Петро Олексійович спав всього пару годин. Ліг в чотири, але встав все-одно чуть світ, — в шість п’ятнадцять… Коаліціада ізрядно вимотала й замучила…
Нового прем’єра таки знайшли, слава Богу. Рєзко і рішуче… Навалилися всією “стратегічною сімкою”, звалили додолу, скрутили і закрили в кабінеті аж до самого голосування…
Першим ділом набрав адміністрацію і спитав у караульного: “Ну як там наш плєннік?”
— Та, нічого, — відповів той… — Спочатку трохи поплакав, а потім повечеряв та спать ліг. Спав хорошо, спокойно… Зранку попросив карандаш і пустографку, дати?
— Карандаш дайте, а пустографку пока не треба, я ще сам там не розібрався…
— Він ще ето, в туалєт проситься постоянно, пустить?
— Ні в якому разі! Категорично — ні! Одного вже пустили позавчора… Хай терпить…
Кандидат в прем’єри лежав в кабінеті прямо на столі, поклавши голову на теплий ще з вечора принтер… Читав книжну “Узнік замка Іф”…
- Google+
- VKontakte