Новий президент України вже назвав «кримську проблему» серед найперших пріоритетів своєї майбутньої діяльності, а також заявив про готовність почати переговори з Путіним. Порошенко, схоже, сподівається переконати господаря Кремля, що Росії без Криму буде краще.
Ймовірно, Порошенко вже заручився підтримкою сильних союзників, щоб спробувати вибратися з найглибшої міжнародної кризи, в яку Путін кинув увесь цивілізований світ. Цьому цивілізованому світу дуже незатишно в стані постійної невизначеності та залежності від примх усе більш неадекватної Росії – вони звикли планувати доходи, формат відносин і свою діяльність, – але як це можна робити, коли під боком розташувався величезний непередбачуваний простір із всесильним і примхливим нацлідером? І цей простір – ще й вигідний торговий партнер або, в усякому разі, був таким. Хотілося б усе повернути в звичні рамки, але для цього є серйозні перешкоди, головна з яких – Крим і його теперішній стан.
Путін уже встиг вписати своє ім'я в новітню історію як руйнівник усіх і всіляких домовленостей, але, можливо, він вгамується? Як допомогти йому вгамуватися і, можливо, тоді вийде жити як раніше? Новий український президент має впоратися з роллю ключового, у всякому разі найвиднішого перемовника.
І він почав з підвищення ставок. Порошенко зухвало відгукується про Путіна, ще на заступивши на посаду, з його подачі АТО радує патріотичних громадян перемогами або хоча б натиском. Вибори пройшли в один тур і без ускладнень, під пильним і доброзичливим наглядом міжнародних представників – що для росіян, звичайно ж, прикро. CБУ рапортує, що зірвала масштабну провокацію за участі хакерів і виставила російське ТБ приголомшливими брехунами – виявляється, можуть працювати, коли захочуть. Україна на підйомі, Порошенко разом з нею, і першим ділом він заявляє: Крим – українська територія, ви, Росія, її окупували, ми з цим не змиримося, але давайте пошукаємо, що ще можна обговорити.
Є й більш конкретні київські напрацювання щодо Криму. Ймовірно, вже скоро буде створене або міністерство, або департамент при Адміністрації Президента, або комітети в парламенті, метою яких буде робота в «кримському» напрямку, по суті – робота з повернення Криму. Це стане частиною державного управління, постійно підкреслюючи нелегальність російської влади в Криму. Правових колізій буде все більше, бо Україна не відмовлятиметься від захисту прав своїх громадян і прав на відібране майно – і все це належним чином юридично оформлятиме. І чекатиме, коли можна буде вимагати за рахунками. Окупація Криму не буде визнана ніким, крім вузького кола Росії, і Україна створить цілу держструктуру, яка фіксуватиме всі грані цього міжнародного безчинства.
Дивлячись, як активно українські бійці взялися наводити порядок на Південному Сході, можна не сумніватися, що в «кримській проблемі» нова влада може бути настільки ж рішучою – але, звичайно, іншими методами. Безпорадність Аксьонова та нерозуміння кримського життя десантованими російськими чиновниками їм на користь, – посилити кримську соціально-економічну кризу в принципі дуже просто. Згадаймо про короткочасне відключення електрики, через що більшість населення запанікувала, – і це один із багатьох засобів, якими володіє Україна і які Москва просто не в змозі буде розв'язати. Приблизно через місяць, коли принади нового кримського життя призведуть до якогось нового стану умів, і буде саме час для тієї системи заходів, після яких Путіна просто-таки проклинатисуть на вулицях кримських міст. Це нескладно, і Київ цілком може це зробити.
Крим створює Москві проблеми нові, незвичного характеру, які майже неможливо розв'язати. Кримчани не хочуть купувати російські товари, вони в ступорі при вигляді порожніх пляжів, вони пориваються проводити мітинги з нісенітними або, навпаки, занадто вже справедливими вимогами. У них нежиттєздатна економіка, а населення і бізнес не звикли показувати реальні доходи. Їх потрібно годувати, а чиновники, на яких це завдання покладене, на межі нервових зривів – дуже вже незвичні задані умови, і всі зусилля призводять не до тих, що потрібно, результатів. Невдоволення населення не тане від бадьорих телеефірів, але накопичується. І з цим треба щось робити.
Але головне – Путін хотів би відступити, у нього просто не може не бути такого бажання. Надто вже не веселі перспективи, надто вже він розлютив увесь світ. Питання в тому, як йому відступити, не втративши обличчя. Він може ігнорувати звинувачення в газовому шантажі і засилання диверсантів, ховати Януковича тощо. Може все це в одну мить припинити, але окупація Криму і прирощування ним своїх земель – це факт настільки очевидний, цинічний і задокументований, що відмахнутися від нього так просто не можна. Ось, власне, і те завдання, на вирішення якого чекають від Порошенка і його виборці, і західні союзники, що бажають замирення Росії: як їй відступити на позиції хоча б початку лютого, але без травмуючого приниження їхнього лідера? Власне кажучи, так виглядає те завдання, яке Порошенко у повний голос ставить перед собою, – «окупований Крим повернеться в Україну».
Андрій Кириллов, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції