Росія. Полювання на людей

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Рік тому в Москві вбили фашиста. Спочатку фашист довго ховався – то він був губернатором Нижегородської області, то міністром і навіть віце-прем'єр-міністром у російському уряді. Фашиста довго викривали. Обливали по телевізору брудом, а на вулицях нашатирем і зеленкою, затримували за участь у мітингах і навіть садили на п'ятнадцять діб, як примітивного хулігана.

Але фашист не вгамовувався. Їздив до Києва на Майдан, говорив, що політичний курс Кремля закінчиться крахом, що Росія анексувала Крим і воює за український Донбас. Фашиста вночі наздогнали біля Кремлівської стіни, прямо біля вікон президента Путіна, і там застрелили...

Фашистом виявився колишній фізик і романтик у політиці Борис Нємцов. Офіційний Кремль висловив співчуття родині та відмежувався від вбивства. Офіційного засудження вбивства тоді ми не почули. Це означає, що фашистів у Росії багато і їх вбиватимуть і надалі.

Так, вбивць затримали і навіть призначили когось замовником. Але зрозуміло, що головним замовником вбивства Нємцова стала вся політична верхівка Кремля на чолі з президентом Росії. У країні створена атмосфера ненависті, натовпу кинули сокиру війни, насильство стало буденністю. Основні виконавці й організатори вбивства – з близького оточення лідера Чечні Рамзана Кадирова. Його навіть не допитали, а знову нагородили. Тепер Кадиров, не соромлячись, перевіряє приціл на іншому лідері російської опозиції Михайлові Касьянові.

Коли на театральній сцені висить рушниця, ми знаємо – вона вистрілить. Зараз на політичній сцені Росії сотні тисяч рушниць. І вони стрілятимуть у «нацзрадників», у лави «п'ятої колони» і «шпигунів». Все це з риторики Володимира Путіна. Її підхопили маси, які вимагають не роботи чи гідної зарплати, навіть не миру, а війни. «Час покінчити з п'ятою колоною», – несуть маси плакат. «Битва за Донбас триває», «Вороги серед нас», «У великій країні немає місця ліберальному сміттю». Але найбільше мені сподобався раціоналізаторський підхід «наших». На плакаті кілька «таврувальних» фраз і великий заголовок «Чужі серед нас». А далі простір для «творчості»: малюй портрет на власний розсуд або скористайся підказкою з телевізора – Навальний, Ходорковський, Алексєєва, Бєлковський, Пономарьов, Гудков, Венедиктов. Цілься в будь-кого, не промажеш!

«Розділяй і володарюй» – вічний, як світ, але безвідмовний, як автомат Калашникова, прийом. Загарбники зі Сходу і Заходу завжди ділили українців на лівобережних і правобережних. Янукович будував свою владу, розділяючи нас на російсько- та україномовних, на тих, хто годує і хто об'їдає, на своїх і чужих. На цьому протистоянні замішують кров Майдану й одеського Будинку профспілок. На захист «наших» росіян від «ненаших» українців розгортається війна на Донбасі. Такими ж маркерами російські політтехнологи розфарбували і своє політичне поле.

Сто років тому російські вітії закликали до сокири «в ім'я доброї справи». Вони підняли червону муть, яка залила країну до кремлівських стін. Сьогодні політичні верховоди черпають з російських глибин коричневий бруд шовінізму. Бруд зміцнів і йому вже не потрібні політичні заклинателі. Стрєлков зізнається, що після Криму самостійно вирішив підняти заколот на Донбасі. Теоретик «русского мира» Дугін кричить, що війну за Новоросію треба продовжувати, що зупинка в Донецьку згубна для Росії і для Путіна. Головний опричник Росії Рамзан Кадиров одноосібно вирішує, кого стратити сьогодні, а кого – завтра.

Цілком допускаю, що вбивство Нємцова – певного виду попередження Путіну. Щоб, дивлячись з вікна свого кабінету, розумів: назад дороги немає. Щоб не роздумував, чи переходити від гібридної війни на Донбасі до повномасштабного вторгнення в Україну. Щоб, коли світ знову стане на поріг ядерної війни, як за часів Карибської кризи, не завагався, як Хрущов, а сміливо натиснув ядерну кнопочку.

Зрештою, у бандитсько-олігархічної диктатури, що взяла Росію за горло, можливо, з'явився інший лідер, новий Сталін, готовий розпалити світову пожежу в ім'я панування російської нації. І він заніс сокиру і над Путіним, розчищаючи собі дорогу. Але напевно після численних жертвопринесень перетворення на генералісимуса вже сталося з нинішнім головнокомандувачем Путіним...

Зрозуміло одне, з убивством Бориса Нємцова в російській політиці стався новий тектонічний розлом. І якщо раніше тут не зважали на права людини, в першу чергу, право на життя, то тепер вбивство понизили до рівня повсякденної буденності й навіть побутової необхідності.

Борис Нємцов згадував, що коли його судили за участь у правозахисних мітингах, свідками у сфабрикованих справах виступали поліцейські. Мало того, що це посадовий злочин, але ж ще і порушення однієї з десяти біблійних заповідей. «Заповідь «не убий» ми ще пам'ятаємо. А те, що неправдиві свідчення – теж смертний гріх, забули», – нарікав перед журналісткою Борис Нємцов.

«Не убий» теж забули...

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції