Никогда не думал, что буду писать предисловие к книге о украинско-российской войне.
Я до сих пор чувствую, что название «украинско-российская война» ввергает мою психику в когнитивный диссонанс. Можно было предугадывать, предчувствовать конфликт, но представить себе, что соседняя страна аннексирует часть нашей территории, наплевав на международные соглашения, на все договора о дружбе и сотрудничестве, на смешанные браки, на свою репутацию, на отношения со всем цивилизованным миром, чёрт побери, было очень трудно – почти невозможно.
Ну, не мог я представить себе, что знакомые мне много десятков лет города соседней области, станут названиями из военных сводок, что Донецкий Аэропорт им. Прокофьева, из которого мы так часто улетали за рубеж, станет местом многомесячной кровавой схватки и в его руинах полягут десятки украинских патриотов и сепаратистов. Как можно было предположить, что неподалёку от красивейшего Дебальцевского вокзала развернется танковый бой, а по пригороду Донецка – Пескам – пройдет линия разделения. Не хватало мне воображения.
Но случилось то, что случилось. Когда Бог хочет наказать человека, он лишает его разума. Несколько сотен человек с автоматами могут принести несчастья многим миллионам людей, особенно, когда рядом есть страна, заинтересованная в том, чтобы такая сотня появилась. Кровь пролита и никакая земля ее не впитает. Тысячи погибших. Разрушенные города и села. Взорванные мосты. На бесконечных полях подсолнечника, которые так радовали глаз по пути в Луганск, теперь ржавеет подбитая техника и зияют воронки от снарядов ГРАДа.
И даже, когда эта война закончится, а она обязательно закончится, как заканчиваются все войны на Земле, нам предстоит натыкаться на трупы в заминированных посадках ещё долгие - долгие годы. В неглубоких могилах будут гнить и захватчики, и защитники, и праведники, и агрессоры, и обманутые российской пропагандой, и патриоты своей страны. Бывшие соседи, бывшие соученики, бывшие граждане Советского Союза и его последыши – это не просто погибшие. Это жертвы войны за независимость – отложенной войны, войны, которую мы избежали в 1991-ом.
Независимость не достается просто так – она завоевывается. Всегда тяжело. Всегда с кровью. Империя никогда и никого не отпускает даром – смерть обязательно собирает дань жизнями патриотов. Мы думали, что наша страна исключение. Мы думали, что нам действительно обещана безопасность и неприкосновенность - и допустили роковую ошибку. Ничто так не возбуждает агрессора, как беззащитность жертвы. Самый страшный враг – это бывший друг: никто так не знает твои слабости и психологию. Вы думаете, что СССР умер? О, нет! СССР жив и продолжает убивать. Это надолго. Не навсегда – навсегда в нашем мире ничего не бывает, но впереди длительная Эпоха Большой Нелюбви. И мы еще увидим и Стену на границе, и жесткий визовый режим, и фильмы, в которых уже не немецкие захватчики топчут нашу землю, а люди, которые говорят на одном с нами языке.
Эта книга о борьбе суверенную Украину, которую мы все еще можем потерять. Об этой гибридной, странной войне будет написано много произведений – художественных и документальных, но эта публицистика интересна тем, что не причёсана профессиональными историками и бессовестными лжецами. Вам предстоит узнать о том, как наша армия училась воевать, как мы пришли в себя на краю пропасти, и с нуля, из ничего, построили армию и обрели защитника. Вы прочтёте рассказ о ребёнке, который учился ходить – неуверенно, покачиваясь, падая, но с каждым новым шагом все увереннее и увереннее двигался к цели и вырос в богатыря. Через поражения и неудачи – к победам. Через боль – к свободе. Ведь историю пишут победители. Я надеюсь, что книга Сержа Марко станет частью такой истории.
Вернее, я не надеюсь – я уверен.
Оставить комментарий
У наш час, коли ЗМІ, замість того аби висвітлювати факти, роблять акцент на емоціях. Коли пройдисвіти подають себе героями на ток-шоу в прайм-тайм, а справжні герої залишаються непублічними. Коли держава з різних причин не може забезпечити донесення правди про події на сході до населення, а населення в умовах інформаційного вакууму вірить "інсайдерам з передка" які насправді сидять на диванах в глибокім тилу - така книга дуже на часі.
Хоча це не академічна праця з текстами наказів ГШ, картами укріплених районів, планами операцій та точними числами сил та засобів, ця книга висвітлює найбільш значимі події війни на сході, причому робить це як з точки зору вищого командування так і безпосередніх учасників. Ця книга (хоча і дещо "обзорно", хотілося б більше детального розгляду) формує у читача цілісну картину того, як розвивалася ситуація на сході і які механізми її формували. Хотів би ще раз наголосити на цінності розуміння саме цілісної картини - адже у цілісну картину важко вписати фейки та дезінформацію, для них просто немає місця. З іншого боку книга написана простою мовою і легко сприймається навіть людиною, яка немає жодного відношення до збройних сил (я, наприклад, навіть строкову не служив).
Побажання до авторів/редакторів щодо наступної редакції книги:
- зробити зноски в тексті книги на карти (коли читаєш про сектор Д, який йде першим - то можна просто не знати що є карти, і досить складно "орієнтуватись на місцевості")
- у військових з'єднань вказати ППД (так само, як для учасників вказані позивні) - щоб облегшити орієнтування в тексті, бо номера частин легше забути/переплутати ніж імена міст-ППД
Оставить комментарий
Ця книжка є, безумовно, корисною і потрібною для всіх, хто цікавиться новітньою історією своєї країни. Вона дає логічну і чітку оповідь подій україно-російської війни від початку 2014 до початку 2016 року. Видання відрізняється лаконічністю і точністю подачі інформації. Книжка є чудовим варіантом для впорядкування величезного масиву різних даних про військові операції. Вона допомагає осягнути глобальну картину подій.
Кидається у вічі дещо заангажований характер подання інформації і зневажливе ставлення автора до дій добровольчих батальйонів. Вочевидь, дається взнаки близькість до командування Збройними силами. Ті, хто вважає, що Іловайська трагедія та Дебальцевський котел - це прорахунки командування, мабуть, будуть здивовані. Виявляється, в обох випадках Штаб робив все можливе і все йшло за планом, доки у справу не втручалися "аматори-добровольці".
Тим не менш, саме ця робота дає такий необхідний кістяк інформації.
Для себе відмітив очевидні помилки в назвах та абревіатурах військових формувань, хоча вони й не впливають на загальну картину. В процесі читання постійно ловив себе на думці, що автор ніби поспішав видати цю книжку - всі події описані дуже стисло, навіть куцо.
Оставить комментарий
