ГРОМАДЯНСЬКИЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ КОНГРЕС АНТИЛІБЕРАЛЬНИЙ МАНІФЕСТ
для тих, хто хоче жити в справедливій країні

163 роки тому К. Маркс і Ф. Енгельс опублікували свій Маніфест, у якому заявили принципи соціальної перебудови світу. Підхоплений лівими радикалами, він дав поштовх виникненню комуністичних режимів на околицях європейської цивілізації. У результаті ортодоксальний комунізм спочатку економічно, а потім і морально, провалився в усьому світі, крім деяких невеликих і строго ізольованих країн. Але невдалий комуністичний експеримент створив передумови для зміни соціальних умов у капіталістичних суспільствах І одним з варіантів продовження життя капіталізму став лібералізм.

Зараз всі країни з ліберальною економікою знаходяться в глибокій кризі. Інакше бути не могло, бо суть ліберальної економіки, або економіки вільних ринку і конкуренції - це вільна, нічим не обмежена жадібність і егоїзм групи осіб. Передбачалося, що їх невгамовне прагнення до особистого збагачення, як наслідок, рухає вперед і науково-технічний прогрес, і підвищує рівень життя всього суспільства. На початковій стадії ліберальної економіки талановиті, ініціативні і заповзятливі, конкуруючи між собою, дійсно рухали вперед науково-технічний прогрес, від чого і добробут всього суспільства зростав.

Отже, лібералізм з самого початку ніс в собі злоякісну складову - нічим не обмежену свободу підприємництва, а її обмеження прямо суперечило основоположній ідеї лібералізму. Це глухий кут, з якого дана соціально - економічна формація не зможе вибратися.
В її основі гасло: «Гроші - це все!»

Досить швидко ініціативні і заповзятливі засвоїли, що гроші можна не тільки заробляти, але і просто робити. Виробництво товарів і послуг за прибутковістю відійшло на другий план. Лідери ліберальної економіки втягнулися в де індустріалізацію та фінансові махінації. Країни «вільного світу» стали виносити індустрію за свої межі, у країни з дешевою робочою силою та сировиною.

«Робити» гроші було переважніше не на своїй території – жадібності та егоїзму некомфортно у своїй країні. Для цього треба нав'язати ліберальні ідеї всьому світу. Усьому - не вдалося, але багато країн прийняли ліберальну ідеологію, особливо пострадянські.

Значення грошей, як еквівалента товарів і послуг перестало існувати - гроші стали жити своїм автономним життям.

Гасло «Гроші - це все!» швидко трансформувався в «Гроші в будь-який спосіб!».

З цього і почалася падіння моралі суспільства, але особливо виражене падіння моралі спостерігається в пострадянських країнах.

Гроші підім'яли під себе все! Все життя людське - від народження до смерті, законність і справедливість, здоров'я і освіту, роботу і дозвілля і, навіть, вікові цінності Біблії та Корану. Все продається і все купується. І, головне - купується влада. А влада потрібна надбагатій псевдо «еліті», щоб ні в якому разі громадський лад не змінився.

Розвал соціалістичного табору та СРСР на перших порах викликав зліт народної енергії в нових незалежних державах. Але за два десятиліття ліберальна економіка придушила цю енергію, зануривши суспільство в безпросвітну зневіру. Благо незалежності практично нівельовано ліберальною економікою, що постала жорстоким світом низьких пристрастей, жадібності та егоїзму, гризні через розділення створеного поколіннями надбання народу. Все це підноситься як неминучі реформи. Влада загрузла в тотальному лицемірстві і корупції.

Бідність і страх перед прийдешнім днем оселилися в сім'ях, не готових до таких подій. Вчені, інженери, техніки, висококваліфіковані робітники стали синонімом невдах, бо в пошані виявилися не талант, знання, вміння і професіоналізм, а тільки гроші. Справжня еліта зійшла зі сцени - її змінили мисливці за наживою, шукачі багатства і легкого життя, жадібні і грубі користолюбці. Вони ж захопили владу.

Самі вони не підуть і наш обов'язок усунути їх від влади.

Шкода, але більшість ще не прозріла, помиляється та ототожнює незалежність з ліберальною економікою,. Суспільство ще не вміє відрізняти надбагатих людей - творців від надбагатих людей - мародерів, не може сприяти першим і протидіяти другим. Уряд же, сформований надбагатими людьми, не може, і не збирається спрямовувати їх можливості на благо країни і народу. Адже саме в цьому вмінні й в умінні використовувати здібності перших і протидіяти руйнівній діяльності других і криється успіх тієї чи іншої держави.

Мірилом успішності на ринку стали гроші. Для того, щоб прискорити викуп запропонованої продукції широко поширилися споживчі кредити, тобто життя в борг. А для того, щоб швидше наситити ринок продукцією більше і кращої якості, промисловість вимушена також кредитуватися, тобто працювати в борг.

Фактично, вільне підприємництво і навіть індустріальні олігархи знаходяться під диктатурою банків. У служінні банків перебуває і Уряд.

Багатьма прикладами доведено, що нічим не забезпечений випуск національної валюти, але направлений строго (без банків) на підприємства для інфраструктурних проектів (мости, будинки, дороги, причали, дамби тощо), І для виготовлення складної техніки (кораблі, літаки, ракети , супутники, турбіни, газоперекачувальні станції та ін). інфляції практично не викликає, бо понад 50% повертається державі у вигляді податків і зборів, а частка зарплати в цих проектах ледь становить 20%. Сума грошей, винесених працівниками від реалізації таких проектів на споживчий ринок мізерно малà порівняно з десятками мільярдів гривень, що утворюються в тіньовій економіці.

Замість розвитку внутрішнього товаровиробництва, Уряд займає валюту у міжнародних банків для фінансування закупівлі різних товарів за кордоном. Тим самим - фінансують іноземного товаровиробника і забезпечує чималий прибуток банкам.
Україна хворіє невизначеністю зі своїм майбутнім і ілюзіями, що нам допоможуть. За двадцять років так і не вироблена ні філософія, ні стратегія, ні, тим більше, тактика здобуття свого місця у світі.

Ліками від невизначеності і ілюзій може бути тільки розробка і прийняття всім народом (не формально, а внутрішньо) стратегії досягнення Україною належного місця у світі. Стратегії зрозумілою і жорстко виконуваної, стратегії сталого розвитку і забезпечення гідної праці.
Із зовнішнім управлінням Україною доведеться покінчити.

Але, ні попередня, ні нинішня влада на це виявилися нездатні. Ні морально, ні інтелектуально.
Влада так і не спромоглася визначити, скільки потрібно грошей людині, щоб прожити? І чи можна в Україні заробити чесною працею для цього необхідну суму грошей, причому не тільки для себе, а й для сім'ї? І як можна займатися економічним устроєм держави, не маючи таких вихідних даних? Адже це базис. Завданням будь-якого уряду є економічне регулювання життєдіяльності та життєздатності громадян, а зовсім не першочергове наповнення державного бюджету без урахування можливості людей працювати і заробляти.

В Україні існує таке поняття, як прожитковий мінімум. Але якщо влада займається фізіологічним мінімумом, а не мінімумом постійно зростаючих потреб, то це не соціальна держава, як за Конституцією, а концтабір.

На 2011 рік рівень мінімальної зарплати на третину нижче фактичного прожиткового мінімуму. Кожному з 4 млн. вчителів, лікарів, бібліотекарів держава недоплачує щомісяця як мінімум по 300 грн. заробітної плати. Але навіть така низька зарплата виплачується не вчасно. За межею бідності перебуває кожен четвертий працюючий.

Саме реальний прожитковий мінімум є еквівалентом собівартості праці для людини і повинен бути звільнений від оподаткування.

Проведена в Україні податкова реформа не забезпечила принципу соціальної справедливості в оподаткуванні, не сприяє зменшенню розшарування суспільства на багатих і бідних. Податковий кодекс спрямований на підтримку олігархічного бізнесу, а весь тягар сплати податків перекладений на плечі трудящих. Саме за рахунок податку з доходів громадян і ПДВ, який сплачують кінцеві споживачі товарів і послуг, забезпечується половина надходжень до бюджету!

Чому Уряд не вирішує ці питання - тому що це Уряд багатих і надбагатих людей, а для них і споживчий рівень і податкове навантаження зовсім іншого порядку.

Олігархи не платять за свої шикарні замки, копійки платять зі своїх мільйонних і мільярдних прибутків. Примножують свої статки за рахунок доходів від капіталу, які або звільнені від податку зовсім, або оподатковуються за мінімальними ставками.

Наповнений податками з мізерних зарплат Держбюджет є своєрідною структурою допомоги багатим і надбагатим людям, що мають доступ до державних коштів. Коли вибухнула фінансова криза, Уряд сприйняв його, як кризу для фінансистів, а не як біду для народу і кинувся рятувати банки (фактично - банкірів) бюджетними коштами.

Уряд не змінив відношення до кризи, борючись з ним за рахунок зниження добробуту народу. При цьому вони спритно переклали свої турботи про зайнятість і про доходи громадян на «вільний ринок», мовляв, він усіх завантажить роботою, матеріально забезпечить, нагодує і напоїть.

Саме тому, що в Україні немає поняття про ПЕРСОНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНОСТЬ УРЯДУ І ПРЕЗИДЕНТА за забезпечення громадян роботою та заробітком, немає уявлення про споживчі рівні людини, немає зацікавленості в розвитку внутрішнього товаро виробництва і забезпеченні зростання добробуту громадян, немає зацікавленості в розвитку внутрішнього ринку.

Незначна частина бізнесменів отримала доступ до засобів Держбюджету, переважна їх частина навчилася мінімізувати оподаткування, створюючи «сіру» і «тіньову» економіку. Все це породило небачену корупцію - за доступ до бюджетних коштів необхідні хабарі чиновникам, за мінімізацію податків - хабарі перевіряючим і правоохоронним органам. У підсумку за рівнем корупції Україна знаходиться серед найбільш одіозних режимів світу, а влада знаходиться, по суті, в руках політичних мародерів.

«Сірі», «тіньові» доходи і хабарі створюють інфляцію, бо якщо «тіньова» економіка становить 50%, то тиск неврахованих грошей на ринок неможливо зменшити ніякими монетарними способами.

Україна страждає недотриманням основних принципів Конституції. При цьому, сама Конституція недосконала у забезпеченні державою прав людини.

1) Проголосивши незалежність судової влади, держава залишила за собою їх призначення і звільнення, фактично надавши, як результат такого стану, право окремим державним чиновникам диктувати суддям свою волю. А не забезпечивши суддям гідного побуту, тим самим надала можливість багатим і надбагатим людям «купувати» рішення суду.

2) Відмовивши народу в праві обирати собі керівника місцевих органів правопорядку і наділивши слідчих величезними правами, але залишивши їх у жорсткому підпорядкуванні вищестоящим органам і не відокремивши міліцію від органів дізнання, держава учинила корпоративність в органах правопорядку, що притаманне тоталітарним режимам. Це дозволило окремим чиновникам зацікавлено диктувати слідству ступінь винності (чи невинності) будь-якої людини на ще досудовому розслідуванні, примушувати закривати (або не відкривати) кримінальні справи за злочини наближених і звинувачувати невинних, але політично або економічно небажаних.

3) За 16 років Конституції, її постулат про присяжних засідателів при судовому розгляді держава виконати не спромоглося.

4) рішення всенародного референдуму про двопалатний парламент, про зняття депутатської недоторканності протягом десяти років так і не набуло чинності Законом.
А останні зміни Конституції, по суті зробили не легітмними як Верховну Раду так і Президентську вертикаль.

Таким чином, в Україну не тільки немає елементарної справедливості, але в народі оселилася впевненість, що справедливість тут в принципі без грошей неможлива. А це ніде і ніколи не породжувало пасіонарності громадян, навпаки - викликало байдужість народу.
В Україні вкрай низька політична свідомість її населення.

Немає жодної реальної політичної сили соціальної орієнтації.

Існуючі парламентські партії декларуючи прихильність лівим ідеям, по суті стоять на сторожі олігархічного капіталу, позапарламентські сили слабкі, коньюктурні, маргінальні і найчастіше виконують роль "політичних офіціантів" для обслуговування інтересів української олігархії.

Єдиною силою, здатною радикально змінити режим в країні на користь людей може бути партія соціальної орієнтації, що стоїть на позиціях побудови сильної, солідарної і справедливої держави.

Але саме утворенню таких партій будуть перешкоджати усіма способами ліберальні сили, які захопили владу в Україні. Байдужість населення України, «моя хата скраю», сприятиме придушенню соціальних перетворень.

Дивно, але, ні робітники, ні інженерно-технічні працівники, ні представники середнього та малого бізнесу - ніхто не турбувався створенням і розвитком соціального сектору в політиці країни ось вже протягом 20 років незалежної України. У підсумку - залишилися без політичного прикриття, тобто беззахисними, перед державною машиною олігархів.
Ліберальна економіка знівечила моральне обличчя багатьох людей і країн. Скандинавські країни, з їх строгими протестантськими вдачами встояли краще всіх. Китай жорсткими методами спрямовує діяльність надбагатих і багатих людей на благо держави і народу, спонукаючи, а коли необхідно - і примушуючи, бізнесменів спрямовувати частину прибутку на розвиток науки і техніки, інфраструктури, на соціальні програми. Казнокрадів, хабарників і шахраїв просто розстрілюють.

Іншими словами, в найбільш успішних країнах бізнесмени виконують значущу соціальну роль. В Україну ліберальна економіка знищує середній і дрібний бізнес, створюючи тепличні умови великому олігархічному капіталу.

Всі, хто розуміє всю згубність економічного режиму в Україну, кожен сам по собі і всі разом повинні пояснити тим, хто ще не перейнявся такою свідомістю. Будь-яка стійка система - це баланс сукупності явищ. У разі соціально-економічної формації на нинішньому етапі людського розвитку-це баланс між розвитком вільного підприємництва і підвищенням його соціальної відповідальності.

Всі, хто не згоден з нинішнім економічним режимом, своїми аргументами, авторитетом і впливом, повинні створювати згуртований профспілковий рух в країні, яке за підтримки громадянського суспільства, зможе активізувати існуючі профспілкові структури, виводячи їх із залежності від влади і впливу олігархів. Україні доведеться пройти етап масованого тиску на чужу народу владу шляхом сутичок і страйків, організованих профспілками. Найманих працівників, дрібних і середніх підприємців значно більше, ніж фінансових ділків і членів Уряду, що їх обслуговує, більше ніж міліції та внутрішніх військ. Кривавої революції допустити не можна, але змінити режим об'єднаними зусиллями мирним шляхом - можна і необхідно. Кожен олігарх, кожен державний чиновник, що підторговує своїм місцем і доступом до державного бюджету, повинен розуміти, що він торгує краденим і володіє краденим майном і ресурсами. Адже згідно Римського права "ганебна власність", (власність, що придбана в сумнівний спосіб) не має терміну давності і рано чи пізно буде повернена його законному власнику - народу України.

Після краху комуністичної ідеології і початку краху ліберального капіталізму єдиною справедливою формою громадського самоврядування є національний солідаризм, який лежатиме в основі відродження національних економік та подолання наслідків світової кризи. Сталий економічний розвиток та гідна праця повинні бути в основі нової етики майбутніх урядів та президентів. Новий Суспільний договір (Конституція), повинен містити в собі економічні стратегі, закласти основи нового розділу – економічного конституціоналізму. Конструктивна зміна вертикалі влади на горизонталь прямого народовладдя, через механізм конституційних зборів не тільки в Україні, але й в країнах, що будуть страждати від наслідків світової кризи, буде чи не єдиним ефективним кроком здійснення якого допоможе національним економікам пережити кризу і зберегти свої держави і нації для майбутнього.

В першу чергу це буде стосуватись країн ЕС, які прийдуть в після кризовому періоді до розуміння необхідності відтворення політичного Євросоюзу – як запоруку стабільності і ефективності розвитку національних економік.

Тому, головне для всіх, хто тільки може і здатний - це розвінчати нав'язаний країні на початку 90-х років економічний режим і переконати громадян докласти всіх зусиль для повалення безпринципного ліберально-олігархічного економічного укладу. Ми сьогодні повинні не вибирати депутатів і президентів, а перш за все усунути від влади нинішню правлячу верхівку в легітимний і конституційний спосіб.

Зміна системи, перезавантаження держави можливе тільки через механізм прямої демократії - конституційні збори.

Обов'язок кожного громадянина України - повернути собі свою країну.



В.Рижов. Ю.Збітнєв
м. Київ 11 листопада 2011р.