Лазарева субота. Велике чудо Спасителя, воскрешення Лазаря, згадується Православною Церквою у суботу на шостому тижні Великого посту (напередодні Вербної неділі) кожного року, починаючи ще з апостольських часів.
Наближалося свято єврейської Пасхи,а з ним наставали й останні дні життя Ісуса Христа на землі. Злоба фарисеїв і начальників юдейських дійшла краю, закам'яніли серця їхні від заздрощів, властолюбства та інших пороків, і вони не хотіли прийняти лагідне й милосердне вчення Христа. Вони вичікували зручного моменту, щоб схопити Спасителя і віддати на смерть. І ось тепер їхній час наближався; наставала влада темряви, і Господь віддавався в руки людські.
У той час у селищі Вифанії захворів Лазар, брат Марфи і Марії. Господь любив Лазаря і сестер його і нерідко відвідував це благочестиве сімейство. Коли ж Лазар захворів, Ісуса Христа не було в Юдеї. Сестри послали сказати Йому: "Господи, ось, кого Ти любиш, нездужає".
Ісус Христос, почувши це, сказав: "Ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий".
Пробувши ще два дні на тому місці, де знаходився, Спаситель сказав ученикам: "Підемо знову до Юдеї... Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його". Ісус Христос говорив їм про смерть Лазаря (про смертний сон його), а ученики думали, що Він говорить про сон звичайний, але оскільки сон під час хвороби є добрим знаком одужання, то вони сказали: "Господи, якщо заснув, то одужає".
Тоді Ісус Христос сказав . . . . .