Страны и города
ВойтиЗарегистрироваться
Написать отзыв
Добавить отзыв
- Отзывы о гостиницах
Театр 19
Т19. Двері
Хуторянин , 11 Июня 2009, 10:14
Це не танк і не дев’ятнадцята частина «Термінатора», а вистава «Театру 19» за мотивами найвідомішої п’єси сучасного італійського драматурга Луїджі Лунарі «Троє на гойдалці».
Три різні людини входять до одного приміщення трьома різними дверима, сходами, під’їздами, що знаходяться за різними адресами. Кожен має власну справу та не планував зустріти тут непроханих гостей, проте всі затримуються через початок у місті навчань з евакуації, а ситуація в кімнаті розгортається зовсім не так, як того очікували герої. Їх ніхто не чекає та до них ніхто не приходить. Вийти вони теж не можуть через учбову хімічну тривогу, тому змушені разом чекати на її завершення.
Зі сцени до зали поширюється містична, подекуди моторошна атмосфера напівреальності-напівпотойбіччя. Кожен герой намагається витлумачити незрозумілі явища по-своєму: командор-промисловець Ернесто раптом стає істерично-набожним, веселий капітан Бігонджарі намагається не переобтяжувати розум зайвими думками, професор Саппонаро зберігає скептично-раціональний погляд на світ. Тим часом початкова комедія ситуацій доповнюється філософськими пошуками, зплутується з теософією, обертається психологічною драмою, ускладнюється соціальною сатирою, суміщається з фарсом...
Прибиральниця чи Хтось Більший? Це ще життя чи вже смерть? Де межа між повсякденням та вічністю?
Дуже непросто дати собі звіт: чи все те, що відбувається на сцені – всерйоз, чи актори та автор роблять із глядача дурня.
Рівнів сприйняття дійства може бути кілька. Такий текст Лунарі. Така й вистава «Театру 19». Одні й ті самі події трактуються геть різно, ніби герої лунарівської «троїці» знаходяться кожен у власному вимірі. Чи так і треба?
Поліваріантність, конфлікт тлумачень. Кожен герой по-своєму правий, будь-яка точка зору має право на існування, але... Правди все одно немає. Зі сцени лунають питання у формі відповідей – ті пояснення, які пропонують персонажі, ще більше заплутують ситуацію, доводячи її до абсурду.
Хтось побачить нудну безсюжетну тягомотину, хтось – вишукану багаторівневу загадку. Хтось – халтуру. Хтось – шедевр.
Наче герої, глядачі потрапляють у пастку тих дверей, якими вони ввійшли до приміщення: кожен може відкрити лише свої, проте зрештою це не буде виходом, а скористатися чужими дверима, відгукунутися на запрошення, розширити межі закостенілого власного «я»... У цьому, здається, акцент і наголос «Театру 19» – двері. Не гойдалка «наблизився/відсторонився від прірви», як у Лунарі, а саме двері. Замкнені та відкриті водночас.
театр, двери
Три різні людини входять до одного приміщення трьома різними дверима, сходами, під’їздами, що знаходяться за різними адресами. Кожен має власну справу та не планував зустріти тут непроханих гостей, проте всі затримуються через початок у місті навчань з евакуації, а ситуація в кімнаті розгортається зовсім не так, як того очікували герої. Їх ніхто не чекає та до них ніхто не приходить. Вийти вони теж не можуть через учбову хімічну тривогу, тому змушені разом чекати на її завершення.
Зі сцени до зали поширюється містична, подекуди моторошна атмосфера напівреальності-напівпотойбіччя. Кожен герой намагається витлумачити незрозумілі явища по-своєму: командор-промисловець Ернесто раптом стає істерично-набожним, веселий капітан Бігонджарі намагається не переобтяжувати розум зайвими думками, професор Саппонаро зберігає скептично-раціональний погляд на світ. Тим часом початкова комедія ситуацій доповнюється філософськими пошуками, зплутується з теософією, обертається психологічною драмою, ускладнюється соціальною сатирою, суміщається з фарсом...
Прибиральниця чи Хтось Більший? Це ще життя чи вже смерть? Де межа між повсякденням та вічністю?
Дуже непросто дати собі звіт: чи все те, що відбувається на сцені – всерйоз, чи актори та автор роблять із глядача дурня.
Рівнів сприйняття дійства може бути кілька. Такий текст Лунарі. Така й вистава «Театру 19». Одні й ті самі події трактуються геть різно, ніби герої лунарівської «троїці» знаходяться кожен у власному вимірі. Чи так і треба?
Поліваріантність, конфлікт тлумачень. Кожен герой по-своєму правий, будь-яка точка зору має право на існування, але... Правди все одно немає. Зі сцени лунають питання у формі відповідей – ті пояснення, які пропонують персонажі, ще більше заплутують ситуацію, доводячи її до абсурду.
Хтось побачить нудну безсюжетну тягомотину, хтось – вишукану багаторівневу загадку. Хтось – халтуру. Хтось – шедевр.
Наче герої, глядачі потрапляють у пастку тих дверей, якими вони ввійшли до приміщення: кожен може відкрити лише свої, проте зрештою це не буде виходом, а скористатися чужими дверима, відгукунутися на запрошення, розширити межі закостенілого власного «я»... У цьому, здається, акцент і наголос «Театру 19» – двері. Не гойдалка «наблизився/відсторонився від прірви», як у Лунарі, а саме двері. Замкнені та відкриті водночас.
5,10
+
-
Дима (b), 02:27 13 Июня 2009
после такой рецензии даже ленивому захочется пойти на спектакль, спасибо
попробую открыть "двери познания" :)
попробую открыть "двери познания" :)
Ответить
Семен Х., 12:50 19 Августа 2009
спасибо...спектакль очень хороший...был на нем раз 5 и еще готов пойти =)))
ВСЕМ СОВЕТУЮ
ВСЕМ СОВЕТУЮ
Ответить
neoriginalka (neoriginalka), 16:57 11 Сентября 2009
Отличный спектакль!
До слёз смешно и до этих же слёз грустно и больно от переживаний за таких, казалось бы, совсем негероических) героев.
До слёз смешно и до этих же слёз грустно и больно от переживаний за таких, казалось бы, совсем негероических) героев.
Ответить
Для того чтобы оставить комментарий вы должны войти или зарегистрироваться
Копирование материалов с данного сайта допускается только с письменного разрешения редакции
© 2017 nezabarom.ua
Все права защищены
Все права защищены