Аварії на залізничному полотні трапляються не часто. Залізничний транспорт у 10 разів безпечніший за автомобільний. Можливість залишитися живим і одержати мінімальні ушкодження при аварії поїзда багато в чому залежить від дій пасажира. При загрозі аварії поїзда необхідно добре триматися за поручні або щось стійке, а також впертися ногами у сидіння, стінку вагона. Безпечніше бути на нижній полиці й спиною до напрямку руху потяга. Необхідно швидше вибратися із вагона. Звичайні шляхи евакуації — через виходи. При цьому краще виходити на той бік, де немає рейок для зустрічного руху. За необхідності можна використовувати вікна — аварійні виходи.

Пожежа у поїзді має специфічні особливості. В обмеженому просторі вагона зосереджено багато людей. Температура повітря у вагоні швидко підвищується, до того ж при горінні виділяються отруйні гази. Вузькі коридори утруднюють евакуацію пасажирів.
Для створення і гарантії безпеки у вагонах сучасної конструкції встановлена пожежна сигналізація і передбачені аварійні виходи — зазвичай вони розміщені у вікнах пасажирських купе № 3 і № 6.

Підприємства хімічної та інших споріднених галузей промисловості спеціалізуються на випуску матеріалів, для одержання яких необхідні небезпечні для здоров’я і життя людини речовини. Наприклад, вихідною сировиною для одержання поролону, пенопластів є фосген. Оргскло, штучне хутро, синтетичні каучуки виробляють із синильної кислоти. Обидві ці сполуки є бойовими отруйними речовинами (ОР).

Сірководень — сильний відновлювач. Його застосовують у виробництві сульфатної кислоти, сірки, сульфідів, сіркоорганічних сполук, для приготування лікувальних сірчановодневих ванн. Зберігається й перевозиться він у залізничних цистернах і балонах під тиском у скрапленому стані. При виході в атмосферу перетворюється на газ.
Амоніак використовують при одержанні нітратної кислоти, соди, сечовини, добрив. Рідкий амоніак широко застосовується як робоча речовина у холодильних машинах. Перевозиться у скрапленому стані під тиском.

Епідемія — значне поширення будь-якої інфекційної хвороби, яке перевищує звичайний для даної місцевості рівень захворюваності.

Епідемії з найдавніших часів завдавали людству багато страждань. Сотні тисяч людей гинули при масовому розповсюдженні таких хвороб, як чума, віспа, холера, висипний тиф, грип та ін. Від чуми, що охопила усю Європу у XIV столітті, загинуло 25 млн осіб, тобто четверта частина населення материка. Більше 1,3 млн осіб помирали щорічно у Європі та Азії у ХIV—ХVIII століттях від віспи. Під час пандемії грипу, яка охопила декілька країн і континентів у 1918—1919 роках, із 500 млн хворих померли майже 20 млн осіб.
Зараз у нашій країні регулярно реєструються спалахи епідемій грипу, дизентерії, клещового енцефаліту, сказу та ін.
Джерелами інфекційних захворювань є хвороботвірні (патогенні) мікроорганізми.

Шум як гігієнічний фактор є сукупністю звуків, що несприятливо впливають на свідомість людини, заважають її роботі та відпочинку.

Рівень шуму від 0 до 80 децибелів вважається безпечним для життєдіяльності людини. При постійному впливі шуму на організм, підвищенні його рівня до 80 децибелів і вище ми маємо говорити про шумове перевантаження, що може призвести до розвитку такого захворювання, як «шумова хвороба».
Вплив шуму може викликати такі реакції організму: порушення слуху; функціональні розлади центральної нервової системи; розлад емоційної рівноваги; порушення пам’яті; розлад сну; уповільнення швидкості психічних реакцій; захворювання шлунково-кишкового тракту; порушення обмінних процесів; порушення функціонального стану серцево-судинної системи.

Багато хімічних сполук, що потрапляють в атмосферу в результаті роботи підприємств, потім розчиняються в крапельках атмосферної вологи і з опадами випадають у ґрунт. Це гази — оксиди сірки, нітрогену й ін. Більшість з них не просто розчиняються, а утворюють хімічні сполуки з водою, що мають кислотний характер.

Тверді і рідкі сполуки за сухої погоди звичайно осідають безпосередньо у вигляді пилу й аерозолей. Такі забруднення можна спостерігати візуально, наприклад навколо котелень узимку сніг чорніє, покриваючись частинками сажі. Автомобілі, особливо в містах і біля доріг, роблять свій внесок у поповнення ґрунтових забруднень. Це важкі метали, сірчисті й азотисті сполуки.
У суху погоду гази можуть безпосередньо поглинатися ґрунтом, особливо вологим. У такий спосіб у ґрунт потрапляють сірка, мідь, цинк та інші речовини, наявні в забрудненому повітрі.
При систематичному застосуванні високотоксичних пестицидів, особливо в завищених дозах, спостерігається забруднення ними нав-колишнього середовища, що призводить до знищення корисних комах, птахів, риб, звірів, а також отруєння людей безпосередньо пестицидами або продуктами, у яких вони здатні накопичуватися.

У своєму нескінченному кругообігу вода то захоплює і переносить безліч розчинених чи зважених речовин, то очищається від них. Багато які з домішок у воді є природними і потрапляють туди разом з дощем чи ґрунтовими водами. Той же шлях проходять і деякі із забруднюючих речовин, пов’язаних з діяльністю людини. Дим, попіл і промислові гази разом з дощем осідають на землю; хімічні сполуки і нечистоти, внесені в ґрунт із добривами, потрапляють у ріки з ґрунтовими водами. Деякі відходи випливають по штучно створених шляхах — дренажних канавах і каналізаційних трубах. Ці речовини звичайно більш отруйні, але їхнє скидання легше контролювати, ніж тих, котрі переносяться в процесі природного кругообігу води.

Загальносвітове водоспоживання на господарські і побутові потреби складає приблизно 9 % від сумарного стоку рік. Тому не пряме водоспоживання гідроресурсів викликає нестачу прісних вод у тих чи інших регіонах земної кулі, а їхнє якісне виснаження.

За характером поширення пожежі поділяють на торф’яні (підземні), лісові (низові та верхові), пожежі степових та хлібних масивів. За швидкістю поширення вогню і висотою полум’я розрізняють слабкі, середні та сильні пожежі.

При підземних пожежах частково або пов-ністю горить торф, що залягає під лісовими масивами. При цьому оголюється та обгоряє коріння дерев. Така пожежа поширюється дуже повільно, зі швидкістю 2—10 метрів на день, але її гасіння потребує величезних зусиль. Характерна особливість підземних пожеж — безполум’яне горіння торфу із виділенням великої кількості тепла. Навіть сильні дощі не можуть їх ліквідувати.

Шляхи забруднення атмосфери:

1) Викиди диму, сірчистого і вуглекислого газу від працюючих теплоелектростанцій;
2) викиди металургійних і хімічних підприємств (оксиди нітрогену, сірководень, хлор, фтор, амоніак, сполуки фосфору, частинки і сполуки ртуті та миш’яку);
3) попадання токсичних газів у повітря в результаті спалювання різного роду твердого і рідкого палива, роботи транспорту;
4) спалювання і переробка побутових і промислових відходів;
5) радіаційне забруднення внаслідок аварій на атомних електростанціях, а також викидів радіоактивних речовин.

  Сільське розселення — форма територіальної організації життя населення на позаміській території у вигляді сукупності сіл, поселень інших типів, призначених для постійного або тимчасового проживання. Воно відрізняється від міського тим, що забезпечує виконання переважно інших господарських функцій (сільськогосподарське виробництво, лісове й лісопромислове господарство, рекреаційне обслуговування, природоохоронні функції). Тому сільське розселення відзначається меншою людністю поселень, переважанням малоповерхової забудови і поширеністю односімейних житлових будинків. У більшості країн і районів основну частину сільського розселення складають поселення, що безпосередньо пов'язані з сільськогосподарським виробництвом. А втім, існують і несільськогосподарські сільські поселення: промислові, лісопромислові, лісоохоронні, транспортні, рекреаційні, а також змішані агропромислові. У розвинених країнах сільське розселення існує в умовах скорочення числа сільського населення і частки зайнятих у сільськогосподарському виробництві. У країнах, що розвиваються, спостерігається зростання абсолютної чисельності сільського населення. Сільське розселення — переважна форма в Китаї, Індії, багатьох країнах Африки та ін.

Міське розселення — форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких пов'язаний з розміщенням промислових підприємств, об'єктів будівництва, транспорту, з постіндустріальними видами діяльності. Критерії віднесення до міст у різних країнах неоднакові. Так, у Данії містами вважають поселення з кількістю жителів понад 250, Малайзії — 1 тис., Непалі — 5 тис., США — 2,5 тис., Японії — 50 тис. Крім людності, в Японії та Бельгії при цьому береться до уваги критерій середньої щільності населення. В Індонезії, Замбії, Перу введено критерій так званих міських ознак, під якими розуміють рівень благоустрою та наявність певних зручностей (електрика, каналізація, мережа культурно-побутових закладів).