Завдання комуністів України в нинішній політичній ситуації
Доповідь Першого секретаря ЦК Компартії України П.М. Симоненка на об’єднаному Пленумі ЦК і ЦКК Компартії України 15 квітня 1993 року
Шановні товариші делегати!
Перед нашим з’їздом стоїть завдання величезної ваги — проголосити відновлення організованої, в рамках закону, діяльності Комуністичної партії України, об’єднати в її лавах прихильників комуністичної ідеї, дати новий імпульс комуністичному рухові в Україні.
З’їзд покликаний дати відповіді на гострі питання, які хвилюють всіх, хто залишився вірним справі соціалістичного оновлення суспільства, і передусім — чому комуністи зазнали поразки, на яких ідейних і організаційних засадах відновлює свою діяльність Компартія, визначити принципові позиції з найважливіших соціально-економічних і політичних проблем, стратегії і тактики наших дій у непростій ситуації, що склалася в Україні.
Нарешті, нам належить практично реалізувати принципову ухвалу першого етапу Всеукраїнської конференції комуністів щодо входження Комуністичної партії України в Союз комуністичних партій — СКП-КПРС.
Непростим і нелегким був шлях до сьогоднішнього форуму.
За час, що минув після другого етапу XXVIII з’їзду Компартії України (грудень 1990 року), комуністам довелося пройти через серйозні випробування, зазнати тяжких втрат, відчути гіркоту розчарувань і приниження, викликаних антиконституційною забороною партії, зрадництвом.
Всебічний аналіз того, що трапилося, причин поразки — ще попереду. Та перші висновки ми мусимо зробити вже сьогодні.
Для вірного розуміння і об’єктивної оцінки того, що сталося, потрібно враховувати, що контрреволюційний, антисоціалістичний за своїм змістом переворот в Україні відбувся значно раніше, ніж в Росії і більшості інших республік Радянського Союзу.
Початок його відноситься до осені 1990 року, коли частина членів КПРС, насамперед, керівних працівників, висунутих партією на високі державні посади, під тиском націонал-екстремістів фактично перейшла на позиції антисоціалістичних сил. Саме тоді був взятий, як тепер ясно, курс на радикальну зміну суспільно-політичного ладу в республіці і вихід України із Союзу РСР.
На жаль, Компартія, її Центральний комітет не змогли завчасно розпізнати зрадницьку суть деяких лідерів, нейтралізувати їхні підступні дії.
Другий етап перевороту розпочався у серпні 1991 року, після так званого «путчу», коли була розгромлена Компартія. Тоді Президія Верховної Ради, більшість у якій становили колишні члени КПРС, безпідставно заборонила її діяльність. З політичної арени була усунена єдина організована політична сила, яка мала чітку програму виходу з кризи і могла протистояти реакції. З антиконституційними Указами Президії фактично погодилася більшість народних депутатів — вчорашніх комуністів, з яких частина злякалася і капітулювала, а багато перейшли на позиції націонал-більшовизму і так званого «суверен-комунізму». Розпочався цілеспрямований демонтаж основ соціалістичного ладу, активно створювалася потрібна для цього правова база, а лінія на розвал Союзної держави, замаскована демагогічними заявами, почала проводитися ще виразніше.
Третій етап ознаменований зруйнуванням — всупереч волі переважної більшості громадян України, інших, республік, вираженій під час референдуму 17 березня 1991 року, — Союзу РСР. Серед трьох учасників змови в Біловезькій Пущі лідер України відігравав чи не найактивнішу роль. Проголошення незалежності України, підсумки Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року і виборів Президента були використані для обґрунтування згубного для нашої держави курсу на самоізоляцію, розрив економічних, наукових, культурних зв’язків з Росією, іншими країнами, що утворилися в межах Радянського Союзу, для форсованої капіталізації всіх сфер життя суспільства.
Почався наступ на соціальні завоювання трудящих, здобуті за роки Радянської влади, на гарантовані діючою ще Конституцією права і свободи, перш за все права на працю і відпочинок, на житло, на забезпечену старість, на безплатне навчання і охорону здоров’я.
Практично повністю передані в розпорядження антикомуністичних, націонал-екстремістських сил (серед яких немало колишніх членів Компартії) телебачення, радіо, більшість газет, практично вся ідеологічна сфера (освіта, культура, так звана Соціально-психологічна служба Міністерства оборони, яка стала знаряддям інтенсивної обробки воїнів Збройних Сил України в дусі войовничого націоналізму і примітивного антикомунізму).
Численні факти свідчать: антикомунізм і націоналізм зведені в ранг офіційної державної політики. Найогидніше тут саме те, що проводиться вона, як правило, колишніми компартійними лідерами і ідеологами.
Сьогодні є підстави говорити про новий етап контрреволюційного перевороту, мета якого — зробити процеси реставрації капіталізму незворотними, повністю ліквідувати в Україні соціалістичний лад, Радянську форму народовладдя, прийняти Конституцію, яка б закріпила переворот і відкрила шлях до тоталітарного режиму націоналістичного ґатунку.
В республіці все грізнішою і небезпечнішою стає загроза фашизму, розгортається нова хвиля антикомуністичного психозу, з благословення властей створено так званий «антикомуністичний, антиімперський фронт», лунають заклики організувати над КПУ «другий Нюрнберзький процес», розправитися з «комуняками», членами їх сімей. Безкарно і безперешкодно діють воєнізовані націонал-екстремістські формування (типу УНСО).
Здійснюється шалений тиск з тим, щоб добитися виходу України із Співдружності Незалежних Держав, яке, на жаль, ще не стало ефективно діючим утворенням, зберегти на території України ядерну зброю як засіб тиску на сусідів, передусім на Росію. Є серйозні підстави у тих, хто вважає, що в Україні утверджується режим, який є чи не реакційнішим серед усіх країн — колишніх республік Союзу РСР.
Фактом є й те (як не прикро це визнавати), що глибоко антинародний за своїм змістом, антикомуністичний за характером курс нинішніх владних структур, який вже поставив країну перед катастрофою, перед реальною загрозою перетворення її на об’єкт нещадної експлуатації Заходом, відкинув десятки мільйонів громадян за межу виживання, хоча й засуджується більшістю народу, однак до останнього часу ще не викликав по-справжньому організованої протидії з боку трудящих.
Користуючись цим, політикани, відомі майстри демагогії, нехтуючи волею народу, маніпулюючи його свідомістю, проводять через Верховну Раду, Кабінет Міністрів рішення, які ще більше поглиблюють кризу, що охопила все наше суспільство.
Час від часу від керівників держави можна почути, що ми, мовляв, ще «не визначились, яке суспільство будуємо», «чи йти нам до ринку, чи повертатись до соціалізму». Неправда все це. Всі бачать, як нашу дійсність все більше визначають найогидніші риси капіталізму — періоду первісного нагромадження капіталу — глибоке розшарування суспільства, зубожіння переважної більшості населення, реальна загроза масового безробіття, небачена ще злочинність, нахабна корупція, духовна і моральна деградація. А закони, що їх приймає Верховна Рада, декрети Уряду, укази Президента спрямовуються на те, щоб форсувати ці процеси, зробити їх незворотними. Більше того, Президент вже відверто сказав, що Росія будує явно не соціалізм (тобто капіталізм) і нам потрібно не відстати від неї, а краще — випередити.
То ж чи треба дивуватися з того, що можновладці на найвищих державних посадах не рахуються ні з правом, ні із справедливістю, коли йдеться про відміну антиконституційної заборони Компартії, відновлення конституційних прав мільйонів громадян? Можна не сумніватись: вони й далі робитимуть все, в тому числі й використовуючи наші не завжди зважені і продумані дії, щоб не допустити Комуністичну партію до участі у роботі над проектом нової Конституції, відновлення її активної діяльності у відповідальний період, коли будуть проводитись вибори нового парламенту України та представницьких органів на місцях.
Про що це свідчить? Свідчить про те, що партії комуністів — навіть розгромленої, знесиленої, зрадженої Горбачовим, Яковлєвим, їх однодумцями на місцях — бояться. Бо розуміють, що це є та сила, яка не може не відродитись, за якою підуть трудящі, чиї інтереси вона виражає. Але підуть тоді (і це ми повинні добре усвідомити), коли переконаються, що партія не замикається в своїх внутрішніх проблемах (а тим паче — не роздирається чварами з нікчемних приводів), що в неї є реалістична, співзвучна настроям мас програма, і партія конкретними справами доведе свою здатність реалізувати її.
І це зрозуміло. Адже Компартія зазнала тяжкої поразки, коли в її руках залишились практично всі засоби впливу на стан справ у суспільстві, а її члени становили більшість у Верховній Раді, представницьких органах на місцях, у структурах виконавчої влади. Та вони здали позиції партії фактично без опору, що призвело до втрати багатьох завоювань соціалізму. А Центральний Комітет КПУ виявився неспроможним організувати активну протидію антиконституційній зміні суспільного ладу.
Все це, повторюю, вимагає всебічного осмислення, об’єктивної оцінки, глибоких висновків. У проекті Програмної заяви нашого з’їзду, який Оргкомітет вносить на ваш розгляд, зроблена спроба сформулювати перші уроки для наступної діяльності партії.
Поразка соціалістичних сил, Компартії, за нашим переконанням, не є свідченням неспроможності ідеології комунізму, нездійсненності соціалістичної ідеї, як це намагаються довести наші політичні противники, ренегати всіх мастей. Насправді, краху зазнали вульгаризовані і догматизовані начотниками від марксизму уявлення про соціалізм, до того ж скомпрометовані тяжкими прорахунками і збоченнями, трагічними помилками, що мали місце при здійсненні першої в історії людства спроби побудувати реальне соціалістичне суспільство.
КПРС, Компартія України в своїх рішеннях і документах рішуче засудили допущені злочини і викривлення, що спричинилися до загибелі багатьох невинних людей. Повторення всього цього наша партія не допустить ніколи!
Разом з тим з усією визначеністю заявляємо: трагічні події минулого не похитнули нашої відданості справі соціалізму, ідеалам Жовтня, переконаності в неминучості торжества розуму і справедливості, в те, що тільки соціалізм є надійною гарантією порятунку суспільства від катастрофи.
Якими складними і неоднозначними не були події нашої пожовтневої історії, вважаємо безпідставними і аморальними спроби зобразити цей період в житті країни, як «суцільний негатив». Адже саме в ці роки народ України вперше в історії об’єднав свої віковічні землі в єдиній українській державі, в сім’ї братніх народів СРСР відстояв своє право на існування в страшній кровопролитній війні проти фашистських агресорів, створив могутню економіку, потужний науковий і технічний потенціал, не тільки зберіг, а й істотно розвинув самобутню національну культуру. Україна стала засновницею і авторитетним членом Організації Об’єднаних Націй. Саме в цей період були закладені реальні підвалини справжнього суверенітету України — підвалини, значною мірою розхитані і підірвані в останні роки внаслідок бездумних і некомпетентних дій «ультра-революційних борців за незалежність».
Ми повинні всіма засобами показувати нашому народу, хто, прикриваючись гаслами реформ і незалежності, веде його до нових страждань, до зубожіння і голоду, врешті-решт, — до колоніальної залежності України від іноземного капіталу.
Трудящі повинні знати: нічого спільного з дійсністю не мають твердження наших політичних противників про те, що комуністи нібито прагнуть відновити так звану командно-адміністративну систему, відродити тоталітарну диктатуру; що вони виступають проти глибоких перетворень в суспільстві, продиктованих життям; що метою комуністів є реанімація «колоніального статусу» України, що вони є ворогами її незалежності.
Комуністи — проти реставрації капіталізму, проти того, щоб ринкові реформи здійснювалися за рахунок пограбування і знедолення трудящих, вели до відродження системи експлуатації, супроводжувались цілеспрямованим зруйнуванням народного господарства. Народу не потрібні «реформи», які штовхають мільйони людей у безодню, а країну — до катастрофи.
Вдумайтесь, товариші. Майже не щодня від лідерів країни, від наших політичних супротивників можна почути звинувачення на адресу комуністів, нібито вони виступають проти реформ. Питається — а проти яких реформ? Адже, за словами Президента, сказаними ним у доповіді на сесії Верховної Ради 21 травня ц. р., «наші аналітичні служби, фахівці, вчені, на жаль, виявилися нездатними розробити таку програму економічної реформи, яка була б адекватною конкретно-історичним умовам України… Ідей багато, критики ще більше, а цілісності концепції немає». Виявляється, Президент ще тільки доручив створити «науково обґрунтовану модель української економіки майбутнього».
А в цей час загальнонародне добро, створене нелегкою працею кількох поколінь радянських людей, передається в процесі так званої «прихватизації» в руки ділків і хапуг, верховодів «тіньової» економіки, які наживаються на горі народному. А держава крок за кроком відмовляється від соціального захисту трудящих.
То ж не дивно, що представники антисоціалістичних сил і колишні компартійні лідери, які перейшли на їх бік, за два роки перебування при владі не тільки не спромоглися розв’язати жодну з проблем, що дісталися від минулого, а й відкинули країну за рівнем розвитку економіки, життя народу на кілька десятиліть назад. І як би не намагались згадані сили зняти з нинішніх властей відповідальність за катастрофічний стан нашої економіки, соціальної сфери, занепад науки, деградацію культури, реальну загрозу масового безробіття, звинуватити в усьому комуністів, ніхто не зможе заперечити того, що справжніми причинами глибокої кризи є бездумне зруйнування господарських зв’язків з Росією, іншими країнами СНД, відмова від державного управління державним сектором економіки, який сягає 90 % виробничого потенціалу республіки, катастрофічне зменшення асигнувань на розвиток науки і соціальної сфери, безжалісна, хибна в своїй основі, антилюдська за своєю суттю, підкинута Заходом політика так званої «шокової терапії», яка зводиться в основному до «лібералізації» цін і «обвальної» приватизації.
На жаль, заяви і дії нинішніх керівників і не вселяють надії на те, що вони зроблять тверезі висновки з реальної ситуації, з категоричних вимог абсолютної більшості трудящих, які не, сприймають політичний курс, що його нав’язують вороги соціалізму.
Підтвердженням цього є недавні грабіжницькі заходи щодо цін, які поставили переважну більшість громадян перед проблемою: як вижити?
Саме цим, а не діями якихось міфічних «прокомуністичних, проімперських сил» пояснюється реальна загроза соціального вибуху, перед якою опинилось наше суспільство, небачені раніше масові акції протесту, до яких вдалися шахтарі, металурги, машинобудівники, трудівники інших галузей промисловості не тільки Донбасу, а й інших регіонів України.
А в цей час наші схильні до теоретизування лідери, для яких найбільшим авторитетом, виявляється, є Бісмарк, висувають ультиматум: «або ринок, або повернення до соціалізму». Останніми днями ними проголошена концепція так званого «економічного націоналізму», яка, мовляв, є «природною політикою» для нових держав, включаючи й Україну. Практично це означає, за їх словами, що вже найближчим часом має «зупинитись ряд підприємств які працювали на російський ринок», а щоб забезпечити збалансованість платіжного балансу, буде «стимулюватись приплив іноземного капіталу», «переорієнтовано — стосовно інтересів іноземних інвесторів — економіку України». Тобто відверто проголошується курс на фактичне перетворення України в колонію іноземного капіталу. Що ж залишиться тоді від її «незалежності»?
Зрозуміло, що комуністи не можуть не бути в опозиції до такої політики. Якщо скористатися відомим висловом В. І. Леніна, можна сказати: лише при єдиній дії пролетарів, усіх трудящих України і Росії, інших республік вільна, незалежна Україна можлива. Без такої єдності про неї не може бути й мови.
Шановні делегати!
Хотів би нагадати, що Компартія України ще до антиконституційної заборони її діяльності висунула на XXVIII з’їзді чітку програму глибоких економічних перетворень. Однак вона ігнорована, як ігнорується зараз і програма, розроблена Соціалістичною партією. Бо засліплені антикомунізмом ті. хто нині при владі, мають на меті лише одне: якнайшвидше здійснити капіталізацію економіки, зняти з держави будь-яку турботу про свій народ. Хизуючись «незалежністю», настроюючи народ України проти Росії, проти російського народу, вони буквально плазують перед Єльциним, майже в усьому копіюють його антинародний курс. Не зупиняє їх в цьому і відверто шовіністична політика єльцинського керівництва.
Переконані: лише категорична відмова від такої короткозорої політики, тільки збереження конституційних засад суспільно-політичного ладу і соціалістичної спрямованості розвитку суспільства, відвернення реставрації капіталізму і зростаючої загрози націонал-фашизму, недопущення відродження експлуатації чужої праці є тим шляхом, який може вивести країну з кризи.
Саме з цього виходять комуністи у своєму ставленні до проблем власності, багатоукладності економіки, розвитку підприємництва, залучення іноземного капіталу.
Розробка конкретних заходів щодо подолання економічної кризи, стабілізації народного господарства і, передусім, фінансово-кредитної системи — першочергове завдання відроджуваної Компартії, її Центрального Комітету.
Особлива увага в нашій економічній програмі буде приділена проблемам аграрно-промислового комплексу. Комуністи рішуче виступають проти насильницької деколективізації, проти передачі у приватну власність землі, надр, вод, лісів — загальнонародного надбання, за реальне забезпечення пріоритетного ставлення до сільського господарства, потреб сільських трудівників, за всебічну державну підтримку колгоспів, радгоспів, фермерських, селянських господарств, за справді еквівалентні економічні відносини між промисловістю і сільським господарством.
Що стосується політичної системи, то наше найважливіше завдання — відстояти Ради народних депутатів як органи справжнього народовладдя, відвернути загрозу встановлення тоталітарної диктатури, не допустити прийняття антинародної конституції. Ми не можемо не зважати на те, що внесений на розгляд Верховної Ради проект її передбачає позбавлення трудящих України багатьох соціально-економічних і політичних прав, якими громадяни реально користувалися у відповідності з нині діючим Основним Законом, закріплює капіталізацію суспільних відносин, введену всупереч волі переважної більшості народу буржуазно-націоналістичну символіку, відкриває шлях до одноосібної диктатури, бо фактично ставить Президента над усіма гілками влади.
Декілька днів тому, як ви знаєте, Верховна Рада ухвалила рішення про проведення референдуму відносно довіри (недовіри) Президентові і Верховній Раді. Не можна виключати й того, що вибори нового складу парламенту, представницьких органів на місцях будуть призначені до завершення строку їх повноважень. Але потрібно, щоб Верховна Рада своєчасно прийняла пакет законів про вибори, про систему органів влади та порядок їх формування. Сподіваємось, що народні депутати — комуністи у парламенті використають всі можливості для того, щоб закони, які належить прийняти, були справді демократичними і виключали будь-яку дискримінацію щодо партій, які обстоюють інтереси трудящих.
До виборів ми повинні готуватись вже сьогодні. Адже від того, яким буде склад нового законодавчого органу, представницьких органів на місцях, вирішальною мірою залежатиме, в якому напрямі йтиме подальший розвиток нашого суспільства і держави. Але брати повноправну участь у виборах ми зможемо лише тоді, коли відновлена Компартія буде зареєстрована у встановленому порядку Міністерством юстиції.
Партія повинна вийти на вибори з платформою, яка б знайшла широку підтримку в суспільстві, допомогла привернути на сторону Компартії найширші верстви населення. Підготувати таку програму — завдання Центрального Комітету, який ми оберемо, на з’їзді. Потрібно вже зараз зайнятись добором кандидатів від Компартії до Рад усіх ланок, передусім, до законодавчого органу України з урахуванням того, що це буде професійний парламент.
Звичайно, нам треба буде визначитись і в ставленні до наступного референдуму, до Президента. Вважаю, що нам слід підтримати пропозиції про включення до бюлетеня на референдумі принципових питань відносно суспільно-політичного ладу в Україні, її символіки, форми державного правління та інших, у яких; свою волю має висловити народ. І тільки народ. До речі, таке рішення
Верховна Рада приймала ще в червні 1991 року, однак воно ігнороване, бо запитати думку народу в таких питаннях не входить в плани тих, хто нав’язує народу шлях капіталістичної реставрації.
На наш погляд, заслуговують на увагу пропозиції й тих, хто вважає, що країні не потрібен президентський режим. Життя переконує: введення інституту Президента привело до розпорошення влади, неузгодженості між окремими її гілками, протиборства лідерів, небаченого розбухання управлінського апарату.
Щодо нинішнього Президента. Комуністи не можуть не зважати на те, що він не тільки зрадив партію, одним з керівників якої був і яка висунула його на найвищу державну посаду, — за його активною участю Компартія України безпідставно була заборонена і залишається фактично поза законом. Обраний голосами виборців, які віддали перевагу йому, аби не перемогли кандидати-рухів-ці, Президент насправді проводить рухівську — антисоціалістичну, націонал-шовіністську політику. Хіба таке буває хоч у якійсь цивілізованій країні? Президент, по суті, відсторонився від виконавчої влади, яку очолює за Конституцією, виявив безпорадність у питаннях економіки, нехтування інтересами трудящих. Саме цим обумовлені вимоги величезної кількості громадян провести референдум про довіру Президенту. Зрозуміло, що наша позиція у цьому питанні визначатиметься наведеними вище обставинами.
Життя все більше переконує, що зруйнування Союзу Радянських Соціалістичних Республік було не лише наругою над волею величезної більшості радянського народу, в тому числі й народу України. Це — трагедія, масштаби якої наші люди ще тільки починають усвідомлювати.
Комуністи вважають одним з найважливіших своїх завдань активно протидіяти будь-яким спробам зруйнувати Співдружність Незалежних Держав, посварити братні народи, звести стіну між ними. Вони будуть всіляко сприяти відродженню і зміцненню союзу народів нових незалежних держав, що утворилися на території СРСР, і передусім, перетворенню Співдружності в ефективно діючу спільність. Серйозним кроком на цьому шляху було б утворення Економічного союзу країн Співдружності, про що домовились глави держав СНД на недавній зустрічі в Москві.
На жаль, є обґрунтовані побоювання, що й ця домовленість залишиться добрим побажанням. Чи не є заява керівників України про участь в Економічному союзі черговою політичною грою для прикриття політики т. зв. «економічного націоналізму»?
Ми вважаємо, що немає ніяких підстав для роздмухування конфліктів між Україною і Росією, перетворення, питань про Чорноморський флот, Севастополь, ядерне роззброєння та інших у гострі міждержавні проблеми. Немає між нашими, країнами питань, які не могли б бути урегульовані в інтересах братніх народів. У нагнітанні пристрастей зацікавлені лише націонал-екстремістські і шовіністичні сили.
Окремо слід сказати про ідеологічну сферу.
Нова влада, здійснюючи за настановами своїх найвищих керівників «шалену атаку на свідомість суспільства», докладає відчайдушних зусиль, аби винайти ідею, яка б об’єднала суспільство. Але оскільки будівничої ідеї, яку можна було б протиставити ідеям соціальної справедливості, справжнього народовладдя, що становлять серцевину соціалістичного ідеалу, не знаходиться, зусилля величезного пропагандистського апарату, усіх державних структур, підпорядкованих нинішній владі, зосереджуються навколо деструктивних, руйнівних ідей:
- всіма засобами нав’язується приватновласницька психологія здирництва, буржуазного індивідуалізму;
- інтенсивно здійснюється моральне розтління суспільства, насамперед розбещення молоді;
- всіляко підігрівається реакційний клерикалізм католицького ґатунку;
- на рівень державної політики зведені, як уже говорилося, антикомунізм і махровий націоналізм, усім наказано «позбутися комплексу інтернаціоналістів».
При цьому істинна суть націоналістичної ідеології всіляко маскується. За націоналізм видається природне прагнення народів до самоідентифікації, усвідомлення своєї неповторності, унікальності, етнічної своєрідності, самобутності і незамінимості, до збереження свого історичного місця в світі, своєї мови, культури, традицій і звичаїв. Але все це не має нічого спільного з націоналізмом, який починається там і тоді, де і коли інтереси, права, специфічні риси, мова однієї нації ставляться вище інтересів, прав, достоїнств інших націй і народностей.
Нинішні лідери України, вчорашні компартійні ідеологи, добре розуміють значення ідеологічної сфери, яку вони досить ефективно використовують для зміцнення свого режиму і боротьби з політичними противниками.
Компартії ще належить осмислити, як трапилося, що саме такі люди опинилися в її керівництві, як вони — задовго до заборони партії — змогли розставити своїх спільників, таких же перевертнів і зрадників, на ключових постах в редакціях газет, телебачення, радіо, ідеологічних наукових установах, багатьох вузах, закладах культури.
Але практичні висновки ми зобов’язані зробити вже сьогодні. Найгірше, що партія може вчинити для своєї справи, це — забути про ідейне загартування комуністів, віддати своєму політичному противнику засоби ідеологічного впливу, втратити чіткі критерії в роботі з кадрами, примиритись з проявами безідейності і безпринципності в своїх рядах.
Вважаємо, що невідкладною справою є заснування друкованого органу партії, перетворення його в авторитетну, масову трибуну для пропаганди ідей нашої партії (її програми, висвітлення діяльності партійних організацій).
Разом з тим ми повинні рішуче виступити проти ідеологічного диктату, засилля антикомуністичних, націонал-екстремістських сил у сфері ідеології, проти переполітизації системи освіти, культури, Збройних Сил, Національної гвардії, правоохоронних органів.
Як треба розуміти позицію властей, коли в республіці приймаються закони про деполітизацію армії, виконавчих державних структур, судових органів, а Президент видає розпорядження про введення в усіх державних адміністраціях посади заступника глави адміністрації з умовою, що її має зайняти представник Руху і що саме йому доручатимуться питання ідеології?
Фактом є й те, що Рух активно впливає на виховний процес і кадрову політику в Армії. Його екстремістськи настроєні представники очолюють так звану Соціально-психологічну службу, яка користується особливим покровительством міністра оборони.
Ось що говорить лідер Руху: «…ми як рухівці хочемо і вплив свій поширити і на армію, хоч вона має бути безпартійною, але вплив рухівський там мусить бути… Як це робити — це вже технологія». Рухівці організують шефство своїх організацій (в основному із західних областей) над військовими частинами і бойовими кораблями, відзначення там релігійних і національних свят, забезпечують «належною», як каже пан Чорновіл, пропагандистською літературою. Все це — робота на далеку перспективу. Хіба не повинні ми замислитись над тим, чому саме серед військових рухівці дістали досить значну підтримку на президентських виборах? Розраховують вони на підтримку і під час наступних виборів. «Рух, — наставляє його керівник, — повинен придивлятися до армійських кадрів і давати рекомендації. Ми не можемо там дуже тиснути, але ми вже їх давали через керівництво Руху до керівництва Міністерства оборони, до міністра оборони. Але щоб були постійні сигнали …кадрова політика в армії дуже важлива…».
Як бачите,, про плани рухівців говориться відверто і, я б сказав, зухвало. Чому ж ті, хто переслідують комуністів, грубо порушують їх конституційні права і свободи, «не помічають» несумісної з вимогами закону діяльності антисоціалістичних, націонал-екстремістських сил? Чому так вільно і безкарно почувають себе різні воєнізовані формування націоналістів? Як це узгоджується з деклараціями про побудову в Україні правової, демократичної держави, верховенство закону?
Чітка і послідовна позиція Комуністичної партії у національному питанні: партія однозначно виступає за національне відродження, всебічний розвиток національної культури, мови українського народу, так само як мови і культури громадянках інших націй і народностей, за забезпечення реальної рівності прав громадян, незалежно від їх національності. Саме виходячи з цього, ми вважаємо справедливими вимоги про надання російській мові, поряд з українською, статусу державної. Адже йдеться про мову, яку вважає рідною майже половина всього населення України. Кому потрібні загострення з цього приводу?
Лінія партії у найважливіших питаннях суспільного розвитку, її стратегії і тактики будуть викладені в партійній Програмі. Підготувати розгорнуту Програму із зрозумілих причин зараз практично було неможливо. Організаційний комітет пропонує на цьому з’їзді прийняти Програмну заяву з тим, щоб дати уявлення народу, яка партія відроджується, якою є її позиція з корінних проблем внутрішньої і зовнішньої політики.
Проект Заяви, істотно доопрацьований після першого етапу Всеукраїнської конференції комуністів з урахуванням зауважень, висловлених в ході його обговорення, вноситься на розгляд з’їзду. . При підготовці цього документа ми виходили з того, що будь-яка програма приймається на певний період — на період переходу від одного якісного стану суспільства до іншого. Вона має дати, говорячи словами В. І. Леніна, відповідь на питання, «в чому власне цей перехід полягає, від чого і до чого він веде… до чого ми хочемо перейти».
Вихідним положенням Програмної заяви є констатація того, що в Україні здійснюється контрреволюційний переворот, ліквідуються основи соціалістичного ладу, насаджуються капіталістичні відносини, буржуазні порядки і мораль. Відповідно змінюється і класова структура суспільства.
Відвернути антиконституційну зміну суспільного ладу, реставрацію капіталізму, відстояти соціалістичну спрямованість розвитку суспільства і систему Рад, соціальні завоювання нашого народу, вивести країну з глибокої кризи, відновити на принципово нових засадах братерський союз народів суверенних держав — таким, за нашим переконанням, має бути зміст діяльності партії на даному етапі, у наступний період. Без вирішення цих завдань ми не зможемо побудувати соціалізм, істотно просунутись по шляху до нашої найвищої мети — створити безкласове, комуністичне суспільство.
Звичайно, розгорнута Програма має враховувати процеси майнового розшарування, глибокі зміни в класовій структурі суспільства, загрозу масового безробіття, що докорінно змінює всю ситуацію в країні. Але все це треба глибоко осмислити, зробити наукові висновки. Здійснити це має програмна комісія, пропозиція про створення якої вноситься з’їзду.
А в Програмній заяві, виходячи з характеристики нинішньої політичної ситуації і попередньої оцінки причин поразки комуністів, сформульовані основні принципи, керівні засади діяльності відновлюваної Компартії, визначені її стратегічні цілі і найближчі завдання.
В доопрацьованому проекті Програмної заяви враховано багато пропозицій і зауважень, що надійшли від партійних організацій за результатами передз’їздівського обговорення, зокрема пропозиції Кримського рескому, Харківської наради групи делегатів XXIX з’їзду КПРС.
Переконані: ми зможемо спільними зусиллями підготувати змістовний, доступний за формою політичний документ, який послужить доброю основою для пропаганди цілей і завдань партії, для проведення політичної роботи серед трудящих.
Товариші делегати!
Чим глибше поринається наше суспільство у прірву всеохватної катастрофи, тим очевиднішою стає згубність антинародної політики правлячих кіл. Трудящі все більше переконуються, що без зміни цієї політики неможливо змінити на краще ситуацію в суспільстві.
Але для цього потрібна організована, могутня і впливова політична сила, здатна запропонувати народу іншу— конструктивну, реалістичну, близьку і зрозумілу трудящим — програму дій.
Такою силою і має стати Комуністична партія.
Оргкомітет, враховуючи ситуацію, що склалася, вносить з’їзду пропозицію — прийняти Декларацію про відновлення діяльності Комуністичної партії України як політичної організації, що діє в суверенній Україні, партії соціальної справедливості, відкритої для всіх прихильників комуністичної ідеї і соціалістичного вибору.
Запитують — що це буде за партія: та ж сама, що була до заборони, чи інша, нова? Вважаємо дискусії на цю тему безпредметними і непотрібними.
Йдеться про політичну організацію комуністів, чия партія була незаконно заборонена в серпні 1991 року, про партію, яка будується за ленінськими організаційними принципами, зберігає свою соціально-класову природу, вірність марксистсько-ленінському вченню, комуністичному ідеалу, справі соціалізму, партію патріотів і інтернаціоналістів. Члени цієї партії вважають за потрібне зберегти її назву — Компартія України, і ніхто не може позбавити їх цього права.
Разом з тим це — партія, яка створює нову організаційну структуру: комуністи об’єднуються у знов створювані, у відповідності з вимогами Закону України «Про об’єднання громадян», первинні організації за місцем проживання або за фахом чи родом занять. В районах, містах, областях формуються відповідні партійні комітети.
Це — партія, яка діє в незалежній державі і захист її інтересів, інтересів свого народу вважає найважливішим завданням.
Це — партія, яка є самостійною політичною організацією, яка не може бути складовою частиною іншої партії, керівні органи якої знаходились би за межами України, але може — за рішенням своїх з’їздів — входити до міжнародних спілок, якщо їх центральні органи здійснюють лише координаційні чи консультативні функції.
Отже, йдеться про принципово новий правовий статус партії, що вимагає й прийняття нового Статуту, який має замінити Статут, прийнятий на XXVIII з’їзді.
Відроджувана Компартія України є ідейною, організаційною, правовою наступницею партії, яка діяла до заборони. Домогтися скасування антиконституційних указів про заборону КПУ, відновлення честі і справедливості відносно комуністів — одне з важливіших завдань нашої партії.
У проекті Статуту, який за рішенням першого етапу Всеукраїнської конференції надсилався партійним організаціям, за підсумками обговорення внесено чимало змін і доповнень, які рельєфно відображають класову природу партії, її марксистсько-ленінський характер, цілі і завдання, форми організації і принципи діяльності.
Очевидно, що це буде Статут перехідного етапу, коли партія після завданого їй тяжкого удару відроджується, згуртовує свої сили. На наступному з’їзді в нього можна буде внести, з урахуванням вимог життя, партійної практики, відповідні корективи або прийняти, разом з Програмою, новий Статут.
Головна ідея, яка закладалася при підготовці проекту Статуту, полягає в тому, щоб забезпечити реальне повновладдя партійних мас, первинних організацій, широку внутріпартійну демократію на основі послідовного дотримання принципу демократичного централізму, не допустити дрібнобуржуазного, бюрократичного переродження партії, зосередження надмірно широких повноважень в руках партійної верхівки.
Є ряд принципових питань, в яких слід визначитись сьогодні, тут, на з’їзді.
В ході обговорення чимало товаришів висловились проти закріплення в Статуті положення про можливість створення в партії платформ. Вони посилаються на гіркий досвід недавнього минулого, коли саме поділ на платформи призвів до гострої внутріпартійної боротьби, розпаду єдиної партії на ряд течій, а потім і окремих партій. Наслідки цього позначаються й тепер, причому і у нас, і в Росії, і в інших республіках.
Між тим, зараз, як ніколи, партія має бути згуртованою, об’єднаною спільністю цілей і дій; все мусимо зробити, щоб відвернути можливість розколу.
Йдеться, звичайно, ні про формальну єдність, а, тим паче, не про згуртування на безпринципній основі. В партії повинні бути однодумці. Кого не влаштовує така партія, можуть створювати іншу. Але залишатись у партії, щоб розколювати її, нав’язувати свої погляди, роздмухувати суперечки і чвари, не може бути дозволено нікому.
Оргкомітет підтримує прагнення партій, організацій та інших об’єднань комуністичної спрямованості, що виникли після заборони КПУ, до об’єднання в Компартії України. Але вважаємо за необхідне встановити, що умовами для цього повинні бути визнання Статуту і програмних документів КПУ та саморозпуск.
Про членські внески. Позиції тут різні — від того, щоб залишати в первинних організаціях мало не всі внески, до повного їх перерахування вищим партійним органам. Нам треба визначитись і в цьому питанні.
Про власність партії. Деякі лідери, чиїми стараннями була заборонена Компартія України, договорилися до того, що й партії такої не було, і не було в неї Статуту, програмних документів (хоча під їх безпосереднім керівництвом готувалися і приймалися ці документи), не було партійної власності. Як відомо, Президія Верховної Ради ухвалила рішення відібрати у Компартії України власність ще до того, як партія була заборонена. Це не просто кричуще порушення законів, а відвертий і зухвалий грабіж. І зараз ці лідери висувають питання про партійну власність чи не на перший план. Не вважаючи це питання першочерговим, мусимо все ж заявити: з антизаконними діями комуністи миритися не будуть. Закон для всіх, у тому числі й для властей, має бути законом. Партія ще до заборони передала значну кількість своїх приміщень, транспортних засобів, іншого майна, грошових коштів дитячим, оздоровчим, навчальним, культурно-освітнім закладам, судовим установам, іншим правоохоронним органам, для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, на інші соціальні потреби. Від цієї принципової лінії партія не відступить.
Але ми не можемо погодитись з тим, що значна частина партійного майна опинилася в руках різного року ділків і використовується мафіозними структурами в інтересах збагачення.
Про соціальну базу партії. Компартія України була і залишається виразником інтересів людей праці — робітників, селян, інтелігенції, людей, які навчаються, військовослужбовців, пенсіонерів, безробітних. Серед них вона черпає своє поповнення, відбираючи в свої ряди тих, хто щиро відданий ідеям комунізму і готовий самовіддано боротись за них.
Головне для нас зараз — завоювати знову довіру робітничого класу, інтелігенції, інших верств трудящих, домогтися, щоб за комуністами пішла молодь.
Ідейною основою партії залишається науковий соціалізм, революційне вчення Маркса і Леніна, яке творчо розвивається і збагачується досягненнями науки, практикою світового комуністичного і робітничого руху.
Ми відкидаємо, як безпідставні і несправедливі, звинувачення на адресу тих, хто у ці нелегкі місяці і роки наполегливо боровся і бореться за відновлення діяльності Компартії України, в «опортунізмі», «соціал-демократичному переродженні», «націонал-комунізмі». Що таке «націонал-більшовизм», «суверен-комунізм», яку грізну небезпеку уявляють вони для Компартії, для нашої справи, комуністи України добре пізнали на власному досвіді, і вони не допустять повернення зрадників у свої ряди.
Не можу не сказати, що згадані звинувачення об’єктивно (чи свідомо?) спрямовані на те, щоб роз’єднати комуністів, скомпрометувати чесних, авторитетних товаришів, утвердити в партійних організаціях атмосферу підозрілості, нервозності, нав’язати «полювання на відьом», нарешті — зірвати процес відродження Компартії і легалізацію її діяльності.
Неприпустимими і шкідливими є намагання звинуватити всіх партійних керівників і функціонерів, навішати на них образливі ярлики. Серед партійних лідерів (як і серед рядових партійців) дійсно виявилося немало зрадників, боягузів, перестраховщиків. І кожному з них потрібно дати об’єктивну оцінку відповідно до вимог партійного Статуту. Та були серед них — і таких немало — бійці, які в нелегких умовах пропагували ідеї партії, вели організаційну роботу, виступали в пресі. А дехто обстоював честь партії, перебуваючи майже півтора року під підозрою, будучи звинуваченими в …зраді Батьківщині. Все це потрібно враховувати. А не махати шаблею, як це дехто робить, видаючи лише себе за «справжніх комуністів».
Життя все розставить на свої місця, а комуністи у спокійній обстановці розсудливо у всьому розберуться.
Не потрібні справі відродження Компартії і схоластичні суперечки про те, якою вона є — парламентською чи авангардною.
Компартія — політична організація, яка діє в межах Конституції, дотримуючись законів держави. При цьому вона використовує і парламентські, і позапарламентські форми роботи, які допускаються законом, домагаючись, щоб її цілі, її програму поділяла більшість нашого народу. Надаючи значення завоюванню міцних позицій в парламенті, представницьких та інших органах, партія не може зводити лише до цього свою діяльність, а тим більше — перетворюватись на придаток фракції у парламенті.
Справою честі, нашим найважливішим завданням є перетворення Компартії в партію, за якою піде більшість народу, в бойову, впливову політичну силу.
Компартія виступає за єдність дій з усіма прогресивними силами, які обстоюють завоювання соціалізму, завоювання нашого народу, демократичний шлях розвитку суспільства. Наш найближчий союзник — Соціалістична партія України, в лавах якої ведуть роботу багато членів КПРС.
Комуністи будуть всіляко підтримувати діяльність комсомолу, співробітничати в дусі партнерства і конструктивного діалогу з молодіжними, жіночими, ветеранськими, іншими громадськими організаціями і об’єднаннями трудящих.
І про нашу позицію щодо Союзу комуністичних партій — СКП-КПРС. Принципову ухвалу з цього питання було прийнято, як відомо, на першому етапі Всеукраїнської конференції комуністів.
Комуністи України однозначно — за згуртування партійних сил, за їх об’єднані дії в ім’я досягнення спільних цілей.
Координація, узгодження наших зусиль особливо потрібні зараз, коли компартіям доводиться діяти в незалежних державах, рахуватися з діючими законами.
Рішення XX партконференції КПРС створили для цього добру основу. На жаль, XXIX з’їзд КПРС у ряді принципових питань відійшов від рішень конференції. Декларувавши перетворення КПРС — єдиної партії на Союз самостійних компартій, з’їзд у Програмі, ряді положень Статуту зберігає унітарний характер Союзу як фактично однієї партії. Це створює серйозні перешкоди для легалізації КПУ в разі її вступу в СКП.
Не можна не сказати й про те, що з’їзд порушив встановлений ним же в Статуті порядок формування союзних органів — Ради партій і Контрольно-ревізійної Комісії.
Важко зрозуміти, чому організатори XXIX з’їзду не прислухалися до пропозицій відкласти з’їзд або хоча б провести його в два етапи. Як не можна визнати за нормальну практику і намагання виконавчих органів СКП давати оцінки діям тих чи інших партій, в тому числі й тих, які не входять до Союзу, нав’язувати свої настанови без врахування обстановки в них, специфіки тих чи інших республік.
Вважаємо, що всі питання, пов’язані із становленням СКП як справжнього союзу братніх партій, можна і треба вирішити на принциповій, прийнятній для всіх партій основі в ім’я згуртування комуністичних сил.
Тому, приймаючи рішення про входження КПУ в Союз Комуністичних партій, було б правильним доручити Центральному Комітету внести в Раду партій СКП відповідні пропозиції і зауваження щодо змісту і характеру програмних і нормативних документів Союзу, сподіваючись, що вони будуть прийняті з розумінням.
Офіційні матеріали про входження в СКП будуть внесені у встановленому порядку. До того наша партія могла б співробітничати із союзними органами в робочому порядку.
Інший порядок дій буде перешкодою на шляху легалізації КПУ, в чому, як ми розуміємо, не зацікавлене і керівництво Союзу.
Товариші делегати!
В тяжку годину для нашої держави, для трудящих України відновлює свою організовану діяльність наша партія. Серед значної частини суспільства ще зберігається упереджене, а то й відверто негативне ставлення до комуністів, до соціалізму. Цього не можна не враховувати.
І все ж наші люди все більше замислюються над тим, до чого вже призвели відмова від соціалістичної спрямованості розвитку суспільства, антинародна прорухівська політика властей. Святкування Першого травня, Дня Перемоги переконливо засвідчили, що відданість соціалізму не вдалося витравити з; душ і сердець мільйонів людей.
Важливо й те, що, хоча для ліквідації соціалістичних засад в Україні зроблено вже багато, зміни в суспільно-політичному ладі ще не стали незворотними. Соціалістичні завоювання ще можна відстояти. І ми мусимо це зробити; Але для цього передусім треба відродити партію.
Хай наш з’їзд стане історичною віхою на цьому шляху!