Корпорація «Сварог Вест Груп» ввела в експлуатацію сучасний насіннєвий завод з очистки, калібрування, протруєння та фасування насіння зернових, круп’яних і бобових культур. Це підприємство, яке є найбільшим у Західній Україні, запрацювало в селі Лотівка Шепетівського району Хмельниччини на базі насіннєвого господарства елітної групи ТОВ «Лотівка Еліт», що входить до складу корпорації.

Загальна вартість інвестицій сягає 36 млн. гривень. Насіннєвий завод зведено на базі побудованої два роки тому сушарки Benelux американського виробництва. Він обладнаний висококласним устаткуванням фірми Cimbria (Данія), яке відповідає найвищим світовим стандартам у галузі насінництва. Партнером із постачання устаткування для протруєння насіння стала компанія Syngenta. Продуктивність заводу – 15 тонн/годину. На підприємстві вироблятиметься високоякісне насіння класу «еліта», а також 1-3-ої репродукцій.

«Для корпорації «Сварог Вест Груп» будівництво власного насіннєвого заводу – стратегічно важливий крок, оскільки якість насіння є одним із основних чинників, що впливає на врожайність сільгоспкультур, - підкреслює голова правління «Сварог Вест Груп» Андрій Гордійчук. - За нашими оцінками, сучасні технології доробки насіння дозволять збільшити врожайність по усіх групах зернових, круп’яних та бобових культур до 10%. Нам приємно, що наш насіннєвий завод стане першим підприємством такого рівня у Західній Україні. Потужності заводу дозволять повністю забезпечити власні виробничі потреби корпорації «Сварог Вест Груп» та надавати послуги по доробці насіння іншим виробникам у регіоні».

Протягом останнього часу і в Україні, і в усьому світі широко обговорюють ситуацію зі зміною клімату. Та кліматичні умови змінюються постійно, щоправда, швидкість цих змін є різною. З початку 80-х минулого сторіччя ці зміни помітно активізувались. Лише за останні 25 років середня температура повітря по Україні зросла приблизно на 1,5°С, що свідчить про дуже швидкі процеси кліматичних змін.

За свідченням керівника Гідрометцентру України Миколи Кульбіди, ці зміни найбільше помітні взимку, особливо у січні і лютому, середня температура яких зросла на 2,3-2,5°С. Найменше вони проявляються влітку, коли в липні та серпні температурне зростання становить 1,5-1,8°С. У перехідні сезони зміни проходять не так помітно.

Аналіз багаторічних даних спостережень у Південному Степу (метеостанція Херсону, яку можна вважати його центром) за температурним режимом (125 років) свідчить, що протягом останніх 25-30 років у зимовий період (грудень - березень) температура підвищилась на 1,1-1,2°С, а в теплий період року, навпаки, відбулося зниження температури повітря на 0,5-1,0°С. Ці дані свідчать, що літо і осінь в цілому по Україні в останні роки стали прохолоднішими, а зима і весна – теплішими (слайд 1). температура)

Разом із тим, якщо брати спостереження за температурним режимом лише за останні 35 років, то вони також свідчать про потепління клімату, але тенденція дещо інша, ніж в цілому по Україні. Так, середньодобова температура за рік з 1976-1980 по 2006-2010 рр. зросла з 9,3 до 11,3°С, тобто на 2°С.

Поляки кажуть: «Що занадто, то не здраво». Цілком розуміємо це і ми, українці. Проте інколи когось із нас таки варто смикнути за руку, аби не трапилось курям на сміх. Гірше, якщо ще й планетарно... 

Щось подібне було із посівами кукурудзи за пострадянських часів. Варто нагадати про ту історію, адже нині масштабно у нашій країні пропагується вирощування качанистої. Є і помітний успіх: якщо у минулому році у США – найбільшому виробнику кукурудзи у світі - був найнижчий за останні декілька років урожай, то погодні умови в Україні посприяли рекордам качанистої, а відтак - прибуткам аграріїв. У засобах масової інформації навіть з’явилися заголовки на кшталт «Кукурудза – “фінансовий хліб”». Хороші її прогнози і на ці жнива. Не забути б при цьому лишень про пшеницю і всяку іншу пашницю. Отже – до обіцяної історії.

У вересні 1953-го Микита Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС, а у березні 1958 року він обійняв ще й посаду голови Ради Міністрів. Зосередження влади в одних руках не рятувало людей від свавілля нового вождя пролетаріату і підлеглого йому апарату. М. Хрущов, як і попередні вожді, прагнув ощасливити народ, нахрапом крокуючи у світле комуністичне майбутнє. Тож чимало всього (ідей не бракувало, як і ентузіазму!) запроваджував у життя методом експерименту: вийде – не вийде.

Скажімо, у 1959 році з його відома було прийняте рішення про ліквідацію машинно-тракторних станцій (МТС). Їх машинний парк передали колгоспам, сподіваючись на ефективніше використання. Однак відсутність у колгоспах гаражів, ремонтної бази, фахівців негативно позначилась на використанні й збереженні техніки.

Найактуальнішою осінньою проблемою домогосподарок усіх часів є консервування та сушіння городини. Якщо першу справу зручно робити як у міських квартирах, так і у приватних будинках, то другу - ні. Хіба що розкласти порізані яблука на балконі багатоповерхівки або в духовці…

Однак, при такій сушці, кажуть хазяйки, продукція втрачає масу цінних речовин. Бо сушінню потрібні сонячні промені. Наші пращури вирішували це питання просто. Надійним автоклавом для будь-якої городини чи фруктів була колись сільська піч. В ній і страви готували, і сушили на засланих соломою деках гриби, груші та яблука. Газифікація селищ поступово витіснила атрибути минулого у те саме минуле. В господарствах селян з’явилися інноваційні електричні сушарки. Та, враховуючи високу собівартість сучасної електрики, люди знову таки вдаються до перевіреної технології пращурів. Сушать продукцію на вікнах міських квартир та горищах будинків.

Допомогти жінкам вирішив київський винахідник та учень Малої академії наук Дмитро Головач.

У ліс ходити – вовків не боятись... Проте, які там вовки, коли осінь так і манить за грибами! Отже, вирушаємо, вдихаючи п’янкі пахощі пожовклого і вимоченого дощами падолисту та грибниці. Вже невдовзі переконуємось: коли настрій чудовий, то є й удача. 

Бо ось у кошику вже і білі гриби, і опеньки. При тому один із справжніх білих - о-о-отакенний!!! Зрештою, дивіться на фото. Напросився у фотооб’єктив і мухомор: як не крути, а красивий же!

Щедрі на гриби ліси, знаємо, породили про них чимало легенд, казок, міфів. Скажімо, у російській міфології гриби наділені здатністю перетворюватись на жаб, черв’яків, золото. Вони також можуть надавати чи відбирати силу, здоров’я у людини. Тож «не сідай на пеньок, не їж цей грибок...»

В Індонезії вважають, що, скуштувавши певних грибів, людина може набути здатності говорити різними мовами. В індіанців та народів Сибіру гриби використовували у своїх чаклунствах шамани. А поляки та білоруси у народній творчості вважають гриби зачарованими відьмами та карликами. Цікаво, що у фольклорі багатьох країн, у тому числі українському, прижився вислів «відьмині кола» - це про групи грибів, що виросли у формі кілець. Наші, німецькі, французькі предки вірили, що це відьми вночі водили хороводи, зібравшись на шабаш, і витоптали кола на землі, а до ранку на тому місці виросли гриби. Побутувала й думка, що ці місця вказують на місця захоронення скарбів, які закопали гноми і тролі. Тож, прийшовши до лісу, пильнуй, отак ще й натрапиш на таємничу схованку... Та то, зрозуміло, примара, як і пошук цвіту папороті. Хоча своєрідно збуджує емоції, налаштовує на спокіний лад. Приємно, погодьтесь...

Початок теми читайте в №33 нашої газети.

На посівах ріпаку відбувається розвиток пероноспорозу, фомозу, альтернаріозу, білої плямистості. Найбільше хвороби поширюються на Поліссі та в Лісостепу.     

Для стримування поширення хвороб восени проводять профілактичні хімічні заходи: у фазу 2-4 справжніх листків проти несправжньої борошнистої роси за ураження понад 5% рослин в умовах високої вологості повітря (90-100%) і середньодобової температури +8-12°С; проти альтернаріозу, фомозу - за умов тривалої теплої осені, вологості повітря 80% і вище, інтенсивності ураження рослин до 2% та розповсюдження хвороби понад 10%; проти циліндроспоріозу - за ураження рослин до 10% в умовах високої вологості, частих дрібних дощів із вітром. У фазу 4-6 розеткових листків обприскують проти бактеріозу коріння, альтернаріозу, фомозу, циліндроспоріозу, сірої та білої гнилей; проти переростання рослин перед входженням їх у зиму, призупинення росту вегетативної маси та підвищення їх зимостійкості - фунгіцидами, які мають регулюючі властивості: Колосаль ПРО, Фолікур (0,5 л/га); Карамба, в.г. (0,75-1,25 л/га), Сетар 375SC, к.с. (3-0,5 л/га), Тілмор 240 ЕС, к.е. (0,9-1,0л/га).    

Небезпеку сходам озимого ріпаку повсюдно створюють: хрестоцвіті блішки, підгризаючі та листогризучі совки, білянки, попелиці, ріпаковий пильщик та листоїд, хрестоцвітий та капустяний галовий прихованохоботники, ґрунтові шкідники, мишоподібні гризуни.

Тисячі споживачів із України і Росії (куди експортується половина вирощеної продукції) вже встигли гідно оцінити натуральну смакоту українських садів корпорації «Сварог Вест Груп», замовляючи все більше й більше екологічно чистих фруктів іменитого виробника. А завдяки введенню в експлуатацію першої черги нового сучасного сховища з регульованим газовим середовищем (РГС) у селі Романківці Сокирянського району Чернівецької області, ще більше соковитих вісників українського літа, навіть у найлютіші морози, нестимуть радість і здоров’я своїм шанувальникам із близького й далекого зарубіжжя. Тут матимуть змогу зберігати водночас понад 2,5 тис. тонн вітамінних плодів, які не втрачатимуть первісної свіжості протягом року. Загальна ж вартість інвестицій у будівництво та облаштування першої черги склала 24 млн. гривень.

Михайло Папієв, голова Чернівецької облдержадміністрації, радіючи урочистій події й перерізаючи символічну стрічку, підкреслив: «Новітні технології у поєднанні з родючими землями, сприятливими природно-кліматичними умовами Буковини, досвідом і традиціями місцевих жителів дали поштовх розвитку садівництва, зробивши його перспективним та рентабельним. А саме завдяки таким аграрним компаніям як корпорація «Сварог Вест Груп», Сокирянський район посів гідне місце серед лідерів в Україні з розвитку інтенсивного садівництва». У свою чергу, голова правління корпорації «Сварог Вест Груп» Андрій Гордійчук додає, що у розвитку садівництва компанія вбачає не лише економічний, а й соціальний аспект. Зокрема: «Кожне садове дерево потребує турботи людських рук, щедро дякуючи за працю. Протягом року у садових підприємствах корпорації «Сварог Вест Груп» офіційно на постійній основі працює близько 400, а під час сезонних робіт – понад 600 робітників серед місцевих жителів, які не лише доглядають за деревами, а й збирають, сортують, пакують, перевозять плоди. Приємно, що люди задоволені гідними умовами праці, оплатою, соціальним забезпеченням».

Хліби вирощують, мріючи про майбутній добірний врожай. Якщо не так, тоді навіщо зерно кидати в ґрунт? А щоб лани щедро заколосились навесні, нині варто подбати про боротьбу з ворогами озимих.

На посівах зернових небезпечним шкідником залишається хлібний турун (хлібна жужелиця). Восени тривалість живлення та пошкодження озимих хлібним туруном залежить від вологості ґрунту. Посушливої осені личинки живляться 15-25 днів, за значної кількості опадів - до 100 днів. Більше жужелиця пошкоджує посіви, розташовані поблизу скирт соломи, у місцях втрат зерна при зборі, на знижених рельєфах. Найбільше шкодить у степових областях: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська, Херсонська та в АР Крим, хоча в останні роки теплі зими із незначним промерзанням ґрунту обумовили підвищену чисельність шкідника і у лісостепових районах. Нині на сходах падалиці продовжується відродження та живлення личинок туруна за чисельності 0,5-1,0 екз./м2, а також розвиток злакових мух (шведські, гессенська, пшенична, ін.), цикадок, попелиці, хлібних блішок. 

Сходи озимих зернових заселяють злакові мухи за чисельності імаго до 22 екз./100 п.с. (поріг шкідливості 40-50 екз./100 помахів сачком), триває відродження личинок. Особливо небезпечними для рослин озимої пшениці є личинки пшеничної і ярої мух, вони можуть пошкодити не одне, а кілька стебел рослин. Як наслідок, пошкоджені рослини менш стійкі до несприятливих умов у зимовий період. На площах озимих зернових також розселяються злакові попелиці, цикадки.

Україна на кожному кроці декларує свої амбітні плани нагодувати світ, обіцяючи вдвічі збільшити виробництво зернових. Усюди хвалимося своїми чорноземами, площі яких у 40 разів більше, ніж, скажімо, в Німеччині. А от коли заходить мова про урожайність, ми, наче той страус,  ховаємо голову в пісок. Бо хвалитися нічим.

Від трьох десятків центнерів з гектара (в середньому по Україні) – гопки скачемо. У вже згаданій Німеччині нормою вважається 70 ц/га. На бідних землях сусідньої Білорусі – понад 40. Нашій же боротьбі за урожай, як правило, «погода заважає». Ще б їй не заважати, якщо органічних добрив за роки незалежності ми стали вносити в 14 разів менше, а мінеральних – у 5,1 разів. До того ж масштаби розораності, за якими Україна випереджає найбільш розвинені країни світу, майже не змінилися.

Ще гірше те, що ми порушуємо баланс поживних речовин у ґрунті. Простіше кажучи, витягуємо з землі набагато більше поживних речовин, ніж повертаємо. Зокрема, щороку наші агрокультури забирають у середньому з гектара (в діючій речовині) близько 120 кг азоту, фосфору, калію (разом узятих). А вносимо лише – 82 кілограми. Натомість сусідня Білорусь знаходить можливість щороку вкладати в ґрунти близько 300 кг міндобрив у діючій речовині. До речі, хронічна нестача фосфору в українських ґрунтах значно знижує посухостійкість більшості культур, а брак калію особливо негативно впливає на цукристість солодких коренів. А потім ми чухаємо потилицю, що пального набагато більше, ніж у Європі, витрачаємо на виробництво 1 кг зерна чи цукру.

Сто років тому в Україні, яка входила тоді до складу Російської імперії, житом засівалося 12 млн. га землі. Сьогодні ж площа посівів цієї важливої агрокультури не дотягує в нашій державі й до 300 тис. гектарів. Фахівці стверджують: жито зазнає утисків несправедливо.

«Жертва революції» 

Наступ на жито в Україні розпочався ще в далекому 19937-му: після того, як на одному із зібрань Йосип Сталін сказав, що радянська людина повинна їсти білий хліб. Чиновництво хутко побігло виконувати вказівку вождя, і невдовзі на колгоспних ланах повсюдно заколосилася пшениця. У післявоєнний період, замінивши частку жита на пшеницю в експорті зерна, Україна втратила свої позиції на світовому ринку. А згодом і населення стало віддавати перевагу білим буханкам, поступово забуваючи, що уміло спечений житній хліб не лише приємний на смак, а й за своїми властивостями значно корисніший за пшеничний.

Білки жита містять більше незамінних амінокислот та біологічних стимуляторів, завдяки яким хліб із нього має лікувальні властивості. Вживання продукції з жита зміцнює кісткову систему, запобігає розвитку карієсу, позитивно позначається на мозковій діяльності. Житній хліб є обов’язковим у раціоні космонавтів, моряків-підводників, шахтарів, атомних енергетиків. Він має здатність акумулювати на себе ефект жорсткого радіоактивного випромінювання і виводити радіонукліди з організму. Фахівці вважають, що в умовах високого радіоактивного й хімічного забруднення території України, постійне споживання житнього хліба населенням принесло б йому чималу користь.

Та чи достатньо його на полицях наших магазинів, чи ведеться пропаганда його користі для здоров’я? Швидші ні, ніж так. Тому що сучасний український аграрій зорієнтований виключно на отримання «швидкого» прибутку. Він засіває поля кукурудзою, соєю, ріпаком, соняшником – культурами, зерно яких користується попитом за кордоном і приносить значний валютний дохід.

В процесі селекції, насінництва та виробництва сільськогосподарських культур дуже важливо зберігати генетичну чистоту сортів, ліній та гібридів. Причинами нестабільності генетичних систем при репродукції сільгоспрослин можуть бути перезапилення, мутації, механічне засмічення, прояв окремих ознак при розщепленні у поколіннях тощо.

Типова класифікація і сертифікація сортів сільськогосподарських рослин проводиться виключно за морфологічними характеристиками. Так, оцінка сортової чистоти посівів шляхом апробації і ґрунтового контролю не завжди може гарантувати сортову чистоту насіння на заключному етапі їх виробництва. У випадках порушення технологічної дисципліни на етапах збирання, транспортування, зберігання, сушки та сортування можливе сортове забруднення або перемішування партій насіння різних сортів. Як наслідок, дані апробації і реальна чистота партій насіння можуть значно відрізнятися.

Для деяких культур визначення сортової чистоти є важливим не лише для насіннєвих, але і товарних партій зерна, наприклад, для пивоварного ячменю. Встановлена пряма залежність між сортовою чистотою насіння ячменю і якістю отриманого солоду. Для отримання якісного солоду необхідно використовувати ячмінь із сортовою чистотою не менше 90%, а за європейськими стандартами сортова чистота партій пивоварного ячменю повинна становити не менше 95%.

Принципово інші можливості здійснення контролю за чистотою сортів сільгоспкультур дають біохімічні методи ідентифікації, засновані на виявленні запасних білків як генетичних маркерів. Різноманіття запасних білків рослин визначають за допомогою методу електрофорезу. В результаті аналізу дослідник отримує унікальний «білковий паспорт», характерний лише для певного сорту. Нині метод електрофорезу запасних білків рослин залишається простим і надійним способом ідентифікації сортів у сортовипробуванні, насінництві та насіннєвому контролі багатьох сільгоспкультур.

Багаторічна робота вчених-генетиків і селекціонерів - з об’єднання спадкових ознак пшениці та жита й виділення біотипів з високою продуктивністю, адаптивністю і якістю зерна - привела до створення тритикале. 

Для тритикале властиве унікальне поєднання кращих господарсько-біологічних ознак пшениці та жита. Високий потенціал урожайності зерна та зеленої маси, підвищені адаптивні властивості до несприятливих умов (зимостійкість, посухостійкість, невибагливість до ґрунтів, стійкість до грибкових захворювань) та висока якість зерна забезпечили визнання цієї культури в світі як продовольчої та кормової. За даними FAO, посівні площі та валовий збір зерна тритикале зростає, що свідчить про перспективний розвиток цієї культури.

Найбільш широкого розповсюдження культура набула у Польщі, де її площі досягли 1,258 млн. гектарів. У 2010 році понад 425 тис. га тритикале вирощувала Білорусь. Та найвищих показників досягла Німеччина – 5,4-5,7 т/га за вирощування на площі 404,4 тис. гектарів.

Нині в Україні немає офіційної статистики щодо посівних площ і виробництва зерна тритикале. За неофіційними даними Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції (ДСГДС) Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН (ІСГЗП) та Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва, під посівами культури зайнято майже 200 тис. га, з них близько 80 тис. га - яре тритикале. Основні площі озимого тритикале розміщені у Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Харківській, ярого – у Полтавській та Львівській областях. До певного часу це було пов’язано з відсутністю національного стандарту на зерно тритикале та ринку його зерна. Та не дивлячись на те, що з 2007 року набув чинності національний стандарт ДСТУ 4762:2007 «Тритикале. Технічні умови», а з жовтня 2009-го вступив в дію ДСТУ 4960:2008 «Борошно із зерна тритикале. Технічні умови», нині реалізація насіння і зерна тритикале, як і раніше, здійснюється за ціною озимого жита (для озимих сортів) і ярої пшениці (для ярих). В статистичній звітності дані про тритикале подаються разом із пшеницею. Отже, введення стандартів не сприяло створенню ринку зерна тритикале в Україні, що є незаслуженим до цієї культури (як до пасинка в родині зернових).

Пиво, виготовлене без натуральних складників, знищує не лише наші шлунки, а й галузь хмелярства.

У Інституті сільського господарства Полісся НААН, що в Житомирі, зразки пива з українського ринку дослідили саме на вміст натуральних складників. І у відомих брендах (окрім «Оболоні») не знайшли ні солоду, ні хмелю. А пиво без них – все одно, що ковбаса без м’яса.

Ще донедавна Україні потрібно було 5 тис. т хмелю в рік для виробництва пива. Торік його зібрали 1тис. 200 тонн. Але пива при цьому зварили не менше. Вловлюєте тенденцію?

Як працює «пивний» збір?

Що ж, власне кажучи, відбувається у хмелярстві? А справи там доволі непрості, якщо не сказати більше. Судіть самі: ще кілька років тому в Україні було 80 хмелегосподарств, нині (за даними асоціації хмелярів України) – 47. Але й з них хміль вирощують і доглядають заледве більше половини. На Рівненщині, котра мала колись 6 потужних хмелегосподарств, нині ледь балансує над прірвою єдине – «Дубнохміль».

- Ви правильно підмітили: балансуємо над прірвою, - каже директор господарства Михайло Петровський. – І тепер я від тієї державної допомоги ладен відмовитися, якщо маю розплачуватися за неї не лише власним здоров’ям, а й, вочевидь, банкрутством ще недавно успішного підприємства, яке завжди входило до п’ятірки кращих у державі за врожайністю хмелю.

Раніше ми засівали цукровим буряком у чотири рази більші площі, натомість збирали з гектара вдвічі менше. Тоді така диспропорція не обтяжувала, бо й паливо, й людські ресурси були більш доступні. Сьогодні ситуація докорінно змінилася.

Бензин із соляркою подорожчали на порядки. Полоти вручну буряки нікого не заманиш. Але завдяки новим технологіям завзяті й обізнані господарі навчилися понад 500 ц/га цукрового кореня вирощувати. І без фізичної праці перемагають бур’яни. Хоча сьогодні цього замало, щоби витрати на виробництво цукру виправдовували себе. Адже не від кількості, а від технологічної якості солодких коренів залежить рівень витрат на виробництво цукру. Не краще позначається на собівартості кінцевого продукту й велика енергоємність процесу цукроваріння… Проблеми сьогодення й перспективи розвитку цукробурякової галузі обговорювалися на актуальному семінарі, організованому ІСК GROUP. У заході взяли участь представники провідних підприємств і наукових установ бурякоцукрової сфери як України, так і зарубіжжя.  «Нещодавно нашою компанією розроблено концепцію енергетично незалежного цукрового виробництва, - привернув увагу вже першими словами голова Ради директорів ІСК GROUР Юрій ЗАЄЦЬ. - Наша програма передбачає отримання теплової та електричної енергії для цукрових заводів виключно на основі переробки відходів сільськогосподарської діяльності цукрових компаній. Сьогодні енергетична концепція ІСК GROUР успішно випробовується на практиці. До речі, вперше її ми презентували в Москві, на запрошення Міжнародної організації цукру з Лондона. Трохи пізніше ідею переходу цукрозаводів на власні енергоносії продемонстрували в одному з провідних університетів Києва. На теорії  не зупиняємося. Сьогодні готуємо техніко-економічні пропозиції для практичної реалізації проекту на ряді цукрових підприємств України. Передбачається за найсучаснішими технологіями на обладнанні ІСК GROUP виготовляти як біогаз із жому, так і тверде гранульоване біопаливо з відходів сільськогосподарського виробництва, які сьогодні практично не використовуються. Йдеться про переробку на паливні гранули (пелети) різноманітних рослинних решток, соломи, кукурудзиння, лузги соняшнику тощо. Таким чином можна буде ефективно використовувати енергетичну біомасу та обходитися без дорогих імпортних вуглеводнів, ціна на які є захмарною».