|
|||||||||||||
|
Історія
Хортиці продовження |
|||||||||||||
|
Як бачимо,
острів з найдавніших часів був своєрідним духовним центром для населення
різних епох. Давніми місцями культових обрядів та церемоній виступали
також і різні природні об'єкти. Таким можна вважати "Чорний
камінь" в північній частині Хортиці. Ця велика глиба чорного
кольору вагою 500-600 кг потрапила на Хортицю з останнім льодовиком,
хоча не виключно, що його сюди перевезли давні люди з місця, розташованого
за 500 км на північ. Камінь зверху до низу вкритий лініями, що, безперечно,
є справою рук людини. Однак, лінії не складаються в якусь єдину схему,
в усякому разі, ще ніхто не зміг розшифрувати його зображень й датувати
цей феномен. Далі видніється невелика балка та скеля Ушвива. За народною легендою "…на цій скелі козаки, коли їм нічого було робити, вошей били". Поверхня її була поросла мохом та лишаями і у спекотні дні мала вигляд плеші, яку об'їли паразити. Зараз на скелю спирається міст Преображенського з Хортиці на лівий берег, побудований у 1952 році. Одразу за мостом - балка Вербова (раніше їх було дві Велика та Мала, в яких росли верби). Під час будівництва мосту балки були сплановані і тепер тут розташовуються городи мешканців міста. Далі острів перерізає одна з найбільших балок - Довга ( Дубова, Ганнівка, у німців-менонітів називалась Ганеш лехт). Наприкінці ХIХ ст. тут росли величезні дуби та первоцвіти рослинного царства. У балці німці-меноніти заснували колонію Острів-Хортицьку і прожили тут 127 років (1789-1916 рр.). Німці взяли на облік хортицький ліс: до 1870 року нараховувалось 49000 дубів, 4000 берести, 1000 липових та 4500 грушевих дерев, не враховуючи іншої порослі. Меноніти слідкували, щоб дерева вирубувалися тільки через певний проміжок часу, прибирали сухі дерева, підсаджували нові. З 1876-1877 рр., внаслідок суворої зими хортицький ліс почали вирубувати мешканці м.Олександрівська. Тоді меноніти вирішили продавати частину лісу з торгів, при цьому стихійні порубки дерев не припинялись. З 1884 р. лісу на Хортиці майже не залишилось. Проти німецької колонії в руслі Нового Дніпра лежав невеликий острів, який змило у 1820 р. Тепер лише декілька каменів видніється на тому місці - скелі Охи-Вздохи. Ця назва символізує подих полегшення, що виривався у людей, які тільки-но подолали страшні пороги. За балкою Довгою з півночі на південь тягнуться ще кілька балок. Мешканці острову називають їх Матвієва та Карповка, за іменами людей, які проживали тут. Поруч знаходиться великий яр, що зветься Кінський спуськ. За балками мисом виступає у Дніпро скеля Думна. Розповідають, що сюди сходилися запорозькі козаки для своїх роздумів. За часів менонітів скелю називали Мартиновою - від німця Мартина. З цього місця відкривається чудовий краєвид на ріку та лівий берег. Тепер тут розташувався профілакторій заводу "Дніпроспецсталь".
Далі розкинулася балка Башмачка (Сапожникова). Збереглося повідомлення про мешканця о. Велика Хортиця на прізвище Башмак, який займався розбоєм і переховувався в балках. Історик козацтва Д.І. Яворницький у 1915 р. мав зустріч з цим чоловіком і останній передав до історичного музею в Катеринославі (м.Дніпропетровськ) козацьку зброю. Чи пов'язана назва балки з прізвищем Башмак, чи ні - остаточно стверджувати не можна. Балка Костина (Кронелехт у німців-менонітів) прозивається за ім'ям козаків-зимівників Шевця і Кості. Вона дуже довга і сьогодні можна почути її іншу назву - Тещин Язик. Далі за Костиною видніється балка Липова, яка колись була вкрита віковими липами.
До часіів володіння Хортицею князем Г.Потьомкіним (1775-1789 рр.) відносяться назви балки Капралки (урочища Капральщина) та зниклого вже острова Капральський Просеред. Тут проживав у землянці та охороняв фруктовий сад князя старий капрал. Трохи північніше цієї місцевості знаходиться високий пагорб (курган), названий Потьомкінським (пізніше Козацьким). За часів німців-менонітів балка почала називатися Корнієвою (або Ейнцлехт), від імені одного з перших поселенців - Корнія Енса. У південному напрямку тягнуться високі кручі, названі Хортицьким валом (або Козацьким). Його перетинає балка Глиняна ( або Прорізна). Ближче до плавневої частини помітна балка Змієвка. З підвищенного схилу Хортиці видно плавні східного берега. Ця низинна частина острова, що покрита травою, поросла деревами, кущами, з численними озерами та протоками, колись була початком Великого козацького Лугу. Серед найстаріших назв плавневих озер - Підкручне. Воно тягнеться уздовж кручі і поділяється сучасниками на декілька окремих озер, що поєднуються між собою протоками. Озеро Головківське - одне з найглибших; у ньому водиться багато черепах. Назву отримало від імені запорозького козака Івана Головка, який жив на Хортиці та займався рибальством, а згодом переселився в Олександрівську фортецю, засновану в 1770 р. на лівому березі Дніпра. Берегами озер Осокорового та Лозоватого ростуть осокори, лоза, очерет. Озеро Карасьове багате на рибу.
Плавневу частину острова перетинає дамба. Насип тягнеться уздовж озер Підкручного, Осокорового, Головківського. Тут колись проходив залізничий шлях з лівого берега на правий. В роки Другої світової війни, під час наступу фашистських військ у 1941 р., в північній частині Хортиці були зірвані радянськими військами мости інженера М.Стрельцова (побудовані в 1927-1933 рр.). Сполучення по греблі Дніпрогесу також порушене. Після визволення Запоріжжя через плавні острова Хортиці у 1944 році налагодили тимчасовий зв'язок. Залізниця працювала до 1952 року, згодом була розібрана. В плавневій частині острова Хортиці розташувався фольклорно-етнографічний кінний театр "Запорозькі козаки", діяльність якого спрямована на збереження і розвиток козацьких традицій. Тут проводяться кінні та фольклорні вистави, представлені традиційні козацькі ремесла - ковальство, гончарство та інші. Поряд розташований реставраційний павільон "Запорозька Чайка", який згодом має стати Музеєм судноплавства. Напроти південного краю острова з правого берега вливається у Дніпро річка Нижня Хортиця. Вона тече протягом 16 км. Раніше, у весняну повінь долина річки заливалась на два кілометри та мала назву лимана, в цей час з Дніпра заходило багато риби. Балка, по якій тече р. Нижня Хортиця носить назву Капустянки. В ній запорожці мали свої левади та розводили капусту. Після 1775 р. тут доживали свій вік козаки Леонтій Попович, Федір Задирака та ін., займаючись рибальством, полюванням, бджільництвом та скотарством, випасаючи добрих коней. Північніше тече річка Середня Хортиця, яка дала назву балці - Середньохортицька. У 1772 р. для перестороги від ворога в Запорозькій Січі були виділені пости на кордоні, один з яких при "полковнике Иване Бабуре и двух старшинах да двести человек казаков пароконних" стояв проти острова Хортиці. Після ліквідації Січі І.Бабура перейшов на службу в російську армію і в 1777 році дістав у рангову дачу 2882 десятини землі. Відтоді балка стала називатися Бабурською, а річка - Бабуркою. У 1803 р. тут оселилися меноніти та заснували колонію Бурвальд. Між річкою Середньою Хортицею та берегом острова в деякі роки русло Дніпра так міліло, що його переходили вбрід. Гідроархеологічними дослідженнями підтверджено, що тут у давньоруські часи існував "Протолчий брід", який неодноразово згадувався у літописах під 1103, 1190, 1223 роками. В плавневій частині острова Хортиці археологами у 1976-1980 роках виявлено давньоруське поселення ХI-XIII ст., яке вважається залишками літописного Протолче. Місцеве населення займалося металообробкою та іншими ремеслами. З часом на цьому місці розташувалося золотоординське поселення XIII-XIV cт. Топонім "Протолче" виводиться від "протолча, протолочча" - стиснута течія річки, перекати, пороги; вузьке місце між крутих берегів. Або - "протолочити", тобто стежинку прокласти.
Крокуючи у північному напрямку, зустрічаємо балку Широку (раніше Фійлехт). Інша назва - Оленяча, тому що має 23 відгалуження, "як оленячі роги". Одразу за другим мостом Преображенського (з о.Хортиці на правий берег) розкинулась балка Генералка (Генераллехт у німців-менонітів). Тут під час військової кампанії 1736-1739 років перебував в "казенной хате генерал". У цьому ж місці знаходились продовольчі магазини, в яких у недорідні роки генерал Кейзерлінг видавав харчі солдатам та запорозьким козакам "из милосердия", як заявляли січовики. За балкою Генералкою височать скелі Гавунівська та Каракайка з довгим піщаним узбережжям, що іменується сучасниками Турпляжем. Скелі названі іменами запорожців Каракая та Гавуна, які займалися рибальством та утримували влітку цілу ватагу "забродчиків". Далі виступає у Дніпро скеля Громушина, а поряд з нею балка - Громушині роздоли (Громушина яма; у менонітів - Боромлехт), які названі іменем козака Громухи. Тут він вигулював багато скота. В цій балочці існували два джерела одне внизу "Холодна криниця" (існує ще й досі), а друге - "Козацька криниця" що розташовувалось у верхів'ї балки , давно покинуте і поросло травою.
Археологічні роботи 1990-1995 рр. в північній скелястій частині острова Мала Хортиця виявили пам'ятки різних епох - від доби бронзи до періоду козацтва. Рештки укріплення ХVI ст., а також рушниці, уламки шабель, сокири, наконечники стріл та списів, монети дослідники відносять до часів Дмитра Вишневецького, який побудував в 1556 році тут "дерево-земляний городок" та утримував при ньому 300 козаків. З свого укріплення князь неодноразово здійснював напади на татарські фортеці в пониззі Дніпра, захоплюючи гармати, боєприпаси для захисту свого укріплення. В 1558 році кримський хан Девлет-Гірей несподіванно підійшов до берегів Хортиці. Тривала облога укріплення примусила Вишневецького залишити свій форпост. "Городок" козаків було спалено татарами. Народна дума ототожнює князя з козаком Байдою, тому і острів в останні роки називають його іменем. Слово "байда" (загальнотюркське "буйдак") означає вільний, нежонатий, безтурботний чоловік. Острів Мала Хортиця не залишався поза увагою і у наступні століття. Тут в 1736 році була закладена Запорозька корабельня, а також фортеця, в якій побудовані 2 офіцерські, 8 солдатських землянок та 31 козацький курінь. Корабельня представляла собою земляне укріплення з валами й ровом. Західний вал мав довжину 85 м, південний - 110 м, північний - 105 м, крім того західний вал мав ров глибиною 1,5 м. Місце вибрано невипадково. Велика кількість суден, які будувалися в Брянську у 1736 році, при переході через дніпрові пороги отримували значні ушкодження або тонули. Тому командування російської армії прийняло рішення про будівництво корабельної бази за порогами. Згідно архівних повідомлень, при корабельні в період 1738-1739 р.р. базувалося близько 400 суден різних типів - козацькі лодки, дуби, галери, кончебаси, прами, плашкоути і навіть великі вітрильні бригантини. Основу флотилії складали козацькі лодки, які мали 24 весла, довжиною 18 м, шириною 3,5 м, озброєні 4 невеликими гарматами-фальконетами (по дві на носу й кормі). Після закінчення війни, а також поширення в армії епідемії чуми, російські війська залишили Хортицький острів і Запорозьку корабельню. Біля берегів Хортиці залишилося декілька десятків суден, які з часом затонули. Завдяки гідроархеологічним дослідженням в 1999 році вдалося підняти на поверхню "козацький човен" 1736-1739 років та численне спорядження періоду російсько-турецької війни. Суттєвим доповненням до ілюстрації військових подій XVIII ст. стала і корабельна гармата, піднята з дна Дніпра. За островом Байдою видніється згадувана нами балка Канцерівка. По ній протікає один з рукавів річки Верхньої Хортиці. За поясненням В.Г.Фоменко, назва балки походить з тюркської мови "кансира", що означає "кровоточива, така, що стікає кров'ю" і припускає в цьому місці великі бої. Скоріш за все, назва річки походить від бурого кольору води, завдяки виходам пластів червоної глини. Канцерівськими називаються також дві скелі уздовж правого берега. Недалеко височить скеля Рогози, поблизу якої були споруджені редути часів російсько-турецької війни 1736-1739 років.
На
о.Хортиця поряд з Громушиними роздолами знаходиться балка "У
перевоза". Колись тут пролягав шлях на давній козацький
перевіз через Старий Дніпро. Далі в північному напрямку розташувалися
скеля та балка Наумова. Існує дві версії
походження цієї назви. Перша - від імені віце-адмірала Наума Сенявіна,
який, перебуваючи на о.Хортиці під час будівництва "Запорозької
корабельні", захворів й помер від чуми і був похований на околиці
чумного цвинтаря. Друга - від імені запорожця Наума Кармазя, який
наприкінці ХVIII ст. мав тут рибальський кош і при ньому жило декілька
бездомних бурлак. Запропонована краєзнавчо-туристична карта Хортиці дає уявлення про сучасний стан географічних об'єктів та історичних пам'яток, походження та використання населенням історичних назв місцевості. |
|||||||||||||
|
Повернутися на початок історії острова |
|||||||||||||
