Повна ясність

12

Донецькі чиновники нарешті не витримали й озвучили одне зі своїх потаємних бажань — прибрати до рук різних там журналістів та інших незгодних із лінією партії. Якось несподівано вияснилося, що мрія ця живе в глибині душі дуже й дуже багатьох можновладців. Концентрована зачаєна ненависть вирвалася назовні.

Спровокував хвилю чиновницьких сповідей голова До­нецької ОДА Андрій Шишаць­кий, що після призначення на цю посаду дуже швидко втратив лиск і манери керівника "нової генерації", яким його раніше позиціювали. Володар ступеня MBA і лауреат премії "Людина року 2012" спересердя обізвав журналістів "г…нометниками".

Додамо абсурду: назвав на напівзакритій зустрічі з… журналістами ж. Майже справжніми, але ретельно дібраними.

Стараннями колег із сайту "Новини Донбасу" відеозапис гучного виступу губернатора став загальним надбанням.

"З горем ніколи не може бути піару. Але як професійні "г...нометники" змогли це все спаскудити! Розумієте? Було дуже боляче дивитися. Але я розумів: у будь-якому разі, якщо я з'явлюся й щось говоритиму... Очікування ж інші", — ось що дослівно сказав Шишацький, пояснюючи звезеним з усієї області редакторам комунальних ЗМІ, як потрібно правильно висвітлювати резонансні події, а головне — роль влади в тому, що відбувається.

Важко сказати, про які такі "очікування" тут ішлося, але результат, безперечно, перевершив будь-які очікування.

Обурення губернатора, нагадаємо, викликало висвітлення у ЗМІ резонансної НП — аварійної посадки в Донецькому аеропорту "футбольного" чартеру з Одеси 13 лютого. Літак Ан-24 зачепив метеовишку і врізався в землю, промахнувшись мимо посадкової смуги. П'ятеро людей загинули.

За словами пасажирів, які вижили в катастрофі, допомоги їм довелося чекати майже півгодини. І губернаторська лай­ка була викликана тим, що цим людям дозволили висловитись. Сам Шишацький запевняв — такого не могло бути, тому що не могло бути ніколи.

Проте, боронячи своїх підлеглих, керівник ОДА в запалі видав ще кілька фактів, які залишають багато запитань. По-перше, з'ясувалося, що диспетчери не "ведуть" літаки під час заходу на посадку, і доля пасажирів залежить тільки від навичок пілота і погодних умов. По-друге, губернатор визнав, що ця аварійна посадка не перша, і після реконструкції аеропорту тут бували аналогічні інциденти (на щастя, без таких трагічних наслідків). По-третє, виявилося, що в "суперсучасному" аеропорту немає своїх екіпажів "швидкої допомоги", і карети прибули так пізно, бо це була міська служба.

Заодно слід нагадати, що реконструкція донецького аеро­порту коштувала державі майже 7 млрд грн.

Усе це — вагомі причини для винесення на громадське обговорення проблеми безпеки авіаперельотів. А також теми відповідності ціни та якості при виконанні масштабних держзамовлень на об'єкти транспортної інфраструктури. Журна­лісти так і вчинили.

Хто вони тепер? Дивіться вище: в Андрія Шишацького з приводу цього — повна ясність у термінах.

Натхненні його прикладом, інші керівники теж поспішили поговорити про наболіле. Предс­тавники ЗМІ з подивом виявили масу впливових недоб­розичливців.

28 лютого на колегії ОДА на цю тему феєрично висловився мер Краматорська Геннадій Костюков. "Доки не буде законодавчо встановлена відповідальність журналістів за явно неправдиву інформацію в газетах та інтернет-просторі, толку не буде… Я більш ніж переконаний: у жодній країні світу, крім Росії й нас, такої гидоти про перших осіб держави не пишуть. … Це дуже серйозно. У нас попереду 2015 рік, ми час марнуємо! А ще ефір увесь запаскуджений", — заявив градоначальник.

Його дуже жваво підтримав неопізнаний поки що однодумець. "Давити їх, ось і все!", — азартно вигукнув якийсь слуга народу з залу.

"Ні, не так. Треба принайм­ні їх, як мінімум, обіймати, а давити вже не всіх", — веселим, на його думку, жартом закрив обговорення теми Андрій Ши­шацький.

Цю ідилічну єдність поглядів порушили самі журналісти вимогою пояснень. На екстреному брифінгу виступив Ши­шаць­кий, який відразу ж дав зрозуміти, що ні в кого просити вибачення не буде, оскільки не вбачає у процитованих висловлюваннях нічого поганого.

"З приводу образливих слів… Вони були викликані образою за МНСників, які чесно працювали, лікарів швидкої допомоги, працівників аеропорту, лікарів обласної травматології. Це були слова на їхній захист, і вони так були ними сприйняті — зі схваленням", — пояснив свою позицію губернатор.

А свою підтримку невідомого "давителя" пояснив так: "Цей палкий заклик я спробував перевести в жарт".

Чи доречні такі жарти в країні, де за роки незалежності загинули, виконуючи свої обов'язки, 64 журналісти?

Цей раптовий сплеск сильних чиновницьких почуттів до преси навряд чи можна вважати несподіваним. Усе висловлене не озвучувалося так прямо, але особливо й не приховувалося. Після іскрометного вис­тупу керівника ОДА, на якому прозвучало слово "г…нометники", офіційний прес-реліз, присвячений зустрічі з редакторами комунальних видань, був озаглавле­ний так: Андрій Ши­шацький: "Обласна влада працює відкрито"

Справді, відкритіше нікуди. Нові принципи відносин влади та мас-медіа раніше (з тією ж суворою пролетарською прямотою) були сформульовані мером міста Селидове Віктором Ремізовим: "Я не депутат, можу й врізати!".

І не посперечаєшся ж. Якщо можна, і за це нічого не буде, то чом би й не врізати?

А депутати хай дивляться та заздрять.

Контраст у публічній поведінці керівників адміністрацій з виконкомами та представників виборних органів влади — досить цікавий донецький феномен. Особливо цікаво спостерігати, як ця метаморфоза відбувається з одними й тими самими людьми. Наприклад, Анатолій Близнюк на посаді голови облради був відкритим, доступним і збагатив місцевий фольклор крилатими фразами власного створення.

Губернатор Близнюк на прес-конференціях публічно лаявся з журналістами, вимагаючи "висвітлювати позитив" і чіпляючись до їхньої форми одягу на офіційних заходах. З гордістю розповідав, що після розмов у його кабінеті в редакторів обласних комунальних газет "трясуться руки".

На його тлі ввічливий, безжурний і усмішливий голова ради Андрій Шишацький видавався тоді молодим і прогресивним керівником нового покоління.

Які внутрішні суперечності роздирали Віктора Януко­вича, що був вимушений певний час суміщати обидві посади, залишається лише здогадуватися. Нагадаємо тільки: в період його керівництва областю було вбито Ігоря Александрова, опинився в СІЗО журналіст Володимир Бойко, задушено єдину незалежну й комерційно успішну регіональну газету "Салон Дона и Баса".

Та й нинішня вертикаль підпорядкування міських і район­них газет профільним обласним інстанціям — дітище команди Януковича. Причому дітище це вже цілком обвикнулося зі своєю несвободою, і керівників комунальних ЗМІ біль­ше лякає можливе відлучення від бюджетних дотацій, ніж необхідність дотримуватися "темників". Саме їм, своїм і розуміючим, скаржився Андрій Шишацький на "г…нометників": мовляв, дозволяють тут собі деякі незрозуміло що, і на це "дуже боляче дивитися". 

То що ж коїться з не найгіршими людьми, коли вони потрапляють у злощасне губернаторське крісло? Що примушує їх сприймати в багнети навіть не критику, не провокацію, тим більше — не наклеп, а лише нес­подівану й неузгоджену частину правди? 

Можливо, нерозуміння того простого факту, що публічно звітувати про свою роботу, як і отримувати зауваження, пропозиції та побажання від своїх най­мачів (вони ж — платники податків, вони ж — громадяни України) — не данина моді на "демократичність". Це службовий обов'язок, який слід виконувати сумлінно. Образи й майданна лайка до обов'язків чи привілеїв керівника будь-якого рівня не належать.

І йдеться не про моральне обличчя "еліти", тут сумнівів давно не залишилося. А про те, що донецький губернатор прямо порушує закон.

Спеціально для Андрія Во­лодимировича — стислий лікнеп. Закон України "Про державну службу" гласить, що посаду голови обласної адмініст­рації віднесено до першої категорії за класифікацією посад (ст. 25). Отже, у Шишацького, як мінімум, третій ранг держслужби (ст. 26).

Отож на нього повною мірою поширюються вимоги статті 5 того ж закону: "Держав­ний службовець має… з повагою ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій та вчинків, які можуть… негативно вплинути на репутацію державного службовця".

Навряд чи термін "г…нометники" є шанобливим, навіть із епітетом "професійні". Оче­видно, це слово не можна також вважати виявом високої культури спілкування. А що ж до репутації — то для держслужбовців, на жаль, має значення репутація в очах однієї-єдиної людини.

І всі ми її знаємо.