Небагато гравців своєю грою досягали такої поваги уболівальників, щоб усі вболівальники вставали з місць і аплодували, коли по стадіону оголошували їхнє прізвище. Саме так наприкінці 60-х років минулого століття у Луцьку вітали появу на полі Альберта Мікояна.

Народився Альберт Маміконович 2 лютого 1939 року у грузинському місті Боржомі. З юних літ займався легкою атлетикою, боксом, волейболом та футболом. У 18 років розпочав виступи за місцеву команду «Авангард», а 1961-го потрапив до складу тбіліського «Локомотива». Після призову до армії Альберт потрапив на Волинь, де відразу ж був помічений керівниками армійської команди Володимира-Волинського. А вона того часу за підбором гравців нічим не поступалася командам майстрів. Виступаючи на вістрі нападу, Мікоян досить швидко став улюбленцем місцевої публіки. Особливо видатним було закінчення сезону 1963-го року, коли володимир-волинці у товариських поєдинках здолали колективи класу «Б» «Дніпро» Кременчук – 3:0 та «Нафтовик» Дрогобич – 2:0 на його ж полі. В останньому з цих матчів дублем відзначився саме Мікоян. Наступного року команда Володимира-Волинського не менш яскраво показує себе у іграх з сильними опонентами, долаючи могилівський «Спартак» - 3:0, «Волинь» - 4:0, київський «Темп» - 1:0, «Будівельник» Бєльці – 1:0, та здобуваючи нічиї із ленінградським «Спартаком» та керченським «Металургом» - по 1:1. У цих матчах гра команди будувалася зокрема навколо постаті технічного форварда Альберта Мікояна.

У середині 1965-го року новий тренер «Волині» Юрій Головей, оновлюючи склад команди, запрошує до Луцька групу гравців з Володимира-Волинського, в тому числі й Альберта Мікояна. Дебют гравця у футболці «Волині» відбувся 25 липня 1965 року у домашньому поєдинку проти одеського «Автомобіліста». А вже через місяць у черговому матчі чемпіонату здібний форвард відзначився першим голом у відповідальному матчі. За присутності дванадцяти тисяч глядачів лучани ніяк не могли впоратись з хмельницькими динамівцями. Пропустивши гол на початку матчу, «Волинь» ще до перерви зуміла зрівняти рахунок, але надалі захист гостей не давав лучанам жодних шансів на взяття воріт. Нарешті на 82-й хвилині матчу Альберт Мікоян узяв ініціативу на себе і, продемонструвавши індивідуальну майстерність, забив переможний м’яч. Загалом у 16-ти матчах того року талановитий гравець виправдав сподівання, забивши чотири голи і міцно закріпивши за собою місце в основі волинян.

На жаль, на початку наступного сезону Альберт Мікоян зазнав травми, яка вплинула на його подальшу кар’єру форварда. Відновився Мікоян тільки на початку липня і щойно вийшов на поле, знову почав забивати: спочатку хмельничанам, потім – дубль полтавському «Колосу»… Проте внаслідок травми у гравця виникли ускладнення з пахом і на тренувальних зборах взимку 1967 року, капітан команди Дорошенко запропонував Мікояну спробувати себе у захисті. Спочатку він грав на фланзі оборони, проте згодом був переведений у центр захисту. І на позиції центрального захисника Альберт Мікоян грав на дуже хорошому рівні – у верховій боротьбі вигравав майже усе, а внизу завдяки своїй техніці і різкості був просто неперевершений. Нападникам гостей в центральній зоні було несолодко, коли проти них грав Мікоян. Рівень його майстерності на той час дозволяв йому грати як мінімум в першій союзній лізі, але йти з «Волині» Альберт не хотів.

А у 1970 році, коли до керма луцького клубу прийшов Юрій Аванесов, технічному футболісту знову запропонували змінити амплуа, узявши на себе роль опорного півзахисника. Мікоян успішно впорався і з цим завданням, стабільно відігравши увесь сезон в умовах непростої конкуренції. Того року луцька команда зуміла вибороти друге місце в зональному турнірі і чимала заслуга цього успіху належить саме Мікояну. На жаль, у фіналі вище голови лучани стрибнути не змогли, але здобули право з наступного сезону виступати у класі «А», який тоді реформувався у другу лігу. Так трапилося, що сезон 1971 року став останнім для Альберта Мікояна у футболці луцького клубу. Незважаючи на внутрішні негаразди у команді й невтішні результати, одним з небагатьох гравців, який цілком виправдав довіру і тренерів, і уболівальників знову був Мікоян.

У 1972 році луцьку команду було передано у відання армії й, на жаль, новий тренер не дав змоги проявити себе досвідченому футболісту, вважаючи, що 33 роки - це забагато для футболу. Та ще довго луцькі уболівальники, у випадках, коли їх не задовольняла гра команди, гукали «Мікояна – на поле!» Відтак, погравши ще кілька років на аматорському рівні, Альберт Мікоян узявся за нову справу, ставши тренером дитячих футбольних колективів. На успіхи тренера, котрий швидко виріс у кваліфікованого фахівця, не довелося довго чекати. У 1980 році його вихованці, перемігши команди Тернополя – 1:0, Хмельницького - 2:0, Рівного – 3:0, Одеси – 2:0, а у фіналі – Івано-Франківська – 3:0, виграють Всеукраїнський турнір «Юність». Наступного року команда Мікояна, в якій особливо виділяються Володимир Мозолюк та Олександр Войтюк, здобуває срібні нагороди чемпіонату України серед груп підготовки серед команд вищої, першої та другої ліг. Не були бідними на успіхи й наступні роки роботи Альберта Маміконовича у волинському дитячому футболі. Після створення у 2000 р. спеціалізованої ДЮФШ «Волинь» саме Альберт Мікоян першим здобув перші медалі новоствореної Дитячо-юнацької футбольної ліги для ФК «Волинь». У 2001 році команда під його керівництвом стала Чемпіоном України, здолавши у фінальному поєдинку однолітків з донецького «Шахтаря». Того ж року майже у повному складі вихованці Мікояна склали основу дебютанта другої ліги – ФК «Ковель-Волинь-2» (Ковель), а вже через сезон сімнадцятирічні юнаки посіли шосте місце у своїй групі.

Йому довелося працювати не з одним поколінням гравців і він підготував чимало вправних футболістів для нашої команди. Одним із його найкращих вихованців є Володимир Мозолюк (на рахунку відомого бомбардира – 89 голів у складі лучан). А ще варто згадати прізвища Олександра Кирилюка, Олександра Войтюка, Олега Герасимюка та багатьох інших.

Альберт Мікоян за часів своєї кар’єри гравця був справжнім улюбленцем луцької публіки. Коли у нього був м’яч, то весь стадіон аплодував його грі. Альберт Маміконович завжди вигравав верхові м’ячі і був дуже витривалий на футбольному полі. Професіонал з великої літери, ніколи не порушував спортивного режиму, завжди був завзятий, пунктуальний і ніколи не кричав на партнерів, а завжди підказував, особливо молодим. Загалом за період своєї кар’єри Мікоян провів у складі «Волині» близько 240 матчів та забив 13 голів. Але ще більше часу він віддав волинському футболу як тренер і цим заслужив собі почесне місце серед легенд луцької «Волині».