Наталія Вашко, генеральний продюсер ТЕТ, склала свій список улюбленої літератури:
Це скоріше мої last read (останні прочитані), ніж must read. Список в історичному порядку, найперша у списку — остання з прочитаних:
1. «Як розмовляти з дітьми про мистецтво», Франсуаза Барб-Галль — купила «почитати за кавою» в минулі вихідні у львівській «Копальні кави». Усі, хто бачить у мене цю книгу, вирішують завести власний екземпляр. Що, наприклад, можна помітити 11-13-річному про портрет подружжя Арнольфіні, пензля Яна ван Ейка? «Чи ще хтось замовляв такі портрети? Ні, ця картина унікальна в своєму жанрі. Такий тип портрета, коли особу збережений у повний зріст, був цілковітою новаціею. Згодом він ставши нормою, але аж на початку XVI століття, тобто через сімдесят з лишком років». Читаю на ніч, як снодійне.
2. «The Magic Lantern: An Autobiography», Ingmar Bergman — Уолтер Мерч (див № 4) згадував цю книгу. Я збиралася до Києва (майже добу йде на те, щоб дістатися) і вирішила купити «в дорогу». Автобіографії — не мій жанр. Але ця схожа на медитацію. Або розмова зі священиком. «En Passion» після виглядав як документальне кіно, продовження автобіографії.
3. «The Medium is the Massage: An Inventory of Effects», Marshall McLuhan and Quentin Fiore — написана в 1967 разом з дизайнером Квентіном Фіоре, щоб зробити зрозумілішими товсту і без картинок «Understanding Media». Читається так, як ніби створена вчора і генієм, який вже бачить те, що нам ще недоступне. Хочу процитувати переказану буквально одним абзацом історію способів передачі інформації. З неї очевидно, що ми нерозумно і даремно намагаємося змушувати нові медіа працювати все гірше працюючими методами, створеними в епоху «друкованого слова». Однак сьогодні віддала книжку Паші Педенко (в обмін на «The Lean Enterprise»), напам’ять цитату не пам’ятаю, нікуди не записала і Google не допомагає.
4. «Ex Machina, Vol. 2: Tag», Brian K. Vaughan — ну так, я читаю комікси. 16-річний син подруги попросив привезти комікс, «а то нема чого читати». Купила в букіністичному поруч з будинком. У передмові брати Вачовські нарікають, що це придумали не вони. Браян К. Вон був сценаристом «Lost» і шоу-раннер «Під куполом». І ще мені подобається його останній комікс «Saga».
5. «In the Blink of an Eye», Walter Murch. Мерч змонтував ось це все: The Conversation, American Graffiti, Julia, Apocalypse Now, The Godfather (parts II and III), The Unbearable Lightness of Being, Ghost, Crumb, Romeo Is Bleeding, First Knight, The English Patient, The Talented Mr. Ripley. Мерч — філософ. Книга — майже лекція. Сіла на диван, відкрила книгу, встала, лише коли прочитала. Добре б, якби кожен займається монтажем, якщо не мав би таку ж або свою філософію, то хоча б прочитав цю книгу.
6. «Ворошиловград», Сергій Жадан — читала його відразу після Донни Тарт (див.№ 7) — непросто було йому. Але в підсумку я стала фанатом. Це епос території, яка не здогадується про те, що у неї він є. Кустуріца Донбасу в прозі. У поетичній прозі.
7. «The Goldfinch», Donna Tart — хтось сказав: «Донна Тарт написала „it novel“ цього року». Оглядач «Нью-Йорк Таймс» порівняла її з Діккенсом. Стівен Кінг, який написав рецензію для Книжкового огляду тієї ж «Нью-Йорк Таймс», зауважив, що книг таких не більше, ніж півдюжини в десятиліття зустрічається. Я буквально проковтнула «Щиголя», читаючи днями і ночами безперервно. Втім, так само, як і її перший «The Secret History». Звісно, український Борис, який розгорнувся у всій красі ... не буду мабуть закінчувати думку-спойлер.
8. «The Show Starter Reality TV Made Simple System: Ten Steps to Creating and Pitching a Sellable Reality Show by DMA», Donna Michelle Anderson. Цю купила, щоб розібратися, чому не спрацював один з наших останніх проектів. Я не люблю зазвичай книжки з 5 порадами, 7 правилами, 10 принципами. Але Донна, мабуть, у цьому списку єдина must read. Якщо ви працюєте в медіа.
9. «Фальшивий купон», Лев Толстой — порадив мені прочитати минулої осені нахабний студент-режисер. Jet lag не давав заснути, згадала і прочитала. Десь писали, що це — повчальна повість. По-моєму — російська авантюрна багатосерійна комедія. Або трагедія. Трагікомедія. Дуже російський жанр. Дуже сучасно.
10. «American Gods», Neil Gaiman — я читаю все, що він написав. Навіть його твіттер. Беріть з собою на травневі. Восени писали, що знімуть по ній серіал. Чекаю не дочекаюся.