Більшість українських міст і селищ у цьому році відзначають 70 - річчя визволення від німецько-фашистських загарбників. Усі, будь-то учасники взяття Саур-могили на Донбасі, воїни, що форсували Дніпро, визволителі Дніпропетровська, Донецька, Запоріжжя або Чернігова, заплатили високу ціну, щоб той кривавий жах іменований війною більше не повторився. Війна... Безглузда і нещадна. Груба і жорстока. Раптова і довга. Щодня вона випробувала людей. Випробовувала на стійкість і хоробрість. Зводила з розуму і застеляла очі агресією. Повна безвихідь. Або борешся до останнього подиху. І якщо пощастить, то це буде подих твого ворога. Або вмираєш, змирившись зі своєю долею і списавши все на долю.
Війна не щадила нікого. Вона не поділяла людей на чоловіків і жінок, на дорослих і дітей, на здорових і хворих. Було лише два ділення: мертвий і живий. Хоча найчастіше на полі бою неможливо було розібрати, де хто. Поле бою - це земля укрита килимом із снарядів, на якому покояться мертві тіла, залиті кров'ю. Живі просто біжать по цьому полю, намагаючись не приєднається до нещасних.
Солоні та червоні ріки. Знедолені сім'ї. Сироти і каліки. Вороги змішалися в братських могилах. Безнадія. Життя в очікуванні світла в пітьмі. І вічна пам'ять, що відгукується кошмарами в головах тих, хто це пережив. Все через те, що комусь захотілося більшого. Більше 26 мільйонів життів. Ще довго вони будуть шануватися хвилиною мовчання.
Ці останні осінні дні перед 9 травня - датою, яку не забудуть ніколи. Це день, коли люди почули мир. Почули звуки природи. Звук легкого, не настирливого вітру замість свисту куль, від якого холоне кров. Звук тихих кроків замість лункого тупоту солдатів і вищання шин. Люди нарешті змогли почути свої спокійні голоси і радісні вигуки щастя і полегшення після стількох років відчайдушного крику і надривистого, що переривався сльозами шепоту в укриттях. Земля перестала трястися під ногами, а будівлі перестали падати, ховаючи під собою сотні, тисячі людей. Шануймо День Перемоги. Свято зі сльозами на очах.