Хорватія. На трьох островах

Корчула. Притулок для яхтсменів і батьківщина Марко Поло

Сонце тільки зійшло, а на причалених в АСІ марині «Корчула» яхтах вже завирувало життя. З кают поволі визирали яхтсмени. Вони мружилися від сонця, немов заспані звірята у своїх норках. Над морем поплив аромат кави – чотири німецьких діди заварили збадьорюючий напій і, неквапливо попиваючи його із одноразових стаканчиків, жваво обговорювали плани на день.

Щось шубовснуло у воді – дебелий швед почав ранковий заплив у прозорих хвилях Адріатичного моря, залишивши на пірсі дорогі окуляри. «Оптичний пристрій» ледь не загинув під сандалями групи туристів, які упевненим кроком рухалися на екскурсію містом Корчулою.

Місто, яке манить до себе яхтсменів, розташоване на однойменному острові, а сам острів лежить на півдні Хорватії й від’єднаний від материка вузькою Пелешацькою протокою. Ім’я Корчулі дали давні греки: вони називали його Чорною Керкірою.

Після греків це місце уподобали хорвати, які прийшли сюди із наших Карпат у 6 столітті. За свою тисячолітню історію острів був як перехідний червоний прапор: належав і Венеції, і Генуї, і Дубровнику, і Габсбургам, і Італії. Зараз все повернулося на круги своя – і Корчула знову хорватський.

Візитка міста й острова: «Корчула – батьківщина Марко Поло». І хоча в науковому середовищі немає однозначної відповіді, де ж насправді народився знаменитий мандрівник – тут чи у Венеції, місцеві гіди цим не переймаються. Вони водять туристів подивитися, де колись стояв будинок Марко Поло, а корчуланські продавці сувенірів з успіхом збувають футболки, картузи, значки й магніти із зображенням відомого земляка.

Місто Корчула – зразок венеціанської архітектури епохи серендньовіччя. Традиційний архітектурний набір: високі мури ховають у своїх обіймах ратушу, центральну площу та собор. Якою б вулицею ви не прямували – все одно вийдете до товстелезних стін, за яким хлюпочеться море.

Усе місто можна обійти хвилин за п’ятнадцять, ґрунтовна екскурсія займе півтори-дві години, за які вас познайомлять із музеєм середньовічного побуту корчуланців, ви узнаєте, що на острові будували надзвичайно міцні й красиві дерев’яні кораблі – броди, а також що саме тут для президента Югославії Тіто виготовили розкішний катер. Ну і, звичайно ж, почуєте історію про Марко Поло…

По завершенні екскурсії – свято шлунку. Одна кав’ярня в Корчулі переходить в іншу, та в третю – і так по колу. В меню – усе тільки місцевого виробництва: овечі й козячі сири, оливки й овочі, свіжовиловлені кальмари та риба, білі острівні вина «грк» і «пошіп». 

На острів, звичайно ж, дістаються не тільки на яхтах: із материком та іншими островами є регулярне поромне сполучення. Тож на Корчулу можна приїхати і на автомобілі чи мотоциклі.

Корчула не належить до елітних місць. Тут усе доволі демократичне й домашнє. Найдорожчий готель – чотиризірковий «Марко Поло», де стандартний двомісний номер із видом на море та напівпансіоном коштує 95 євро за добу. Середній варіант – апартамент на чотирьох за 50 євро.  Найдешевший – кемпінг «Калас». За 3 євро з людини ви житимете в наметі посеред хвойного лісу просто на березі Адріатичного моря.

Млет. Острів на острові й лікування Одіссея

За годину неквапливого плавання на південь від Корчули лежить острів Млет. За легендою, саме на ньому цілих сім років прожив давньогрецький герой Одіссей. На те була у нього поважна причина – лікував на Млеті свої рани.

Потрапивши на острів, починаєш розуміти давнього грека: Млет – суцільний хвойний ліс, який росте посеред моря. Розпечене на сонці гілля та голки середземноморських сосен видають такі пахощі, що ладні вбити будь-які мікроби та оживити навіть небіжчика. Цю «зелену» особливість звичайно ж освоїли туристичні фірми, які називають Млет найзеленішим островом Хорватії.

Подорож островом починається з міста Помени – сюди пристають морські судна та пороми, які привозять у своїх черевах усе нових туристів.

Про Одіссея нагадує тризірковий готель із однойменною назвою. Він – єдиний на острові й був збудований ще за часів Югославії. Ціни в «Одіссеї» немалі як для такого класу: 80 євро за двомісний номер зі сніданком. Відсутність конкуренції дає про себе знати.  Та на Млеті вдосталь приватних апартаментів, яких цілком вистачає для всіх бажаючих.

Тож підкріпившись у готельному ресторані чашкою смачно приготованої кави, вирушаємо у Млетський національний парк, який починається за 800 метрів від берега. Навколо зелені сосни, які надійно захищають від палючого сонця, під ногами – килим із піску, гравію і торішньої коричневої ялиці.

Слизько! Раз у раз нас обганяють численні велосипедисти, які тихо й підступно підкрадаються ззаду, щоб раптово просто під вухом задзеленчати дзвоником. Веліки тут – транспорт номер один. Млет простягся морем майже на сорок кілометрів, і щоб об’їхати його весь, кращого способу пересування годі й шукати.

Сосни розступаються, і стежка раптово виводить до невеликої водойми, яка так і називається «Мале озеро». Хоча насправді це не озеро, а морська затока. Вода в ньому непрозора, каламутна, схожа на молоко і дуже-дуже тепла. У молочний колір воду зафарбовує дно – воно вапняково-піщане, мулисте.

Невеликою протокою сполучається мале озеро з великим. Й одразу в очі впадає транспорт острова номер два: байдарки і каное. Прихильники веслування – різного віку, статі й віросповідання, немов герої Фенімора Купера, відчайдушно гребуть, здіймаючи купу бризок, великим озером. За 200 гривень можна орендувати яскраву пластмасову байдарку на цілий день й відкривати нові затоки озера або попрямувати до «фішки» Млета – острівця з маленьким бенекдиктинським монастирем.

До послуг противників веслування – тихохідні моторні човни, які знову ж таки прямують до цього острова.

Острівець вражає тим, що він нічого надзвичайного собою не являє (монастир якийсь маленький і кволий), а також захмарними цінами в кафе: півлітрова пляшка води коштує 15 гривень!

Та вливши в себе дорогоцінну вологу й видряпавшись на високий пагорб, отримуєш моральну компенсацію за незрозумілу подорож: куди не кинь оком – зелене море лісу «пливе» у бірюзовому морі моря… Краса!

Відпочивати на острові Млет рекомендуємо радикальним противникам цивілізації. Нерадикальним – достатньо денного перебування, бо відсутність на острові тусовок і розваг може призвести до незворотних змін у психології людини міської, якій краще провести відпустку на острові Хвар.

Хвар. Запах лаванди та народжені у повітрі

Катамаран Krilo Jet усередені більше схожий на трансатлантичний боїнг, аніж на швидкісний корабель. Тоноване скло ілюмінаторів, ряди комфортабельних крісел, паски безпеки. Звісно, інколи вони можуть і знадобитися, оскільки пересувається це судно зі швидкістю 70 кілометрів на годину. Хитавиця не відчувається, лише бризки води долітають до вікон десь ізнизу, підказуючи, що ми мчимо морем.

Десятихвилинна зупинка на Хварі, на пристані міста Хвар. Із катамарана сходять група молоді з величезними рюкзаками та гумовими килимками в рулонах (схоже, якісь скаути зі Сполучених Штатів) й респектабельна пара середніх років із дорогими валізами.

Двигуни «Крила» заревли й катамаран помчав у місто Спліт, до якого від Хвара годину ходу. У Спліті міжнародний аеропорт, який приймає літаки з усього світу, у тому числі й з України.

Тим часом до новоприбулих підходять жінки і пропонують вільні кімнати. Та сьогодні не їх день: скаути йдуть на автобусну зупинку, а пара – до заброньованої «четвірки» «Амфора» (160 євро за номер зі сніданком). Цей готель має власний пляж (що нехарактерно для Хорватії), СПА, майданчики для заняття йогою просто на березі та інші ознаки недешевого відпочинку.

Хвар вважається дорогим островом, але насправді це міф. Ціни у ресторанах та магазинах – середньохорватські. Можливо, таке хибне уявлення про Хвар від того, що на ньому є кілька недешевих готелів. Та на Хварі, як і скрізь, можна зупинитися в апартаментах за ціною 40-60 за чотирьох осіб.

Окраса міста – велетенська площа, одна з найбільших у Хорватії. Вичовгана мільйонами ніг за семисотлітню історію свого існування, вона, як дзеркало, відбиває сонячне світло. До речі, Хвар вважається найсонячнішим містом Хорватії: небесне світило «працює» тут 349 днів на рік.

Хварська площа – місце зустрічей і велетенське кафе: упродовж всього сезону сотні стільців і десятки столиків і парасолів обслуговують туристів.

І острів, і місто практично повністю залежать від туризму, який на Хварі має давню історію. Ще в 1868 році тут було відкрито перший готель Хварського гігієнічного товариства на 13 кімнат.

Зараз на Хварі проживає близько 10 тисяч мешканців, більшість із яких зайняті в сфері обслуговування.

Інша стаття доходу Хвару – лаванда. Цю пахучу рослину вирощують на острові у промислових обсягах. З неї чавлять олію, лавандою набивають маленькі вишиті подушечки й продають на кожному кроці.

Життя у Хварі вирує не лише на площі й у кав’ярнях, а й у морі. Десятки різнокаліберних яхт і моторних човнів курсують у хварській гавані, стоять на якорі чи причалюють до берегів. Якимось дивом вони не зіштовхуються одне з одним, лише здається, що ось-ось – і на воді утвориться пробка, як у годину пік на київських дорогах.

Інтенсивне туристичне життя на Хварі завершується в жовтні. А потім починаються сильні вітри, море змінює своє веселе бірюзове забарвлення на свинцево-чорне, і настають довгі осінньо-зимові вечори, без туристів і розваг. Місту теж потрібен відпочинок.

Зимові шторми часто відрізають острів від великої землі – високі хвилі не дають можливості підходити сюди суднам. І, як розповіла місцева дівчина-гід, щороку кілька маленьких хварців з’являються на світ у повітрі: породіллі не встигають долетіти й народжують у вертольоті, який доставляє їх до материкового пологового будинку.

Василь Біленко
Фото автора