Ой, вернися, Сагайдачний!
Потрохи вщухають емоції, викликані 65-ю річницею перемоги у Великій
Вітчизняній війні. Чи то 65-ю річницею закінчення Другої світової. Менше
з тим. Нижче йтиметься не про термінологію.
Епатаж і
грандіозність, із якими підійшли до події московіти, багатьох
наштовхнула на згадку про «фантомний біль імперії», як один мудрий
чоловік охрестив ностальгію Росії за її пацаватою минувшиною. Але будьмо
оптимістами. І знаходьмо щось позитивне для себе навіть там, де вороже
око супостата не побачить нічого. Я задоволений, що подивився трансляцію
параду із Красної площі. Тут не йдеться про жодну ностальгію за
спочилим у пеклі Союзом. Просто мені дуже сподобався марш головною
площею Росії наших вояків. І не тому, що наші. І навіть не тому, що зі
Львова. А тому, що представляли вони Академію сухопутних військ імені
Петра Сагайдачного.
Про всяк випадок нагадаю, що уродженець села
Кульчиці, що на Самбірщині, гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний
найбільше прославився двома звитягами. Битвою під Хотином і походом на
Москву 1618 року спільно з військом польського королевича Владислава.
Під час останнього гетьман був немилосердним до ворогів. Тамтешні
літописці характеризували козаків як ”змии лютыи и волцы хищницы”.
До речі, у тому поході зійшла й зірка майбутнього гетьмана Михайла
Дорошенка, який зі своїм підрозділом узяв Лєбєдянь, Данков, Скопін і
Ряжськ. Сам же ”всепагубный враг Сагайдачной с остальными запороги»,
вирізавши московитів під Михайловим, відійшов від міста, після чого
форсував Оку і взяв підмосковні міста Каширу, Касимов і Романов. Після
цього на московитів ”напал ужас великий” і вони відступили за мури
московського Кремля.
Під Москвою запорожці передали польському
війську полонених і готувалися до взяття Москви. Втім, щось там у
поляків не склалося і наші відступили з-під мурів стольного граду,
дорогою назад лютуючи в околицях Серпухова і Калуги.
Через три
роки в панегірику ”На жалобний погреб зацнего рицера Петра
Конашевича-Сагайдачного”, згадуючи московський похід, ректор київської
братської школи Касіян Сакович серед іншого зазначив:
Полуночниі тиж краї будуть пам’ятати
Долго єго мужество, бо ся ім дал знати.
Великого звіжества там доказуючи,
Мєста і городи іх моцниє псуючи.
Промарширувати
вулицями Москви Сагайдачному не довелося. Але майже через 400 років це
зробили його нащадки. Під знаменами навчального закладу імені
Сагайдачного наші хлопці своїми черевиками таки потоптали Красну площу.
Ну хіба не приємно?