У позі місіонера

vasyltereshchuk.blogspot.com

Юрій Андрухович

Вітя також перехрестився. Йому було тяжко пригадати слова улюбленої молитви. Вітя взагалі зі словами не дружить. Здається, минулого разу він попросив Бога про новенький гелікоптер. Такий, щоб як у справжнього чарівника, щоб усі інші дядьки і герої тільки заздрили. Щоб усі боялись, щоб не насміхались. Мрії Віті – так уже склалось його життя – завжди збувалися. Вистачало лиш попросити – і Бог давав. Тепер Вітя подумав про те, що непогано було би провести водогін зі святою водою прямо додому, в Межигір’я. Щодня приймати святі ванни – яке це, мабуть, блаженство! І численних солодкоголосих Коль не довелося б возити аж так далеко.

Описана щойно ситуація, на жаль, не є моїм художнім вимислом. Мода на російське православ’я і показна публічна побожність наших політиків та зірок шоу-бізнесу побила всі рекорди йоги, медитацій, уринотерапії й навіть SPA-процедур. Простим же людям вона взагалі замінила все, перетворивши їх із громадян на парафіян.

З легкої руки Москви (головної обителі єдино правильної віри) слова "духовність" і "мораль" знову набули свого нехитрого радянського сенсу. Ми всі добре знаємо, звідки ростуть ноги в цього нового "морального кодексу", а також навіщо всі ці незліченні наїзди головного московського попа на Київ, ці голосні заяви на тлі тусувань з нашою екстремістськи богомільною владою. Священики і вищі очільники московської церкви, наче розгодовані падлиною чорні круки, замиготіли по телешоу і заповнили своїми великими тлінними тілесами весь інформаційний простір. Свою "духовність" вони насаджують специфічно – агресивно, з неприхованою ненавистю до всього українського та, зрештою, і загалом людського.

Я знаю кількох зазомбованих ними вірян. Як правило, це жінки, частіше літні. Ще одне як правило: майже всі вони – колишні (або й нинішні) члени Компартії. Худі і всохлі, інколи навпаки - хворобливо огрядні, вони тільки й роблять, що скеровують усіх навколо себе на єдино праведний шлях - у Почаїв. Від них утікають родичі та близькі, не витримуючи ні агресивного – от ніяк не знайду українського слова на це явище! – "кликушества", ні їхнього фанатичного аскетизму. Бідні жінки відмовляються від усього включно з ідентифікаційними кодами, а в той же час їхні превелебні наставники самовдоволено купаються у ваннах неземних розкошів.

Утім, духовність як така гніздиться головним чином не в самих монастирях, а в готелях при них. Центри духовної релаксації і косметичного відпущення гріхів процвітають. Серед приблудної голоти, абсолютного пияцтва і деградації заможні та духовно збагачені миряни (всі в золотих хрестах і наколках) будують собі реабілітаційні храми, лазні і пентхаузи. Бо ж яке спасіння душі без баньки?

Прем’єр Росії надає перевагу Валааму. Там збирається своя, професійна тусня – ченці з колишніх (якщо такі бувають) кагебістів, нововисвячені ефесбешні отці та інші силовики від релігії. Усі настільки свої, що навіть і гріхи спільні. Тепер і до нас вони їздять, наче додому: експорт духовності – від старшого братана молодшому.

Бідним тіткам такі валаамські розкоші й не снилися. Вони й далі животіють по своїх норах без опалення, й далі воюють з усім світом і самим життям. За своєю чорнотою – що фізичною, що душевною – вони годилися б не стільки у християнки, скільки у прихильниці якогось пострадянського вуду. І навіть хамувато-масні заклики московського диякона Кураєва ("Отмиссионерьте ее как следует, а потом катехизните!") їх уже не стосуються. Вони стосуються молодших і поки що не навернутих. І жодна моральна комісія не закине, що достохвальному дикунові-дияконові мало би бути соромно навчати майбутніх батюшок сексуальному насильству і розпусті. "Місіонерити" заблудлих інакодумців – діло святе.

"Місіонерити" весь народ вони звикли ще за Радянського Союзу, будучи на той час скромними офіцериками в цивільному, захисниками комуністичної церкви та її священного синоду в особах членів політбюро. "Місіонерство" і махінації з духом – головна справа їхнього життя, більше вони не вміють нічого. У спецпідрозділах не вчать любити ближнього – тим більше, не змішувати релігію з політикою, сіючи між людей добро. Я спостерігаю за всіма цими несвятими угодниками і все одно вірю. Предмет моєї віри – здоровий глузд українців, що його років тому двадцять блискуче сформулював український народний поет Ярослав Довган: "…російське православ’я вироджується // батюшки не годні запліднити // а право славити від них не відбереш".

Не відбираймо від них їхнього права на чорнорясіє, словоблудіє і чинолюбіє. Вони все одно вироджуються. Їм уже нікого не запліднити.

vasyltereshchuk.blogspot.com

Юрій Андрухович

Отаке воно, малята

Наші правителі, як і герої мультиків, верзуть смішні нісенітниці, поводять себе, як мультиплікаційні бовдури-двійочники чи недалекі і жадібні брехуни.