Мовознавці кажуть, що ці слова – свято, святий, святиня, світ, усесвіт, світло, світлий – одного походження. Значить, мають ці слова щось спільне. Що?
Не так легко відповісти на це просте й природне запитання. Але я не раджу шукати відповідь по товстих енциклопедіях та вчених монографіях, бо то буде чиясь відповідь. Чи не краще спробувати знайти собі свою?

 

Рушник для оселі

Хата наша рідна. Колиска сім’ї. Як і все на світі, виростає вона із землі, верхом тягнеться в небеса. Завше дивиться вікнами до сонця. Господарі будують її усім миром – толокою, усе життя дбають про неї. І в ній сім’ї буде любо жити.

Село, мов одна велика родина. Тут людина з людиною живе в щасті й біді, в радості й горі. Тому, коли хтось будується, зводять оселю гуртом – толокою. Тоді усі незгоди між сусідами відпадають перед святістю справи. Такий уже звичаєвий устрій народного буття – допомагати один одному в найважливіших моментах життя. Та перше, ніж будуватися, господарям потрібно вибрати щасливе місце для хати, щоб у ній все життя щасливо й заможно жилося. В облюбованому місці чоловік на чотирьох кутах майбутньої оселі насипає купками жито. Вранці зі схожом сонця дивиться, якщо воно залишилося нетронутим, то місце годиться. Коли ж жито зрушене, розгребане, то треба шукати інше місце на забудову хати. Не можна будуватися на тих місцях, де людину спостигла нагла смерть, де була пролита кров чи когось колись похоронили.