Як зорі кохання сяють на День Валентина
…Це неможливо! Сьогодні День Валентина! Як тільки люди не втомлюються від цього щорічного банального одноманіття! Добре, що мене це все не стосується. Як яскрава індивідуальність я не роблю те, що всі. Може, сьогодні взагалі на роботу не ходити,— посидіти вдома, почитати книжку й уникнути цього загального божевілля в рожево-червоних тонах? Але що сказати шефові, – що в мене алергія на червоний колір чи відраза до свят, коли всі чинять однаково? Отже, на роботу доведеться все-таки піти. Можна сісти тихенько за комп’ютером, вдати, що болить голова, і тоді особливо ніхто не буде чіплятися…
…На мобільний прийшло повідомлення. Ну от, починається: «Вітаю з Днем закоханих». Я так і знала. А хто прислав?! Невже?! Наш системний адміністратор. Ніколи не думала, що він звертає на мене увагу, завжди заклопотаний своїми платами, картами та моніторами. Привітав… Приємно, все-таки. А це що за «есемеска»? «Нехай зорі кохання сяють від сьогодні лише для тебе». До речі, написав наш новенький агент із рекламного відділу. Нічого собі! І що відповідати на таке послання? «Спасибі, і вам того самого»? Дурниця! Але щось відповісти треба. Тим більше, я просто здивована, що він про мене згадав. Гаразд, напишу хоча б «Дякую за привітання».
…А що це за букет квітів на столі у моєму кабінеті?! Троянди?! Червоні?! Алергії в мене на троянди немає, але, все-таки, хто це здогадався так пожартувати? Це вже не смішно зовсім! А що це на листівочці написано, що в букеті захована? Очам не вірю. Це шеф подарував! А побажання яке! «Щоб цей день приніс ще багато приємних сюрпризів і несподіванок». Якби ці квіти були не від самого директора, я б, напевно, викинула, та ще й подумала б, що наді мною хтось просто знущається. Але ж усе-таки це квіти… Тим більше, такі гарні… Це так приємно… Треба шефові надіслати повідомлення з подякою на електронну пошту. До речі, мені теж вже якийсь лист прийшов. О, наш колишній співробітник, який тепер працює в Києві, привітав з Днем Валентина. Буде зовсім негарно, якщо я йому не відповім. Напишу так: «Нехай закоханість завжди буде станом твоєї душі».
…Як дивно все-таки. Усі, хто б не телефонував сьогодні в офіс, починають розмову зі святкового привітання. Нехай, можливо, це елементарна ввічливість, але приємно. І настрій якось піднімається. А я ще збиралася сьогодні на роботу не ходити!
…До обіду якось час так швидко пролетів. Ще п’ятнадцять хвилин, і можна кудись піти пройтися. Але куди сьогодні виберешся?! Усі ж святкують. Закохані пари, однокурсники з одногрупниками, навіть школярі – і ті, як мавпенята. Напевно, тільки першокласники в нас ще не грають в закоханих. Усі ж решта, – як один. Що ж, доведеться весь обід в офісі просидіти, бо кав’ярні та бари стовідсотково забиті відвідувачами. Але що це? Вухам своїм не вірю, – шеф запрошує весь колектив до себе в кабінет!!!
…Оце так день сьогодні! Директор у кімнаті для переговорів організував святкове вітання з шампанським, тістечками, апельсинами. Усім нашим дамам чоловіки вручили коробочки з цукерками-сердечками. Та й інтер’єр хтось шефу оформив, так би мовити, «у дусі часу», – на пляшках причеплені червоні стрічки, з люстр звисають кульки у вигляді сердечок. Доволі стильно вийшло, доведеться визнати, навіть при моїй нелюбові до «валентинівських» банальностей.
…Знову надійшло кілька повідомлень з вітаннями. Причому пишуть давні подруги! А я чомусь думала, що тільки представники сильної половини повинні в День закоханих вітати. Але нічого, від жінок, як не дивно, теж приємно почути слова: «Нехай кохання завжди зігріває твоє серце». Правда, можна подумати, що воно в мене настільки холодне і не зігріте. Та, гаразд, не буду сьогодні до слів чіплятися. Побажаю їм теж вічних і неземних почуттів.
…А що це робить у нашому офісі цей чоловік з оберемком квітів!? Хто це його пропустив сюди!? Я зараз охорону викличу! Я ж заборонила йому наближатися до мене! Я зараз подзвоню «02»! Ні, «01», – нехай приїдуть пожежники зі своєю пожежною драбиною та обіллють його водою з брандспойту, щоб узяв себе в руки. Ні, треба дзвонити «03», – мені у серці коле! Ой, що він собі дозволяє, – опускається на коліна перед моїм комп’ютером?! Так він просто збожеволів, негайно потрібно викликати «швидку». Ні, здається, все-таки, це він переді мною на коліна став. Дивно, пробачення просить, що рік тому не привітав мене з Днем Валентина. І ми через це саме того дня й посварилися, коли я надіслала йому повідомлення – привітання зі святом і вимогою більше ніколи до мене не телефонувати і не наближатися. Я ще тоді вимкнула свій мобільний і потім одразу змінила номер телефону. А він, виявляється, цілий рік страждав і лише тепер відважився зізнатися, що любить мене. А я не страждала! А я не чекала! А я не люблю! То чого ж тоді треба було рік тому… Але, добре, це вже зараз не основне. Звичайно, я візьму квіти, а не викину їх у сміття. Звичайно, я піду з ним сьогодні до ресторану, тим більше, що столик замовлено. Звичайно, я пробачила. Яке це, все-таки, чудове свято – День Валентина!
Олена Лайко
Тернопільська Липа