http://ua.krymr.com Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода – некомерційна інформаційна служба, яку фінансує Конгрес Сполучених Штатів Америки і яка веде радіомовлення на країни Східної і Південно-східної Європи, Кавказу, Центральної Азії, Близького Сходу. http://www.rferl.org/img/rssLogo_RFERL.gif http://ua.krymr.com uk Радіо Свобода © 2010 RFE/RL, Inc. 60 Tue, 15 Mar 2016 12:13:52 +0200 Pangea CMS – RFE/RL «Тепер козла й тигра за популярністю можна порівняти з Путіним, але навіщо?» http://ua.krymr.com/content/article/27606246.html http://ua.krymr.com/content/article/27606246.html Sat, 12 Mar 2016 11:30:19 +0200 ПоглядПолітикаСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд» Неймовірно, але це сталося – 5 березня до Кремлівської стіни прийшли кілька сотень людей і поклали вінки і засипали могилу Сталіна гвоздиками. Судячи з репортажів, деякі плакали, стоячи на колінах перед бюстом радянського диктатора, і навіть хрестилися. Патріарх Кирило, хоча і захищав Сталіна, але богослужіння поки боїться проводити і на ікони з ликом Джугашвілі не звертає уваги. Через 63 роки населення перебуває в розгубленості – чи то знову їм потрібна «сильна рука», чи то бояться образити Путіна, який так і не став повноправним замінником Сталіна. Як можна народу пропонувати те, чого він ніколи не знав? Який плюралізм, яка свобода слова після багатовікової цензури і радянської пропаганди? Якщо згадати межу 2000 року, то населення, втомившись від нетверезого і вкрай хворого Єльцина, на «ура» прийняло появу Путіна. Ознак сталінізму на його обличчі зовсім не було – ні вусів, ні віспин, ні м'ясистого носа, ні акценту. Навіть зростом Путін нижчий за Сталіна. Але радянський народ не обдуриш – він точно знав, що на зміну «дерьмократу» Єльцину обов'язково має прийти нова «сильна рука». Народ втомився від демократії російського розливу – від необхідності дискутувати і ходити на вибори з різними кандидатами, від знахабнілих американців, які ні за що мали «велику державу», від дивних слів «курс», «біржа», «менеджмент», ще більш ненависних народові, ніж горбачовський «плюралізм». Як можна народу пропонувати те, чого він ніколи не знав? Який плюралізм, яка свобода слова після багатовікової цензури і радянської пропаганди? Радянські люди сахалися від можливості покритикувати начальство, плуталися в словах і вимовляли сакраментальне – «в СРСР сексу немає». Свободу радянські люди сприйняли як можливість вихлюпнути свої образи – сусіда обізвати, начальника обматюкати і сказати, що це – критика, в чуже ліжко залізти з камерою, а потім показати на весь світ. А як тільки радянські співмешканці стали нагадувати про те, що їх колись захопили, знищили їхню мову і культуру, росіяни образилися і почали мстити. Казки про сепаратистів вигадали трохи пізніше, головне було – покарати за бажання бути вільним. У Росії можна назвати себе ким завгодно – демократом, лібералом, «правою справою», «лівою справою», все одно Сталін визирає з-за плеча і хитро посміхається Насправді, Єльцин був таким саме сталіністом: публічно Сталіна не хвалив, вилаяв пару разів, але діяв, як Сталін – почав війну в Абхазії та Південній Осетії, в Придністров'ї й Карабасі, потім – у Чечні. Сталін був гуманнішим (прости, Господи, за таке порівняння) – він просто виселяв, Єльцин став вбивати з «Градів» і бомбити літаками. При цьому в усьому світі, який так понадіявся на Єльцина як на «демократа», почали розуміти, що в Росії можна назвати себе ким завгодно – демократом, лібералом, «правою справою», «лівою справою», все одно Сталін визирає з-за плеча і хитро посміхається. Путін лише рік кокетував, багато говорив про демократію і свободу, потім став чинити так, як йому було доручено старшими товаришами-чекістами – «підняти з колін» і «відновити колишню міць». Для втілення, а у чекістів завжди бажання переважало над можливостями, не вистачало багатьох факторів, які були 25-30 років тому – цензура, пропаганда, «залізна завіса», планова економіка. Цензуру і пропаганду відновити виявилося легко – кого закрити, кого залякати, дати багато грошей лояльним. Здавалося, народ так скучив за брехнею, що вмовляти дивитися нову пропаганду і їй вірити не вартувало й праці. Потім стало зрозуміло, що планова економіка і «залізна завіса» – дві складові, які відновити зараз неможливо. Спочатку необхідно закрити кордони, потім відновити колгоспи. Навпаки не виходить. Продуктові бульдозери – це не економічна акція, це особиста помста Путіна всім: Заходу – за незговірливість, росіянам – за те, що звикли до смачних продуктів, які відволікають від процесу вставання з колін. Насправді, для Путіна розчавлені фрукти й овочі на смітниках – це його бачення ГУЛАГу. Населення навряд чи готове підтримати масові розстріли неугодних співвітчизників, але пару ж треба випустити – ось і пустили під бульдозерні траки «чуже», не властиве для росіян – хамон, сервелат, ананаси й персики. Путін наполегливо пропонує росіянам стати такою ж сволотою, як 25 років тому, але заважає одна обставина – церква. Керівники російських конфесій навчилися маніпулювати – коли треба, закривати очі на Біблію, Тору або Коран і проповідувати війну, жорстокість і лицемірство На відміну від Леніна і Сталіна, Путін вирішив церкві дати волю на все, в обмін на підтримку. Тепер церква, і не тільки офіційна РПЦ, але і муфтій, і головний рабин мовчать щодо путінських воєн і зростаючого націоналізму. Вони, як і в радянські часи, сидять у президії або в перших рядах партеру, вони знають, що написано в Конституції, вони знають про «відокремлення від держави», але розуміють, що влада без них обійтися не може – комунізму немає, а Путін на роль вождя не надто скидається, вождь у Росії має вбивати і карати, тоді його будуть любити. Путін вбиває недостатньо. Керівники російських конфесій навчилися маніпулювати – коли треба, закривати очі на Біблію, Тору або Коран і проповідувати війну, жорстокість і лицемірство. Невбиті жертви приходять дякувати за те, що залишилися живими. І це не їхня заслуга, це «недопрацювання» Сталіна Повернімося до «скотомогильника», Кремлівської стіни. Колись разом, а тепер порізно, але поруч лежать два творці жахливої радянської імперії. Дідусі та бабці приходять до погруддя Сталіна, падають навколішки і несамовито хрестяться. Інші дідусі та бабці ходять із червоними прапорами комуністів з ликами Ісуса та іконами Леніна і Сталіна. Дивна картина, що нагадує радше божевільню, коли невбиті жертви приходять дякувати за те, що залишилися живими. І це не їхня заслуга, це «недопрацювання» Сталіна. Важко уявити, скільки мільйонів людей ще полягли б у братських могилах розстрільних полігонів, якби Сталін благополучно б не помер. Всі ці дідусі та бабусі навіть не сміють припустити причину, через яку недовчений семінарист став грабіжником банку, поет-романтик перетворився на кровожерного диктатора. Що з 1922 року Сталін був вірним продовжувачем справи Леніна зі знищення церкви та розстрілу священиків. Що ректор перших років навчання Сталіна в семінарії митрополит Серафим (Мещеряков) був розстріляний у 1933 році за постановою однієї з «трійок», створених за рішенням того ж таки Сталіна. Що не лише Сталін мав незакінчену релігійну освіту, майбутніми священиками мали стати Анастас Мікоян, Микола Подвойський, Олександр Воронський, Миха Цхакая та багато інших. Хіба не за Сталіна був підірваний у Москві Храм Христа Спасителя і десятки тисяч інших церков, мечетей, синагог і дацанів? Сталіну вдалося створити 200-мільйонну колонію рабів, для яких не було ні моральних цінностей, ні релігійних – тільки пропаганда й ідеологія, заснована на брехні та лицемірстві Сталіну вдалося створити 200-мільйонну колонію рабів, для яких не було ні моральних цінностей, ні релігійних – тільки пропаганда й ідеологія, заснована на брехні та лицемірстві. Нинішні дідусі та бабусі розгублені – вони звикли жити в тій країні, коли о 6 ранку гімн, потім черга в магазин, партзбори, профзбори, увечері програма «Час» і обговорення за вечерею підступів світового імперіалізму. Ідеологія була вибудувана на ненависті до всіх, так у рабів заведено. І їжа їм потрібна, щоб підтримувати біологічне життя, а не насолоджуватися нею. Й ідеологічний вибір дуже маленький – православ'я, потім його знищення і натомість марксизм-ленінізм, потім знову православ'я разом з путінізмом. Жити в пеклі і мріяти про рай. Ховати розстріляних і любити диктатора. Божевільня. Ви думаєте ці старці хрестяться на Сталіна? Мені здається, що вони помічають себе мішенями – якщо Сталін їх вчасно не розстріляв, то хоча б Путін це зробить. Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції http://ua.krymr.com/content/article/27594830.html http://ua.krymr.com/content/article/27594830.html Mon, 07 Mar 2016 19:25:11 +0200 ПоглядРосіяПолітикаСтаттіАктуальноВажливо на Крим.РеаліїUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд» У блогосфері розгорнулася неабияка дискусія – чи слід було російським ЗМІ повідомляти про вбивство дитини в Москві. На питання радіостанції «Ехо Москви» – «Чи правильно вчинили телеканали, повністю виключивши інформацію про няню, яка вбила дитину?» – 13 відсотків погодилися з цензурою, 84 – сказали «ні». У телефонному опитуванні 26 відсотків відповіли «так». На питання «Чи вважаєте ви доречним проведення масової організованої акції у зв'язку з убивством дитини?» відповіді розділилися порівну: 44 відсотки сказали «так», 51 – «ні». Телефонне опитування дало приблизно ті ж результати. Одночасно з московською трагедією, на день раніше, сталася інша: у Воркуті на шахті «Північна» загинули 36 осіб, шахтарі й рятувальники. Новину приховати не вдалося, але подробиці не повідомляються, як і немає пояснень того, чому рішення затопити шахту було прийняте майже відразу після вибуху. Інтерв'ю з родичами загиблих шахтарів схожі на такі самі 16 років тому, коли про безпорадність держави говорили дружини загиблих моряків з АПЛ «Курськ». Траур за загиблими шахтарями ніхто не оголошував, у масштабах величезної країни це вже звична подія – люди гинуть так часто, що траур можна оголосити 1 січня і тримати до 31 грудня. Дмитро Пєсков звично пояснив позицію Кремля щодо цензури про вбивство дитини в Москві. «З Кремля не надходять розпорядження на федеральні канали... Дійсно, канали, наскільки нам відомо, ухвалили рішення не показувати цю жахливу трагедію, і тут, мені здається, можна тільки солідаризуватися з таким рішенням каналів, тому що це занадто жахливо, щоб це показувати по телевізору», – сказав Пєсков. Водночас він сказав, що «вбивство дівчинки в Москві не те, що потрібно висвітлювати в ЗМІ», і закликав «не пов'язувати вбивство дитини нянею в Москві з національним питанням». Пєсков звично збрехав із приводу того, що Кремль не розпоряджається телеканалами. У випадку з московською трагедією заклик до дотримання якихось етичних обмежень виглядає як надзвичайна подія, що виходить за рамки поведінки російських пропагандистів У експертів, які намагаються розібратися з психомоторикою російської пропаганди, може статися напад каяття в тому, що вони звинувачували Кремль в поширенні ксенофобії і націоналізму всі останні 16 років. Ще недавно Кремль витримував тривалу паузу після появи на Першому каналі репортажу про «розіп'ятого в Україні хлопчика», а потім і масові зґвалтування в Німеччині, в яких національність жертв і зазіхачів зовсім не приховувалася, а підкреслювалася: в Україні це були українці-бандерівці, в Німеччині – араби-мігранти. У випадку з московською трагедією заклик до дотримання якихось етичних обмежень виглядає як надзвичайна подія, що виходить за рамки поведінки російських пропагандистів. Навряд чи можна безпосередньо відповісти на питання «що трапилося з Кремлем?». Звідки така толерантність до приїжджих після багаторічної істерики на адресу гастарбайтерів? Де ж Путін з гнівним обличчям і блискучими від обурення очима? Куди поділися всілякі «Жирики», «Пушкови» і нафталінові комуняки? Невже бояться втратити Іслама Карімова і Узбекистан як партнера? Або не стали засмучувати уродженців славного міста Ташкента Алішера Усманова і його дружину Ірину Вінер, яка виховала Аліну Кабаєву? Тим більше, що Вінер днями стала Героєм Росії, а Кабаєва, нарешті, одягла обручку. Путінська команда розуміє, що переходить межу антиісламської істерії, коли процес уже складно буде зупинити, не те що контролювати Не важливо, яку роль відіграють особисті або геополітичні мотиви цензури, але подію варто розглядати з іншої позиції: навряд чи у Кремля з'явилася совість і відповідальність за те, що витворяє російська пропаганда. Можна припустити, що путінська команда розуміє, що переходить межу антиісламської істерії, коли процес уже складно буде зупинити, не те що контролювати. Особливо у зв'язку з тим, що відбувається в Сирії, звідки повідомляється про бомбардування російськими літаками сирійських міст і численні жертви серед мирного населення. Сирійці фіксують все – тіла убитих дітей, поранених і покалічених, яких витягають з-під завалів зруйнованих будівель. Само собою, ці кадри ніколи не потраплять на російські телеканали, слідом за бадьорими повідомленнями міністерства оборони про те, як російські літаки чудесним чином бомблять «об'єкти», й у жодному разі не зачіпають цивільних осіб. Чи москвичі вийшли до сирійського посольства або міністерства оборони Росії, щоб висловити своє обурення вбивствами дітей? У 2000 році православний полковник Юрій Буданов, який у репортажі російського телебачення вітав чеченців з Різдвом, командуючи залпом по селу, був заарештований. У репортажі він так і говорив – «з Різдвом», але заарештований був з іншого приводу – за зґвалтування і вбивство 18-річної Ельзи Кунгаєвої. Невідомо чи вітав він Ельзу з якимсь православним святом, але напевно хреста з шиї не знімав. Цю історію замовчували як могли. Точніше, говорили, але здебільшого розповідали про якісь ратні подвиги полковника. У блогосфері патріоти-ватники навперейми складали історії про те, що Ельза була снайпером, що насправді Буданов ґвалтував не її, і багато всілякої іншої нісенітниці, призначеної для створення іміджу бравого полковника, який даремно страждав на лаві підсудних. Та й сам факт арешту і суду досі викликає подив – як посміли? Буданову дали 6 років, лише шість років. Відсидівши чотири, Буданов влаштувався на роботу керівником легкового автопарку ДУП «ЕВАЖД» (з експлуатації висотних будинків), а оселився в будинку Управління справами Президента Росії, ця квартира була раніше надана його сім'ї за сприяння генерала Шаманова. Я не пам'ятаю, щоб москвичі відвідали село Тангі-Чу, що в 35 кілометрах від Грозного, поклали квіти в пам'ять жертви «православного терориста». На обох чеченських війнах загинула величезна кількість людей, серед них багато дітей. Називаються цифри від декількох тисяч до сорока тисяч малюків, які потрапили під бомбардування російської авіації та артилерійські обстріли. Російський омбудсмен Павло Астахов навряд чи ініціює розслідування вбивств чеченських дітей російською армією, але, нехай їх буде навіть кілька сотень, я не знаю випадку, щоб москвичі влаштовували акції протесту проти цих злочинів. Я не пам'ятаю жодного випадку, щоб москвичі вийшли на Красну площу і почали вимагати припинити війни, в яких гинуть діти За повідомленнями різних відомств, у Росії від рук батьків гине від 10 до 30 тисяч дітей щороку. Ба більше, якщо вірити інормації МВС Росії, у 2009 році загалом стосовно неповнолітніх було скоєно 106 тисяч злочинів (цифра включає всі злочини, а не тільки вбивства), з них батьками дітей було скоєно 4 тисячі. Нехай навіть ці цифри завищені й таких злочинів у кілька разів менше, але я не знаю жодного випадку, щоб москвичі протестували біля будівлі МВС і офісу Астахова з вимогою реально захистити дітей. Насправді, у російській історії останніх 99 років є величезна кількість фактів, коли злочини проти дітей були звичними, – під час голоду і воєн вони гинули від дитячого алкоголізму і наркоманії. На рубежі розпаду СРСР у збройних конфліктах, окрім дорослих, також гинули діти – в Абхазії та Карабасі, в Ходжали й Оші, в Таджикистані й в Україні. Я не пам'ятаю жодного випадку, щоб москвичі вийшли на Красну площу і почали вимагати припинити війни, в яких гинуть діти. Радянські закони були «гуманними» – людей молодших за 15 років не можна було розстрілювати. Тому фальсифікували – додали два роки і розстріляли Люди черствіли всі ці 99 років, мовчали, коли більшовики довели країну до того, що Росією блукали мільйони безпритульних, в 30-х розстрілювали батьків, а дітей відсилали в дитячі будинки. Для дітей ворогів народу Сталін створив спеціальні дитбудинки, запровадив закон, за яким заарештовувати і судити можна було вже з 12-річного віку. 9 грудня 1937 року на Бутовському полігоні був розстріляний Міша Шамонін – за вкрадені ним дві буханки хліба. У «Книзі Пам'яті жертв політичних репресій. Бутовський полігон» про Шамоніна написано: «В анкеті заарештованого йому додано два роки; як видно з подальших матеріалів справи, на день розстрілу йому було 13 років». Радянські закони були «гуманними» – людей молодших за 15 років не можна було розстрілювати. Тому фальсифікували – додали два роки і розстріляли. Звичайно, є логіка в тому, що влада не стала вітати публікації про цей злочин. Але немає логіки в тому, що влада замовчує сотні й тисячі інших, в яких гинули діти Те, що сталося в Москві – жахливий злочин, незалежно від того, якої національності були вбивця і жертва. Звичайно, є логіка в тому, що влада не стала вітати публікації про цей злочин. Але немає логіки в тому, що влада замовчує сотні й тисячі інших, в яких гинули діти. Судячи з коментарів у блогосфері, багато росіян тільки й чекали, щоб пишномовно поміркувати про «нещасну Росію» і «геноцид росіян». Не можна бути тимчасово людинолюбним або випадково жалісливим. Якщо росіяни люблять дітей і ненавидять злочинців, то варто озирнутися навколо і пожаліти інших жертв. Так буде чесніше. Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції http://ua.krymr.com/content/article/27587364.html http://ua.krymr.com/content/article/27587364.html Thu, 03 Mar 2016 16:00:52 +0200 ПоглядРосіяСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Олег Панфілов – про артистів і дисидентів http://ua.krymr.com/content/article/27580705.html http://ua.krymr.com/content/article/27580705.html Mon, 29 Feb 2016 15:30:13 +0200 ПоглядСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Той, хто намагається поставити себе вище і краще за інших, в результаті залишається на березі моря у дірявого корита. Корита Російської імперії. http://ua.krymr.com/content/article/27574153.html http://ua.krymr.com/content/article/27574153.html Thu, 25 Feb 2016 20:10:11 +0200 ПоглядСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд» У Москві під покровом ночі, як заведено в радянській історії, екскаваторами зруйнували кілька десятків магазинів, більшість з яких були продовольчими. Влада Москви оголосила, що це були незаконні споруди, власники кажуть про виграні суди і законне підприємництво. На відео видно, як люди обурюються, коли екскаватори руйнують споруди, де горить світло, а всередині перебувають люди. У російській блогосфері нагадали про те, що постраждалі підприємці ще недавно підтримували Путіна в окупації Криму та прикрашали свої магазини смугастими стрічками. Чи можна очікувати, що принаймні серед маленької частки росіян з'явилися настрої, схожі якщо не на революційні, то хоча б на протестні? Експерти називали цифри – кілька десятків тисяч людей, позбавлені роботи в зруйнованих магазинах, перукарнях, ремонтних салонах. Якщо враховувати, що у них є сім'ї, родичі, друзі та однодумці, то кількість обурених може досягти пари сотень тисяч чоловік. Логічно приплюсувати і співчуваючих – їх ще кількасот тисяч. І що, хотів би я запитати – наскільки росіяни готові відстоювати свої права? А права, судячи з усього, дійсно були порушені – це видно і з поспішної реакції влади, і з дурних виправдань якоюсь доцільністю, а не законом. Що далі? За кілька століть російської історії приводом для невдоволення населення ніколи не були обмеження прав чи демократії. У більшості випадків це були або їжа, або алкоголь Якщо переглянути всі відомі випадки бунтів, повстань або заворушень за кілька століть російської історії, то можна помітити дивну закономірність. Приводом для невдоволення населення ніколи не були обмеження прав чи обмеження демократії. У більшості випадків це були або їжа, або алкоголь. Недарма одна з відомих робіт художника Івана Владимирова «Погром винного магазину» показує, як революційні солдати грабують винний магазин. Одні ніби побігли Зимовий палац брати, інші ж під шумок магазини грабувати, у першу чергу – з алкоголем. Зимовий після того, як взяли, теж грабували, у Івана Владимирова є і з цього приводу картина. Звинуватити художника в упередженості неможливо – треба ще пошукати такого радянського патріота, як він. Але, як то кажуть, ніде правди діти. Матроси лишень хотіли добре їсти і підняли бунт через погане харчування на кораблі. Але пропаганда закріпила у свідомості радянських людей революційний настрій борців за якусь свободу Один з найвідоміших бунтів стався у травні 1905 року на броненосці «Потьомкін». Повністю корабель називався «Князь Потьомкін-Таврійський», але радянська пропаганда вирішила скоротити, без згадки про князя. Того самого Григорія Потьомкіна, відомого своїми «потьомкінськими селами» з декорованих будівель – прямо як сучасна російська пропаганда замінює реальність фальшивкою. Через 20 років після повстання Сергій Ейзенштейн зняв фільм, в якому було занадто багато пропаганди і замовної драматургії. Матроси лишень хотіли добре їсти і підняли бунт через погане харчування на кораблі. Але пропаганда закріпила у свідомості радянських людей революційний настрій борців за якусь свободу. 1923 року Георгій Шенгелі написав п'єсу, потім були видані мемуари учасників, надруковані сотні публіцистичних статей, створені опера, два балети, драматична вистава. У фільмі Ейзенштейна є вражаючі кадри червивого м'яса, але решта  – ніби провісник майбутньої революції і міфічного «світлого майбутнього». А потім, все-таки, була їжа, про свободу матроси й офіцери нічого не знали. Бунтів на території теперішньої Росії було лише декілька, хоча приводів було набагато більше, і головний – голод Голодних бунтів на території теперішньої Росії було лише декілька, хоча приводів було набагато більше, і головний – голод. Найбільший бунт вибухнув у 1601 році і тривав три роки, після того, як у 1600 році почалися дощі, які йшли без упину всю весну і літо. Зерно не встигали висівати, взимку просочена водою земля промерзала, почався небувалий неврожай і голод. Келар Троїце-Сергієва монастиря Авраамій Паліцин писав у своїй «Оповіді»: в Москві за ці роки тільки на трьох скудельницях (кладовищах) поховали 127 тисяч чоловік, померлих від голоду – «Омрачи Господь небо облаки и толико дождь пролиася, яко вси человeцы во ужасть впадошя и преста всяко дeло земли и всяко сeмя сeянное возрастши разсeдеся от безмeрных вод, лиемых от воздуха». Як і зараз, влада використовувала принизливі слова, щоб налаштувати населення, яке не бунтувало, проти «злодіїв», «розбійників» і «лихих людей» Третя глава «Оповіді» розповідає «Про початок розбійництва у всій Росії». З 1601 року, писав Паліцин, почалося «розбійництво у всій Росії». Загони розбійників, тобто колишніх селян, холопів, посадських людей почали нападати на поміщиків і багатіїв. Влада спорядила проти них каральні загони. Як і зараз, влада використовувала принизливі слова, щоб налаштувати населення, яке не бунтувало, проти «злодіїв», «розбійників» і «лихих людей». У 1603 році почалося повстання під керівництвом Хлопка (Хлопко) Косолапа, обраного повстанцями отаманом. Професор Василь Лешков нарахував, що з початку XI до кінця XVI століття на кожне сторіччя в Росії припадало по вісім неврожаїв, які повторювались кожні 13 років, спричиняючи подеколи найсильніший голод. З різних джерел відомо, що голод був у 1024, 1070, 1092, 1128, 1215, 1230-1231, 1279, 1309, 1332, 1422, 1442, 1512, 1553, 1557 і 1570 роках. Про більш ранні випадки невідомо через відсутність письмових джерел, але про голод у середньовіччі є оповіді в літописах і роботах російських істориків. У XIII столітті були зафіксовані випадки канібалізму: «инии простая чадь резаху люди живые и ядяху, а инии мертвые мяса и трупие обрезаече ядяху, а другие конину, псину, кошки». Історики підрахували, що з XII до початку XVII століття тільки серед міського населення – близько 3,4 мільйона чоловік. Окрім голоду і повстання за Бориса Годунова в 1601-1603 роках, голод знову був відзначений у 1608, 1630 і 1636 роках. За царя Олексія Михайловича голод 1650 року став причиною повстання в Пскові – через швидке зростання цін на хліб і зобов'язання російського уряду постачати Швеції зерно в якості компенсації за перебіжчиків з територій, якими поступилися шведам за Столбовським миром 1617 року. Повстанці були з дрібних торговців, ремісників, стрільців і міської бідноти – вони громили двори заможних купців, православного духовенства та міської знаті. Повстанці схопили і взяли під варту дипломатичну місію короля Швеції, яка перебувала в Пскові. За місяць бунтівники повністю захопили владу в місті, створивши мирські збори, а також Земську хату – виборний орган місцевого самоврядування. Псковське повстання, як і Новгородське повстання, яке одночасно почалося з тих саме причин, було придушене – і силою, і хитрістю, а всі організатори були заарештовані, піддані тортурам і заслані. Але голод продовжував переслідувати Росію. Під час голоду в Нижегородській губернії 1734-1735 років селяни харчувалися гнилою дубовою корою, їли дубові жолуді. Кількість неврожаїв і голоду упродовж XVII-XIX століть збільшувалася, до 1854 року їх були 69. У XIX столітті неврожаї і голод відбувалися кожні 5-7 років. Голодували навіть поволзькі губернії, де є родючий чорнозем. Опис того, чим харчувалися люди, вражає витривалістю і терпінням: у 1822 році в Повенецькому повіті Олонецької губернії в загальному вжитку в селян була соснова кора замість борошна. У 1833 році хліб замінювали жолудями і корою, а борошно змішували з глиною. А саме міністерство внутрішніх справ прописувало іноді рецепти для приготування різних сурогатів: у 1843 році вчило, як робити хліб з винної барди або з картоплі з домішкою житнього борошна, а в 1840 році пропонувало способи приготування борошна з домішкою буряківки. Незмінний результат будь-якого роду сурогатів – хвороби і підвищена смертність. За більшовиків історія повторилася, але вона вже має інші причини – голод в 1920-1930-1940-х роках був результатом репресій радянського уряду – розкуркулення, знищення приватної власності і створення колгоспів. За всю історію Російської імперії, а потім і Радянського Союзу, відбулося понад 150 повстань і бунтів, які здебільшого мали економічні причини, точніше, брак їжі, голод і пов'язані з ними епідемії. Були екзотичні бунти, наприклад, «картопляні» – в 1834-му і в 1840-1944 роках, або «горілчані» – найбільший був у 1648 році після запровадження відкупної системи, або в 1859-1862 роках. Селянська війна 1773-1775 років під проводом Омеляна Пугачова чи повстання під проводом Степана Разіна в 1670-1671 роках мали, за великим рахунком, ті ж економічні причини. Радянська історіографія надавала цим повстанням політичний сенс, детально розповідаючи про каральні операції проти повстанців. У таких примітивних суспільствах, де приводом для бунтів стає їжа, напевно, варто очікувати чогось подібне до того, що вже було в XVII або XIX століттях Звичайно, те, що трапилося в Москві навряд чи можна порівняти за масштабами з тим, що відбувалося в російській історії останніх декількох століть – всього лише невелика аналогія. Значно страшніші приклади воєн, в яких бере участь Росія, і жертви яких обчислюються вже сотнями тисяч. Але і в цьому випадку росіяни мовчки спостерігають за тим, що витворяють їхній уряд і президент. У таких примітивних суспільствах, де приводом для бунтів стає їжа, напевно, варто очікувати чогось подібне до того, що вже було в XVII або XIX століттях. Путін поступово готує людей до того, що продукти, які розчавлюють бульдозерами, – це випробування для росіян: промовчать – будуть тиснути і далі, населення зустрічатиме захоплено кожну розчавлену тонну персиків чи мандаринів. Чи будуть бунти в Росії? Може, будуть, а може, і не будуть – це залежить не від росіян, а від вождя. Дасть слабину – його розтерзають на клаптики, як Тузик грілку. А поки він знущається над росіянами зі знанням справи – вони багато що стерплять. Понад половина (53 відсотки) росіян вважають, що понад усе Росії загрожує зростання цін і зубожіння населення. Як повідомляє агентство «Інтерфакс», згідно з соціологічним опитуванням, проведеним «Левада-центром», 49 відсотків громадян бояться економічної кризи, 35 відсотків – безробіття. Терпітимуть і далі? Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції http://ua.krymr.com/content/article/27550613.html http://ua.krymr.com/content/article/27550613.html Sun, 14 Feb 2016 08:30:43 +0200 ПоглядРосіяПолітикаСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд» 1 лютого в Сімферополі Дмитро Ремпель, представлений як лідер партії переселенців і мігрантів Німеччини «Єдність» (EINHEIT), повідомив: «За нашими оцінками, до 500 тис. осіб виявляють інтерес і готові виїхати на територію Російської Федерації. Ця цифра приблизна, тому що точної статистичної інформації немає». Він додав, що для цього необхідна спеціальна програма – видача без зволікань посвідки на проживання, отримання медичного страхування. За виконання цих умов, «кількість людей буде порівняна з тими цифрами, які ми сказали», – зазначив Ремпель. Причиною він назвав «непросту ситуацію в самій Німеччині, передусім пов'язану з напливом біженців». Оперативність дивовижна. Так все збіглося – і «напади» біженців, і дівчинка Ліза, і правки до Указу. Найголовніше – вчасно з'явився Дмитро Ремпель Щось мене зачепило – Ремпель, біженці, Кельн, «зґвалтування німкень», знову біженці, «зґвалтування» 13-річної Лізи, нескінченні інтерв'ю Ремпеля, його звернення до канцлера Меркель, прохання про зміни в Указі «Про невідкладні заходи з реабілітації російських німців», моментальна реакція Путіна і підписання змін до Указу 1992 року, де замінені слова про «відновлення державності» на слова про «соціально-економічний та етнокультурний розвиток російських німців». Тобто, слово «економічний» тепер ключове, а «етнокультурний розвиток» незрозуміло, що передбачає – чи то німецький, чи то російський. Ремпель звернувся до Меркель, а відреагував Путін, на наступний день. З огляду на давні традиції російської бюрократії і жахливу непунктуальність Путіна, оперативність дивовижна. Так все збіглося – і «напади» біженців, і дівчинка Ліза, і правки до Указу. Найголовніше – вчасно з'явився Дмитро Ремпель, до цього – голова культурно-спортивного об'єднання «Атлант». Радянська влада перейменувала міста, заборонила німецькі школи, перетворюючи радянських німців, які жили в Російській імперії з 1771 року, на радянських людей Повністю партія називається – Aussiedler und Migranten Partei Deutschland – EINHEIT, тобто, Німецька Партія переселенців і мігрантів «Єдність». У мене багато друзів з радянських німців, багато з них берегли в собі німецьку ідентичність у радянські важкі часи. Їхні предки здебільшого жили в Поволжі до депортації 1941 року, а потім були депортовані і, «як і весь радянський народ», жили хто в бараках, хто в хлівах. У 80-х роках я їздив на південь Таджикистану, де в Вахшському районі жили німці-поселенці, щоб разом з ними порадіти Різдву. Як і в німецьких містах Грузії – Марієнфельд, Ной-Тифліс, Александердорф, Петерсдорф, Елізабетталь, Катаріненфельд, Найдорф і Гнаденбергер, вони намагалися зберігати мову і культуру. Радянська влада перейменувала міста, заборонила німецькі школи, перетворюючи радянських німців, які жили в Російській імперії з 1771 року, на радянських людей. Багато з них виросли в п'ятому-шостому поколінні будівельників комунізму, такими і поїхали до Німеччини. Туди їхали «на батьківщину предків», за мовою та культурою, багато - за легким життям. Поки навесні 2013 року в Кельні нікому не відомий Дмитро Ремпель не заснував партію з «совків». Без Путіна, судячи з усього, тут не обійшлося. У моєму дитинстві в таджицькому Ленінабаді по сусідству жила сім'я поволзьких німців – Роза і Карл, двоє їхніх маленьких синів – Саша і Артур. Їхніх батьків виселили в 41-му з Енгельса, спочатку відіслали на Урал, потім в Таджикистан – будувати первісток атомної індустрії в Чкаловську. Маленькими Саша і Артур часто грали з хлопцями у «війнушку», а Карл за ними наглядав з балкона, не заважав. Одного разу почув, як Артур ішов в атаку зі словами – «бий німців». Карл не міг заспокоїтися кілька днів. Років через шість вони поїхали до Німеччини: Карл незабаром захворів і помер, Роза досі шле посилки друзям в Таджикистан. Одного разу я її запитав телефоном – чи не хоче повернутися? Роза мовчала кілька хвилин, зітхала, потім відповіла – в тій країні було дитинство, але знущань я більше не переживу. Я не ставив за мету проводити журналістське розслідування, але ланцюг збігів здався цікавим. І я спробував дізнатися, хто такий Дмитро Ремпель. Для початку зібрав цікаві цитати. «Ми усвідомлюємо, що, лише увійшовши до структур влади і отримавши депутатські мандати, знайдемо трибуну, де зможемо озвучувати наші проблеми, координувати наші дії і вносити законодавчі пропозиції. А кінцева мета – бундестаг. При цьому ми не говоримо про якесь далеке майбутнє, а ставимо чіткі реальні терміни». «Берлін не афішує збитків, отриманих економікою від антиросійських санкцій, при цьому величезна кількість німецьких фірм змушені були визнати себе банкрутами через санкції політики Німеччини. Німецький бізнес активно і з великим інтересом стежить за тим, що відбувається в Криму. На жаль, не всі можуть або хочуть приїхати сюди з різних причин, зокрема і з тих причин, що ставляться палиці в колеса чи люди можуть втратити якісь контракти, які у них є». «Моя думка, що не зважаючи на те, що приїхали російські німці, багато корінних німців все ще пам'ятають війну і, напевно, ставляться тут до нас, як до росіян. Не розрізняючи тих, хто приїхав завдяки єврейській лінії, а хто завдяки німецькій – для них ми всі росіяни... ми активно працюємо і з іншими групами населення, які більше тяжіють за своїми уподобаннями до Росії або якось пов'язані з колишнім СРСР. Були дзвінки з підтримкою, і деякі люди похилого віку навіть зі сльозами на очах нам кажуть: «Ми не думали, що коли-небудь дочекаємося, що тут у нас буде партія, за яку можна буде голосувати, куди можна буде звернутися, говорити російською мовою, і щоб тебе зрозуміли і підказали щось». Радянські біженці проти сучасних біженців – таке в голову може прийти тільки чекістам Дуже цікава комунікаційна активність партії. В акаунті «ВКонтакте» публікуються короткі звіти про поїздки Дмитра Ремпеля і його правої руки Олександра Штайнле Німеччиною, про зустрічі з населенням, дуже схожі на звіти радянського стилю. Там же публікуються новини, чомусь зі стрічок державних російських агентств, багато фотографій про «поганих емігрантів» з мусульманських країн, багато карикатур на Меркель. 2 грудня минулого року Дмитро Ремпель розміщує фотографію, на якій він з італійським комуністом Джульєтто К'єза, активним шанувальником Путіна. Вся стрічка, як і її дзеркало в «Однокласниках», являє собою набір штампів, якими користуються російські представники «руського світу». Ще смішніше стає, коли розумієш, що це роблять німці, які втекли з СРСР або Росії. Радянські біженці проти сучасних біженців – таке в голову може прийти тільки чекістам. Цікава і прихильність до Ремпеля з боку прокремлівських сайтів. Якщо ви спробуйте зайти на сайт партії, то без авторизації це буде неможливо. Дивна «відкритість» об'єднання людей, які прагнуть жити краще і в демократії. Щоправда, у випадково виявленій програмі партії цілі описані досить дивно: наприклад, «Основна мета партії – внести свій вклад у загальногромадянський діалог з урядом, а також в політичне і соціальне життя суспільства, з турботою про майбутнє країни та її перспективи розвитку. Ми прагнемо відкрити для російськомовних земляків й інших іммігрантів реальну можливість рівноправної участі в усіх сферах суспільного і політичного життя Німеччини». Застосовується надійна путінська зброя – «російська мова», яку висувають як політичний інструмент. Чи означає це, що найближчим часом партія «совків» вимагатиме вести засідання Бундестагу російською мовою? Конституція Німеччини надає всі права без винятку, зокрема й фольксдойче, а щоб інтегруватися повністю – і в політиці, і в економіці, то без мови ніяк. У цьому випадку застосовується надійна путінська зброя – «російська мова», яку висувають як політичний інструмент. Чи означає це, що найближчим часом партія «совків» вимагатиме вести засідання Бундестагу російською мовою? І що таке «створення потужного об'єднання російськомовного бізнесу Німеччини, яке згрупує в собі всі значущі фірми і підприємства земляків, а в перспективі й інших мігрантських громад»? Міністерство економіки та енергетики Німеччини зобов'язане мати «російський департамент»? Або міністр має завести російськомовну секретарку? Плани на найближче майбутнє у партії «совків» путінські – участь у виборах дев'яти земель, вибори до Бундестагу в 2017 році з обіцянкою отримати 15 місць, вибори до Європарламенту в 2019 році і завоювання 10 місць. Довести кількість членів партії – до 120 тисяч. Останній пункт програми абсолютно безглуздий: «Залучення на свою сторону основної маси мігрантів, які проживають в Німеччині, і посилення впливу на процеси, що відбуваються всередині громад». Зрозуміло, що за німецькими законами партія «совків» побоялася уточнити, яких саме емігрантів вони мають на увазі, але не приховують, що вони протистоять біженцям із Сирії. Точніше, вони не приховують цього, – тільки емігрантам з Сирії, цілеспрямоване протистояння їм і боротьба з ними. Після того, як тему співвітчизників порушив Президент Росії Володимир Путін, вирішили, що час діяти – об'єднувати співвітчизників. Руський світ роз'єднаний Євгенія Ремпель Звідки ростуть вуха у партії «совків» ніби й так зрозуміло – з висловлювань, публікацій, численних фотографій прихильників і шанувальників. Виявилося, що історія ідеї створити партії давніша – з 2007 року, коли Путін, перед тим, як піти на відпочинок – на посаду прем'єр-міністра, проголосив будівництво «руського світу», щоб повернутися через чотири роки президентом і вождем. У газеті «Голос Батьківщини» (газета видається з 1955 року під контролем КПРС і КДБ) в липні 2007 року було опубліковане інтерв'ю з Євгенією і Дмитром Ремпель – «Час об'єднуватися!». Вони були названі керівниками громадського об'єднання «Атлант». Не спортивного, зареєстрованого в Кельні за адресою Clevischer Ring 93, 51063, а саме громадської організації. Євгенія Ремпель розкрила плани: «Ми давно готувалися до нього (I Всенімецький з'їзд російських співвітчизників). Але після того, як тему співвітчизників порушив Президент Росії Володимир Путін, вирішили, що час діяти – об'єднувати співвітчизників. Руський світ роз'єднаний». Об'єднувати «руський світ» взявся уродженець Харкова, який народився 3 січня 1978 року, закінчив Харківську державну академію фізичної культури за спеціальністю «волейбол». З 1995 року живе в Кельні, з 2003 року Дмитро Ремпель керує спортивною організацією «Атлант». Дивний збіг, але в минулому році такий самий спортивний персонаж спостерігався в Греції – керівник спортивного товариства «Ахіллеас» Марк Іліадіс, насправді – політичний діяч, який брав участь на останніх виборах від Анеле, правоцентристської партії «Незалежні греки». Марк Іліадіс відомий своєю проросійською позицією та інтерв'ю в березні 2015 року, в якому, зокрема, сказав: «Так, ми в Греції солідарні з Росією, тим більше, в цей важкий момент, у зв'язку з подіями на Донбасі. З гордістю греки одягли георгіївську стрічку. Ми пишаємося цим, ми завжди з Росією». У радянському минулому Марк Іліадіс служив у спецназі МВС. Приблизно так само, чекісти опікувалися борцівськими клубами і напівтаємними секціями з дзюдо і карате, а потім використовували спортсменів для залякування політично активних громадян. Німці з Таджикистану, які живуть у Німеччині, досі відзначають свято «Навруз», казахстанські німці готують бешбармак, німці з України співають українські пісні, і тільки російські німці люблять Путіна Німці з Таджикистану, які живуть у Німеччині, досі відзначають свято «Навруз», казахстанські німці готують бешбармак, німці з України співають українські пісні, і тільки російські німці люблять Путіна. Напевно, це і є проявом поваги до культур різних народів, серед яких довелося жити німцям. Я не узагальнюю, знаю, як багато німців-фольксдойче не люблять «совків», але любителі Путіна є, і вони активні, а страшніше за совкових активістів не знайти. Так, лише за кілька років з ідеї зібрати російськомовну бібліотеку і організувати гуртки за інтересами вийшла невелика партія, яка зараз так потрібна Путіну. Точніше, об'єднання радянських німців, як би смішно не звучало це словосполучення. Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції http://ua.krymr.com/content/article/27543500.html http://ua.krymr.com/content/article/27543500.html Wed, 10 Feb 2016 18:05:17 +0200 ПоглядСвітПолітикаСтаттіАктуальноВажливо на Крим.РеаліїUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Претензій до Росії накопичилось так багато, що на Кремль може чекати ще кілька кримінальних справ – і щодо двох воєн у Чечні, і у зв'язку з агресією проти України http://ua.krymr.com/content/article/27522052.html http://ua.krymr.com/content/article/27522052.html Sun, 31 Jan 2016 20:00:34 +0200 ПоглядПрава людиниПолітикаСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд» Іноді Рамзан переграє – починає лаяти Барака Обаму або Ангелу Меркель. Так ніби вони прочитають його слова і як мінімум злякаються. Прочитає одна людина – це точно, це – Володимир Володимирович на прізвисько «Аллах». Його так назвав сам Рамзан, коли довелося відповідати, звідки у нього стільки грошей. Багатьом тоді довелося злякатися такого богохульства, думали, що муфтій Чечні обуриться або муфтій повище, наприклад, Талгат Таджуддін. Але ніхто нічого не сказав. Ні Обама, ні Меркель, ні Таджуддін. Так ніби нічого й не трапилося – звідки вітерець подув і стих. «Понти» – війна в Грузії, «понти» – війна в Україні та Сирії. За «понтами» – нічого, порожнеча, ніхто, починаючи з Путіна, не може пояснити – навіщо ці війни, що вони дадуть для розвитку Росії Так навіщо все це? У сучасній російській мові є таке слово – «понти». Це коли немає нічого особливого ні в зовнішності, ні всередині, ні знань, ні подвигів, ні досягнень, але заявити про себе хочеться. Насправді «понти» – природна поведінка сучасних російських політиків, які говорять пишномовні слова про Росію – «велика», «могутня», «непереможна». Щоб підкреслити себе в процесі могутності Росії, кажуть, що вона, нарешті, «з колін встає». «Понти» – війна в Грузії, «понти» – війна в Україні та Сирії. За «понтами» – нічого, порожнеча, ніхто, починаючи з Путіна, не може пояснити – навіщо ці війни, що вони дадуть для розвитку Росії, чи збільшиться економічний потенціал. Нарешті, чи з'явиться власна авіапромисловість або автомобільна, і така, щоб не сміялися, а конкурентоспроможна. Найбільші «понти» останніх шістнадцяти років – Рамзан. Власне, Рамзан з'явився в якості керівника Чечні трохи пізніше, але він був завжди поруч з батьком, був начальником його охорони, яка несподівано опинилася 9 травня 2004 року в Москві, а не на грозненському стадіоні «Динамо». Ахмат Кадиров був підірваний закладеним заздалегідь вибуховим пристроєм, який не могла не пропустити служба безпеки, її очолював син, Рамзан. Через деякий час Рамзан з'явився на екрані в м'якому спортивного вигляду одязі, понуро стояв поруч з Путіним, який говорив чергові слова про трагедію. Путін вирішив, що заспокоїти бунтівну Чечню можна, купивши її. Не Чечню як республіку, тим більше, не чеченців. Натомість можна було купити Рамзана Путін замінив Рамзану батька, з яким вони були майже ровесники. У Путіна напевно вже був план дій у Чечні. Грошей в казні було навалом, і він вирішив, що заспокоїти бунтівну Чечню можна, купивши її. Не Чечню як республіку, а тим більше, не чеченців. Натомість можна було купити Рамзана. Через три тижні після загибелі Ахмата у власному ліжку був знайдений мертвим старший брат Рамзана Зелімхан. Він, на відміну від молодшого брата, ніде особливо не з’являвся, служив старшиною в спецроті. Рамзана знали більше – він миготів поруч із батьком, особливо коли Ахмата призначили муфтієм Чечні в 1995 році. Рамзана бачили з Шамілем Басаєвим, він стояв поруч з Дудаєвим, з Асланом Масхадовим. З тими, кого він зараз називає «шайтанами». Ніяких подвигів він не вчиняв, хоча фраза про те, що «першого руського він убив в 16 років», вигідна, швидше за все, йому: раніше для ореолу слави, зараз – для «понтів». Принаймні, ті, хто по-справжньому воював проти російської армії, пригадати його зі зброєю, коли він йшов в атаку, не можуть. Тепер вони сміються над мундиром генерал-майора та іконостасом орденів і медалей. Інші сміються над званням академіка і титулами «почесного доктора», хоча сам Рамзан, який так і не закінчив середню школу, в інтерв'ю Анні Політковській не зміг згадати спеціальності, за якою він навчався у філії Московського інституту бізнесу в Гудермесі, але має декілька почесних звань професора. Нібито захищав докторську дисертацію. На честь нього названі 10 вулиць і один провулок. Якби не вік – 40 років, можна подумати, що перед нами літній заматерілий представник славної комуністичної номенклатури, за традицією обвішаний орденами і медалями, обласканий колегами, який із нетерпінням чекає пенсії. Саме ця якість і привернула Путіна і тих, хто опікувався Чечнею, – «понти» і марнославство, пристрасть до грошей і чинопочитання. Здавалося б, Ахмат, який закінчив Ісламський інститут у Ташкенті, мав виховати сина в ісламських традиціях скромності та відрази до жадібності. Але вийшло навпаки. Мабуть, Путін чи хтось із ФСБ, хто спостерігав за хлопчиком, особливо після того, як Ахмат переметнувся до «федералів», помітив схильність до «понтів». А далі все пішло по накатаній чекістській методиці. Путіну в Чечні потрібна була надійна людина – щоб чеченці надалі не сміли піднімати голови і не вимагали незалежності. Тактика насправді стара, з часів Кавказької війни в 19 столітті. Сорок з гаком років російська імперія намагалася схилити чеченців та інших жителів Північного Кавказу до співжиття. Найчастіше воювали, але траплялося, що підкуповували і вмовляли. Рамзан відноситься до останньої категорії – не зміг встояти перед спокусою розпоряджатися сотнями мільярдів рублів, що надсилаються Москвою без затримки. Вмовляти, як виявилося, особливо й не треба було. Кремль хотів відкупитися за зруйноване у двох війнах, але чи зможе відкупитися від пам'яті десятків тисяч осіб, убитих, покалічених і зниклих безвісти з 1994 року. З якого дива в 2004 році 28-річний молодий чоловік отримує звання Героя Росії, не зробивши жодного подвигу? І з якого дива через два роки він стає президентом Чечні? Не маючи ні досвіду державної діяльності, ні реальної освіти, ні підтримки населення. Навпаки, чеченці вельми болісно ставляться до зрадників, тим більше, коли вони переметнулися до тих, з ким воювали десять років, а за великим рахунком – 200 років. Російське суспільство вже настільки дозріло для авторитаризму, що вбивство інакомислячого почало вітатися, як це було в 30-х роках під час сталінського терору. І Рамзан якраз згодився в ролі виконавця «волі народу», тобто Путіна Путін дав Рамзану карт-бланш, що дозволяє тому робити все, що заманеться, в обмін на удаваний спокій і занадто дорогий добробут. Рамзан почав зачищати Чечню від неугодних, передусім правозахисників і журналістів. Кого залякував, когось знаходили вбитими. Будь-яке розслідування закінчувалося залученням або других, або третіх виконавців, але жодне слідство і поодинокі суди не намагалися виявляти замовника. У Росії вже стало звичним вважати «висяки» замовленням влади, яка не зацікавлена в розслідуванні тих злочинів, до яких сама причетна. Російське суспільство вже настільки дозріло для авторитаризму, що вбивство інакомислячого почало вітатися, як це було в 30-х роках під час сталінського терору. І Рамзан якраз згодився в ролі виконавця «волі народу», тобто Путіна. Карт-бланш передбачав не лише величезні грошові витрати, не лише безмежний терор, а й право на будь-яку поведінку. «Кадирівець» у Москві з пістолетом на поясі або з автоматом в автомобілі – звичне явище. Путін породив явище, яке важко прокоментувати, з точки зору Кримінального кодексу або Конституції. Сотні тисяч чеченців, які живуть в еміграції – в Європі, Америці або в Туреччині та Йорданії – дивляться на події в Чечні як на цікаву історію про те, як можна за допомогою нафтодоларів і беззаконня тримати в страху населення, що залишилося. Путін створив абсолютно новий вид кавказця, для якого не існує ні сучасних законів, ні адату, ні шаріату, на який він посилається. Такий диктатор на довірі – у головного диктатора. Хотів Путін чи ні, але Рамзан перетворився на найближчу до нього людину, навіть без його згоди. Навряд чи Путін припускав, що з керівника невеликої республіки виросте людина, яка думає, що всі його бояться. Оскільки ніхто його не осмикує з Кремля, це свідчить або про мовчазну підтримку «академіка», або про втрачену можливість осадити Рамзана, який вже зарвався. Одна справа – лякати своїх земляків, публічно ображати жінок і чоловіків, роздягаючи їх до трусів, що вважається тяжкою образою, про яку пам'ятатимуть кілька поколінь його родичів. Інше – звертатися з образами до президента США або канцлера Німеччини. Сюжет з байок Івана Крилова. Якщо Путін мовчить, значить, йому це вигідно, треба, щоб Рамзана боялися. Сила Рамзана в підтримці Путіна, а далі – невідомість, порожнеча Але росіяни ще вміють поважати. Не того, хто справедливий і розумний, а того, хто бреше і погрожує. На інтернет форумах сперечаються – наскільки Путін дозволить Рамзану займатися внутрішньою політикою. Деякі навіть всерйоз стверджують, що Рамзан цілком здатний стати президентом Росії. Ніким він ніколи не стане: генеральська форма та іконостас з медалей – це все, що йому дозволено. Крім загальноросійського фактора не варто упускати і такий – внутрішньокавказький, зі своїми традиціями, стосунками і гірськими законами. Сила Рамзана в підтримці Путіна, а далі – невідомість, порожнеча. Нервозність Рамзана та його геополітичні потуги від безперспективності. Він розуміє, що у Путіна закінчуються гроші, потім закінчується влада, а Рамзану доведеться відповідати. Навіть не за російськими законами, а за кавказькими. Це набагато страшніше. P.S. За повідомленням телеканалу «Грозний ТВ», 22 січня на мітинг на підтримку Рамзана прийшли більше 1 мільйона людей, тобто все населення республіки і прилеглих районів Російської Федерації. Представник РПЦ, Благочинний Наурського району отець Амвросій зі сцени звернувся до Рамзана: «Ваше превосходительство». Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції http://ua.krymr.com/content/article/27507665.html http://ua.krymr.com/content/article/27507665.html Sun, 24 Jan 2016 14:30:25 +0200 ПоглядПолітикаСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Чому грабіж чи мародерство стало природним продовженням будь-якої російської окупації? http://ua.krymr.com/content/article/27501948.html http://ua.krymr.com/content/article/27501948.html Thu, 21 Jan 2016 20:30:28 +0200 ПоглядСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Олег Панфілов – про наближення катастрофи http://ua.krymr.com/content/article/27492952.html http://ua.krymr.com/content/article/27492952.html Sun, 17 Jan 2016 19:00:06 +0200 ПоглядПолітикаСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Совок помер не в Біловезькій пущі. Він живий, поки існує в головах частини населення і в планах відтворювачів Радянської імперії http://ua.krymr.com/content/article/27467351.html http://ua.krymr.com/content/article/27467351.html Mon, 04 Jan 2016 20:00:03 +0200 ПоглядПолітикаСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) «Ці люди стверджують, що боролись на Майдані? Але за що вони боролись, якщо поводяться точно так само, як російський диктатор?» http://ua.krymr.com/content/article/27442103.html http://ua.krymr.com/content/article/27442103.html Tue, 22 Dec 2015 11:00:44 +0200 ПоглядУкраїнаСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) «Путінізм-медведізм – не ідеологія, це психіатричне захворювання» http://ua.krymr.com/content/article/27432185.html http://ua.krymr.com/content/article/27432185.html Thu, 17 Dec 2015 10:01:48 +0200 ПоглядСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд» «...Так от, башти – це випромінювачі. Вони вмикаються двічі на добу в усій країні, і нас виловлюють, поки ми валяємося безпорадні від болю. Плюс ще установки локальної дії на патрульних авто... плюс самохідні випромінювачі... плюс нерегулярні променеві удари ночами... Нам ніде сховатись, екранів не існує, ми божеволіємо, стріляємося, робимо дурниці від відчаю, вимираємо...» (Брати Стругацькі. «Населений острів») Коли я вперше побачив фотографії пересувних телевізорів у Криму, то уявив собі їх у вигляді карет «швидкої допомоги» Коли я вперше побачив фотографії пересувних телевізорів у Криму, то уявив собі їх у вигляді карет «швидкої допомоги». Ось, десь на околиці Севастополя дві старенькі в запущеній пенсіонерській квартирці б'ються в істериці – вони три дні не бачили й не чули Путіна. Сердечні сусіди бабусь телефонують до МНС, повідомляють тривожну новину, ті встрибують до спецмашини, вмикають сирену й мигалку, летять темними вулицями «міста руської слави», щоб врятувати двох пропагандозалежних бабусь. Біля під'їзду оперативно розвертають машину, заводять генератор, відкривають екран, і ось уже з сусідніх будинків підтягуються представники «руського світу», як сомнамбули, бурмочучи про себе – «дідивоювали», «незабудемнепробачим», «путінсвятий». Полковник МНС телефонує до штабу й доповідає – «врятували»! Само собою, місія МНС гуманна: якби не пересувні дегенератори або, як їх ще назвали – «кисельовки», то невідомо, скільки б вимерло людей, привчених до щоденного промивання мізків, до тренування ненависті й виховання помсти. Народ уже й так плутає приводи і причини, обмінюючи збитий беззахисний російський літак-порушник на помсту нещасним турецьким помідорам. П'ятнадцять років як Путін відновив «випромінювачі» в усій країні, які наполегливо, цілодобово відновлюють покірливу масу, яка до того ж потребує щоденного підживлення, опромінення, без якого вони можуть перетворитись на вмираючих вовкулаків. Пропаганда – зручна й ефективна, витрати серйозні тільки на початку, потім усе йде накатаною доріжкою – о 6 ранку гімн, потім новини про те, як скрізь погано, а добре «тільки в нашій щасливій країні з мудрим президентом». Думати не треба, аналізувати – небезпечно. Все як раніше: ми не воюємо, а боремося за мир, воюють тільки американські імперіалісти і їх дармоїди. За дев'ять єльцинських років шанувальників «випромінювачів» не поменшало, і ось вони нарешті дочекались – їх «блакитні екрани» засвітилися пропагандою. Для знеструмленого Криму втрата «русского міра» рівносильна втраті самого півострова Для знеструмленого Криму втрата «руського світу» рівносильна втраті самого півострова: можна особливо не піклуватися про продукти чи воду, можна не вивозити сміття й не ремонтувати дороги, але в кожному будинку має працювати телевізор, світитися мертвецьким сяйвом. Кримчани «русского міра» – це дуже ніжні створіння, яких, з одного боку, постійно лякають «київською хунтою», з іншого – «піндосами», а тут ще й кримські татари світло вимкнули. Без швидкої допомоги від МНС – ніяк. Перевезенні спецмашини МНС із Липецька й Дагестану покликані врятувати кримчан від інформаційного запору. Особлива увага – літнім людям, найстійкішим захисникам сакрального Херсонеса й шанувальникам російського вождя. Вони пам'ятають, як 50-60 років тому бляшані гучномовці точно так само виховували радянський народ. Товариш Ленін буквально через кілька днів після більшовицького перевороту підписав Декрет про друк, який встановив цензуру, а потім зі своїм ідеологічним соратником Анатолієм Луначарським почав розробляти програму монументальної пропаганди, що містила в собі численні пам'ятники, плакати, гасла і транспаранти. Старі пам'ятники руйнували, на їх місці зводили нові. Суть пропаганди була в тому, щоб зганьбити минуле й набрехати про майбутнє. Ленін педантично ставився до різних можливостей: телебачення він тоді й не уявляв, але радіо вже називав «газетою без паперу й відстаней для мільйонів слухачів». У створенні атмосфери однодумності радіо зіграло свою роль. У 1920-х роках уряд Радянської Росії ставить завдання радіофікації країни. 23 листопада 1924 року вийшла в ефір перша передача Всесоюзного радіо. До початку 60-х років було створено п'ять програм Всесоюзного радіо. Радіо було єдиним джерелом інформації у 20-30 роках і дієвим при малограмотному населенні Росії. Газети поширювати було складно, не все населення було здатне читати, кращим виявився спосіб ретрансляції пропаганди – по-перше, через радіо, по-друге, за допомогою політзанять. В усій країні була створена мережа дротового радіо – воно було дорогим, треба було тягнути сотні тисяч кілометрів дротів – у кожне місто, селище й село. Ефірне радіо було ще дорожчим, але й небезпечнішим – через нього можна було почути чужі «голоси». Дротове радіо було під ідеологічним контролем. Перші рупори радянського радіо були встановлені в Москві 1921-го року – на Театральній, Елоховській, Андроньєвській та Серпуховській площах, на Дівочому полі та біля Пресненської застави. Біля високих стовпів із рупорами збиралися москвичі, щоб почути про успіхи соціалістичного будівництва й казки про світле майбутнє. Пізніше в усьому Радянському Союзі були створені понад 20 тисяч радіотрансляційних вузлів, більш 10 мільйонів гучномовців втовкмачували в голови радянських людей пропаганду. Це були справжні «випромінювачі», які зробили величезний внесок у створення Homo Soveticus. До кінця 50-х років гучномовців, як і домашніх трьохканальних дротових радіоприймачів було вже більше 30 мільйонів, вони охоплювали населення майже всієї країни. Майже одночасно з розвитком радіо радянська влада в 1919 році ухвалила рішення про націоналізацію кінематографа. Тепер і кіномистецтво було ідеологічним Але не тільки радіо. У пору, коли телебачення ще не було, величезну роль грав кінематограф. Той же незабутній товариш Ленін у бесіді з Анатолієм Луначарським у лютому 1922 року вимовив: «З усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно». Вождь добре відчував, що ще можна використовувати для пропаганди соціалізму. Майже одночасно з розвитком радіо радянська влада в 1919 році ухвалила рішення про націоналізацію кінематографа. Тепер і кіномистецтво було ідеологічним: іноземні фільми були заборонені, а в тих, що показували, цензура обрізала недозволене. Радянська влада не шкодувала грошей: у 1919 році були зняті 57 художніх фільмів, у 1924-му – 69, 1927-му – 118, 1930-му – 128. Жоден сеанс у радянському кінотеатрі або пересувному кінопроекторі не розпочинався без кіножурналу – 10-хвилинної агітки, в якій розповідалося про досягнення радянської влади, промисловості, армії, спорту. Їх була величезна кількість – десятки тисяч. Найпопулярніші «Новини дня», «Радянський воїн», «Піонерія», «В СРСР», «Радянський патріот», «Сільське господарство». Усю цю продукцію радянського кінематографа потрібно було доносити до населення. Кінотеатри були тільки в містах, у сільській місцевості будували будинки культури, але головним розповсюджувачем досягнень кінопропаганди стали «випромінювачі» – пересувні кіноустановки. Радянська влада дуже педантично ставилася до необхідності донести в кожну сім'ю фільм «Комуніст» або «Свинарка й пастух». За статистикою до 1956 року в СРСР було 62,9 тисяч кіноустановок, з яких майже половина – 27,4 тисячі – були пересувними. 1977-го року ЦК КПРС ухвалив: «З метою покращення культурного обслуговування працівників села розширити виробництво технічних засобів культури». Радянський уряд виділив грошей на закупку 3,5 тисяч кіноустановок і навіть «375 мотоциклів із візками для обслуговування кіномеханіками сільських стаціонарних кіноустановок». До пересувних телевізорів додумались тільки зараз, піднявши технічний рівень «випромінювачів» до рівня, який і не снився братам Стругацьким До пересувних телевізорів додумались тільки зараз, піднявши технічний рівень «випромінювачів» до рівня, який і не снився братам Стругацьким. Автомобілі з гучномовцями з'явилися в Україні не цього року. Рік тому в окупованих районах Луганської та Донецької областей їздив БТР із гучномовцем, «розважаючи» українських вояків російською попсою і пропагандистськими закликами. Восени 1941 року інші окупанти використовували автомобілі з гучномовцями, роз'їжджаючи Києвом у супроводі 637-ї роти пропаганди вермахту (Propagandakompanie 637). «Дегенератор», як влучно назвав автомобіль із телевізором невідомий мені блогер, – важлива деталь окупації Криму. Якщо він з'явився, значить, щось у Кремля не складається: не із забезпеченням людей елементарним – електрикою, газом і водою, а з недовірою, острахом, що люди можуть вийти з-під контролю. Кремлю здається, що «дегенератори» врятують ситуацію. «Із затягнутої кумачем трибуни виступав оратор із внутрішньої партії – худий чоловічок із незвичайно довгими руками й великою лисою головою, на якій майоріли окремі м'які прядки волосся. Скорчившись від ненависті, карлик однією рукою душив за шийку мікрофон, а інша, велетенська на кістлявому зап'ясті, загрозливо загрібала повітря над головою. Металевий голос із репродукторів гримів про нескінченні звірства, бійні, виселення цілих народів, пограбування, насильства, тортури військовополонених, бомбардування мирного населення, пропагандистські вигадки, нахабні агресії, порушені договори. Слухаючи його, через хвилину не повірити, а через дві не сказитися було майже неможливо. Раз у раз лють у натовпі закипала до краю, і голос оратора тонув у звірячому реві, який виривався з тисячі горлянок. Найзліше за всіх кричали школярі». (Джордж Оруел. «1984») «...Але більше за всіх працював сам Геніаліссимус. Він роз'їжджав усією країною й вимагав збільшити видобуток нафти, виплавку сталі, врожайність бавовнику, вивчав проблеми несучості курей-несучок і спостерігав за окотом овець. А оскільки країна велика, всього не побачиш, він вирішив скористатися передовою технікою і став здійснювати регулярні інспекційні обльоти на космічному апараті. І звідти стежив за пересуванням військ, розробкою кар'єрів, вирубкою лісів, будівництвом окремих об'єктів і видобутком вугілля відкритим способом...» (Володимир Войнович. «Москва 2042»). Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції http://ua.krymr.com/content/article/27407015.html http://ua.krymr.com/content/article/27407015.html Fri, 04 Dec 2015 15:30:43 +0200 ПоглядПолітикаСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) «Тепер ієрархи РПЦ освячують ракети і танки, автомати і кулемети, всі російські війни благословляються, окупація вітається» http://ua.krymr.com/content/article/27377574.html http://ua.krymr.com/content/article/27377574.html Fri, 20 Nov 2015 17:00:57 +0200 ПоглядПолітикаСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд» Якщо ви ненароком знайдете статтю в російській Вікіпедії «Сепаратизм у Грузії», то виявите значний список «прикладів» регіонального сепаратизму, про які жителі Грузії вперше чують. Завдяки російській армії ми знаємо про сепаратистів Абхазії та «Південної Осетії». Трохи чули про сепаратистів Джавахеті, регіону локального проживання етнічних вірмен, що насправді виявилось блефом, порожньою пропагандою. З Москви нам іноді говорять про азербайджанський сепаратизм Квемо Картлі, але самі азербайджанці сміються з цього. Судячи зі статті у Вікіпедії, у Грузії куди не сунься – скрізь сепаратисти. Одне радує – ця стаття існує лише російською мовою, інші, судячи з усього, посоромились перекладати кремлівську маячню. Щоб оцінити усю маячню статті, можна уявити собі таку ж про російських сепаратистів – вологодських і костромських, пензенських або з Архангельської області. Якщо порівнювати історію та історичні події, то у російських областей куди більше причин для сепаратизму, ніж у Грузії. Але до реальності, як правило, кремлівська термінологія не має жодного відношення. Коли їм хочеться щось із кимось розділити, вони завжди знайдуть причину і напишуть нову історію. Грузинські царства завжди заважали російському імперіалізму, який намагався завоювати Персію і Османську імперію. На шляху стояла незговірлива Грузія. Для розв'язання геополітичної проблеми в Росії завжди був один шлях – окупація. Але спочатку, щоб послабити маленьку країну, необхідно створити проблему сепаратизму. Для цього мало треба – трохи грошей і пропаганда. На гроші можна купити тих, хто продається, пропаганда має обґрунтувати сепаратизм. Кремль мало турбували абхази і зовсім не турбували осетини. Жертвою сепаратизму вибрали мегрелів. Для розв'язання геополітичної проблеми в Росії завжди був один шлях – окупація. Але спочатку, щоб послабити маленьку країну, необхідно створити проблему сепаратизму Причина більш ніж банальна – субетнічна група в Грузії, звана мегрелами, становить значну частину населення країни. Мегрелів – від 500 до 600 тисяч, тих, хто говорить мегрельською мовою – менше. Ця мова, як грузинська і сванська, належить до картвельської групи мов. Існують особливості кухні, відмінність у пісенних і поетичних традиціях, побутові відмінності, пов'язані з кліматом і ландшафтом. З 16 століття Мегрельське князівство управлялось ясновельможними князями Дадіані, які з 1803 року отримали підданство Російської імперії після окупації Грузії 1801 року. Князівство було скасоване 1867 року за непотрібністю, оскільки адміністрація розглядала всю територію Грузії як частину Російської імперії. Територія мегрелів стала цікавити московських царів давно: «Лета 7147-го маия в 29 день по Государеву цареву и великого князя Михаила Федоровича всеа Русии указу указал Государь быти на своей Государеве службе в Дидьянской земли. Федоту Елчину да с ним попу Павлу да подьячему Федке Баженову. У руки царьской были маия в 29 де. Отпушены с Москвы июня в 2 де». Тобто, «Лета 7147-го» – це 1639 рік, і розташовувалось посольство до серпня 1640 року на «Дадіанській землі», тобто на території князя Дадіані, у Мегрелії. У «Статейному списку Федота Ельчіна», описі поїздки, багато уваги приділялося згадкам про монастирі та храми, але це були перші відомості про території, які в Москві вважали, як зараз кажуть, зоною своїх інтересів. 1754 року до Грузії був відісланий ще один розвідник – Отар Туманов, тбіліський вірменин зі знаменитого княжого роду, офіцер Грузинського гусарського полку російських військ і чиновник Астраханської губернської канцелярії. Керував відділом зовнішньої розвідки з 1753 року. У той час владу Росії та розвідку більше цікавило Кахетинське царство на сході Грузії, ніж мегрели. Місія Туманова, завдяки якій російський уряд упродовж двох років (1754-1756 роки) був постійно інформований про незмінність російської орієнтації грузинських політичних діячів, була не останньою. До Грузії все частіше стали навідуватись різного роду дослідники, які виконували, як це було прийнято в той час, і розвідувальні функції. Саме більшовики постаралися, щоб мегрели забули про свою самобутність, хоча мегрели складають значну частину населення Грузії У своїх звітах і публікаціях розвідники-дослідники лише згадували про те, що мегрели говорять своєю мовою, їхні побут і світогляд дещо відрізняються від інших жителів Грузії. Реальні спроби схилити мегрелів до сепаратизму стали втілюватись більшовиками, та й то у зв'язку з відродженням національно-визвольного руху в Грузії. Наприклад, у 60-х роках 19 століття російський педагог Михайло Завадський став розробником кириличної версії писемності мегрельської мови. У 20-х роках 20 століття використовувався грузинський алфавіт з декількома додатковими буквами. Тоді ж виходили кілька газет, хоча самоназва «мегрели» була використана востаннє під час Всесоюзного перепису населення 1926 року, потім про них забули. Саме більшовики постаралися, щоб мегрели забули про свою самобутність, хоча мегрели складають значну частину населення Грузії і мегрельською мовою, як стверджують російські довідники, користується від 500 до 600 тисяч осіб. Ще в другій половині 19 століття, коли російська окупаційна адміністрація раптом перейнялася любов'ю до мегрелів, грузинська інтелігенція, серед якої було багато мегрелів, виступила проти штучного відокремлення. Ідеологи національно-визвольного руху пояснювали населенню небезпеку введення кириличної писемності мегрельської мови або якого-небудь іншого виділення з загальногрузинської культури. Історія повторилася в перші десятиліття більшовицького правління. Коли ж у Радянському Союзі при показній міжнародній політиці русифікація практично знищила більшу частину мов малих народів, більшовики залишили в спокої мегрелів, з 1938 року припинився вихід кількох газет. У листопаді 1951 року органами Державної Безпеки Грузинської РСР була розпочата операція, названа «Мегрельська справа» щодо радянських працівників, вихідців з Мегрелії. Їм було висунуте тяжке обвинувачення в «мегрельському націоналізмі та орієнтації на Туреччину». Були заарештовані не менше 500 осіб, зокрема 7 з 11 членів Центрального комітету Компартії Грузії, 427 секретарів обкомів, міськкомів і райкомів партії. Про мегрелів згадали після розпаду СРСР. По-перше, через те, що першим президентом Грузії став виходець із Мегрелії (у Конституції Грузії пишеться Самегрело) Звіад Гамсахурдіа, один із лідерів національно-визвольного руху. По-друге, в окупованій за допомогою російської армії Абхазії Гальський район заселений мегрелами, понад 40 тисяч чоловік. З того часу маріонеткова влада Абхазії почала своєрідну національну політику – заборона на викладання грузинської мови в Гальському районі, активна пропаганда мегрельського сепаратизму: «мегрели – не грузини». Результатів ця політика не дала, мегрели продовжували їздити до родичів у Самегрело і Тбілісі – на навчання та лікування, за продуктами і за іншими потребами. Путін замислив відновити якусь подобу імперії. Почалась активна пропагандистська робота, до якої були залучені люди, які зіграли роль і в становленні «донбаського сепаратизму» «Мегрельський сепаратизм» отримав друге дихання з появою в Кремлі Путіна і активністю російських спецслужб як усередині Грузії, так і навколо. Путін замислив відновити якусь подобу імперії, але Грузія завжди була перешкодою для кремлівської політики. Активна фаза почалась 2006 року з введенням ембарго на грузинське вино і продукти, депортацією етнічних грузинів. 2007 року, якби показуючи, що Москва не любить тільки Саакашвілі, був створений Союз грузинів Росії під керівництвом Михайла Хубутія. Організація мала схилити грузинів, які живуть у Росії, до співпраці з російською владою, зокрема біженців із Абхазії, переважно мегрелів. Окрім цього, почалась активна пропагандистська робота, до якої були залучені люди, наприклад, які зіграли роль і в становленні «донбаського сепаратизму» – Лев Вершинін, Андрій Епіфанцев. У Гальському районі маріонеткова влада Абхазії почала випускати газету «Гал» – російською, абхазькою і мегрельською мовами, обіцяли запустити телеканал мегрельською, видали російсько-мегрельський розмовник. У російському інтернеті створені кілька форумів для обговорення та підтримки «мегрельського сепаратизму». Для переважної більшості мегрелів сепаратизм – із категорії анекдоту, особливо якщо скласти список відомих громадських і політичних діячів, учених, акторів, художників і композиторів. Керівник Демократичної республіки Грузія в 1918-1921 роках Ное Жорданія був мегрелом, перший президент незалежної Грузії – мегрел Звіад Гамсахурдіа, мати Міхеїла Саакашвілі – мегрелка Гіулі Аласанія, і ще десятки тисяч інших відомих на весь світ мегрелів, які не уявляють себе поза Грузією. З усіх прикладів сепаратистських рухів на пострадянському просторі, придуманих у Кремлі, ФСБ і Генштабі російської армії, мегрельський – найневдаліший і провальний. Генерали і аналітики не врахували багатьох чинників внутрішнього життя Грузії, а пройдисвіт Хубутія і ще кількасот любителів імперії, які отримали притулок в Росії, так і не змогли нікого схилити на свою сторону. Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції http://ua.krymr.com/content/article/27370623.html http://ua.krymr.com/content/article/27370623.html Tue, 17 Nov 2015 14:00:59 +0200 ПоглядСвітСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Росіяни ніколи не дізнаються про те, як сім'я аль-Асадів узурпувала владу. Їм подобається бути на боці тих, на чийому Путін і кремлівська пропаганда http://ua.krymr.com/content/article/27361833.html http://ua.krymr.com/content/article/27361833.html Thu, 12 Nov 2015 19:00:55 +0200 ПоглядРосіяСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Олег Панфілов – про свята й ідеології http://ua.krymr.com/content/article/27354196.html http://ua.krymr.com/content/article/27354196.html Mon, 09 Nov 2015 19:03:12 +0200 ПоглядПолітикаСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов) Скільки людей намагалися описати ступінь божевілля країни, схожої на счасну Росію – і Оруелл, і Замятін, і Хакслі, і Набоков. Але сучасний, живий Путін переплюнув усі спроби припустити, до чого може докотитися країна http://ua.krymr.com/content/article/27324601.html http://ua.krymr.com/content/article/27324601.html Sat, 24 Oct 2015 20:10:17 +0300 ПоглядРосіяПолітикаСтаттіАктуальноUkrWebMaster@rferl.org (Олег Панфілов)