Залежно від виду конструкції (стіна, фундамент та ін) і умов, в яких вона буде працювати, на підставі вимог встановлюються основні вимоги до розчинів (марка, водонепроникність, морозостійкість) для зведення або монтажу цієї конструкції.
Кладочні розчини використовують залежно від розрахункових напруг і умов експлуатації кладки. Кладку надземних конструкцій, що працюють при невеликому напрузі, рекомендується виконувати на розчинах, що містять дешеві місцеві в'яжучі речовини: вапняно-шлакове, вапняно-пуцоланові, вапно. У розчинах для кладки фундаментів при агресивних сульфатних водах застосовують сульфат-Кия цементи, для монтажу великоблочних і великопанельних стін - портландцемент, шлакопортландцемент, а також портландцементу з органічними добавками. Рухливість розчинної суміші вибирають із урахуванням призначення розчину.При кладці стін з порожнистої цегли або керамічних каменів рухливість призначається 7 ... 8 см, при бутової кладці -4 ... 6 см, для кладки з повнотілої цегли та бетонних каменів - 8 ... 12 см, монтажі стін з панелей і великих блоків -5 .. .7 См, для заливки порожнин у кладці і подачі розчинонасосів -12 ... 14см.
Монтажні розчини. При монтажі стін горизонтальні шви між панелями з важкого бетону заповнюють розчином марки не нижче Ml00; з легкого бетону - не нижче М50. При монтажі стін з великих блоків марки розчину для заповнення горизонтальних швів вказуються в проекті (зазвичай М10 ... М50). Для розшивки вертикальних швів панельних і великоблочних стін марка розчину повинна бути не нижче М50.
Для монтажу несучих залізобетонних конструкцій марка цементного розчину повинна бути не нижче марки бетону цієї конструкції.
В якості заповнювача для важких кладок і монтажних розчинів застосовують кварцовий пісок за ГОСТ 8736-93, який не повинен містити частинок крупніше 5 мм, а модуль крупності повинен бути 1,5 .. .2,5.
При кладці розчинів взимку швидкість твердіння сповільнюється. Наприклад, в віці 28 діб. міцність розчинів, що твердіють при температурі +1 ° С, вдвічі нижче, ніж при температурі твердіння 20 ° С. Тому взимку для кам'яної кладки і замоно-лічіванія швів у збірних елементах застосовують розчин з маркою на одну-дві сходинки вище, ніж для розчину, використовуваного для цих же цілей влітку. Розчини для зимових
робіт можуть випускатися підігрітими. Температура розчину в момент його застосування повинна бути не менше 10 ° С при температурі зовнішнього повітря мінус 10 ... 15 Хіне менше 20 ° С - при температурі повітря нижче мінус 20 ° С.
Температура сумішей для монтажу конструкцій повинна бути на 10 ° С вище, ніж для кладок.
Штукатурні розчини. У будівництві найчастіше застосовується монолітна штукатурка, що отримується з штукатурних розчинів. Штукатурні покриття складається з двох або більше шарів. Зчеплення з поверхнею основи забезпечується підготовчим шаром, або обрызгом, товщиною не більше 5 мм по цегельних і бетонним поверхням і 9 мм - за дерев'яним. Основний шар (грунт) товщиною 5 ... 7 мм служить для отримання рівної поверхні. Поліпшений вигляд досягається за рахунок накривочного шару товщиною не більше 2 мм.
В якості заповнювача для штукатурних розчинів застосовують природний пісок груп «Дуже дрібний», «дрібний» і «середній» (модуль крупності - до 2,0).
Максимально допустимий розмір зерен піску для підготовчих шарів обрызга і грунту не повинен перевищувати 2,5 мм, для опоряджувального шару (накривка) - 1,2 мм.
Властивості різних шарів штукатурної системи повинні бути узгоджені між собою таким чином, щоб на поверхнях розділу між шарами і підставою не виникали напруги внаслідок усадки і температурного розширення. Для цього необхідно, щоб міцність верхнього шару була менше міцності нижнього або обидва
шару мали однакову міцність. Розчини для звичайних штукатурок: цементні, вапняні, гіпсові, цементно-вапняні, вапняно-гіпсові, гіпсові і глино-вапняні. В'яжуче для розчинів звичайних штукатурок вибирають в залежності від вологісних умов експлуатації.
Цементні розчини застосовують для зовнішніх штукатурок, що піддаються систематичному зволоженню (зовнішні стіни, карнизи і т. п.), і внутрішніх - у приміщеннях з відносною вологістю повітря понад 60%. Для підвищення їх водостійкості бажано застосовувати гідрофобізуючі добавки, наприклад кремнійорганічні рідини.
Цементно-вапняні розчини застосовують при оштукатурюванні як фасадів будівель (Конструкцій, не піддаються систематичному зволоженню), так і внутрішніх приміщень. Введення вапна різко підвищує пластичність розчинів. Зміст вапняного тесту залежить від призначення шару.
Розчини на основі повітряного вапна і гіпсу застосовують для штукатурення поверхонь усередині приміщень з відносною вологістю повітря до 60%. Основний недолік вапняних розчинів - повільне твердіння. Для прискорення їх твердіння додають будівельний гіпс. Найбільш зручні вапняно-гіпсові розчини при оштукатурюванні дерев'яних поверхонь усередині приміщень. Для підвищення їх водостійкості в розчин вводять гідравлічні добавки: трепел, діатоміт, шлаки, золи та ін Всі види штукатурних розчинів повинні володіти заданої рухливістю (9 ... 14 см - для обрызга при механізованому нанесенні, 7 .. .8 См - для грунту і накривка), не розшаровуватися в процесі виробництва; забезпечувати задані міцність і зчеплення з основою.
Захисно-декоративні розчини та склади призначені для зовнішнього і внутрішньої обробки різних пористих поверхонь, виконання штукатурних і шпаклювальних робіт. Залежно від виду розрізняють сухі і розчинні суміші, а також пастові склади, а в залежності від складу входять компонентів - мінеральні, полімермінерал'ние та полімерні склади.
Захисно-оздоблювальні штукатурки повинні задовольняти цілому ряду специфічних вимог, пов'язаних з їх призначенням та умовами експлуатації. Найбільш важливими є міцність зчеплення з основою й морозостійкість. Основні показники якості захисно-оздоблювальних штукатурок по СТБ 1263-2001.
Стабільність цих показників в часі залежить в основному від властивостей компонентів розчинів. До в'яжучим для декоративних розчинів і складів, що наносяться на зовнішні поверхні будівель, відносяться білий і кольорові портландцементу, портландцементу з органічними добавками. Крім того, для захисного покриття часто використовують розчини на полімерному сполучному. Для оздоблення інтер'єрів частіше застосовують вапно, гіпс, гіпсополімерцементное і полімерцементні в'яжуче.
Барвників ~ це світло-, лугу-і кислотостійкі пігменти природного або штучного походження, наприклад оксид хрому, залізний сурик, графіт, ультрамарин, охра. З білих пігментів найбільш споживані вапно, мармурова
борошно, білий портландцемент, двоокис титану.
Заповнювачами декоративних розчинів служать миті природні та штучні піски, крихта керамічна, скляна, пластмасова та подрібнених гірських порід з розміром часток 2 ... 5 мм. У необхідних випадках для отримання іскристих поверхонь у складу розчину вводять слюду або подрібнене скло. Високими фізико-механічними властивостями, порівнянними з закордонними аналогами, володіє полімерна захисно-оздоблювальна акрилова штукатурка, вироблена підприємством «Апімікс». Декоративні штукатурки «Апімікс-Ш» виробляються на основі 100%-го сополимера акрилу, кварцового піску або мармурової крихти та добавок
(Антистатична, антигрибкові і антіплесенная) і забарвлюються неорганічними пігментами. Акрилові штукатурки не містять цементу і мають підвищену водонепроникність в порівнянні з мінеральними або полімермінеральнимі водонепроникність в порівнянні з мінеральними або полімермінеральнимі штукатурками, володіючи при цьому паропроникністю в необхідних межах; можуть наноситися на будь-яке підготовлену основу. Штукатурки «Апімікс-Ш» вельми стійкі до стирання, стійки до ударів і подряпин, важко пожежонебезпечними. Вони рекомендуються для обробки поверхонь стін на сходових клітинах, у вестибюлях,
касових залах, для престижної обробки офісних будівель і прикраси фасадів.
Розчини спеціального призначення. Гідроізоляційні (водонепроникні) розчини - звичайні жирні розчини складу 1: 1-1: 3,5, у які вводять ущільнюючі (сульфат алюмінію, нітрат кальцію, хлорид заліза, бітумну емульсію, водорозчинні смоли) або водоредукуючих (пластифікуючі) добавки. Розчини з добавкою розчинної скла або алюмінату натрію швидко схоплюються, що дозволяє використовувати їх для закладення тріщин, з яких сочилася вода.
Для гідроізоляційних розчинів застосовують портландцемент, пуцолановий, сульфатостійкий і гідрофобний портландцементу, глиноземистий і розширюється цементи марок не менш М400. Як дрібний заповнювач у гідроізоляційних розчинах для стяжок застосовують пісок з модулем крупності 2 ... 3.
Особливо надійно служать нанесені методом торкретування гідроізоляційні розчини, модуль крупності піску яких має становити 2,5 ... 3,5. Такі розчини застосовують для покриття стін басейнів, трубопроводів, тунелів, підвалів, піддаються дії агресивних середовищ.
Теплоізоляційні та акустичні розчини застосовують замість звичайних штукатурних розчинів з метою підвищення теплозахисних властивостей огороджувальних конструкцій або надання їм звукопоглинальних властивостей.
Як заповнювачі для теплоізоляційних та акустичних розчинів застосовують поритие піски: перлітовий - марок 100, 150 і 200, керамзитовий - марок 500 ... 700 і аглопорит-товий - марки за щільністю до 600. При цьому перлітовий пісок повинен містити фракції дисперсністю менше 0,16 і крупніше 2,5 мм - не більше 15%, Аглопоритовий і керамзитовий пісок-відповідно менше 0,16 і крупніше 5 мм - не
більше 5%.
Для акустичних розчинів застосовують однофракціонние піски з розміром зерна 3 ... 5 мм.
Рентгенозащітние розчини. Це важкі розчини з щільністю більше 2200 кг/м3, застосовувані для штукатурення рентгенівських кабінетів і приміщень, в яких ведуться роботи, пов'язані з рентгенівським або у-випромінюванням. Така штукатурка замінює обшивку свинцевими листами. В якості в'яжучих матеріалів використовується портландцемент або шлако-портландцемент і спеціальні важкі заповнювачі (барит), залізні руди (магнезит, лимони) та інші у вигляді піску та пилу з розміром часток не більше 1,25 мм. Може бути рекомендований такий склад баритові розчину (мае. ч.):
мелений баритові концентрат - 4; швидкотверднучий портландцемент - 1;
поливінілацетатна дисперсія - 0,1; вода - до потрібної рухливості.
Кислототривкі розчини. Це розчини на кислототривкої жідкостекольном в'яжучому, застосовувані для пристрою антикорозійних покриттів конструкцій, які в процесі експлуатації піддаються впливу кислот.
В якості в'яжучого в цих розчинах застосовують рідке скло: натрієве з силікатною модулем 2,4 ... 2,8 і густиною 1,38 ... 1,40 г/см3 і калієве з силікатною модулем З. .. 3,2 і густиною 1,30 ... 1,32 г/см3 (параграф 9.6). Заповнювачем служить природний кварцовий або штучний пісок, які одержані дробленням кислотостійких гірських порід (андезиту, бештауніта, граніту). У піску не повинно бути глинистих домішок, зерен карбонатних порід і домішок органічних речовин.
У кислототривкі розчини крім піску вводять тонкомолотий наповнювач - порошок з кислотостійких порід (андезиту, діабази). У наповнювачі повинно бути не менше 70% зерен розміром до 0,075 мм. Для підвищення водостійкості використовують спеціальні тонкомолоті добавки, що містять реакційноздатні кремнезем - силікагель, діатоміт, трепел, аглопорит, кислу золу ТЕС. Кислотостійкість наповнювачів повинна бути не нижче 96%, при цьому активного кремнезему (здатного взаємодіяти з лугом) повинно бути 84 ... 97 %. Витрата активної добавки складає приблизно 5 ... 22% від маси тонкомолоті наповнювача.
Для підвищення водонепроникності кислототривких розчинів застосовують полімерні добавки, наприклад фуріловий спирт.
