У неділю я пішла на наш лозівський Майдан на віче — вперше, хоча він збирається з грудня. Пішла запитати, хто є ті люди, що не бояться вийти і показати всій Лозовій свою позицію. У нашому 68-тисячному місті на сході, де на українську мову на вулиці обертаються, зробити це таки важче, ніж навіть у Харкові.
З неділі мороз міцнішав. Середньостатистичний лозівчанин якомога щільніше позачиняв вікна-двері і з того часу на вулицю виходить виключно за крайньої потреби. Там — мінус 20 і вітер. Вдома — електричне світло теплого відтінку, гарячий чай і телеканал "Інтер".
Поки обиватель, посьорбуючи, релаксує в "Однокласниках", у реалі розгортається нічогенька така історія. Молоді регіони набирають міцних хлопів як пробивну силу і дівчат у якості санітарок, ультраправі вирішують не випробувати долю і скасовують анонсовану смолоскипну ходу, а депутати обласної ради від ПР перевдягаються на знак підтримки спепризначенців з "Беркуту". Мороз — вже мінус 25.