"Жнива-2011. Весілля". Етнографічний вибух в Києві

„Жнива-2011. Весілля” – під такою багатообіцяючою назвою в музеї народної архітектури і побуту в Пирогові проходив етно-фестиваль. Годі було знайти краще місце для його проведення. Бо Пирогів – то Україна в мініатюрі. Йдеш Черкащиною, а ось уже й Полісся, а там і до Поділля недалеко… Де, як не тут, нагадати українцям і гостям нашої країни традиції жнив і показати справжнісіньке українське весілля?

Програма фестивалю розпочалася в п’ятницю, коли українські жіночки вийшли в поле і, співаючи, почали жати пшеничку. Гострі серпи у вправних руках літали дуже швидко і скоро перший сніп був пов`язаний перевеслом. Скоро таких снопів набралося чимало. Ті ж самі жінки показували, як треба правильно молотити зерно ціпами, змелювати його в борошно на жорнах. Це дуже важка і копітка праця. Не дивно, що вона оспівана в народній творчості. Суміш традиційних вірувань і християнських молитов утворили багатющий пласт обрядів, історія яких сягає глибини століть.

На жнивах побував Микола Азаров, який на даний момент сидить в кріслі прем’єр-міністра України. Послухавши обрядових пісень і обізвавши серпневу днину „…гарним осіннім днем”, посадовець молов на жорнах і лупав молотом по ковадлу, а потім відбувшись сухими загальними фразами поїхав геть. Загалом присутність цієї фігури на фестивалі викликає однозначно неприємний осад, бо хто-хто, а Азаров ніколи не був помічений в любові до українських традицій, культури, мови.
А фестиваль набирав обертів і відвідувачів ставало все більше і більше. Можна було послухати лекції з історії українських обрядів, веселив присутніх своїми казками Сашко Лірник. Розгорнули свою виставку-ярмарок майстри, відбувалися творчі класи. Цікаво було спостерігати за дітьми, як вони, старанно сопучи, пробують свої сили в писанкарстві, або, замурзавшись глиною, працюють біля гончарного круга.

Досвідчені майстри теж вражали своїми роботами. Далеко над територією музею можна було почути чистий кришталевий звук. То дзвеніли вироби з кварцу майстра Олександра Черненка. Це важкий в обробітку матеріал. Щоб надати йому тих чарівних форм, які вражали відвідувачів, кварц оброблюється інструментами з покриттям із природного алмазу. Довга копітка праця винагороджується надзвичайно гарними виробами, які іскряться на сонці.

Катя Пяста з Хмельницького створює жіночі прикраси. Вони дуже різноманітні. Поряд мирно співіснують кульчики з класичним червоно-чорним орнаментом і з легковажними фігурками гітаристами, далі розташувалися індійські слоники, а там і незабутня Мерилін напіввідкрила спокусливого ротика. А ще жінки не могли встояти перед намистом, якого тут був великий асортимент. Найвибагливіші модниці могли підібрати собі достойний аксесуар. Бісер, штучні перлини, бірюза та інші матеріали соковитими фарбами переливалися під серпневим сонцем.

А ось виставила свої роботи художниця, за освітою математик. Вона відкрила в собі здатність розмальовувати стільчики і столики веселими малюнками, які страшенно подобаються як дорослим так і малюкам. Також оздоблює журнальниці, бідончики, гребінці. Малювати почала три роки назад, спочатку для племінників і хрещеників, а потім вийшла на широкий загал і регулярно приймає участь в подібних фестивалях.

Різьбяр по дереву, заслужений майстер народної творчості Іван Коваленас з Рівненщини органічно поєднує в своїх роботах дерево і бурштин. За словами майстра, найкраще йому працюється з грушею, липою, дубом. Під його вправним різцем дерев’яні плашки на очах перетворюються в фігурки звірят, сільських дядьків і тіточок, в мудрих волхвів. Бурштин пан Іван також вважає похідним від дерева, тому працювати з цим матеріалом йому надзвичайно приємно.

Інна Сидорук з Хмельницького привезла до Києва свою колекцію льняного одягу. Як і в кожного поважаючого себе майстра, в Інни немає двох однакових речей. Її моделі кольорово соковиті, витончені. Про себе Інна каже, що почати створювати свої колекції її надихнула тканина „батік”, яка вразила своєю технікою виконання. Було це в далекому 1996 році. Інна працювала з шифоном, шовком, іншими тонкими тканинами, але зараз їй до душі припав льон.

Годі вже й казати, що протягом трьох фестивальних днів в різних куточках музею було чути співи народних колективів. Пісні лунали зі сцени, плинули в садах, летіли ген-ген в поля…

Але справжньою окрасою фестивалю було українське весілля. Про нього розказує Рада Назаренко, дружка нареченої: „На фестивалі „Жнива” в даний момент грається справжнє весілля. Справжні батьки, справжня любов, справжні костюми автентичні, все по-справжньому. Чому ми взялись за це? Тому що люди, які сьогодні одружуються, вирізнялися любов’ю до історії, любов’ю до справжнього... джерельно-чистого... Я думаю, що ніхто не відмовився б, щоб справжні гурти благословили піснями, якими раніше благословляли, і люди жили довго і щасливо. З автентичних гуртів у нас співають гурти з Росії, України, наприклад рідний нареченій гурт „Серпанок” з Сум. Вона виховалася в ньому і я теж. Ще гурт „Гуртоправці” з Києва, вони в даний момент співають (розмова відбувається під час дівич-вечора). А завтра молодих буде супроводжувати інструментальний гурт „Надобридень”, музиканти створюватимуть нареченим святковий настрій. А звуть закоханих Назаренко Дарина і Роговий Дмитро. Вони часто були волонтерами на фестивалях, а тепер самі стали учасниками подібного заходу. Нас часто запитують про наїдки та напої на столах. Вони також справжні. Дуже багато людей хотіли допомогти молодятам, тож навіть батькам дуже важко до них добитися”.

Справді подивитися на українське весілля і взяти участь в весільних розвагах прийшло чимало людей серед них траплялися дещо колоритні персонажі, як, наприклад, мешканець однієї з країн Африки і колоритний шотландець. А скільки було гостей в українських національних костюмах… Що й казати, весілля вдалося. З самого першого дня і до тієї пори коли молодій пов’язали хустину, це дійство тримало в цікавості відвідувачів фестивалю і навіть журналісти, які роїлися навколо, не змогли зіпсувати це свято :)

Фестиваль „Жнива-2011. Весілля” став подією в культурному житті столиці. Багато людей змогли безпосередньо взяти в ньому участь, доторкнутися до чогось рідного і, на жаль, зникаючого. Це були враження дитинства, з його поїздками в село до бабусь і дідусів, магічні і таємничі вечірні казочки, допомога в полі, все те, що дає змогу відчувати себе особливим, відчути себе українцем. Збережімо цю пам`ять!