти (і вже обклали)  податками  сільське господарство, щоб знищити і тут виробництво, щоб забрати за безцінь сільськогосподарську землю, а людей або знищити, або пустити з торбами по світу, або зробити батраками.

Уявіть, що Ви товаровиробник. Не має значення що виробляєте – чи сільськогосподарську продукцію, чи шиєте куртки, чи виготовляєте на продаж плуги, Інтуїтивно відчуваєте, що завжди можна цих виробників обкласти таким податком, що не те що виробництво покинуть, а і продадуть за безцінь виробничі приміщення. (А ще якщо на виробничі приміщення накладуть додаткові податки, що зараз робиться, то чи буде виробництво?). Хіба в таких діях  по збільшенню оподаткування є глузд?  Чи це планомірний злочин?

Я вже писав, але хочу ще раз навести цифри. Коли в 1990році працювало в Тальнівському районі 32070осіб, або 95,8% від працездатного населення, то в 2015р. працює (разом наймані та займаються підприємництвом) – 7180 осіб, або 29,6% від працездатного населення.  Щоденно район виробляв понад 100тонн молока.  Район в 1990р. виробив промислової продукції на суму в 67,47 млн доларів США, або в теперішніх грошах понад півтора мільярда гривень, а зараз що маємо? …

Молока в 1990р виробили – 42400т, а в минулому році лише 8220т. М’яса в 1990р – 10290т, а в минулому році лише 1272т. І так все інше.  Виробництво в районі спало за 24 роки в порівняних цінах в десяток разів.

Нам потрібно спільно всім домогтися від керівництва держави, щоб вони створили такі умови, щоб будь-яке виробництво стало  вигідним.

Ви запитаєте, а чи це можливо?  Можливо! Можливо тому, що все це вже було. Щорічно розкрадається та вивозиться в офшори більше коштів, ніж весь річний бюджет України. Не валити село (в тому числі «децентралізацією»), а зберегти села. Щоб його зберегти, досить використати міжнародний досвід:

- в одні руки землекористувачу давати не більше 300га землі;

- обов’язково землекористувач повинен жити в тому селі, де його земля;

- землекористувач сам безпосередньо повинен організовувати сільськогосподарське товарне виробництво на цій землі.

Такому  товаровиробнику дати пільгове оподаткування. Але якщо хоча б одна із попередніх трьох умов не виконується, то такій особі – податки  20% від суми виробленої продукції.

Я вірю, що настануть кращі, справедливі часи. Для цього нам слід бути дружнішими.

Голова Тальнівської районної організації Аграрної партії України  Анатолій Ковальов.

Опубліковано в “Донбас аграрний” http://agroparty.dn.ua/agro/187/svyatkuyut-koli-v-susda-korova-zdihaye