Вівторок, 03 квітня 2012, 00:10 | Дмитро Корчинський

Нам не вистачатиме нашого Януковича

Режим бадьоро, зберігаючи впевненість і самоповагу, рухається до катастрофи. Його не люблять навіть ті, кого не любимо ми. Олігархи й чільні бюрократи вже потроху змовляються проти свого Президента.

Янукович обрав той спосіб розстановки кадрів, який множить ображених. Для прикладу Азарова він підважує Хорошковським (бо вони не терплять один одного), Хорошковському псує настрій Порошенком, Порошенку, певне, теж дасть незручного заступника, бо всі мають бути налаштовані проти всіх. Як результат, всі налаштовані проти президента.

Ті кілька товаришів, які монополізували прибутки в країні з занепокоєнням спостерігають за тим, як монополізувати прибутки прагне президентська родина.

Нині пересічний олігарх може бути впевненим у своєму майбутньому і відчувати спокій в обличчі правоохоронних органів і контролюючих інстанцій лише за двох умов: 1. Бути досить молодою людиною 2. Носити прізвище Янукович.

На наступних парламентських виборах за списками та за підтримкою опозиційних партій пройде багато депутатів, залежних від регіоналів. Проте, за списками й за підтримки регіоналів пройде багато майбутніх опозиціонерів.

У Москви є енергоносії. Єдиний стратегічний ресурс України, яким можна торгувати – це суверенітет. Проте, Євросоюз не цікавиться українським суверенітетом у пропонованій расфасовці. ЄС споживає лише суверенітет демократій. Москва – теж проблемний ринок для цього товару. Якщо в сімнадцятому столітті Москва платила українській старшині за вірність, то нині вона хоче, щоб ми самі платили за те, що їй віддаємо. Нинішні московські керівники є нащадками не царів, але шинкарів. Вони хочуть спочатку викачати всі наші гроші, а потім скупити на них наш суверенітет. При цьому, як і ми, гроші вони люблять більше, аніж суверенітет.

Саме в цьому їхні проблеми у створенні Євразійського Союзу.

Четвер, 22 березня 2012, 12:58 | Сергій Чаплигін

22 березня. Пам’яті 40 севастійських мучеників

У 313 році святий імператор Костянтин видав едикт, згідно з яким християнам дозволялася свобода віросповідання, та в правах вони прирівнювалися до язичників. Але його співправитель Лікіній був переконаним язичником й у своїй частині імперії вирішив викорінити християнство, яке набуло там значного розповсюдження. Лікіній готувався до війни проти Костянтина та, боячись зради, вирішив очистити від християн військо.

В той час у вірменському місті Севастії одним із військовоначальників був Агриколай, ревний прихильник язичництва. Під його проводом була дружина з сорока каппадокійців, хоробрих воїнів, які вийшли переможцями з багатьох боїв. Всі вони були християнами. Коли воїни відмовилися принести жертву язичницьким богам, Агриколай ув'язнив їх. Вночі до них з'явився Господь та промовив: "Ті хто витримає до кінця, буде врятований".

П'ятниця, 16 березня 2012, 00:01 | Дмитро Корчинський

Політика - зло

Львів. Будній день. Восьма ранку. Церква Бернардинів заповнена прихожанами (як і всі інші церкви міста). Свято, чи що? Міліціонер коли проходить повз хрест, який стоїть перед фасадом, знімає фуражку. У Парижі навіть двірники розмовляють французькою. У Львові навіть мєнти – благочестиві львівяни.

В той самий час львівські онкохворі діти через донорську кров заражаються на гепатит. На тестування крові на антитіла кожного разу потрібно 200 гривень. Їх нема. Держава не в стані фінансувати всі медичні потреби (грошей не вистачає навіть на футбол). Зараження онкохворої дитини вірусом гепатиту майже гарантує смерть. В зв‘язку з цим у мене – відстороненого спостерігача – виникає питання: Якщо діти вмирають через нестачу невеликих коштів, а церкви переповнені прихожанами, то до кого вони всі там моляться?

Не схоже, щоб до Ісуса Христа, принаймні, у Нього певне виникає подібне питання, коли Він приймає душі тих дітей.

Я знайомий з одним уніатським панотцем зі Львова. Чудова, дуже освічена людина. Коли його дворічна дитина захворіла на рак, він звернувся по допомогу до колег по кліру. Допомогу він отримав духовну. Замість дати грошей йому повідомили, що всі хвороби в кінцевому випадку від гріхів. Дитина померла, можливо, за наявності грошей її вдалося б врятувати. Найдотепніше те, що цей досвід не спонукав нашого панотця до служіння. Він не став для прикладу волонтером в онколікарні, він у теології шукає вихід з безодні розчарування.

Понеділок, 05 березня 2012, 13:55 | Дмитро Корчинський

Бухгалтерський облік душі

Погана звістка: Україну продадуть.

Добра звістка: за невеликі гроші.

Тобто є сенс брати участь в тендерах на рештки, якщо ви лояльний до Кремля мільярдер. Продадуть, бо чи є в цих хлопців, які нині за прилавком, бодай одна причина не продати? За невеликі гроші, бо після дефолту.

У побуті ідеалісти-мрійники, на відміну від безпринципних егоїстів, зазвичай бідні, мов церковні миші, але все змінюється для великих чисел. Замріяний натовп, багатший за натовп меркантильний. Багатства протилежні ідеалам, але не протистоять їм. Багатства притягуються до ідеалів, як від’ємно і позитивно заряджені полюси магнітів. Багатими є народи, які несуть місію і сповнені сенсу. США – місійна держава, і тому найбагатша у світі. Німці – містична нація, і тому найбагатша в Європі. Коли Афганістан виповнився джихадом, наркоторгівля пішла значно жвавіше. Але і без цього там стало обертатися грошей як ніколи раніше. Євреї багатші за молдаван не лише тому, що хитріші, але й від того, що наївно переконані у власній обраности і щосуботи глибоко переживають смисли Тори.

Як уявляє свою місію і нашу обраність Янукович? В ім’я якого джихаду займається своєю підривною діяльністю Азаров? За які українські звершення ми мріяли вчора перед сном? Які абстракції примушували калатати наші серця в черзі до банкомату? Які великі плани перетворення світу передає наша Юля у своїх малявах на волю, які нові смисли – що Янукович поганий, а Євросоюз добрий? Проблема в тому, що в нас, посполитих, трохи менше грошей, ніж в Януковича, але ні на гріш не більше мрій.

Понеділок, 27 лютого 2012, 12:43 | о. Сергій Яровий

Зміст та сенс Великого посту

У понеділок, 27 лютого, розпочинається Великий піст, який завершиться в переддень свята Пасхи, чотирнадцятого квітня, й триватиме протягом сорока восьми днів. Початок Великого посту розпочинає собою Пасхальний період, який буде продовжуватися аж до третього червня включно і завершиться святом П’ятидесятниці. Пасхальний період складається із двох великих частин: першої – Великого посту та другої – сенсу і кульмінації Пасхального періоду – самого свята Пасхи, святкування якого триватиме протягом тридцяти дев’яти днів, свята Вознесіння та свята П’ятидесятниці.

Слово «піст» - означає «стриманість, обмеження», але з християнської точки зору – піст це не просто стриманість чи обмеження заради самої стриманості чи обмеження. Стриманість та обмеження є лише засобом, але не самою метою. Піст – це не гастрономічна інструкція про те, що їсти чи пити та яка страва «пісна», а яка ні. Також піст не є регламентом з поведінки: як, коли і що «можна» робити, що чи про що говорити, яку «можна» слухати музику, скільки потрібно дивитись телевізор, які книжки читати, як і в що вдягатися тощо. Розуміння посту як інструкції чи регламенту є не лише небезпечним, але й шкідливим.

Неділя, 26 лютого 2012, 14:41 | Братство

Пам’ять про вигнання з раю. Прощена неділя

Хто разом із Митарем бився в груди й учився від нього покори; хто з притчі про Блудного сина навчився довір'я до Божого милосердя; хто в М’ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав боязни перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, - для того тепер піст не буде страшний. Він радше буде для нього потребою його серця й душі. Він тепер сам бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і жаль за гріхи найкраще приготує його душу до зустрічі світлого празника Христового Воскресіння.

"Засіяла Твоя благодать, Господи, засіяло просвічення душ наших.

Ось час сприятливий, ось час покаяння!

Відложім діла тьми та одягнімся у зброю світла, щоб,

перепливши велике море посту, ми осягнули тридневне воскресення,

Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, який спасає наші душі"