Щороку 1 червня відзначається Міжнародний день захисту дітей відзначається. Цей день покликаний привернути увагу світової спільноти до проблем охорони здоров’я дітей, боротьби з експлуатацією дитячої праці, прав дитини на освіту, дозвілля й захист від фізичного та психологічного насилля і багатьох інших.
Повага прав людини починається із ставлення суспільства до своїх дітей, тобто права і свободи дітей, як членів суспільства у значній мірі визначають напрями діяльності державних органів та громадських організацій.
Нині в Україні спостерігається спалах інтересу до такої проблеми як права дитини. Причиною цього є загострення питання про сучасне становище дітей в Україні, соціальний статус дитини, способи її життєдіяльності, внутрішній світ, інтереси, побажання. Отже, існують чинники, які актуалізують проблему прав дитини і спонукають суспільство активно її розглядати, обговорювати і врешті-решт розв’язувати. Це ідеологічно-суспільний, соціальний і психолого-педагогічний аспекти. Вони тісно пов’язані один з одним, бо всі ґрунтуються на ціннісних орієнтаціях суспільства, адже діти - це наша історія і наше майбутнє.
Під правами дитини маються на увазі чітко окреслені, установлені принципи, положення, закони, які регулюють її життєдіяльність. У міжнародних документах, які підписала Україна, це насамперед, Конвенція ООН «Про права дитини» (1989), Указ Президента України від 19 березня 1996 року № 63/96, яким затверджено національну програму «Діти України», Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня     2001 р.
Нині в Україні спостерігається спалах інтересу до такої незвичної для вітчизняного суспільно-гуманітарного контексту проблеми, як права дитини. Висунення на передній план політичного, педагогічного і соціального аспекту дитячого життя зумовлене багатьма причинами. Науковці небезпідставно стверджують, що дитинство вимагає історичного підходу до свого розуміння, бо воно є біосоціальним феноменом, має двофакторну природу розвитку, великою мірою є продуктом історії, розвитку людського суспільства. Розглядаючи проблему прав дитини в історико-генетичному контексті, вчені користуються такими поняттями як моральність, свобода, обов’язок, захоплення, переконання, примус, дисципліна, відповідальність, самовиховання, совість, оцінювання, добро, зло, щастя, любов, страх, сором, ненависть, терпимість, взаєморозуміння тощо. Міркування й думки педагогів саме з цих проблем у поєднанні з суспільними й соціально-культурними умовами створили такий загальний контекст, який зрештою привів до розробки суспільством правових і юридичних норм, правил, положень стосовно життєдіяльності дитини.
Ще французькі філософи, мислителі і педагоги (Жан-Жак Руссо, Філіп Ар’єс) зауважували, що необхідним є новий підхід до дитини – не як до майбутнього дорослого, а як до самодостатньої особистості, і взагалі до дитинства, як до важливого самостійного окремого періоду життя. І відповідно до цих поглядів суспільство має створити належні умови.
Завдяки цим відкриттям, було зламано закони, поставивши на перше місце автономію і самостійність дитини, право на вільний розвиток, а з боку дорослих – високогуманного ставлення до дитини. Ці ідеї визріли як протест проти авторитарно-схоластичної освітньої системи, що регламентувала й суворо дисциплінувала кожен крок дитини, не враховувала її бажань, інтересів, схильності, не давала прав на вільний розвиток.
Паралельні погляди злилися в потужному реформаторському русі кінця ХІХ століття. Наступне, ХХ століття, реформаційно налаштовані педагоги проголосили «Століттям дитини», що означало в контексті прав дитини вільний розвиток здібностей, нахилів, свідому дисципліну, обмеження, або зведення нанівець примусу і покарань, створення суспільних (шкільних, середовищних) умов для її повноцінного розвитку, увагу до фізичного і психічного розвитку дітей, їхнього екологічного виховання. Цей період і ця потужна реформаційна хвиля породили й підняли на вершину педагогічних здобутків цілу плеяду діячів освіти і культури. Це і Джон Дьюк, який проголосив дитину «сонцем, навколо якої обертаються засоби виховання, де вона – центр, навколо якого вони організовуються…», і Селестен Ферре, який створив оригінальну систему виховання на засадах демократизму й гуманізму, вилучив із життя дитини примус, покарання, підкорення чужій волі, розкрив її особистість, через вільну творчу працю, (як інтелектуальну, так і фізичну), багато дбав про фізичне здоров’я своїх вихованців. До представників реформаторської, гуманістичної педагогіки належить і Януш Корчак, образ якого в багатьох ототожнюється з жертовним служінням дитині, з організацією соціального захисту тих, хто цього найбільше потребує, – знедолених дітей вулиці й притулків. Януш Корчак з особливою переконливістю доводив право дитини бути самій собою, право на індивідуальність і повагу.
Перелік можна продовжувати, бо зарубіжна педагогіка та шкільна практика сприйняли багато із зазначених ідей, успішно втіливши в життя сучасної школи різних країн світу. Більшість педагогів певною мірою ознайомлені з цими ідеями. Інша ситуація склалася з ідеями про права дитини і взагалі про дитину, що розвивалася на вітчизняному ґрунті. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття, в Російській імперії почався рух за визволення дитини від надмірної опіки сім’ї, держави, школи. Одним з найяскравіших представників цього руху був Костянтин Вентцель, який заявив про право кожної людини на вільний розвиток, право на виховання та освіту. Українські педагоги не стояли осторонь цієї проблеми. Це передусім стосується таких непересічних постатей, як Тимофій Чубенець, Яків Чепіга, Яків Мамонтов, а пізніше - Василь Сухомлинський та інші. За тих умов відносної демократизації суспільного життя і відповідно системи освіти, вони обстоювали те, що права дитини в контексті прав держави, батьків і суспільства мають посідати перше місце, бути альфою і омегою виховного процесу, вони зверталися до проблем прав дитини як до проблеми свободи її самовираження, всебічного розвитку, прищеплення навичок критичного мислення, виховання політичної і моральної зрілості, фізичної досконалості.

Захист сімейних цінностей

Призначення та першочергові функції держави полягають, насамперед, у забезпеченні національної безпеки та процвітання суспільства. Збереження та захист традиційних сімейних цінностей – невід'ємна складова та передумова соціального процвітання.
Під традиційними сімейними цінностями маються на увазі класичні історичні уявлення про родину, важливість оформлення шлюбу та сталості шлюбних стосунків, народження та виховання дітей у сім'ї з обох батьків, традиційні ролі чоловіка та жінки, вірність, взаємоповагу всіх членів родини та стійкий пріоритет збереження шлюбу над розлученням.
Сім'я як «первинна клітинка суспільства» має найбільший вплив на психологічне, а часто і фізичне здоров'я, щастя та благополуччя її членів, виховання дітей, які у сім'ї отримують перші і найстійкіші уявлення про всі аспекти приватного та суспільного життя, моральні цінності, моделі поведінки, тощо.
Хоча за звичайних умов втручання владних органів у приватне життя громадян є недопустимим, у ситуації, коли суспільство і церква демонструють неспроможність вирішити проблеми, які сьогодні стоять перед інститутом сім'ї та конкретними родинами, лише держава має реальні можливості та механізм впливу на ситуацію, і повинна використати їх.
Для того є низка причин.
Тенденції руйнування традиційних сімейних цінностей триває у всіх розвинених країнах західної цивілізації. Чинниками цього є, насамперед, свобода сексуальних стосунків, пропаганда егоїстичного та споживацького способу життя, небажання все більшої кількості людей вступати в шлюб за церковним, або світським обрядом.
Молоді люди визначають своїми пріоритетами навчання, кар'єру та матеріальне забезпечення, а значимість інституту сім'ї піддають сумніву.
За даними Європейської економічної комісії ООН, середній вік вступу до шлюбу у європейців – більше 30 років. І тенденції такі, що молодята продовжуватимуть старіти.
Це означає, що найбільш репродуктивний період життя людини проходить поза сім'єю, при значній кількості сексуальних контактів. В    наслідку – аборти, або виникнення неповної сім’ї, де дитина виховується одним із батьків (у Швеції, приміром, таких більше 50%). Власне, дані про старіння та скорочення європейського населення говорять самі за себе.
Додайте до європейських тенденцій українські негаразди - несприятливі економічні умови, епідемії туберкульозу, ВІЛ, серцево-судинних та онкологічних захворювань – і прогноз ООН про скорочення населення України до 2030 року до               40 мільйонів виглядатиме занадто оптимістично.
Найчастіше молоді пари живуть разом без легалізації стосунків та легко переходять з одного союзу до іншого. Не засуджуючи громадянські шлюби в цілому, автор цієї статті критично ставиться до зведення їх на рівень норми, замість традиційних узаконених союзів.
Різниця між «громадянськими» та офіційними шлюбами полягає у тому, що любов та відданість в другому з них є не тільки моральним, але і юридичним, і суспільним зобов'язанням, що укріплює сім’ю.
Адже в разі укладання офіційного шлюбу на захист сім"ї стає, як це не дивно звучить тепер, усе суспільство. Тож і подружжя, і їхні батьки, а згодом і діти почуватимуться безпечніше.
Родинне виховання – перша природна і постійно діюча ланка виховання. Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у подальшому громадянському вихованні підростаючих поколінь. У сім'ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння.
Серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць посідає сім'я, родина – група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом. Саме вона є тим могутнім соціальним феноменом, який найчастіше об'єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних і кровних взаємозв'язків. Тож недарма кажуть: коли міцна сім'я, то й сильна держава. Тобто, сім'я – це святий вузол в суспільстві. Тому й виховний вплив родини на формування і етнізацію особистості, на щоденне наше буття переоцінити неможливо. Справжня сім'я є совістю, честю та доблестю, національною гордістю кожного народу, нації, надбанням педагогічної культури людства.
Здійснюючи раннє родинне виховання, батьки створюють умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, забезпечення дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, формують активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища.
Одним з основних завдань органів влади є попередження негативних ситуацій у родині, особливо у сім’ях з дітьми та надання їм своєчасної допомоги. Найважливіша соціальна функція сім'ї – виховання підростаючого покоління. Сім'я в сучасному суспільстві розглядається як інститут первинної соціалізації дитини. Батьківство має соціокультурну природу і характеризується системою запропонованих культурою і суспільством норм і правил, що регулюють розподіл між батьками функцій догляду за дітьми та їх виховання в сім'ї; визначають зміст ролей, моделі рольової поведінки. Батьки несуть відповідальність перед суспільством за організацію системи умов, що відповідають віковим особливостям дитини на кожній із ступенів онтогенезу і забезпечують оптимальні можливості його особистісного і розумового розвитку.
Перед Україною (як і перед усім світом) має постати питання про зміну державної політики в царині охорони сім'ї.
Треба розказувати і показувати в інформаційному просторі суспільну та особисту користь від створення, існування та збереження здорової та міцної родини. А усе те, що нівелює роль і цінність сім’ї, – обмежити, або й заборонити.
Стаття 51 Конституції України стверджує, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Тож необхідно усвідомити основоположну роль родини в житті суспільства.

Соціальна адаптація дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Однією з найвищою соціальною цінністю держави є соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Конституцією України на державу покладається обов’язок утримання та виховання таких дітей. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, молоді із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначаються Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі – Закон), який є складовою законодавства про охорону дитинства.
Юридичне визначення соціальних категорій дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначено статтею 1 Закону.
Так, дитина-сирота це дитина, в якої померли чи загинули батьки; діти, позбавлені батьківського піклування, це діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.
Статтею 8 Закону встановлено, що держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа.
Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановлені мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб.
Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, крім повного державного забезпечення виплачується стипендія в розмірі, який на 50 відсотків перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій. Виплата зазначеної допомоги здійснюється протягом 30 днів після початку навчального року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальних закладів у відповідних бюджетах.
При наданні особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія. Навчальний заклад сприяє організації їх лікування.
Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи органів праці та соціального захисту населення одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття.
Вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від десяти до чотирнадцяти років, від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до двадцяти трьох років визначається відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум».
Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, незалежно від форми їх влаштування та утримання, і затверджуються відповідно до законодавства.
Крім цього, положення статті 25 Закону України «Про охорону дитинства» також спрямовані на соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Відповідно до зазначеної статті Закону України «Про охорону дитинства» діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.
Відсутність одного або обох з батьків та батьківського піклування підтверджується відповідними документами, які є підставою для надання цим дітям матеріального забезпечення і пільг, передбачених законодавством України.
У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім’ї. Жиле приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім’ї чи дитячого будинку сімейного типу. Порядок збереження і передачі в оренду жилого приміщення та іншого майна дитини затверджується Кабінетом Міністрів України.
Дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після досягнення ними 18-річного віку надається одноразова допомога у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Також, держава гарантує працевлаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, після повернення їх з дитячих закладів, від опікунів чи піклувальників, з дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, закінчення навчання в державних та комунальних навчальних закладах.
Таким чином соціальний захист дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в Україні є одним із головних обов’язків держави та основним напрямом правової політики держави.
Незважаючи на зусилля, що докладає сьогодні держава до створення належних умов для виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, розвитку пріоритетних форм улаштування дітей-сиріт (опіка, піклування, усиновлення, влаштування в сім’ї), є ще багато проблем, які залишаються не розв’язаними. Діюча структура закладів для дітей-сиріт, які залишилися без піклування батьків, потребує вдосконалення. Відсутність зв’язку дітей-сиріт з родичами, недостатній контакт з дорослими, слабкий зв’язок з соціально-культурною сферою поглиблюють їх соціальну відчуженість, знижують ступінь підготовки вихованців до самостійного життя. Гостро стоїть питання щодо адаптації випускників після закінчення закладів інтернатного типу, вибору сфери професійної діяльності, яка б оптимально відповідала потребам особистості цих дітей та запитам ринку праці. В умовах економічної кризи загострюється проблема матеріально-технічного забезпечення закладів для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків.
Аналіз ситуації стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні дозволяє визнати, що виховання в державних інтернатних закладах (основна форма державної опіки) забезпечує лише певною мірою безпроблемне існування матеріальному плані. Проблема пристосування таких дітей до дорослого життя, до нового соціуму у зв’язку з кризовою ситуацією в країні значно ускладнилося: випускники державних інтернатних закладів не витримують конкуренції спочатку на ринку професійної та вищої школи, а згодом і на ринку праці. Відсутність юридичних механізмів не дає їм можливості забезпечити себе найнеобхіднішим: житлом, меблями тощо; захистити себе від негативного впливу родичів, які відмовилися від них або були позбавлені державою права на їх виховання, ситуація, що склалася, призводить до того, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, входячи у доросле життя, як не прикро, часто поповнюють .... та кримінальні групи.
Не можна обминути ще одну проблему: крім загальнодержавної проблеми сирітства наявні персональні проблеми кожної дитини-сироти, і кожну дитину-сироту слід розглядати як окрему людську долю. Діти, що перебувають в інтернатах, мають бажання виховуватися саме в сім’ї. Таких дітей сьогодні, за даними опитування Українського інституту соціальних досліджень, близько 75% загальної кількості випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Останнім часом в Україні зростає чисельність дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Статтею 1 Конституції Україна проголошується соціальною державою. Одним із найважливіших завдань соціально орієнтованої держави є сприяння розвитку молодого покоління, задоволення його потреб та виконання обов’язків, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Планом дій щодо її виконання.
Україна взяла на себе ряд зобов’язань з покращення добробуту дітей – зокрема, підписавши Конвенцію ООН про права дитини. Ця Конвенція була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року. Крім того, у 2003 та 2005 роках відповідно український Парламент ратифікував два факультативних протоколи до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії та щодо участі у збройних конфліктах, які з того часу стали частиною національного законодавства.
5 березня 2009 року Верховна рада України ухвалила Закон «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року.
  Реалізація мети та завдань загальнодержавної програми здійснюється у таких сферах: охорона здоров’я; освіта; захист дітей різних категорій; культурний і духовний розвиток; розвиток активності дітей, їх участі в житті суспільства; міжнародна співпраця в інтересах дітей.
Для досягнення поставленої мети у програмі відображені: принципи діяльності України у напрямі покращення становища дітей, захисту їхніх прав відповідно до міжнародних зобов’язань; пріоритети державної політики з питань реалізації прав дітей; стратегія та індикатори оцінки реалізації загальних цілей Національного плану дій; шляхи реформування, приведення у відповідність із сучасними умовами та реальними потребами дітей системи забезпечення та захисту прав дітей в Україні.
Регіональна політика щодо захисту прав дітей формується за участю громадськості. За ініціативою  служби у справах дітей Херсонської обласної державної адміністрації в області створена та функціонує координаційна рада у справах дітей обласної державної адміністрації, яка формує рекомендації щодо координації дій органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, громадських структур у вирішенні питань соціального і правового захисту дітей та організації роботи з усиновлення, опіки, піклування, створення та функціонування дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, запобігання бездоглядності і вчинення дітьми правопорушень. Засідання зазначеної ради проводяться щокварталу.        
Підтримується діяльність Федерації дитячих громадських організацій «Веселкова країна дитинства». Налагоджено співпрацю з Асоціацією прийомних батьків та батьків-вихователів з питань дотримання прав прийомних дітей та вихованців дитячих будинків сімейного типу, з Громадською радою при Херсонській обласній державній адміністрації, обласним благодійним фондом «Захист» у рамках реалізації Конвенції ООН про права дитини щодо активізації участі територіальних громад у захисті прав дітей, з Молодіжною організацією «Нова генерація» у рамках проекту «Права дітей в дії» тощо.
Для підвищення поінформованості населення, формування культури національного усиновлення, розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, функціонує інформаційний портал «Права дітей» Херсонської обласної бібліотеки для дітей для висвітлення на ньому консультацій фахівців, новин, адресно-статистичної інформації, нормативно-правової бази, публікацій, аналітичних матеріалів тощо.

Ефективний захист прав дитини та надання дітям-сиротам сімейного затишку – один із пріоритетів соціальних ініціатив, проголошених Президентом України В.Ф.Януковичем.

Третина завдань, поставлених Президентом України В.Ф.Януковичем у соціальній сфері, стосується послідовного впровадження державної політики з підвищення стандартів життя, направлених насамперед на захист прав дітей, сімей з дітьми та найбільш уразливих категорій дітей.
Глава держави, зокрема, вимагає від Кабінету Міністрів України виконання завдань щодо реалізації заходів із удосконалення роботи соціальних служб шляхом повного охоплення їх послугами найуразливіших категорій населення, раннього виявлення проблемних сімей та вчасного надання їм підтримки (у тому числі багатодітним родинам), поетапного підвищення допомоги малозабезпеченим сім’ям з дітьми.
У рамках реалізації відповідних ініціатив Президента України В.Ф.Януковича відбудеться збільшення на 12 тисяч чисельності соціальних працівників, на яких покладено функції з раннього виявлення та своєчасного надання соціальних послуг сім’ям у складних життєвих обставинах.
У зв’язку з цим Міністерством соціальної політики України розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 1126 від 27.06.2004, якою врегульовуються питання затвердження типових структур регіональних центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Підготовлено проекти наказів:
- про затвердження типових структури і штатів;
- про затвердження Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників;
- про затвердження Типової посадової інструкції фахівця із соціальної роботи.
У червні 2012 року розпочинається процес створення інституту соціальних працівників у кожному селі та місті.
Працівники з соціальної роботи будуть здійснювати:
- своєчасне виявлення можливих проблем у сім’ях, особливо у сім’ях з дітьми, інвалідами;
- соціальний супровід сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах;
- надання допомоги в усуненні можливих проблем шляхом сприяння у працевлаштуванні, здобутті освіти, професії, лікуванні, соціальній реабілітації;
- сприяння у своєчасному одержанні державних соціальних допомог та послуг залученню до надання допомоги сім’ям благодійними фондами, громадськими організаціями, державними органами.
Крім того, Президент України В.Ф.Янукович висунув ініціативи щодо активізації роботи із влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до різних форм сімейного виховання. Йдеться, зокрема, про прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу, збільшення кількості усиновлень українськими родинами, посилення соціального супроводу дітей, які виховуються під опікою.
Основною метою цієї ініціативи є поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки до самостійного життя. Найбільш амбітне завдання – повернути 24 тисячі дітей (в Херсонській області майже 3 тис.), які проживають у будинках інтернатах у сімейні форми проживання.
У зв’язку з цим Міністерством соціальної політики України розроблено проект Указу Президента України «Про Національну стратегію профілактики соціального сирітства до 2020 року».
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів від 11.04.2012 року № 213-р у м.Кіровограді розпочато експеримент із запровадження інноваційної форми влаштування і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Розвиток сімейних інститутів влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що в останні роки набув загальнодержавного значення, є життєво необхідною умовою виховання дітей, які позбавлені можливості виховуватися в біологічній родині.
У 2012 році 14 тисячам дітей-сиріт буде забезпечено сімейні форми виховання.
Протягом 2012 року планується реорганізувати 12 державних притулків для дітей у центри соціально-психологічної реабілітації дітей.
Буде запроваджено систему раннього виявлення сімейних проблем та профілактики соціального сирітства
Політика захисту прав дітей має бути пріоритетом роботи місцевих державних адміністрацій, забезпечувати ефективну міжсекторальну взаємодію управлінь освіти, охорони здоров’я, соціальної політики, служб у справах дітей, управлінь МВС та інших структур для вирішення проблеми конкретної дитини та має бути спрямована на ефективне виконання Конвенції ООН про права дитини, Указів та доручень Президента України у сфері захисту прав дитини.

Підготовлено управлінням з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю обласної державної адміністрації, за матеріалами наданими Головним управлінням економіки обласної державної адміністрації