Красиве, просторе, сучасне приміщення отримав молочний комплекс у селі Григорівка Бахмацького району. Світла доїльна зала з новим обладнанням виправдовує своє призначення, бо йдеться про виробництво виключно високоякісного молока.

Комп’ютер щодня фіксує його кількість, отриману від кожної корови. Всі Зорьки, Квітки і Марти пронумеровані. Відкриваєш у комп’ютері потрібний номер і бачиш продуктивність тварини впродовж її життя.

Це одна з технологій, завдяки яким торік на Чернігівщині підвищили середню продуктивність дійного стада на 466 кг (+12%). Як зазначає Олег Крапивний, начальник відділу Департаменту агропромислового розвитку області, в агропідприємствах, які взяли курс на виробництво молока, активно оновлюють застаріле обладнання. Тож переоснащення й впровадження нових технологій дає відчутні результати: за 5 останніх років продуктивність ВРХ значно зросла, і вперше в історії краю від кожної корови одержано в середньому понад 4 т молока, а точніше - 4289 кг, констатує Олег Вікторович. Нині в регіоні діють 35 сучасних молочних комплексів, де отримують майже 30% молока високої якості, що виробляється в агропідприємствах.

Чернігівщина нині утримує друге місце в Україні (поступається Полтавщині) за кількістю поголів’я ВРХ у сільгосппідприємствах. А череда дійних корів становить 50,7 тисяч (+100,4% до попереднього року). В області вже працює 58 великотоварних агропідприємств, де утримують від 300 до 1400 корів. У 2013-му планується відкрити 7 комплексів на 5,5 тис. корів.

Формулу великого молока тваринники Чернігівщини зводять до чотирьох «К»: корова, корми, комфорт, кадри. Адже слід дбати, чим годувати тварин, щоб одержати до 5 тис. л молока від корови. А збалансований раціон допоможе подолати цю позначку, бо мета тваринників - семитисячний рубіж.

Паралельно попиту зростає і кількість охочих інвестувати у невеликі переробні підприємства. Щоправда, коло потенційних інвесторів невелике: люди «зі сторони», котрі не працюють у харчовому секторі, бояться розпочинати таку справу через недосконале знання галузі. Але ще є ті, хто може стати базою для створення малих переробних заводів. Це самі виробники продукції – фермери.

Їхня перевага - у власній сировинній базі та у знанні галузі «з середини». Саме невеликі фермерські господарства – це нині та ланка, котра може розвинути харчопереробну галузь у сегменті малих і середніх підприємств.

Прикладом вигідного інвестування може бути молочна галузь: працюючи у молочному фермерстві, підприємець має територію для організації виробництва, молочну сировину, знає, як утворюється ціна на кінцевий продукт. Потрібно тільки завершити ланцюжок «від ферми до столу». Таке рішення має усі шанси стати для фермера успішним бізнес-проектом. Скористатися шансом і вийти на ринок молока вирішили фермери з сільськогосподарського виробничого кооперативу «Добротворець». Він об’єднує кілька господарств, які утримують корів і, відповідно, можуть бути постачальниками сировини для молокозаводу.

Цього разу свою традиційну зустріч за підсумками роботи у 2012 році виробники свинини провели в приміщенні профільного міністерства. І вже це дозволило багатьом присутнім зробити висновок: у державі починають звертати увагу на галузь свинарства.

До того ж нарада не була схожа на звичайну, коли одні звітують, інші виступають як співдоповідачі, а керівництво потім підводить «жирну риску», надаючи вказівки. Нинішня зустріч свинарів із заступником міністра агрополітики Олександром Сенем і директором Департаменту тваринництва МінАП Андрієм Гетею була схожою на зацікавлену розмову професіоналів. І навіть більше того - це була дискусія. По суті, аргументовано, без образ.

Звісно, Українська корпорація з виробництва м’яса на промисловій основі «Тваринпром» – об’єднання авторитетне. Господарства і підприємства, що входять до її складу, утримують чимале стадо і свиней, і корів, мають власні переробні виробництва. Тож і демонструють з року в рік непогані показники. Але існує чимало факторів, які не дозволяють підприємствам корпорації стало нарощувати обсяги виробництва м’яса. І хоча генеральний директор «Тваринпрому» Сергій Гнатюк назвав деякі з них, та більше деталізували проблеми керівники з областей. Втім, про це трошки нижче.

Літр справжнього козиного молока екстра-класу сьогодні цінується не менше ніж 5 літрів коров'ячого. Відтак, власники 650 тисяч українських «дерез» мали б озолотитись. Але в реальності, як у відомій українській народній казці - ані сини, ані дід із бабусею так і не отримують з вередливої кози вигоди.   

Разом із тим, зарубіжні практики успішного козівництва лише іронічно посміхаються, коли чують від наших фермерів та одноосібників скарги на «невигідність» козиного бізнесу.

Зокрема, про проблеми, які заважають нам доїти з «корови бідняка» золоті монети, йшлося на круглому столі «Козине молоко - аспекти здоров'я та інвестування». Цей захід, який привернув увагу понад 150 бізнесменів, науковців і фермерів, організували консалтингове агентство «УкрАгроКонсалт» і Асоціація вівчарів і козівниківУкраїни під час міжнародної виставки «Agro Animal Show».

Не смердить там, де чисто

«У катастрофічному стані перебувають дрібні вітчизняні господарства, що спеціалізуються на козівництві», - такі оцінки непоодиноко лунали з вуст зарубіжних практиків. Здавалося, що і французи, і голландці, і німці дивляться на наш порожній ринок продуктів із козиного молока й диву даються: як на цьому не заробляти? У свою чергу, деякі наші аматори, що утримують кіз, скаржаться, що часто не можуть збути ані молоко, ані сир - мовляв, не люблять українські споживачі козині продукти, бо вони ніби мають неприємний присмак і запах.

«Неправда, - однозначно заперечує «український француз» мсьє Бернар Вілем, власник фермерського господарства «Шеврет» (Львівщина). - Від добре доглянутої племінної кози молоко абсолютно не тхне й не має якогось характерного неприємного присмаку. І масштабні козині ферми можуть бути високоефективними і в Україні, бо кози на 90% придатні для промислового розведення й утримання. Вони швидко звикають до нового технологічного обладнання, зокрема годувального, напувального, доїльного. А обладнання в нас просте та доступне за ціною».

Годівля свиней і ВРХ та дезінфекція тваринницьких приміщень – важливі компоненти у вирощуванні тварин. Своїм досвідом із цих питань поділились фахівці датської компанії на міжнародній науково-практичній конференції, яка відбулась у рамках ІІІ Міжнародної виставки тваринництва та птахівництва «Agro Animal Show 2013» (м. Київ).

Дезінфекція

Особливо важливим чинником у зменшенні смертності тварин фахівці відзначили дезінфекцію тваринницьких приміщень і представили дезінфікуючий препарат, формула якого виведена в Данії ще у 1966 році. За словами Плашена Ніколова, головного спеціаліста з питань дезінфекції тваринницьких приміщень (Данія), препарат уже використовується в 50 країнах світу. Приміщення обробляють при тваринах. Бо продукт також має асептичні властивості й сприяє загоєнню ран, подряпин шкірного покриву тварин. При попаданні в кишково-шлунковий тракт, антисептик вбиває патогенну мікрофлору і покращує процеси травлення та фізіологічний стан тварин. Тому датські спеціалісти рекомендують українським аграріям шукати аналог препарату, який би мав такі властивості.

То яким саме має буди продукт для дезінфекції приміщень?

Нардепи збираються вивести на чисту воду виробників молочної продукції, які підміняють її рослинними та жировими замінниками, забуваючи поінформувати про це населення. Законопроект за №2172 від 04.02.13 року про внесення змін до Закону України «Про молоко та молочні продукти» та інших законодавчих актів щодо посилення заходів боротьби з фальсифікацією молочних продуктів нині проходить свій останній етап у Комітеті Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин.

Ініціатори оригінального документу - нардепи сьомого скликання А. Деркач, Г. Смітюх, А. Пшонка, О. Голуб, Д. Шенцев та Є. Мураєв - вважають, що вітчизняне законодавство не в повній мірі врегульовує відносини між споживачем і продовольчим ринком.

Переробники дурять людей, підсовуючи їм продукти, вироблені з сировини немолочного походження. Замість молока вони містять харчові добавки, рослинні замінники, молочний жир, білок та лактозу. При цьому добре спрацьовує оманлива технологія, яка допомагає виробниками видавати штучне за натуральне.

Судіть самі: хіба можна не довіряти таким термінам як «молочний продукт», «сметанковий продукт», «сирний продукт», «кисломолочний продукт» та інші. Однак, саме вони створюють у споживача хибну уяву щодо натуральної сутності продукту. До того ж, на думку парламентарів, використання замінників молочної сировини переробними підприємствами призводить до скорочення обсягів виробництва молока сільгоспвиробниками.

Если вы всерьез задумываетесь о процветании своего бизнеса, если забота о животных, которые содержатся в вашем хозяйстве, - не просто слова, наша компания готова помочь вам в вашем нелегком труде. Ведь ООО «Лакта Люкс» уже несколько лет предлагает на украинском рынке оборудование европейских компаний, зарекомендовавших себя на мировом рынке как производители качественного оборудования для комфортного содержания животных.

Наша компания является официальным представителем датской компании SAC (доильное оборудование), французских компаний JOURDAIN (хэдлоки), AGRITUBEL (стойловое), BIORET AGRI (матрацы для КРС), LABUVETTE (поилки), польской компании ROLSTAL, а также других европейских компаний.

Компания «Лакта Люкс» предлагает оборудование для комфортного доения и содержания коров, коз и овец, средства обработки вымени, моющие средства для молокозаводов, доильных залов, доильных роботов, молочных холодильных танков.

Наши консультанты предоставят квалифицированные услуги по правильному доению и содержанию животных. Для специалистов клиентов проводится профессиональное обучение работы на оборудовании компании.

Незважаючи на те, що останніми роками виробництво молока зростає як у світі, так і в Україні, проблем в українських виробників молока не поменшало, вважають учасники IVВсеукраїнського молочного конгресу, який відбувся в столиці України 19 лютого.

Тенденції молочного ринку

«Найприбутковішим роком у виробництві молока в світі був 2011 рік», - нагадав Вадим Чагаровський, голова ради директорів Спілки молочних підприємств України. Торік загальне світове виробництво коров’ячого молока склало 621 млн. тонн. 50% його споживають три країни світу – Індія, Пакистан і Китай.

В країнах ЄС виробництво молока теж зростає, хоча кількість поголів’я корів знижується. Ріст виробництва відбувається завдяки впровадженню новітніх технологій, які сприяють зростанню продуктивності тварин. 90% виробленого молока йде на переробку.

Україна, за словами Вадима Чагаровського, від усього виробництва в світі виробляє лише 1% молока. Але попит у країні, починаючи з 2008 року, коли відбулося стрімке його падіння, зростає кожного року на 2,7%. Така картина, за аналізом спеціалістів ринку, зберігатиметься до 2017 року (збільшення щороку на 3-4%).

За словами Андрія Геті, директора Департаменту тваринництва Мінагрополітики, показники минулого року в тваринництві країни значно кращі, ніж у 2011-му. Виробництво тваринної продукції за 2012-й не зменшилося, а яєць - навіть зросло. Взагалі спостерігалося зростання виробництва молока на 2,3% в порівнянні з 2011 р. по всіх категоріях господарств. В агропідприємствах ця цифра склала 13%. Причому така картина спостерігається в усіх регіонах України, винятком лише є господарства Криму. А от лідерами галузі є, як і раніше, Полтавська і Вінницька області.

Українське свинарство останніми роками показує достатню стабільність і надалі розвиватиметься динамічно, вважають фахівці Німецького аграрного центру в Україні, про що вони і розповіли на Міжнародному семінарі «Сучасні підходи до галузі свинарства», який відбувся в рамках виставки «Agro Animal Show 2013». 

Історична українська галузь

Безумовно, як і раніше, останніми роками переважає і продовжує нестримно розвиватися птахівництво. Перш за все, головною причиною цього розвитку є швидке виробництво і добра його окупність. Проте, стабільність у розвитку свинарства дає можливість казати, що цей ринок набиратиме темпи і надалі. Щоправда, кількість свиней впродовж останніх років не змінювалась. І взагалі немає змін, про які варто згадати.

При цьому частка виробництва свинини від усього виробництва м’яса за останні роки залишається незмінною. Це свідчить про те, що попит на свинину не падає, а інвестиції в цю галузь вкладаються.

«Україна має всі передумови для розвитку цієї галузі, - вважає посол Федеральної Республіки Німеччина в Україні Крістоф Вайль. – Але свинарі України скаржаться на своє життя так само, як і виробники свинини в Німеччині. У нашій країні навіть є з цього приводу приказка: для німецького фермера лютий – найкращий місяць у році, бо має всього 28 днів на скарги».

Та за словами посла, свинарство для України – це галузь, що історично склалася і органічно вплітається в усю тваринницьку промисловість. Хоча поки доводиться говорити лише про стабільність цього ринку. За останні роки загальне поголів'я свиней коливається в межах 7,5 млн. голів. Немає ні значного збільшення, ні падіння цього показника.

Не дивлячись на те, що в Україні все ще велика частка виробництва свинини знаходиться в приватних невеликих господарствах або фермах середнього рівня, за останні роки відбувається процес консолідації промислових підприємств, і надалі спостерігатиметься його розвиток. Так, у 2012-му 8 великих промислових підприємств виробляли 58% промислової продукції свинарства

Відгодівельні якості свиней, на відміну від відтворювальних, мають більш високий ступінь впливу спадковості. Та і вони у значній мірі залежать від рівня годівлі, умов утримання, статусу здоров’я, стада, мікроклімату та інших чинників.

Створення оптимальних умов утримання з регульованим мікрокліматом у відповідності до зоогігієнічних нормативів, повноцінна годівля раціонами, збалансованими за широким комплексом поживних речовин, сприяють максимальній реалізації генетичного потенціалу відгодівельних якостей тварин. Так, за скоростиглістю кращі тварини досягають показника 140 днів, при рівні середньодобових приростів у період відгодівлі понад 900 грамів. Витрати кормів становлять 2,2-2,4 кг на кг приросту.

В умовах господарства ТОВ «Фрідом Фарм Бекон», де були проведені дослідження, виробництво свинини слід вважати інтенсивним. На окремих фермах створені оптимальні умови утримання тварин після реконструкції старих приміщень або будівництва нових, хоча разом із тим існують і старі ферми, в яких впроваджено лише окремі елементи нових технологій годівлі або утримання. Тому свині різних генотипів навіть при годівлі комбікормами з однаковими рецептурами мають різний ступінь реалізації генетичного потенціалу відгодівельних якостей.

За 300 років у вівчарстві України відбулося 4 злети і 5 падінь, останнє з яких – найглибше.

Найбільше зростання чисельності овець, відповідно й продукції, відбувалося в 1865, 1928, 1941, 1960-1990 рр. - 7-10,6 млн. голів. Спад поголів’я спостерігався з 1823, 1910, 1934, 1946, 1993-2002 рр. в межах від 2,5 млн. до 960 тис. голів у 2002 році.

Розквіт та занепад у галузі можна пояснити різними історичними потрясіннями, революціями та війнами, громадянською війною та Голодомором, але найдовший, 20-літній період занепаду вівчарства України не піддається логічному осмисленню і поясненню.

Адже в Україні на початок ХVIII століття розвивалося два напрями:

а) тонкорунне вівчарство, котре базувалося на крупних поміщицьких господарствах, перед якими ставилося завдання забезпечувати сировиною вітчизняну суконну промисловість;

б) грубововнове вівчарство - задовольняло сім’ї м’ясом, бринзою й сирами, вовною, овчинами та смушками.

На захисті вовнового напряму продуктивності вівчарства завжди стояла держава.

1705 р. – перші успіхи у виробництві вовняних сукон. Петро І писав: «Сукна делают, и умножается сие дело изрядно».

1711 р. - відмінена бартерна і введена грошова торгівля вовною і сукнами.

1714 р. -  збір вовни включений до оподаткування.

1815 р. - Указ Петра І «Сукна на мундиры покупать у русских».

1720 р. – указ про створення великих племінних вівцеферм поблизу Астрахані, Пензи, Романова-Борисоглібська, Волинська, Полтави і багатьох місцях Малоросії. Одночасно заохочується будівництво суконних фабрик, запрошуються майстри з-за кордону.

1724 р. – маніфест про видання регул (правил) щодо ведення вівчарства і продажу вовни на наші суконні фабрики, надрукованих великим тиражем і розданих населенню України.

Першими великими вівчарями на півдні Росії, які започаткували тонкорунне вівчарство, були іноземці: Рувьє, Вассаль, Міллер та Фальц-Фейн. Вони отримали 100-тисячні позики безкоштовно по 200 тис. десятин землі, безкоштовне перевезення на суднах чорноморського флоту з закордонних портів та інші пільги щодо імпорту племінного поголів’я овець, натомість зобов’язалися вже через три роки збільшити поголів’я мериносових овець до 150 тис. голів, організувати вівчарські школи при кожній племінній вівцефермі.

Слідом за цими іноземними «піонерами» в Малоросію та Нижнє Поволжя потяглися численні емігранти, переважно німці.

За прикладом іноземців тонкорунним вівчарством стали займатись і українські поміщики, мериносове вівчарство стало швидко розвиватися.

Вівчарство – одна з галузей тваринництва, развиток якої залежить від допомоги держави. У Держбюджеті-2013 передбачені кошти на спеціальну бюджетну дотацію за утриманнянаявного поголів’я вівцематок і ярок старше одного року. Це має стимулювати розвиток вітчизняного вівчарства, вважають у профільному міністерстві. Детальніше про це ми дізналися у Андрія Геті, директора Департаменту тваринництва аграрного відомства. 

- Андрію Анатолійовичу, яку кількість державних коштів передбачається надати у вигляді дотацій на розвиток галузі вівчарства?

- На жаль, назвати конкретну цифру зараз я не зможу. Взагалі ж Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» на підтримку всіх напрямів тваринництва (за КПКВК 2801540 «Державна підтримка галузі тваринництва») передбачено 650000,0 тис. гривень.

Тільки-но буде затверджено розподіл зазначених коштів, тоді можна буде говорити про те, яким чином проходитиме фінансування відповідних напрямів державної підтримки. Зокрема, це стосується виплати сільгосппідприємствам та фізичним особам спеціальної бюджетної дотації за наявне поголів'я вівцематок і ярок старше одного року.

- Цю допомогу зможуть отримати господарства будь-якої форми власності, чи мова йде про обрані підприємства?

- Ні, закон передбачає фінансування у поточному році згадуваної спеціальної бюджетної дотації за наявне поголів'я вівцематок і ярок старше одного року. Тому кошти будуть виплачуватися як сільгосппідприємствам, так і фізичним особам.

- А з якого часу планується видавати грошові дотації? Чи встигнуть їх отримати господарства до кінця року?

- Тільки після вирішення питання фінансування відповідних напрямів державної підтримки міністерство підготує проект механізму виплати спеціальної бюджетної дотації за наявне поголів'я вівцематок і ярок старше одного року. Це відбудеться шляхом внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 р. №246 («Порядок використання сум податку на додану вартість, сплачених переробними підприємствами до спеціального фонду Державного бюджету»). Саме там і буде визначено, з якого часу виплачуватиметься ця дотація.

Вівчарство – єдина галузь тваринництва, від якої отримують різноманітну продукцію з цілющими властивостями: дієтичну ягнятину, молоко для виготовлення делікатесних твердих сирів та бринзи, а також незамінну сировину для текстильної промисловості – вовну, овчини, смушки та шкіри, вироби з яких за гігієнічними властивостями не мають аналогів, сприяють збереженню здоров’я і продовженню життя людини.

Такі вироби є профілактикою раку, алергії, невралгії, лейкемії та інших хвороб. Неможливо виростити здорових дітей без одягу, виготовленого з овечої сировини.

Не тільки «кожух і свита та й душа сита»

Вівця – ще й незамінний «бальзам» з цілющими властивостями та гормонами довголіття, необхідними для збереження української нації.

Популярність овечого м’яса в світі постійно зростає. Виробництво його на душу населення, наприклад, у Новій Зеландії становить 30,5 кг, Австралії – 20, Греції – 14, тоді як в Україні - лише 0,5-0,7 кілограма.

Вівці використовують більше грубих кормів, аніж інші види тварин. Підраховано, що більше 90% загальної кількості поживних речовин їхнього раціону складають грубі та зелені корми. З 600 різних видів бур’янів коні поїдають 82, велика рогата худоба – 56, вівці – 560 (!) видів. У Німеччині овець називають «біологічними граблями» і використовують їх для боротьби з бур’янами. 

За своїми біологічними властивостями вівці ніколи не можуть бути збитковими. У молодняка овець приблизно 75% поживних речовин корму використовується на утворення м’язової тканини, кістяка, жиру, тобто м’ясної туші. 

Вівчарство - найменш енерговитратна галузь. Аналіз різних галузей тваринництва показав, що собівартість 1ц приросту живої маси ВРХ на 56,5% вища, а свиней та птиці в 1,8 рази більша, ніж у овець. Середня кормова одиниця, використана на фермах ВРХ, на 34% дорожча, ніж у вівчарстві, а в свинарстві та птахівництві вища в 2,2 рази. Ці дані також не підтверджують тези про невигідність розведення овець.

Нинішня ситуація у галузі вівчарства відзначається вже не просто зменшенням поголів’я, а й невідновними втратами відтворювальної його частини – маточного стада. Катастрофічний стан вівчарства обумовлений багатьма причинами, а саме: диспаритетом цін на промислову і сільськогосподарську продукцію; відсутністю цивілізованого ринку збуту продукції та державної підтримки галузі; відсутністю сприятливих економічних умов для розвитку галузей, пов’язаних із продукцією вівчарства тощо.

Так, у структурі вартості товарної продукції галузі частка виробників вівчарської продукції складає лише 2-3%, тоді як у країнах із розвиненим вівчарством частка перших - 30-40%. Вівчарство в Україні з крупнотоварного перетворилося на дрібнотоварне. Сьогодні понад 90% господарств усіх форм власності утримують до 500 овець.

Наприклад, у Хмельницькій області за 1990-2012 рр. поголів’я овець і кіз у господарствах усіх категорій зменшилося з 234,9 тис. до 28,7 тис. голів (у 8,2 рази), а виробництво вовни скоротилося з 656 до 7 тонн (у 93,7 рази). А для задоволення потреб області у продукції вівчарства, зважаючи на мінімальні нормативи виробництва продукції на одну людину в рік, необхідно виробити 960,5 т митої вовни, 1921 т немитої вовни, 2668 тис. т баранини в забійній масі, 133,4 тис. овчин, що може забезпечити загальне поголів’я овець в кількості 440,2 тис. голів, у т. ч. вівцематок – 286 тис. голів. При цьому середній настриг вовни від однієї вівці на даному етапі відродження галузі повинен становити не менше 4 кг, а вихід ягнят на 100 маток – 110 голів.

Для досягнення намічених завдань передусім необхідне використання наявного поголів’я з унікальними генетичними ресурсами - племінних овець різних порід, типів і напрямів продуктивності. На Хмельниччині є агроформування (СВК «Лабунський» Полонського р-ну), де розводять північнокавказьку м'ясо-вовнову породу, поліпшену асканійськими кросбредами (майже 1000 голів). Це помісні вівці (в основному F₂), які у 12-місячному віці в середньому мають живу масу помісних ярок (F₂) 49,4 кг, маса туші - 23,2 кг при забійному виході 49,1%, настриг вовни - 4,4-4,6 кг при виході митого волокна 61,4-61,5%.