У 2006 році виповнилося 150 років від дня народження одного з видатних зачинателів і полум’яного пропагандиста ідей повітроплавання та авіації в Україні, професора КПІ Миколи Борисовича Делоне (1856 – 1931).

Рід Делоне має цікаву історію. За переказами, дід Миколи Борисовича, П’єр Шарль Делянау, був племінником останнього коменданта Бастилії. Коли повсталі парижани в 1789 р. штурмом захопили в’язницю, коменданта витягли на вулицю та стратили. Так він став першою жертвою Великої французької революції. Сам П’єр Шарль був лікарем в армії Наполеона, з якою в 1812 р. прийшов до Росії, де потрапив у полон. У Москві він одружився зі смоленською поміщицею Тухачевською (з цієї ж сім’ї вийшов відомий радянський маршал М.М. Тухачевський), прийняв російське підданство і став популярним у Москві лікарем.

Його син, Борис Петрович, також був лікарем. Він закохався в графиню Дмітрієву-Мамонову, з якої Лев Толстой писав свою Елен Безухову у “Війні та мирі”. Кохання було настільки сильним, що він викрав свою наречену. Борис Петрович брав участь у російсько-турецькій війні 1877–1878 рр., був поранений під Плевною і невдовзі помер, залишивши свою сім’ю без засобів до існування.

Тому майбутній професор-механік Микола Борисович Делоне, після закінчення в 1878 р. Московського університету, переїхав до Петербурга, де займав різні посади, викладав у гімназії.

У 1892 р. в Новоросійському (тепер – Одеському) університеті Микола Борисович захистив магістерську дисертацію “Алгебраїчні інтеграли руху твердого тіла навколо нерухомої точки”. Опонентом на захисті був М.Є. Жуковський. А в травні 1894 р. він захистив докторську дисертацію на тему “Передача оберту та механічне креслення кривих шарнірно-ричаговими механізмами”.

З 1895 по 1900 рр. М.Б. Делоне був професором сільськогосподарських машин та знарядь в Ново-Олександрівському інституті сільського господарства та лісництва в Пулавах, неподалік від Варшави. Тут він також викладав французьку мову.

У 1900 р. було відкрито Варшавський політехнічний інститут, і М.Б. Делоне перейшов туди ординарним професором (завідуючим кафедрою) практичної механіки. У Польщі він познайомився з Ю.В.Ломоносовим – відомим фахівцем з паротягів. Ломоносов переконав Миколу Борисовича переїхати до Києва.

У КПІ Делоне працював з перервами до 1928 р. Окрім Політехнічного інституту, він був професором фізики та завідуючим фізичним кабінетом Київського комерційного інституту, а з січня 1908 по листопад 1909 р. як приват-доцент читав лекції з прикладної математики в Київському університеті.

Ще у 1896 р. М.Б. Делоне дізнався від М.Є Жуковського про польоти Отто Лілієнталя на планерах і зайнявся систематичними дослідженнями моделей планерів. А у КПІ Делоне стає незмінним керівником студентського повітроплавного гуртка, створеного в 1909 р., а незабаром Микола Борисович виступає одним із засновників Київського товариства повітроплавання.

У 1909/1910 навчальному році М.Б. Делоне в КПІ починає читати для студентів курс лекцій з основ повітроплавання, не отримуючи за це жодної копійки.

Успіх цих лекцій був настільки величезним, що Миколу Борисовича запрошують виступити з ними до інших ВНЗ та міст. І він ніколи не відмовляв. Географія його подорожей вражає: Харків, Полтава, Катеринослав, Бердичів, Умань, Єлісаветград, Проскурів, Вільно, Орел. У самому КПІ почався рух за створення повітроплавного відділення. Але далі розмов справа не пішла, оскільки уряд не виділив на це гроші.

Активним послідовником та помічником М.Б. Делоне в 1908 – 1910 рр. був син Борис (1890 – 1980), який на гроші, отримані від батька, збудував три планери, випробувавши їх у парку КПІ та на дачі в с. Звонковому біля Мотовилівки.

Найбільш вдалим виявився планер-біплан № 2, який відрізнявся малою вагою (близько 20 кг) при площі крила 15 кв. м і коштував усього лише 20 карбованців. На ньому доводилося робити спуск просто на ноги. Він легко розбирався на три частини, що було зручним під час транспортування й зберігання. Про цей планер Борис Делоне написав брошуру “Устройство дешевого и легкого планера и способы летания на нем” (Київ, 1910 р.). Ця брошура ціною 30 коп. розійшлася по всій Російській імперії й стала популярним посібником для планеристів-любителів. Видана вона була за підписом батька, який її переглядав та редагував, оскільки Борис Делоне тоді був студентом і вважав незручним ставити своє ім’я.

Головною позитивною якістю польоту, на думку автора, була його дальність, а не висота. Для планеристів, що починали самостійні польоти, Борис Делоне, пам’ятаючи досвід самостійних польотів і неминучі при цьому удари та синці, сформулював низку правил: 1) Ніколи не стрибати до яру; 2) Не стрибати з прямовисного даху або урвища; 3) Злітати завжди проти вітру; 4) Не літати при вітрі швидкістю більше 6 м/сек; 5) Перед кожним польотом завжди досліджувати за допомогою пилу “якість вітру” й швидкість повітря і не починати польоту, якщо швидкість вітру в різних місцях є неоднаковою.

Борис Делоне описує те почуття, яке охоплює людину під час польоту, коли вона “бачить землю, що виходить з-під ніг, і ти дивуєшся тій невідомій силі, яка повільно здіймає й розгойдує планер у повітрі; авіатор на планері – як моряк на кораблі; авіатор зв’язаний зі своїм планером, який дає йому опору високо над землею в повітрі”.

Критики звернули увагу на змістовність брошури, зокрема, на одну з переваг конструкції – можливість її розбирання. Також зазначалось те, що автор ледь не першим сформулював низку правил для користування апаратом для безпечного польоту. Особливо цікавим виглядав останній абзац “розбору польотів”: “Декілька років тому подібний планер розмахом в 10 кв. метрів можна було купити у Франції за 1000 франків (375 карбованців). У наш час (10-ті рр. ХХ ст. – В.Т.), маючи можливість отримати металеві частини з заводу та виготовляючи апарат за наявним кресленням, можна мати апарат наполовину й навіть більш дешевше, оскільки у нас праця столяра оплачується набагато дешевше, ніж на Заході”.

Роки громадянської війни (1917 – 1921) зачепили і родину Делоне. Коли в Києві були червоні, Микола Борисович читав лекції перед червоноармійцями; коли прийшли денікінці, його забрали до контррозвідки, і його дружині Надії Олександрівні, яка була за переконаннями монархісткою, довелося через своїх знайомих визволяти свого чоловіка.

Уже після встановлення Радянської влади в Україні Микола Борисович із запалом повертається до своєї справи. Він виступає постійним консультантом для студентів-ентузіастів авіації, які створили в КПІ Авіаційне науково-технічне товариство (АНТТ). У 1928 р. він переїхав до Ленінграда, де й помер у 1931 р.

Декілька слів про нащадків М.Б. Делоне. Його молодший син Олександр загинув під час громадянської війни, воюючи на боці білих. Донька Наталія деякий час навчалася в КПІ, а згодом стала біологом. Середній син Миколи Борисовича – Лев Миколайович, теж біолог, потрапив у круговерть “боротьби з морганізмом”, але йому пощастило вижити. Старший син – Борис Миколайович, припинивши заняття авіацією, став у 1929 р. членом-кореспондентом АН СРСР, викладав у Московському університеті ім. М.В. Ломоносова. Правнук Миколи Борисовича – Вадим Борисович – був відомим діячем правозахисного руху (в 1968 р. на Червоній площі в Москві разом зі своїми однодумцями організував акцію протесту проти введення радянських військ до Чехословаччини), а згодом емігрував до Франції, повернувшись, таким чином, до своїх предків. Помер у 1983 р. Коло, таким чином, замкнулося. Нащадок коменданта в’язниці став захисником людей.

Dec 11, 2006 || Автор:В.В. Татарчук, науковий співробітник Державного політехнічного музею НТУУ “КПІ”, Київський політехнік - 38, 2006

ДЕЛОНЕ Микола Борисович (Делоньє, народився 21.01(02.02)1856 в Москві — помер 20.03.1931 в Ленінграді, нині С.-Петербург) — вчений-механік, один з піонерів планеризму, пропагандист і популізатор авіаційних знань. Учень М.Є.Жуковського.

Походить з французів – дід Пьєр Шарль Делянау ( Pierre Charles Delaunay ) – лікар в армії Наполеона І, з якою в 1812 р. прийшов до Росії, де потрапив у полон. У Москві він одружився на смоленській поміщиці Тухачевській, прийняв російське ім'я і громадянство і став відомим лікарем.

Син Пьєр Шарль Делянау (батько М. Б.) – Борис Петрович Делоне теж був лікарем і одружився на графині Дмітрієвій-Мамонтовій. Сам Бориса Петрович був поранений на російсько-турецькій війні 1877-78 рр. за визволення Болгарії, і невдовзі помер.

Дитинство М. Б. пройшло в Москві, навчався в класичній гімназії, а після закінчення фізико-математичного факультету Московського університету (1878) переїхав до С.-Петербургу, де мав тимчасові підробітки, а потім викладав в гімназії. В 1889 р. одружився на Надії Олександрівні Георгієвській – дочці дійсного таємного радника, професора Московського університету. У них народилось три сини і донька: Борис (03(15).03.1890, С.-Петербург – 17.07.1980, Москва) – відомий математик, турист, альпініст, чл.-кор. АН СРСР (з 1929 р.), Лев (29. 04(11. 05) 1891, С.-Петербург – 01.11.1969, Харків) – вчений-цитогенетик, рослинознавець, доктор біологічних наук (1937 р.), Олександр – загинув під час громадянської війни 1917-21 рр., воюючи на боці білих, Наталія – біолог.

В 1892 р. в Новоросійському (Одеському) університеті Микола Делоне захистив магістерську дисертацію «Алгебраические интегралы движения твёрдого тела около неподвижной точки» .

В 1893-94 рр. — приват-доцент С.-Петербурзьського університету, де в 1894 р. захищає докторську дисертацію «Передача вращения и механическое черчение кривых шарниро-рычажными механизмами».

В 1895-99 рр. — професор Новоолександрівського інституту сільського господарства і лісництва (м. Пулави, Польща); 1900-05 — ординарний професор (завідувач кафедри) практичної механіки Варшавської політехніки.

З 1906- 15 рр. — професор кафедри теоретичної механіки Київського політехнічного інституту (нині НТУУ «КПІ»).

У зв'язку з революційними подіями навчання в КПІ було припинено. Микола Делоне за переконаннями був за більшовиків, але після приходу денікінців потрапив до їх контррозвідки. Однак дружині Надії Олександрівні вдалося його визволити.

Після встановлення Радянської влади в Україні Микола Делоне виступає постійним консультантом для студентів-ентузіастів авіації, відвідує планерний гурток та авіаційні майстерні студентів КПІ, а в 1928 р. переїжджає до Ленінграда.

Наукова діяльність Миколи Делоне пов'язана з дослідженнями і винаходами в теоретичній, аналітичній та технічній механіці, теорії механізмів і машин, теорії удару. Він довів теорему про положення гвинтової осі у твердому тілі, дослідив форму і рух пружної лінії для стержня при малих коливаннях і деформаціях, розвинув теорію приладів для відтворення математичних залежностей, досліджував коливання механічних систем, рух і стійкість гіроскопів (випадок С. Ковалевської), розв'язав задачу про визначення зведеної маси як функції координат центра удару, довів низку теорем про гвинтові осі.

Микола Делоне винайшов передачу обертання без мертвих положень і зміни відношення кутових швидкостей, методи використання кінематичних ланцюгів для відтворення плоских кривих на основі реверсора у вигляді чотириланкових шарнірно-важільних механізмів, запропонував і впровадив удосконалення для з'єднань з метою підвищення точності ведення точки даним механізмом.

Микола Делоне самовідданий поборник ідей авіації, який стояв у витоків знань, що дозволили створити одну з наймогутніших індустрій в світі – літакобудування. У 1908-09 разом із синами та інженером Гарфом побудував 2 планери-біплани з бамбука, на якому здійснювались польоти. Приймав участь в роботі повітроплавального гуртка при Київському політехнічному інституті, Київського товариства повітроплавання, Авіаційного науково-технічного товариства у Києві.

Автор понад 70 наукових праць.

Матеріал підготовлено викладачами кафедри теоретичної механіки Степаненко С.Г., Левчук К.Г.