Каплер Олексій

Каплер Олексій Якович
(11.10 (28.09).1904–11.09.1979)
актор театру і кіно, письменник, кіносценарист. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1969)

Народився в м. Київ у сім’ї купця. 1919 почав кар’єру актора. Спільно з С.Юткевичем і Г.Козинцевим організував у Києві театр «Арлекин». Наприкінці 1920 став актором Фабрики ексцентричного актора (ФЕКС) у Петрограді (нині м. Санкт-Петербург). Завідував у Одесі відділом к-ри Союзу працівників мистецтв, був асистентом О.Довженка по кінофільму «Арсенал», знімав агітаційно-пропагандистські фільми, у т. ч. і за власними сценаріями. Став професійним кінодраматургом-письменником. 1935 «Ленфильм» випустив на екран комедію «Три товарища», зняту за його та його дружини – Тетяни Златогорової – спільним сценарієм. 1936 на конкурсі РНК СРСР його сценарій «Восстание» отримав 1-шу премію; реж. М.Ромм 1937 зняв за ним кінофільм «Ленин в Октябре», а 1939 (за його новим сценарієм) – «Ленин в 1918 году». За ці два твори 1941 отримав Сталінську премію. З початком Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 як військовий кореспондент літав до партизанів Ленінгр. обл.; надіслані звідти до центр. газет нариси склали пізніше книжку «В тылу врага». 1943 за його сценаріями було знято стрічки «Она защищает Родину» та «Котовский». Після того, як пішов розголос про його закоханість у дочку Й.Сталіна – С.Аллілуєву, 3 берез. 1943 був арештований і наступні 5 років провів у Воркуті (нині місто Республіки Комі, РФ); жив поза зоною, працював фотографом. Звільнений на поч. 1948, однак після відвідин забороненої для нього Москви ще на 5 років був відправлений до режимного табору в Інті (нині місто Республіки Комі, РФ). Звільнений 11 лип. 1953. Реабілітований 1954; викладав у Всесоюзному держ. ін-ті кінематографії та на Вищих сценарних курсах. Знову почав писати. За його сценаріями було екранізовано романи К.Федіна – «Первые радости» (1956) і «Необыкновенное лето» (1957); О.Бєляєва – «Человек-амфибия» (у співавторстві, 1962); драму-казку М.Метерлінка – «Синяя птица» (у співавт., рад.-амер. кінофільм, 1976); а також знято фільми «За витриной универмага» (1956), «Полосатый рейс» (у співавт. з В.Конецьким, 1961), «Две жизни» (1961), «Принимаю бой» (1966), телефільм «Вера, Надежда, Любовь» (1972) та ін. Організував на телебаченні щомісячну програму «Кинопанорама», був її першим ведучим. Як віце-президент Міжнар. гільдії сценаристів захищав інтереси колег. Друкував у «Литературной газете» гострі фейлетони, які викликали зливу читацьких відгуків і сприяли відновленню справедливості.
Героями його кіноповістей були неординарні особистості епохи: учасниця франц. руху опору В.Оболенська («В русском Париже»), співак О.Вертинський («Шумят чужие города»), кіноактриса Віра Холодна («Загадка королевы экрана») та ін.
П. у м. Москва. Згідно з його заповітом, його друга дружина поетеса Юлія Друніна поховала його в м. Старий Крим.
джерело