Автор "Історії Русов ", для якого живою була ще ганьба полтавського погрому, зупиняється над наслідками московського панування для України: наслідками матеріяльної і моральної природи. Нав'язуючи до "рогожки", в яку загорталися "дарунки", що посилав цар гетьманам, автор завважує: "А московські дари суть усі в рогожах, то неминуче й народ живущий з ними, доведений буде до такої бідности, що вбереться в рогожі і під рогожі" (Історія Русов или Малой Росии, сочиненіе Георгия Конискаго, архиєпископа Белорускаго, Москва, 1846, ст. 98). Пророцтво, що стало дійсністю за теперішнього "всеросійського" самодержавця.

Вкладаючи свою думку в уста однієї з найвидатніших наших історичних постатей, автор стверджує, що "в московськім народі панує... рабство й невільництво" та "що в них, крім Божого і царського, нема нічого власного і не може бути" (ст. 98). Ця його увага антиципує ряд глибоких уваг на ту ж тему європейських письменників XIX віку, які основну прикмету російської цивілізації, що відрізняє її від європейської, бачили в тім, що ні одиниця, ні ніяка верства, ні місто, ні церква — не мали випроваджених з свого власного права привілеїв: ні особистої незайманости, ні станової чи провінціональної самоуправи, ні одиниці чи стану взагалі, ні права власности. Все завдячували вони ласці царській і коли такі ''права" набували, то лише аж до відкликання... Там органічна сполука власноправних суспільних сил. Тут стан розпорошености, безправ'я. Система, яка на Україні по Полтаві примінювалася в цілій своїй розтяглості, щоб за большевизму розвинутися до безприкладного цинізму. її суть, так основно забуту нашим XIX віком, бачив ясно автор Історії.