|
1 вересня 2012 року виповнюється чергова, шоста річниця, з дня набуття для України чинності Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Як повідомив Міністр юстиції Олександр Лавринович, це одна з найбільш застосовуваних конвенцій, центральним органом за виконання якої з боку України є Міністерство юстиції. За словами Міністра юстиції, за період застосування Конвенції (з 01 вересня 2006 року по 31 серпня 2012 року) Міністерством юстиції було опраць овано 183 заяви, як про повернення дітей, які були неправомірно вивезені з країни проживання, так і про забезпечення права доступу до дитини. При цьому, майже десята частина цих заяв була опрацьована з початку 2012 року.Так, Україною до інших країн – сторін Конвенції, було направлено 50 заяв для вжиття заходів: 38 заяв про повернення дитини в Україну та 12 заяв про забезпечення права доступу до дитини, яка постійно проживає закордоном. Найбільша кількість заяв була направлена до Італії - 22, США - 6, Німеччини - 4, Бельгії - 3, Туреччини - 3, Іспанії - 3, Ізраїлю - 3. Зокрема, у 2012 році Україною було направлено 4 заяви про повернення дитини, 2 – про забезпечення доступу до дитини. З них 3 в Італію, по 1 – в США, Німеччину та Російську Федерацію. З боку інших країн за роки застосування Конвенції Міністерством юстиції було отримано 133 заяви, з яких 108 - про повернення дитини до держави постійного місця проживання дитини та 25 - про забезпечення права доступу до дитини, яка постійно проживає в Україні. Найбільша кількість заяв надійшла з Італії - 28, Німеччини - 21, США - 11, Нідерландів - 8, Ізраїлю - 7, Польщі - 6, Кіпру - 6, Чехії - 5, Греції - 4, Португалії - 4. У 2012 році, зокрема, Україна отримала 17 заяв про повернення дитини, 2 – про право доступу до дитини. З них 6 - Німеччини, по 2 – з Італії та США, по 1 – з Нідерландів, Ізраїлю, Кіпру, Греції, Португалії, Угорщини, Іспанії, Швеції, Литви та Румунії. Олександр Лавринович також повідомив, що за період застосування Конвенції, станом на сьогодні, судами України прийнято 12 рішень про повернення дитини до держави постійного місця проживання, з яких 3 виконано добровільно, 1 – примусово, триває виконання у примусовому порядку 7 рішень та 1 мирової угоди про повернення дитини. Також, прийнято 18 рішень про відмову у повернені дитини, триває розгляд 13 справ, досягнуто добровільне вирішення питання (повернення дитини або укладення мирової угоди) у 24 справах. Крім того, за період застосування Конвенції українськими судами розглянуто 6 справ про визначення порядку спілкування з дитиною того з батьків, який проживає окремо, та 1 справу про визначення способу участі у спілкуванні з дитиною діда та баби. Судами задоволено 4 позови про визначення способів участі у спілкуванні з дитиною та відмовлено у задоволені 3 позовів. За кордоном судами іноземних держав прийнято 7 рішень - про повернення дитини до України (з Німеччини (2 дитини), США (3 дитини), Бельгії (1 дитина), Італії (1 дитина), з Грузії (1 дитина), 15 - рішень про відмову у поверненні дітей до України, 1 рішення про визначення права доступу до дитини, яка постійно проживає в іноземній державі. *** Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року була розроблена в рамках Гаазької конференції з міжнародного приватного права з метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують. На сьогодні державами-учасницями Конвенції є 88 держав світу, включаючи Україну. Конвенція застосовується між Україною та 60 державами-учасницями цієї Конвенції. Так, Конвенція застосовується з: Марокко, Албанією, Вірменією, Сан-Марино, Сейшельськими островами, Андоррою, Сінгапуром, Габоном, Російською Федерацією, Латвією, Чеською Республікою, Румунією, Болгарією, Люксембургом, Словаччиною, Грецією, Панамою, Кіпром, Нідерландами, Гондурасом, Ізраїлем, Уругваєм, Угорщиною, Еквадором, Італією, Перу, Польщею, Естонією, Чилі, Сербією, Мексикою, Францією, Аргентиною, Фінляндією, Португалією, Колумбією, Монако, Бельгією, Бразилією, Новою Зеландією, Багамами, США, Швецією, Хорватією, ФРН, Ірландією, Іспанією, Боснією та Герцеговиною, Туреччиною, Чорногорією, Китаєм, Словенією, Венесуелою, Грузією, колишньою югославською Республікою Македонією, Литвою, Мальтою, Ісландією, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Швейцарією, а також з 01.10.2012 застосовуватиметься у відносинах з Норвегією. Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка не досягла 16 років, та постійно проживала в договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування. Таким чином, в даному випадку ключовим моментом є саме держава постійного місця проживання дитини, а не її громадянство, чи громадянство її батьків. Переміщення вважається незаконним, коли має місце вивезення за кордон або неповернення з-за кордону дитини, якщо при цьому порушуються права піклування про дитину, які належать заявнику. Конвенції надає право будь-якій особі або установі, які стверджують, що дитина була вивезена або утримується з порушенням прав піклування, звернутися до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини. Заявником може бути мати, батько дитини, опікун (піклувальник), інша особа, яка має права піклування про дитину, в тому числі уповноважений на це представник дитячого закладу, наприклад, в якому проживала дитина, позбавлена батьківського піклування. Право вирішувати питання про повернення дитини або відмовити у її поверненні мають виключно суди (або в деяких іноземних державах інші, призначені з цією метою адміністративні органи) тієї держави, де знаходиться дитина. Якщо при розгляді справи про повернення дитини встановлено факт незаконного переміщення або утримування дитини, згідно з зобов’язанням за Гаазькою Конвенцією, це має однозначним наслідком повернення дитини до держави її постійного місця проживання. Источник: Прес-реліз Мінюст України |
