Історія

Санаторій "Квітка полонини" було відкрито 4 лютого 1965 року. Тоді почав функціонувати спальний корпус на 150 місць, в якому також були розташовані лікувально-діагностичні кабінети та клуб-їдальня. Був ще й літній корпус на півсотні ліжок, який діяв лишень 3 – 4 місяці в році.

Головним лікарем оздоровниці призначили Степана Івановича Ковача. Та через півроку його було переведено на таку ж посаду в санаторій "Сонячне Закарпаття", а в "Квітці" керівником став Анатолій Павлович Корогод. Він очолював колектив до 1986 року. Ось що розповідає А. П. Корогод про період становлення лікувально-оздоровчого закладу: "Поступово лікувальні та діагностичні можливості санаторію зростали. Було відкрито два кабінети фізіотерапії, рентгенівський кабінет і рентгенлабораторію, кабінет субаквальних ванн, підводного душу-масажу, кишківникових зрошень, ректороманоскопії, гінекологічний, стоматологічний, лікувального масажу, електрокардіографічний та багато інших. Працівники оздоровниці переймали досвід в найкращих санаторіях України та союзних республік, а також розробляли власні методики лікування.

Такий вигляд "Квітка полонини" мала в 70-х роках

Заразом ми багато працювали над створенням самобутньої програми культурно-масових та фізкультурно-оздоровчих заходів. Так, "родзинкою" для наших відпочивальників завжди були театралізовані вистави "Весілля на Свалявщині" та "Голубинська борона", постановником яких був світлої пам’яті Михайло Іванович Молнар, а акторами – працівники санаторію. Участь у художній самодіяльності гуртувала колектив, але ще важливішим було те, що всі ми популяризували народні звичаї Закарпаття. А на спортмайданчиках оздоровниці щороку проводилися міжсанаторні спортивні олімпіади, до яких долучалися і наші пацієнти, частенько сприяючи перемогам нашої команди. Що не кажіть, а в здоровому тілі – здоровий дух. Ми оздоровлювали наших гостей тілесно, а вони вдячно додавали нам духовної снаги на нові успіхи, нові перемоги".

Життя в санаторії вирувало, приносячи працьовитому колективу нові досягнення, але й ставлячи перед ним нові завдання та нові турботи. В середині 70-х постало питання про підвищення рентабельності оздоровниці. Економічна віддача від функціонування курортного закладу могла зрости за двох умов – вимагалося або підняти ціну на путівки, або ж суттєво збільшити кількість ліжко-місць за рахунок залучення забудовників, яких нині назвали б інвесторами. Першим відгукнувся на пропозицію стати "дольовиком" "Квітки полонини" уральський будівельний трест "Пермьжилстрой", який спорудив у 1976 році новий корпус на 100 місць, а літнє помешкання переобладнав на корпус цілорічного використання. Окрім того, перм’яки звели ще й 20-місне спальне приміщення.

Дещо згодом ділове зацікавлення до "Квітки" виявив Александрійський електромеханічний завод, що на Кіровоградщині. З допомогою цього підприємства великий солярій на головному корпусі санаторію було перебудовано на повноцінний спальний поверх. Крім того, александрійці звели господарську споруду й виготовили чимало технічно складних приладів та апаратури для покращення процесу надання лікувальних процедур та контролю за ними.

У 1986 році "Квітку полонини" очолив Павло Павлович Ганинець. Ті часи: початок горбачовської перебудови і початок катастрофічного руйнування усіх, без винятку, галузей народного господарства неосяжного Радянського Союзу. Негаразди торкнулися й оздоровниці, її саму треба було зцілювати, надавати дієвого імпульсу її спрацьованому і виснаженому організмові. Коли Павло Павлович став головним лікарем – профспілкова оздоровниця, в прямому смислі слів, вже стала старою і занедбаною. Всі вигоди для відпочивальників обмежувалися спільним туалетом на весь поверх та однією душовою на цілий корпус. Відтоді довелося здійснити титанічну роботу: у 1989 році провели капітальний ремонт, завдяки якому в кожній палаті з’явилися душова і санвузол. Палати переобладнали на одно- та двомісні. Замінили на сучасніші і надійніші всі інженерні мережі, відрихтували очисні споруди. Усе заплановане упевнено втілювалося. Не тільки паркові алеї з року в рік чіткіше окреслювалися і підростали цінні дерева-екзоти, з’явилося ще й мальовниче озерце з голубим дзеркальним плесом, урізноманітили довкілля цікаві скульптурні форми. В санаторному дендрарії вже зараз росте близько 100 видів дерев та кущів. В оздоровниці взяли курс і на осучаснення методів діагностики та лікування, впровадження новітніх медичних розробок.

У середині 90-х років загальне здивування викликала у сторонніх спостерігачів щоденна картина неквапливого вигулювання на спеціальному майданчику поблизу санаторію доглянутих коней-красенів. Це впроваджувалася нова оригінальна методика лікування багатьох захворювань – іппотерапія. На той час, крім кардинального поліпшення побутових умов, у санаторії було суттєво вдосконалено та розширено діагностично-лікувальну базу. Наприклад, ультразвукова діагностика на сучасному апараті "Алока" тут була впроваджена не тільки вперше серед санаторіїв, а й у системі охорони здоров’я Закарпаття загалом. Вперше, також у "Квітці", почали застосовуватися термодіагностика, іридодіагностика. Не менш важливим завданням у санаторії вважали створити відпочивальникам умови і для цікавого дозвілля.

Так санаторій виглядає нині

На території „Квітки полонини” облаштували танцювальний та спортивні майданчики – волейбольний, баскетбольний, для гри в бадмінтон та міні-футбол. У 2004 році поряд з „Квіткою полонини” постав у своїй модерновій красі оздоровчий комплекс „Сузір’я”, стильна архітектурна композиція кольору жовтогарячого сонця якого гармонійно вписується у краєвид. Здано в експлуатацію плавальний басейн. Також в новому комплексі передбачений цілісний розважальний блок з кегельбаном, більярдом, тиром, фітнес-залом, барами, дискотекою, конференц-залом тощо. Поряд з оздоровницею діють лижні витяги довжиною 400 та 900 метрів, саночна траса для дітей, льодовий каток. Тут же можна взяти напрокат все спорядження для активного зимового дозвілля. У планах на близьке майбутнє – будівництво крісельного витягу, а також встановлення снігової гармати, аби не залежати від примх мінливої закарпатської зими.