Запорізька правда

З робочою поїздкою в Бердянську побував голова облдержадміністрації Олександр Пеклушенко. Він провів нараду щодо забезпечення курортного міста питною водою, зустрівся в місцевому художньому музеї ім. Й. Бродського з ветеранами, яких привітав зі святом Перемоги і вручив цінні подарунки, поклав квіти до пам'ятника морякам-десантникам у парку ім. П. Шмідта, оглянув берегоукріплення дамби на Набережній міста та Середній косі, побував у дитячому оздоровчому центрі "Червона гвоздика", зустрівся в полі з місцевими аграріями. У поїздці містом його супроводжував Бердянський міський голова Олексій Бакай.

Як тільки добігли кінця травневі свята з їх численними урочистостями, морем вітань і купами квітів, запоріжці опинилися серед сірого, у буквальному сенсі, будення. Цього року на вулицях міста немає квітів, а газони вкриті бур'янами, пожовклою травою, їх "прикрашають" тільки пухнасті знов-таки сіренькі кульбабки. І не випадково днями під час апаратної наради в обласній держадміністрації слухали керівників КСП "Запоріжзеленгосп" Івана Березовського і комунального ремонтно-будівельного підприємства "Зеленбуд" Юрія Гарбера, адже саме очолювані ними трудові колективи покликані прикрашати вулиці, площі обласного центру деревами, які очищають повітря, зеленими газонами і морем квітів.

У виставковій залі Запорізької обласної організації Національної спілки фотохудожників України відбулося відкриття ювілейної виставки фотохудожника Бориса Дворного «55». Автор робіт – відомий у Запоріжжі й Україні майстер фотооб'єктива. «Родзинкою» виставки є те, що вона ретроспективна – в її експозиції зібрані кращі роботи фотомитця за весь період його творчості, та й відкрилася вона в день його 55-річчя. А Борис Дворний починав у Запоріжжі з роботи власкором РАТАУ (нині – національна агенція «Укрінформ»), маючи за плечима операторський факультет ВДІКУ.

Кожна весна у найпрестижнішому вищому навчальному закладі нашого міста - Запорізькому державному медичному університеті, дуже красива. Оживає студентське містечко на мальовничих схилах, сяйво білих халатів підкреслює дівочу чарівність, юначу мужність. Зі своїми вихованцями поруч молодіє і професорсько-викладацький загал. Це - медична еліта нашого краю, сплав досвіду й молодої рвійності. Весна цьогорічна тут особлива - десять років тому трудовий колектив ЗДМУ зробив свій вибір на користь Юрія Колесника, вченого, виплеканого у цих стінах, який прийшов у науку зі студентської лави, осягаючи разом з нею не менш складну премудрість управління. На початку нашої розмови із ректором ЗДМУ, заслуженим діячем науки і техніки, доктором медичних наук, професором Юрієм Колесником, я поставила йому запитання традиційне:

25 років тому відомий запорізький композитор і співак, заслужений артист естрадного мистецтва України Анатолій Сердюк розпочав артистичну діяльність на професійній сцені. Тож у цей ювілейний рік на прихильників його творчості очікує низка цікавих подій, а фінальним акордом стане ювілейний концерт у палаці культури "Дніпроспецсталь" 15 листопада.

Велелюдним із самого ранку був проспект Леніна у Запоріжжі. Багато запоріжців ближче до дев'ятої ранку зібралися на Алеї Слави. На стільцях сиділи ветерани, учасники бойових дій, в орденах та медалях. Тих, хто пройшов воєнне пекло, залишилися одиниці. До одного з них, Івана Денисовича Коломицева, який скромно і непомітно притулився з ціпком за спинами значно молодших ветеранів, ми й підійшли. З'ясували, що Івана Денисовича, 1922 року народження, війна застала під Ленінградом. Він уже з третього дня війни пішов рядовим на Ленінградський фронт, а зустрів Перемогу у званні лейтенанта, і тільки через 20 років закінчив службу полковником та перебрався жити у Запоріжжя. До речі, він єдиний визволитель Ленінграда в нашій області.

У залі Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Володимира Магара напередодні 9 Травня відбувся телемарафон, присвячений 68-ій річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Якщо сказати точніше, то це вже був завершальний його етап, адже сама благодійна акція тривала понад місяць. Серед чисельної публіки (актовий зал театру люди заповнили так, що майже неможливо було відшукати вільного місця) було не більше десятка учасників бойових дій, чиї груди прикрашають справді бойові ордени та медалі. Адже з кожним роком цих людей, на жаль, залишається все менше, й такий захід покликаний не тільки зібрати кошти для потреб ветеранів, а й нагадати молодим поколінням, котрі не бачили війни, якою ціною здобувався мир на нашій землі.