Новий рік

31/12/2010 0

Розмір тексту:

версія для друку

У нашому житті є дати, що проводять межу між ДО і ПІСЛЯ. Вододіл поступків з оцінкою результатів. Між тим, що було і тим, що буде. Між несправдженими сподіваннями і веселковими мріями. Між тим, що не збулося і тим, що обов’язково збудеться. Принаймні, так нам хочеться.

Новий Рік.

Майже на кожен Новий Рік я дістаю зі старого затертого альбому світлину, тепер такого далекого, останнього дня 1978 року. На ній ми зустрічаємо перший свій, насправді ДОРОСЛИЙ, Новий Рік. Ми щойно закінчили школу.  Хто поступив на навчання, хто влаштувався на роботу. Отримали свої перші стипендії й заробітні плати. Вперше, не особливо криючись перед батьками, зробили закупи шампанського і, без зайвої «реклами», чогось гарячішого.  Всіма правдами і неправдами вишукували «хату». Вкінці-кінців спровадили моїх батьків на гостину до їх давніх, ще зі студентської лави, знайомих. А вони – не особливо й пручались.

На фото зафіксована мить, коли вже провели старий рік, відбувається зміна декорацій святкового столу. Наші тодішні дівчатка ще пораються, як вміють, на кухні,сервіруючи тарілки приготовленими моєю мамою наїдками, а нинішні дружини вже солодко сплять у своїх дитячих ліжечках. І сняться їм прекрасні лицарі на білих конях. Хай сплять і бачать світлі сни. Буденна сірість ще так далеко. Десь там за обрієм дівочих мрій.

Хтось з наших, здається Саня, записав святковий «збірняк» з Set me free, Sweet та Beladonna, Ufo на початку. І далі в тому ж дусі. Молоді – жваві, як спанієлі й сентиментальні, як сенбернари. Скільки разів за ніч ми його крутили…? Ото була музика… А як дурманило її волосся?

Ми такі самовпевнені й зухвалі, бездумно ризикові і непередбачувані, але надійні у стосунках та безкорисні у дружбі. Це були добрі часи, а у нас прекрасні вчителі. Ми знали ціну слова й різницю між помилками і зрадою. Ще мало було перших і взагалі не уявлялась друга. Все було, як на фото – чорно-білим. Не існувало нюансів і відкидались півтіні. Так було – так, ні – ні.

Ці тридцять два роки, промайнули наче мить. Неначе спресований з короткометражних серій  сюжет фільму довжиною в життя. На щастя, незакінчений.

Там, за рамкою фотографії, ще буде багато різного. Добро і зло, розчарування й перемоги. Все буде потім…

А поки…

Дивлячись на фото, я кожного разу повертаюсь до нас тодішніх і знову, як у неповних вісімнадцять, ВІРЮ, ЩО ВВЕСЬ СВІТ БІЛЯ НАШИХ НІГ, І ЦІЛЕ ЖИТТЯ – ПОПЕРЕДУ.

З НОВИМ РОКОМ!

Олег МАРТИНЮК