Ім'я Владислава Городецького назавжди записане в золоту книгу української архітектури кінця XIX - початку XX століття. Особливо завдячує йому Київ, який Городецький прикрасив неповторними будівлями в стилі модерн.

Проходять десятиліття, а вони залишаються такими ж оригінальними, несхожими ні на які інші, бо кожна споруда ввібрала жагучий темперамент свого творця, його естетику, невситиму пристрасть дивувати і радувати світ. Архітектурне "обличчя" столиці було б не таким виразним Національного художнього музею, без стрімкого костелу святого Миколая, без легендарного "Будинку з химерами". Своєю творчістю Владислав Городецький накреслив у вітчизняній архітектурі чітку лінію по-справжньому європейського містобудування.

Народився майбутній зодчий у 1863 році на Вінниччині у селі Шолудьки. Походження мав шляхетне, відповідно і виховувався. З дитинства був здібний до багатьох наук, любив історію, на все життя збереглася його любов до мандрів, відкриттів, але найбільше захоплювався мистецтвом. Цілеспрямований за вдачею, в юності він жадібно навчається, всебічно розвиває себе, активно займається спортом. Його натурі була властива схильність до пошуку, ризик, здоровий авантюризм.

Вже ставши дипломованим архітектором, переїхав до Києва. Місто зачарувало його своїм рельєфом, квітучістю, розміреним ритмом життя. Хоча вже з 80-х років ХІХ століття Київ важко було назвати провінційним: розвивалася промисловість, зростала кількість заможного населення, яке тратило чималі кошти на благоустрій рідного міста. Згадаймо хоча б фабрикантів Терещенків, Ханенків, Бродських, які будували лікарні, притулки для знедолених, прокладали шляхи, подавали на церкви, на будівництво закладів культури, займалися меценатством та колекціонуванням творів мистецтва.

Владислав Владиславович, як людина добре вихована, інтелігентна, швидко увійшов до київської еліти. Був він у постійному русі: то виїздив за кордон, щоб взяти участь у змаганнях зі стрільби, і рідко повертався без призу, то взагалі пускався у далекі мандри, аж у Африку, щоб вполювати тигра чи носорога. Згодом він написав книгу про свої пригоди на полюванні, сам проілюстрував її, а обкладинку зробив із шкіри забитого ним звіра.

Але, звичайно, на першому місці в Городецького була архітектура. Саме він гідно оцінив можливості нового будівельного матеріалу - цементу, який називали тоді "штучним каменем". Владислав Городецький більшу частину архітектурних споруд у Києві втілив у цьому матеріалі. Чого вартий лише "Будинок з химерами", який був споруджений у 1902-1903 роках на вулиці Банківській! Цей дім належав самому архітектору, тому, природно, щонайкраще відповідав смакам та уподобанням автора. Споруда має форму куба з характерним для модерну еклектичним використанням різних стилів. Фасади оздоблені різноманітними скульптурними фігурами на міфологічні та мисливські теми. Всі вони виконані з цементу, який виробляла фабрика Ріхтера. До речі, цей фабрикант з метою реклами безкоштовно постачав свій цемент Городецькому, який сповна використав його конструктивно-художні якості. До декоративно-оздоблювальних робіт архітектор активно залучав свого товариша, італійця за походженням, скульптора Еліо Саля, якому належать скульптурні композиції на більшості архітектурних об'єктів, спороектованих Городецьким.

Ще одним його приятелем був київський інженер А.Страус. Саме йому належить винахід із застосуванням бетонних набивних паль. Пізніше у Західній Європі стали широко застосовувати цей метод у будівництві. У Києві палі вперше були застосовані при будівництві костелу святого Миколая. Тут була використана ще одна будівельна новинка - залізобетон. Костел, що споруджувався майже десять років, в 1909 році був завершений і переданий католицькій громаді Києва. Сьогодні він використовується за прямим призначенням та виконує функцію шанованого киянами Будинку органної музики.

До творчих набутків Городецького належить і Музей старожитностей та мистецтв, який нині називається Національним художнім музеєм України. На основі конкурсного ескізного рисунку архітектора Г.Бойцова Городецький спроектував справжній храм мистецтв, який споруджувався на кошти київської творчої інтелігенції та щедрих пожертвувань промисловців. Архітектор вдався до так званого "ретроспективного" напрямку, сміливо використавши форми древньогрецької архітектури. І, як не дивно, цей київський Парфенон напрочуд органічно вписався в мальовничий рельєф міста...

У 90-х роках по вулиці Ярославів Вал за проектом Городецького була споруджена караїмська кенаса (у 1981 році тут розташувався київський Будинок актора). І знову архітектор активно скористався найновішими на той час технічним досягненнями - приміщення було обладнане електричним освітленням, паровим опаленням, вентиляцією.

У 1920 році Владислав Городецький покинув батьківщину. Спочатку виїхав до Польщі, а потім до Ірану. Палац шаха в Тегерані - останній масштабний витвір творчого генія архітектора. У січні 1930 року життєвий шлях видатного українського зодчого обірвався. Похований він на іранській землі. Але серце його назавжди залишилося в рідній Україні, якій він віддав увесь свій щедрий талант.

Наталка ЩИРА, Укрінформ.