21 липня в Ростові-на-Дону розпочався судовий процес у справі режисера Олега Сенцова і активіста Олександра Кольченка, а за версією ФСБ — терористів, які намагалися ні багато ні мало так дестабілізувати ситуацію в Криму, щоб спонукати "органи влади" повернути Крим до складу України.
Ще два "члени террорганізаціі" — Геннадій Афанасьєв і Олексій Чирній, які після катування погодилися на співпрацю зі слідством і свідчили проти себе, Сенцова і Кольченка, — вже засуджені на сім років позбавлення волі і тепер виступатимуть свідками обвинувачення.
Увага до цього процесу, в тому числі світового співтовариства (Федеріка Могеріні у відповідь на пропозицію очільника МЗС України повідомила, що представники ЄС обов'язково будуть присутні на судових засіданнях), цілком зрозуміла: це перший відкритий розгляд справи щодо "заручників Путіна" — українських громадян, яких викрали в Криму, катували, потім вивезли у московське "Лефортово" і звинуватили в тероризмі. Наступний резонансний процес — у справі української льотчиці і народного депутата Надії Савченко — стартує 30 липня. Незважаючи на те, що українські журналісти і правозахисники спостерігають за судом у справі Сенцова і Кольченка здаля (ніхто не ризикнув їхати до Ростова), завдяки російським колегам, які організували онлайн-висвітлення першого засідання, українська громадськість і ЗМІ мають достатньо повну інформацію і щодо змісту звинувачення, і щодо вагомості доказів.
Але в цьому матеріалі DT.UA хотіло би привернути увагу і наших читачів, і влади до іншої справи Сенцова і Кольченка — тієї, що порушена в Україні за фактом незаконного позбавлення волі цих українських громадян. Не чули? Не дивно. І про розслідування справи Надії Савченко в Україні, напевно, теж нічого не знаєте?
У липні 2014 р. Генпрокуратура повідомляла про відкриття кримінального провадження за фактом незаконного позбавлення волі штурмана-оператора вертольота Мі-24 і бомбардувальника Су-24 Надії Савченко. Відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено за ч. 3 ст. 146 ККУ (незаконне позбавлення волі або викрадення людини). Слідство у справі вів Сватівський райвідділ ГУМВС України в Луганській області. У жовтні 2014-го ГПУ повідомляла, що "двом терористам з "Луганської народної республіки" — Ігорю Плотницькому і Олександру Попову (громадянину РФ) — було повідомлено про підозру в захопленні в заручники та викраденні старшого лейтенанта Збройних сил України Надії Савченко". За даними досудового розслідування, 17 червня Плотницький і Попов, разом з іншими бойовиками, вчинили збройний напад на військовослужбовців 24-го батальйону територіальної оборони "Айдар" ЗСУ, захопивши при цьому в полон військовослужбовця Надію Савченко. Вивезли її в Луганськ, тримали в будівлі обласного військового комісаріату. Далі цитата: "Кілька днів терористи допитували полонянку. Утім, як уже відомо з відео, викладеного в мережі YouTube, усі їхні спроби виявилися марними. Надія продемонструвала дивовижну стійкість і незламність. Пізно ввечері 23 червня, з озброєним супроводом, у вантажному автомобілі "Газель" Надію Савченко вивезли з України".
Таким чином, справа Савченко в Україні "приросла" двома підозрюваними і двома статтями КК — ч. 2 ст. 258 (терористичний акт) і ч. 3 ст. 332 (незаконне переправлення осіб через державний кордон України).
Відтоді жодної офіційної інформації про хід розслідування справи Савченко ми не бачили — тільки розслідування журналістів. Неофіційно вдалося дізнатися, що справу тепер розслідує Головне слідче управління СБУ.
У справі Сенцова і Кольченка в Україні, яку було перенаправлено з Печерського райвідділу до слідчого відділу главку МВС у Києві, підозрюваних досі немає.
Виходить, що сьогодні ми продовжуємо повторювати те, про що знали від самого початку: що Сенцова і Кольченка викрали, вивезли до Росії, катували і тиснули на них, незаконно позбавили волі, фальсифікували обвинувачення, незаконно судять — а доказів цим аргументам з боку українського слідства ні нам, ні державі-агресору за минулий рік ніхто не надав?
А в цей час у Ростові...
Справу Сенцова і Кольченка розглядає Північно-Кавказький окружний військовий суд, хоча жоден з підсудних не є військовослужбовцем: Олег — режисер, Олександр — працівник пошти. Їх судять як громадян Росії з тієї лише обставини, що на момент анексії Криму вони проживали на його території, хоча обидва наполягають на своєму українському громадянстві і в справі є тільки їхні українські паспорти. Суддя відмовляє українському консулу, присутньому на засіданні, у зустрічі з Сенцовим і Кольченком до винесення вироку.
Олег Сенцов звинувачується ФСБ у створенні терористичної організації — відділення забороненого в Росії "Правого сектора" в Криму, зберіганні зброї та боєприпасів, підготовці та проведенні терористичних актів (підпали офісів "Русской общины Крыма" і партії "Единая Россия", підготовці вибухів 9 травня біля пам'ятника Леніну і меморіалу Вічного вогню в Сімферополі), Олександр Кольченко — у членстві в організації та участі в терактах.
Показово, що суддя Михайлюк, як пише російська правозахисниця і журналістка Зоя Свєтова, ніколи не розглядав справ про тероризм: був головою Краснодарського гарнізонного суду і розглядав "прості справи" — про шахрайство, крадіжки і дезертирство.
Судячи з того. що засідання він призначає майже щодня, суд буде швидким. Захисту відмовлено у клопотанні надати час навіть для консультацій з підзахисними для вироблення консолідованих рішень.
Чому поспішають? Можливо, щоб закінчити до початку процесу над Надією Савченко. Можливо тому, що доказів винуватості підсудних на тривалий процес не вистачить. Таке, зокрема, враження склалося у правозахисників після першого засідання, на якому було заслухано свідчення двох "постраждалих" від підпалу дверей офісу "Русского единства" — Андрія Козенка, колишнього голови виконкому руху "Русская община Крыма", та Олександра Бочкарьова, який навесні 2014-го керував підрозділом "самооборони Аксьонова". Їхні свідчення ("Правого сектора" в Криму не бачили, бо ми їм не дозволяли діяти, але він був", "вони їхали в поїзді, але повистрибували, щойно дізналися, що ми їх чекаємо", і варіації на тему, як підірваний пам'ятник Леніну міг би повернути Крим Україні), звісно, неабияк потішили журналістів, та й самих підсудних. Оперативних зйомок, на яких можна було б упізнати підсудних, обвинувачення не має, докази будуються на свідченнях засуджених Афанасьєва і Чирнія, які обмовили і себе, і друзів (очних ставок при цьому, кажуть адвокати Сенцова, не було). Але все це суд не бентежить. Ніхто не сумнівається, що вирок буде обвинувальним, а покарання — аж ніяк не менше за строк, присуджений Афанасьєву і Чирнію.
І в цей самий час у Києві...
Адвокат Євгенія Закревська, яка представляє інтереси Олега Сенцова і Олександра Кольченка в Україні, якість розслідування справи могла б проілюструвати всього одним епізодом. 13 липня (в день народження Сенцова — бувають же збіги!) їй зателефонував слідчий і, впевнившись, що говорить з адвокатом, попросив: "Прийдіть завтра з Кольченком на допит". Слідчий не знав, що Кольченко вже рік і два місяці під арештом у Росії! Звісно, та обставина, що це був новий слідчий групи, і те, що в "старого" слідчого "на руках" іще 140 справ, багато що пояснює. Але не виправдовує — ні їх, ні систему, якщо ще можна так називати те, що залишилося від МВС України. У коментарі "Центру журналістських розслідувань" Ірина Левченко, заступник начальника відділу зв'язків з громадськістю ГУ МВС у м. Києві, повідомила, що слідство у даній справі триває і, дослівно, "його розслідують якісно і в тих рамках, які на цей час можливі за законом".
"Кримінальне провадження, зареєстроване ще восени за фактом викрадення Сенцова, Кольченка, Чирнія і Афанасьєва, розслідує УМВС м. Києва. Але, судячи з усього, це не розслідування, а "відбування номера", — каже Євгенія Закревська. — Слідчому, яка веде справу, очевидно, скидають усі "висяки" — понад сотню проваджень одночасно, природно, ніхто не зможе розслідувати. За дев'ять місяців не зроблено практично нічого. Справу заведено тільки за фактом викрадення, тобто те, що Олега катували, свідомо незаконно взяли під варту, притягли завідомо невинуватих до кримінальної відповідальності, винесли щодо них завідомо неправосудне рішення суду — нікого у слідстві не хвилює. У кримінальному провадженні про це немає ані слова".
На думку Закревської, справу Сенцова і Кольченка в Україні слід розглядати набагато ширше, бо
їх переслідування — це елемент
російської агресії у Криму. Зачистка проукраїнськи налаштованих місцевих жителів була обов'язковою умовою, яка забезпечила анексію.
"У моєму уявленні — це не просто злочин, вчинений проти кількох українських громадян (що само по собі надзвичайно важливо), це злочин проти державної безпеки (який ми тоді допустили, а тепер не розслідуємо), а підслідність — СБУ або прокуратури. Тобто розслідування даного злочину — не просто справа честі для України, а й у випадку реального отримання результатів це могло б стати козирем України на міжнародній арені", — каже адвокат.
Однак поки що у журналістів є більше інформації у справі, ніж у матеріалах її розслідування. Журналісти розкопують інформацію про причетних до викрадення осіб, оприлюднюють її, а Закревська потім намагається змусити слідство цю інформацію перевіряти.
Ще гірша ситуація, за словами адвоката, з розслідуваннями викрадень кримських та українських активістів у період підготовки до "референдуму". Це десятки розкиданих по райвідділах міліції країни епізодів, якими ніхто не займається і які неможливо розслідувати ізольовано.
"Необхідно створювати слідчі групи, об'єднуючи злочинні епізоди за місцем і часом вчинення, встановлюючи різні злочинні групи, які брали участь у терорі. Вже давно не секрет, що групи Стрєлкова і Бєса починали свою діяльність саме у Криму. Формували початкову команду саме там і потім пішли на Схід. Очевидно, що це має бути кілька великих проваджень, що інформація має стікатися в один аналітичний центр, що курирувати слідство повинна об'єднана група прокурорів", — вважає Євгенія Закревська, наполягаючи на тому, що справа Сенцова і Кольченка має бути перекваліфікована, підслідність її змінена, і розслідувати справу повинна або СБУ, або прокуратура.
У російських правозахисників, які коментують сьогодні російську справу Сенцова—Кольченка, простежується таємна надія. Так, вирок буде обвинувальним, але, оскільки справа і замовна, і політична, то результат теж буде не правовим, а політичним. Засуджених українських активістів можна буде обміняти, наприклад, на полонених російських офіцерів.
Зустрічне питання — на яких? На тих, від яких Москва вже відмовилася? І взагалі — у нас є хоча б один засуджений російський військовий? Або цивільний — але шпигун, диверсант, терорист? (Відсилаємо до наших публікацій і дискусії з СБУ з приводу їхньої ж статистики та результативності роботи). Усіх, кого можна було (включно з дамою серця Бєса), вже тихцем обміняли, без вироків.
І неправовий момент. Ми широко повідомляємо про те, що Росія відмовляється від своїх солдатів, які воюють в Україні. Пропагандисти — хто вміло, хто недоладно, але, по суті, правильно використовують ці факти для деморалізації російсько-терористичних угруповань. Політики — використовують на всю котушку. Ми обурюємося цинізмом режиму Путіна, який покинув своїх громадян, — живих, убитих, полонених на Донбасі. Ми палаємо праведним гнівом. Ми засуджуємо.
А хіба Олега Сенцова і Олександра Кольченка ми з вами не покинули? Їх і ще як мінімум 11 "заручників Путіна", чиї імена відомі. Чим, окрім заяв МЗС і політиків, держава захищає своїх громадян? Якщо брати до уваги стан розслідування справи Сенцова—Кольченка в Україні, ми — теж зрадники?