ИНТЕРНЕТ-КОНФЕРЕНЦИИ

Шановна Анна, дякую за підняте питання. Проблема визначення, чи потрібно нотаріально посвідчувати договір купівлі-продаж чи достатньо його укласти між юридичними особами лише в простій письмовій формі постійно стоїть перед юристами. В Законі України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" зазначається або, або…, а тому державні реєстратори по різному ставлять вимоги до форми укладених договорів, які посвідчують перехід права власності на корпоративні права.

Для практики зазначу, що наприклад, в місті Києві останнім часом спостерігаємо вимоги державних реєстраторів про нотаріальне посвідчення договору, а ось в місті Харкові зустрічалися випадки, де реєстратори приймають просту письмову форму договорів.

Однак спробуємо відповісти на Ваше питання проаналізувавши законодавство.

Частиною 1 ст. 209 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Главою 54 ЦК України визначаються загальні положення про купівлю-продаж. Статтею 657 Кодексу передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Таким чином, ЦК України не передбачає нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу частки учасника в статутному капіталі товариства. Проте необхідність його нотаріального посвідчення може бути встановлена іншими законами або домовленістю сторін.

Зокрема, частиною 3 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" передбачено, що у разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, державному реєстратору подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально засвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально засвідчена копія документа про перехід чи передання частки учасника у статутному капіталі товариства, або нотаріально посвідчений договір про такий перехід чи передання, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.

Таким чином, договір купівлі-продаж частки у статутному (складеному) капіталі товариства, який посвідчує перехід частки від однієї юридичної особи до іншої, повинен бути укладений у письмовій формі із нотаріальним посвідченням.

Для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу учасників юридичної особи, державному реєстратору необхідно подавати оригінал нотаріально посвідченого договору про такий перехід чи передання для огляду та нотаріально посвідчену копію для залучення до реєстраційної справи.

Євгене, вдячний Вам за актуальне запитання. Справа в тому, що дійсно, при поверхневому вивченні даного питання, здається, що спір з одного боку корпоративний, а з іншого відповідно до суб"єктивного складу сторін не є таким, про, що йдеться в п. 1.10. рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.2007 року № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин", та має вирішуватися загальним або господарським судом. Гадаю, що суддя виносячи ухвалу посилався на те, що обдарований (особа, яка отримала акції в дарунок) ще не є учасником товариства, оскільки тільки-но набув частку у власність, а у зв"язку із тим, що таке відчуження оспорюється, він не вступив до складу учасників товариства та не є його учасником, тому цей спір не є корпоративним та має вирішуватися загальним судом.

Однак така позиція не узгоджується із вимогами корпоративного законодавства і тому, я стою на боці загального суду, оскільки ним було правильно вирішено питання про відмову у прийнятті позову для розгляду його в порядку цивільного судочинства і ось чому.

Вирішуючи питання про підвідомчість зазначеного в запитанні спору до корпоративного, який на підставі п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України слід розглядати в порядку господарського судочинства, необхідно звернути увагу на положення абзаців 2, 3, 4 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", які чітко зазначають, що підвідомчими (підсудними) господарським судам є справи за позовами акціонерів ЗАТ про переведення на акціонера прав та обов"язків покупця акцій у зв"язку із наявністю переважного права на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Таке право є корпоративним правом акціонерів ЗАТ відповідно до ч. 3 ст. 81 ГК України (зараз переважне право акціонерів захищається ст. 7 Закону України "Про акціонерні товариства"). З цих самих підстав згідно із ч. 2 ст. 147, ч. 4 ст. 151 ЦК України, ч. 3 ст. 53, ч. 3 ст. 65 Закону України "Про господарські товариства" підвідомчими господарським судам є справи за позовом учасника товариства з обмеженою відповідальністю чи товариства з додатковою відповідальністю про переведення на учасника прав та обов"язків покупця частки (її частини) у зв"язку з порушенням їх переважного права на купівлю. У зв"язку з тим, що такі права відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України належать до корпоративних, зазначені справи є такими, що виникають із корпоративних відносин, а тому є підвідомчими господарському суду.

Отже, вбачається, що відчуження частки одним учасником товариства на користь третьої особи, відбулося без погодження такого відчуження з іншими учасниками товариства, а тому це є порушенням їх корпоративних прав, що в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України слід розглядати в порядку господарського судочинства.

Таким чином, питання про підвідомчість справи господарському суду не повинно вирішуватися в залежності від суб"єктивного складу сторін, оскільки суб"єктивний склад сторін в даному випадку не має значення, самим основним є те, що позов подається одним із учасників Товариства саме у зв"язку із порушенням його переважного права, яке є корпоративним правом, а справи про захист порушених корпоративних прав розглядаються тільки господарськими судами. Ключовим є не суб"єктивний склад, а предмет спору, тобто відносини, які склалися в даному випадку є корпоративними.

Дана позиція узгоджується і з позицією колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, що викладена в ухвалі від 02 червня 2010 року.

Визначивши, що відносини є корпоративними і такий спір має розглядатися в порядку передбаченому саме господарським процесуальним кодексом, тобто спір підвідомчий саме господарському суду, необхідно визначити і місцевий господарський суд якому підсудний спір та до якого варто звернутися, а ось тут застосовується ч. 5 ст. 16 ГПК України, про що Вами і зазначається. Тобто такий корпоративний спір має вирішуватися за місцезнаходженням господарського товариства.

Отже, раджу Вам повторно звернутися до місцевого господарського суду із даним позовом і у випадку відмови суддею у її прийнятті, необхідно оскаржити таку ухвалу в порядку ст. 91, п. 3 ч. 1 ст. 106 ГПК України.

Шановний Максиме, якихось особливих вимог до оформлення витягу із протоколу Загальних зборів акціонерного товариства, законодавство не містить, а тому раджу оформити його наступним чином.

В верхній частині протоколу здійснити напис: "Витяг з протоколу № 7". Далі необхідно зазначити загальну частину протоколу Зборів (дату та місце проведення Зборів, початок та закінчення реєстрації акціонерів, кількість акціонерів, які зареєструвалися для участі у Зборах), а в порядку денному, - залишити лише те питання, яке потрібно. Звісно, також необхідно залишити і результат розгляду даного питання Зборами, порядок голосування та кінцевий результат (наприклад, "Вирішили призначити генеральним директором …"). Витяг з протоколу датувати окремою датою, зокрема датою формування такого витягу, не потрібно. Такий витяг з протоколу може підписати та засвідчити печаткою директор товариства.

Ірино, вдячний за цікаве запитання. Як відомо, абзацом 2 частини 3 статті 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" передбачено, що акції існують виключно в бездокументарній формі. Також, згідно з другим реченням частини 2 статті 20 Закону України "Про акціонерні товариства" акції товариств існують виключно в бездокументарній формі. Таким чином, враховуючи вимоги законодавства, до 29 жовтня 2010 року акції, які випущенні у документарній формі, повинні бути переведені у бездокументарну форму існування. Звідси відповідь на Ваше останнє запитання, рішення акціонерного товариства про переведення існування акцій з документарної форми існування у бездокументарну буде ґрунтуватися на нормах вищезазначених нормативних актів, а отже, перспектива задоволення таких позовних вимог зводиться до нуля.

Стосовно першого питання, зазначимо, що після прийняття акціонерним товариством рішення про дематеріалізацію випуску акцій, що означає комплекс дій з переведення випуску акцій у бездокументарну форму, емітент повинен укласти договір про обслуговування емісії з обраним депозитарієм, який буде обслуговувати випуск акцій, який дематеріалізується, та договір про відкриття рахунків у цінних паперах із зберігачем, у якого емітент відкриває рахунки в цінних паперах власникам акцій випуску, що дематеріалізується. Таким чином, після депонування глобального сертифіката обіг акцій випуску, оформленого цим глобальним сертифікатом, здійснюється лише виключно у вигляді облікових записів на рахунках у цінних паперах у зберігачів та в депозитарії. Після того, як акціонерне товариство відкрило рахунок для акціонера у зберігача, на цьому рахунку зберігачем здійснюються, так би мовити, лише обмежені операції (лише відкриття рахунку, зарахування на нього акцій, у кількості, які належать акціонеру, їх подальше зберігання), що не дозволяє акціонеру в повній мірі користуватися своїми корпоративними правами, і що в результаті зумовлює необхідність в переукладенні договору про відкриття рахунку у цінних паперах між акціонером та зберігачем. Отже, не переуклавши договір із зберігачем, акціонер не зможе обслуговуватися у зберігача, не зможе отримати виписку зі свого рахунку в цінних паперах, не зможе відчужувати свої цінні папери, не зможе прийняти участь у проведених загальних зборах товариства.

В контексті відповіді, напрошується наступний висновок про наслідки небажання акціонера переукладати договір із зберігачем, - акціонера ніхто не зобов"язує це робити, він має право укласти такий договір зовсім з іншим зберігачем, однак зовсім не уклавши договір із зберігачем на ведення рахунку, це призведе до неможливості акціонером реалізовувати свої корпоративні права.

Детально дані питання регулюються Положенням про порядок переведення випуску іменних акцій документарної форми існування у бездокументарну форму існування, затвердженої рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30 червня 2000 р. № 98, Положенням про депозитарну діяльність, затвердженої рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 жовтня 2006 р. № 999.

Вікторе, дякую за те, що звернули свою увагу на нашу невеличку конференцію. Безумовно в нашій практиці трапляються випадки з питань поділу корпоративних прав, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності при розірванні шлюбу.

Здебільшого поділ майна подружжя вдається здійснити шляхом укладення відповідного договору про розподіл майна подружжя, однак трапляються випадки в яких без звернення до суду просто не обійтися.

При супроводі даної процедури, виникає багато цікавих питань, однак відповісти на Ваше запитання в загальному плані, так як воно і було поставлено, дуже важко.

У зв’язку із цим, пропоную Вам більш чітко сформувати своє питання в контексті того, з якою конкретною проблемою Ви зштовхнулися при розподілі корпоративних прав.

Згідно п.5 ст. 42 Закону "Акціонерні товариства" рішення загальних зборів з питань виділу та припинення (у тому числі перетворення) акціонерного товариства приймається більш як трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості. Відповідно, якщо загальні збори, скликані і проведені із дотриманням усіх вимог законодавства, трьома чвертями голосів акціонерів ухвалили рішення про перетворення АТ у ТОВ, таке рішення даватиме усі законні підстави для проведення перетворення навіть всупереч незгоді 1% акціонерів.

Якщо Ви маєте на увазі заміну найменування закритих та відкритих акціонерних товариств на приватні та публічні, то проблеми тут виникають переважно практичного характеру, пов"язані із необхідністю скликання загальних зборів для ухвалення рішення про зміну найменування товариства у зв"язку із необхідністю приведення його діяльності у відповідність із законодавством та внесення відповідних змін до Статуту. Вказані процедури вимагають значних організаційних зусиль, фінансування та витрат часу.

Більше проблем юридичного (не організаційного) характеру виникають вже у ході функціонування приватних та публічних акціонерних товариств, адже у ході застосування нового законодавства виникає чимало запитань, багато норм закону та інструкцій ДКЦПФР вимагають роз"яснень та уточнень.

Управління ТОВ з одним учасником, зокрема, у тому числі проведення загальних зборів, є однією з нагальних проблем корпоративного права, що існує вже багато років, але і досі залишається нерозв"язаною на рівні законодавства. Саме поняття "збори" передбачає колегіальність цього органу. У випадку ж з єдиним учасником товариства про колегіальність мова йти не може (учаснику немає з кім обговорювати питання порядку денного, альтернативної думки не існує, він у будь-якому випадку ухвалює рішення одноособово), тож з точки зору теорії поняття "загальних зборів" не може застосовуватись до такого товариства. Водночас, закон встановлює коло питань, рішення з яких можуть ухвалюватися виключно загальними зборами учасників (наприклад, обрання виконавчого органу), і обійти цю вимогу дуже складно, оскільки нотаріус, банківські установи та інші органи вимагатимуть від ТОВ надання рішення саме у формі протоколу загальних зборів. У таких випадках ми радимо оформлювати відповідне рішення документально у вигляді витягу із протоколу зборів учасників. Підписує такий витяг єдиний учасник ТОВ як голова зборів та будь-який працівник – як секретар (законодавство не встановлює жодних вимог щодо особи секретаря, таким чином, зовсім не обов"язково, щоб секретар зборів також був з числа учасників).

Що стосується ухвалення рішень з питань, що не віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів, такі рішення учасник може оформити одноосібним розпорядчим документом – наказом, рішенням, розпорядженням і т.п.

На сьогоднішній день існує досить велика кількість наукової літератури з корпоративного права проте, ми радили б Вам звернути увагу на наступні праці вітчизняних та зарубіжних вчених:

КАШАНИНА Т.В. Корпоративное право (Право хозяйственных товариществ и обществ) та КРАВЧУК В.М. КОРПОРАТИВНЕ ПРАВО, Науково-практичний коментар законодавства та судової практики станом.

В умовах недостатньої ефективності вітчизняної судової системи медіація, як і решта альтернативних способів вирішення спорів, набуває надзвичайної актуальності. Переваги медіації полягають не лише в тому, що ця процедура дозволяє зекономити час та кошти сторін спору, але і в тому, що вона допомагає сторонам конфлікту знайти порозуміння і не просто вирішити суперечку, а продовжити подальші ділові стосунки з користю для всіх сторін. На жаль, в Україні медіація та посередництво не врегульовані належним чином на законодавчому рівні. Окрім того, культура ведення бізнесу в нашій країні залишається на досить низькому, порівняно з багатьма економічно розвиненими країнами, рівні. Ці фактори стримують розвиток та застосування медіації у тому числі і для розв"язання корпоративних конфліктів, навіть попри те, що ця процедура потенційно є значно більш ефективною, швидкою та результативною, ніж розв"язання спорів у судовому порядку.

Ринок M&A поступово відновлюється після кризи. За даними агентства Mergemarket тільки у першому кварталі 2010 року в Україні було укладено 17 публічних M&A угод, загальний обсяг яких сягнув $1,7 млрд., що в чотири рази перевищує показники аналогічного періоду 2009 року ($430 млн. і 14 угод відповідно). Зауважимо, що ці дані стосуються лише публічних угод, тобто угод, інформацію про які агентствам надають самі сторони угоди або їх фінансові консультанти. Насправді ж за оцінками експертів фактична кількість M&A угод, вартість яких перевищує $10 млн., є більшою приблизно у три-чотири рази. Таким чином, M&A угоди є досить поширеним явищем в Україні і з часом, у міри послаблення фінансової кризи та розширенням доступу потенційних покупців до фінансових ресурсів, набувають все більшого розповсюдження.