«Якби Ви писали листа до Діда Мороза, то про що б його попросили?» Почувши таке запитання від редакції, у наших респондентів одразу покращувався настрій. І хоча наші герої, як правило, й вільної секунди не мають, ніхто не поклав слухавки, пославшись на зайнятість. Навпаки - відчувались пожвавлення й піднесеність у кожному голосі. А це красномовно свідчить, що як би не було важко, в душах людей живе надія, що наш український народ, зокрема селянський, заживе краще, чого й заслуговує…

В державному бюджеті на 2013 рік вирішили зекономити на виноградарстві, садівництві та хмелярстві, обмеживши кошти на розвиток цих галузей. Виноградарі на таке несправедливе рішення відреагували акцією протесту біля стін Кабміну. Учасники акції вимагали від влади ліквідувати заборгованість їм за 2012 рік, а також внести зміни до бюджету на рік наступний. 

Ще в 1999-му був прийнятий Закон «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства», яким передбачалося 1% збір від реалізації алкогольних виробів спрямовувати до спецфонду, а звідти кошти мали витрачатися виключно на розвиток виноградарства, садівництва й хмелярства. Згодом цей збір збільшився до 1,5%. Програма діяла всі ці роки і дозволяла закладати нові насадження садів і винограду.

Та Верховна Рада України прийняла в цілому, а Президент підписав Закон №11000 «Про державний бюджет України на 2013 рік», включаючи згубну для виноградарів і виноробів статтю 10, відповідно до якої засоби спеціального фонду збору на розвиток виноградарства, садівництва й хмелярства переходять у загальний фонд держбюджету.

«Таким чином відбувся збій дії цього закону, - зазначає віце-президент асоціації «Виноградарі та винороби України» В’ячеслав Пономарів. - Фактично на сьогодні держава виплатила лише минулорічну заборгованість - 160 млн. грн., ще 90 млн. грн. отримали поточних виплат. Але що таке 90 мільйонів із бюджетної програми розміром в 1 млрд. гривень? Господарства, які вклали власні кошти, взяли кредити на закладення нових садів і виноградників, зараз через невиплату державою коштів - на межі банкрутства. І в такому стані знаходиться половина підприємств галузі».

Як уже відомо, Президент України Віктор Янукович підписав закон №5515-VI «Про державний бюджет України на 2013 рік». До того парламент вніс у проект підготовлені Бюджетним комітетом незначні правки, зберігши основні показники документу.

Головні макроекономічні параметри, закладені до держбюджету, такі: доходи бюджету – 361,5 млрд. грн., видатки - 410,7 млрд., прогноз зростання ВВП – 3,2%, показник інфляції – 4,8%, індекс цін виробників (грудень до грудня) - 5,5%, фонд оплати праці - 482,3 млрд. гривень. Ціна на російський газ у бюджеті на наступний рік закладена у розмірі 421 долар за тисячу кубометрів.

«Бюджет 2013 року сформований на середньому курсі 8,4. Це, в тому числі, той прогноз, який давав МВФ – від 8,3 до 8,5», - повідомила в ЗМІ перший заступник голови Адміністрації Президента Ірина Акімова, коментуючи визначення валютного курс у документі.

Якби ж новообрані парламентарі присвятили лише 1-2 пленарні тижні розгляду питань кооперації, то вже за 7 років 5,5 мільйонів українських селян, які сьогодні загнані за межу бідності безробіттям або вигнані в найми за кордон, мали б змогу згуртовано забезпечити себе роботою й гідною зарплатою. Зокрема, обсяги реалізації молока зросли б майже наполовину, а фруктів-овочів - і того більше. 

Гіпотетично такий сценарій може стати реальним, адже кожна політична сила, яка пройшла до Верховної Ради, мала у своїй передвиборчій програмі серед пріоритетів й пункт сприяння розвитку сільгоспкооперації.

«І тепер настав час спільних дій з реалізації народними обранцями обіцяного, час відповідати за слова», - заявив президент Союзу учасників сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України (ССОКУ) Іван Томич, відкриваючи Треті всеукраїнські громадські слухання, що були присвячені підсумкам Міжнародного року кооперативів.

Цікаво, що не тільки фермери-кооператори з усіх областей України взяли активну участь у заході, але прийшли, щоби почути порцію перцю, й представники влади, народні депутати. Була представлена й аграрно-економічна наука, й впливові громадські організації. Любителям рапортувати про успіхи не було роботи. Практики сільгоспкооперації одразу вказували на місце балакунам. Але не емоціями єдиними…

Інколи нам кажуть, що ми багато відпочиваємо. Інколи нам здається, що саме вихідних нам і не вистачає. Бо час летить так швидко, а справ накопичується так багато…

А може, все у тому, що ми не вміємо планувати свої вихідні? Якщо ви хоч раз замислились над цим питанням, то інформація, яку ви зараз прочитаєте, саме для вас. 

Отже, як ми працюватимемо й відпочиватимемо наприкінці 2012-го і у 2013-му?

Принаймні з працівниками підприємств, установ і організацій, яким встановлено п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними в суботу та неділю, все зрозуміло. Кабінет Міністрів рекомендував їхнім керівникам перенести у 2012 р. робочий день з понеділка 31 грудня на суботу 29 грудня (розпорядження КМУ №1210-р від 26.11.2012 р.).

Слід зазначити, що ці рекомендації не стосуються органів Пенсійного фонду України, Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта», Державної казначейської служби та банківських установ.

У Мінсоцполітики переконані, що запропоноване перенесення робочих днів дасть можливість раціонально використати робочий час та створить більш сприятливі умови для святкування Нового року. Тож для відзначення цього свята буде три вихідних дні – 30, 31 грудня 2012 року і 1 січня 2013-го.

Готуючись до новорічних свят, ми щороку намагаємося вигадати щось нове і особливе до святкового столу, аби потішити рідних та приємно здивувати гостей. Полегшити завдання українським господиням вирішили норвезькі компанії, влаштувавши напередодні свят в одному із рибних супермаркетів Києва презентацію морепродуктів. 

Українці останнім часом почали споживати більше риби, хоча до європейських показників, звісно, нам ще дуже далеко. Вивчаючи український ринок морепродуктів, одна з норвезьких компаній з’ясувала: наш рибний ринок має певні особливості. Так, за словами менеджера норвезької компанії Інгрід Дагла Скарстейн, сьогодні в Україні найбільше риби споживає молодь у вигляді суші.

Загалом понад 90 тис. т риби, якою смакують в Україні, завезено із Норвегії. Найбільше користується попитом червона риба – сьомга і форель. Окремо варто говорити про оселедець. Українці його надто полюбляють: як виявилося, наша країна третя за споживанням оселедця після Росії та Норвегії.

Премудрі технології, прогрес досить швидко змінюють уподобання людей: скажімо, ще не так давно використовували рахівниці, дивувались блакитному екрану телевізора, а нині життя не можемо уявити без калькулятора, комп’ютера, мобільного телефону. На відміну від першопрохідців-мореплавців, у яких чи не все життя йшло на подорожі до далеких материків, ми за миті долаємо літаками тисячі кілометрів, а ще сягнули розумом у нанотехнології і не лише.

Та урбанізація все ж дещо нам полишила для простого єднання із вічністю, Всесвітом: безмежжя зірок на небесах. А у хвилини входження у святий храм - їх земний відблиск: мерехтливі сяйва свічечок – оберегів наших душ.

Першими ялинковими прикрасами стали живі квіти, яблука, яйця, горіхи. Значно пізніше додалися солодощі та різдвяні свічки.

Проте свічки були небезпечними, бо могли викликати пожежу. Тож пізніше їх успішно замінили усілякими різновидами електрогірлянд. Ними нині виблискує центральна ялинка країни у Києві, сотні її посестер по містах, селищах країни і домівках людей. Без цього світла менше було б святковості та приємних думок. Та й не кожен при цьому згадує вже мовлене: про першооснову ілюмінацій – свічечку. А вона, невеличка і тендітна, має свою поважну історію, яка її зробила такою, як є нині.

А чи є вони насправді? Виявляється, є. І це довели працівники столичного музею «Духовні скарби України», презентувавши киянам і гостям міста оригінальні новорічні й різдвяні подарунки. Сьогодні ці речі здаються дивними і незвичними, та саме вони несуть у собі давні традиції і мають українську душу.

Гутництво – виготовлення виробів зі скла – відоме в Україні понад тисячу років. Точний час його виникнення не встановлено, але в скіфських похованнях знаходять намиста зі скла із вкрапленням різнокольорових барвників. Назва промислу походить від слова «гута», що означає скловарну піч.

Вироби зі скла не були буденними речами, вони використовувалися як святкові мистецькі прикраси. Це і посуд, і декоративні іграшки: півники, зайчики, баранці, а також різні підсвічники, прикраси. Ремісники володіли різними прийомами: видування, орнаментування, кольорове забарвлення скла.

Гутники найчастіше працювали сімейними колективами, рідко користуючись найманою працею, і робили це головним чином узимку після завершення польових робіт. Майстри виготовляли столовий, кухонний, аптечний посуд, ємності для зберігання і транспортування харчових продуктів тощо. Такий посуд дуже часто прикрашався гутним декором (скляними джгутами, розетками, наліпками, медальйонами-печатками, дрібним битим кольоровим склом), а також емалевим розписом. Проте дрібне селянське гутництво ще з XVIII ст. почало зазнавати тиску з боку мануфактур, створюваних поміщиками і підприємцями. Тому вже в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. більшість дрібних селянських гут почала різко зникати: вони не змогли перейти на виготовлення гравірованих, шліфованих і пресованих виробів через брак коштів для закупівлі нового технічного устаткування. Щоправда, дрібні гути продовжували у невеликих кількостях формувати і декорувати традиційний посуд.

Раніше задосить було суміші ароматів цитрусових і глиці, щоб навіть у безсніжному грудні відчути: наближається Новий рік. Нині заморські делікатеси доступні щодня – були б тільки гроші. Ялинки – живі чи штучні – прикрашають здебільшого пожежобезпечними скляними іграшками, що ними щедро (хоч і дорого) повняться прилавки передноворічних базарів: усе відкрите, доступне, однакове для всіх. 

Але про ті іграшки не розкажеш дитині казку, і не оживуть вони дивовижної ночі, як Лускунчик. То як же дитині повірити в новорічні дива? У те, що чудове – справджується?

На все життя найдорожчими лишаються спогади про ті години, коли відчувала дитина спокій і затишок у своїй родині. Справжнє щастя, якщо є добра бабуся, котра не шкодує часу для спілкування з малечею і навчає дитину власноруч творити Свято. В тому числі й новорічне.

Колись горішки загортали у фольгу й вішали на ялинку. За прикраси правили цукерки в строкатих обгортках, і протягом святців очікували діти, коли розберуть новорічну ялинку й поділять прикраси-ласощі. Але ж переддень свята завжди - найцікавіший.

Фантазія підкаже кожному власну казку. В моєму дитинстві бабуся навчала, як намалювати балеринку з піднятими руками, вирізати її з цупкої картонки. З яскравих шовкових клаптиків приклеювали ми об’ємний ліф над пишною балетною пачкою з легкого жатого паперу – і балеринки розліталися по ялинкових гілочках у дивовижному танці. Тоді наша домашня ялинка вирізнялася з-поміж усіх інших ялинок світу.

Під завісу року, що минає, у столиці пройшла ІV міжнародна конференція «Ведення агробізнесу в Україні: перспективи 2013 року», організатором якої виступив Український клуб аграрного бізнесу. У доповідях досить компетентно було висвітлено позитиви, проблеми та шляхи їх вирішення за напрямками сесій конференції: «Аграрна політика України», «Ринки АПК», «Аграрні технології», «Де прибуток?».

На початку конференції директор Департаменту економічного розвитку аграрного ринку Мінагропроду Віталій Саблук, взявши слово, зачитав вітання учасникам конференції з побажаннями плідної праці від міністра агрополітики та продовольства Миколи Присяжнюка, де було зазначено: «Ми всі свідомі того, що аграрний бізнес має особливе значення у світовій економіці. Він є не лише основою забезпечення потреб людей у продуктах харчування, а й тим фактором, який істотно впливає на зайнятість населення та ефективність усього національного виробництва. Саме тому сьогодні провідні гравці глобального сільськогосподарського ринку уважно стежать за тенденціями і кон’юнктурою світової агропродовольчої картки.

Україна постійно тримає руку на пульсі світового агроринку, починаючи від цінової кон’юнктури і закінчуючи увагою інвесторів до сільськогосподарських активів, розміщених на нашій території. Інтеграція України у світову аграрну економіку в останні роки суттєво активізувалася – цьому сприяв вхід України до світової організації торгівлі. Сьогодні на нас покладаються великі надії у плані задоволення потреб людства продовольством. За два роки впровадження Програми економічної реформи Президента України Віктора Януковича в аграрній галузі зроблено немало. Україна гарантовано забезпечує внутрішнє споживання сільгосппродукції за рахунок власного виробництва, впевнено нарощує обсяги її експорту. 

«Без сучасних якісних і надійних комплектуючих не можна скласти високотехнологічні та ефективні сільськогосподарські машини, які виведуть аграрний сектор України на новий технологічний рівень і передові позиції у світі», - наголосив директор Українського науково-дослідного інституту прогнозування та випробування техніки й технологій для сільськогосподарського виробництва ім. Л. Погорілого (УкрНДІПВТ) Володимир Кравчук, відкриваючи семінар-презентацію якісних компонентів та робочих органів виробництва провідних італійських компаній і вітаючи на засніженій Київщині гостей із сонячного Апеннінського півострову...

У свою чергу Фабріціо Дзанікеллі, комерційний директор компанії АМА Spa, так роз’яснив причини прибуття очолюваної ним делегації саме до України, й саме в Інститут ім. Погорілого:

«Ми бачимо прагнення ефективніше розвивати машинобудування в Україні. І наша мета сьогодні - представити високоякісні компоненти сільгосптехніки для виробництва як вітчизняних машин для АПК, так і закордонної техніки, що складатиметься на території вашої держави. Ми комплектуємо, зокрема, ґрунтообробні агрегати, системи гідравліки, кабіни сільгоспмашин, причіпні знаряддя, виробляємо також надійні та ефективні карданні вали. І вже уклали договори про постачання своєї продукції з кількома провідними машинобудівними підприємствами України. Надалі прагнемо безпосередньо співпрацювати і з виробниками сільгосптехніки, і з торговельними організаціями без обмежень.

І не випадково презентуємо свою продукцію саме в Інституті ім. Л. Погорілого, бо це один із найавторитетніших дослідних закладів з випробування сільгосптехніки в СНД. І саме тут можна отримати об’єктивну оцінку техніці, яку ми представляємо. Тож для нас – велике задоволення працювати з командою визнаних професіоналів, яку очолює Володимир Кравчук. Сподіваюсь, українські аграрії незабаром відчують результати такого плідного співробітництва, втілені в досконалих машинах, на яких працюватиметься із насолодою».

Раніше в Україні потужні металеві силоси практично не будували. Хоча невеликі бункери для тимчасового зберігання були. Але тимчасове – і є тимчасове. З дідівськими методами утримання зерна: засипав – висипав... Тим часом за кордоном половина всіх зерносховищ припадає саме на металеві силоси. Їх кількість повільно, але впевнено зростає.

Свої кроки тут робимо і ми: потужні агрокомпанії вже не уявляють своєї робочої інфраструктури саме без таких силосів. Разом із тим практика їх використання показує: ці силоси мають як позитив, так і негатив. Щоб зменшити негатив, а то й зовсім його не мати – треба добре знати, якого «кота у мішку» ти збираєшся придбати. Зрозуміло, що від того залежить, наскільки надійно зберігатиметься тут збіжжя.

Питання це нині хвилює не одного аграрія. Тому дана тема була порушена і на міжнародному семінарі-практикумі «Теорія і практика зберігання зерна», що відбувся у рамках виставки «Зернові технології 2012». Зокрема, із доповіддю «Актуальні питання зберігання зерна у сталевих силосах» виступив директор ТзОВ «Ріля Україна» Роман Семерак. Він наголосив на тому, що в Україні з’являється все більше і більше зерносховищ із циліндричних металевих силосів. Такі зерносховища дають змогу здійснювати високотехнологічне переміщення зерна, його кондиціювання та переробку з мінімальним втручанням персоналу.

Р. Семерак поділився своїми поглядами на те, як правильно вибрати зерносховища, розповів про переваги створення зерносховищ на основі сталевих силосів, особливості конструкцій сталевого силосу та роботи його вентиляційної системи, способи і методи завантаження і розвантаження зерна на таких силосах. А ще пояснив, які необхідні умови для забезпечення довготривалого і якісного зберігання зерна.

Із зернин – колоски, із колосків – поле! Сійся, родися... Хоча, знаємо, не той хліб, що в полі, а той, що в коморі. І увага нині саме на них, на ці комори, де на збереженні - зібрані з полів урожаї.

Проте, чи достатньо по українських селах цих комор, аби хліборобу і собі припасти у них вирощене збіжжя, і людям з того щось продати? Зрештою, які вимоги до зерносховищ у сьогодення? Про це, зокрема, досить ґрунтовно йшли розмови фахівців на міжнародному семінарі «Теорія і практика зберігання зерна» (організатор – журнал «Пропозиція»), котрий нещодавно відбувся в столиці у рамках виставки «Зернові технології 2012».

Колапсу немає! Але...

Хоча світ змінюється, урбанізується, мчить навздогін за прогресом, але селу тут не завжди зелене світло. Часто із задавненої причини – бідності. Тож і у ці жнива по багатьох господарствах селяни підсушували зерно по старинці – на брезенті, просто на асфальті поблизу комор, ангарів, котрі «без претензій на прогрес». Де вони добрі – там миша не проскочить, волога не наробить біди збіжжю. На семінарі, до речі, було мовлено не одне добре слово саме про такі зерносховища. Бо що вигадано колись прадідами, не завжди погане...

Цього літа у багатьох агропідприємствах України додалось комор, ангарів, а також сучасних металевих силосів, інших зерносховищ, у тому числі з високотехнічним устаткуванням. Прагнення аграріїв закономірне: забезпечити надійне збереження вирощеного та зібраного урожаю. І не на місяць-два, а на далеко більші терміни, аби з часом зерно вигідно продати. Бо у жнивну пору, що загальновідомо, воно продається за одними цінами, а ближче до березня наступного року - за іншими, далеко вищими.

Бізнес на зерні, дійсно, справа вигідна. Проте і досить копітка. Бо турботи про зерно не завершуються із транспортуванням його у зерносховища. Сказати більше – вони подвоюються, потроюються. Адже збіжжя і у схові - наче зманіжена пані: продовжує вимагати до себе великої уваги. Десь щось не так трапиться з умовами його зберігання – і проблем не оберешся, а то й можеш втратити все, що закладено у зерносховище. Зрештою, на експорт неякісно збережене зерно ніхто не візьме. І з цього приводу хтось із учасників недавнього міжнародного семінару- практикуму «Теорія і практика зберігання зерна» (відбувся у Києві в рамках виставки «Зернові технології 2012») кинув неоднозначну та гірку репліку: «Тоді ти банкрут: плети личаки, пакуй валізи й утікай...»

Проте, зрозуміло, це крайність. Тим часом українські аграрії роблять усе можливе, аби належно утримувати збіжжя у зерносховищах. І не втрачають нагоди тут вчитися, переймати досвід, слідкувати за новими пропозиціями. Тому не випадково виступ на семінарі менеджера компанії «Байєр» (Ліон, Франція) Даніеля Люсьєна викликав як посилену увагу, так і чимало запитань із зали. Про що безпосередньо йшлося?