Олег Мартинюк: Спроба №1

Мене завжди стримувало якесь почуття відповідальності й співучасті у тому, що коїться довкола. Саме це не давало змоги більш тверезо, а, якщо хочете, цинічно й прагматично, оцінити перспективи. Спрогнозувати перебіг подій та ймовірний результат.

Вирішив відсторонитися. Зайняти таку собі позицію стороннього спостерігача. Не над подією, а, радше, збоку і дещо на горбочку. Щоб краще було видно. Залишити десь у найглибшій кишеньці власні вподобання, симпатії й антипатії. Особисті переживання – не найкращий порадник для об’єктивного спостереження. Залишимо лише зимний розрахунок, сухий результат – ось нинішня моя мета.

Події останніх днів, не лишень на Тернопільщині, а й по Україні в цілому, наповнені повідомленнями про підписання й проголошення різного роду актів про співпрацю трьох, об’єктивно, найбільш рейтингових політичних сил – ВО «Свобода», «Фронту Змін»  та ВО «Батьківщина». На перший погляд, обнадійлива новина для вічно розпорошених опозиційних сил і суспільства загалом. Проте, не все так просто у реальному житті.

Як вбачається, угоди під кальку ініційовані аж ніяк не місцевими партійними осередками, а твердою волею зверху. Інакше, за наказом центральних органів. То чи дивуватись тому, що чи не того ж таки дня, подібні угоди були порушені, скажімо, під час виборів голови Чортківської районної ради. Своя сорочка – ближча до тіла. Аксіома!

Це – перший висновок зі стороннього спостереження. Висновок перший, але засадничий. Без тісних консультацій з низовими партійними організаціями, без врахування місцевих особливостей, а, подекуди, й особистісних взаємовідносин між місцевими лідерами, будь-яке об’єднання приречене на провал. Краще, коли це відбудеться швидше, аніж пізніше, коли вже буде неможливо увімкнути задній хід.

Підписуючи подібні угоди, слід усвідомлювати ймовірні позиційні втрати. Проголошуючи про узгодження єдиного кандидата від опозиції на мажоритарних округах, як на мою думку стороннього спостерігача, для початку потрібно було, принаймні для себе, окреслити коло тих ймовірних кандидатів на всіх округах. Граючи на випередження, дуже грамотно це зробила «Наша Україна» з Наливайченком на Бережанщині. Чому подібних пропозицій не зробили підписанти залишається лише здогадуватись. Хоча, для мене, відповідь є на поверхні. В центрі узгоджують квоти. Помилковість самого процесу квотування округів – є другим висновком мого спостереження. Нічого добро з цього не вийде. Підписанти ніколи не дійдуть згоди у питанні квотування, оскільки точкою відліку братимуть результат останніх виборів. Найбільш об’єктивний з їх кута зору. Твердження помилкове й шкідливе. Сьогодні маємо інші реалії, інші електоральні настрої, інше суспільно-політичне середовище. Та й, на кінець, ревізовані суспільством, інші особистості. Запропонований підхід всього цього не враховує, або, що гірше, не хоче враховувати.

Говорячи про жвавий рух в середовищі опозиції, чомусь, випускаємо з уваги рухи влади в цьому напрямку. А робляться нею досить цікаві речі не позбавлені здорового глузду. Оцінивши безпорадність місцевої опозиції, чи тих, хто себе до такої зараховує, влада поволі, але впевнено, будує фундамент свого успіху. Якщо придивитись уважніше, без зайвого галасу, їй вдалося більш-менш, визначитися зі своїми ймовірними кандидатами на мажоритарних округах. Принаймні, тих, що охоплюють райони області.  Звісно, ймовірні ще якісь перестановки, рокіровки претендентів, але чітка спрямованість на перемогу залишиться.

За обставин, що маємо на сьогодні, великих проблем для провладних кандидатів я не бачу. Навіть без, так званих «фальсифікацій з маніпуляціями». Об’єктивно. Чітко спланована в пострадянському стилі розкрутка «міцних господарників» та «благодійників» падає в благодатний ґрунт. Плоди будуть також рясними. У вигляді голосів на виборах. Так що, для влади на Тернопільщині я не бачу жодних проблем. У жодному з округів. І це – третій, на сьогодні останній, висновок стороннього спостерігача.

Олег Мартинюк