Сучасна високопродуктивна генетика свиней для успішного розкриття потенціалу та максимального прояву своїх можливостей потребує дотримання технології утримання, годування та управління. Впродовж кількох номерів «Аграрного тижня. Україна» ми спробуємо висвітлити всі ключові моменти технології роботи з високопродуктивним генетичним матеріалом.  

Якщо Україна змогла на широку ногу поставити масштабне промислове виробництво м’яса птиці, претендуючи на ринкові місця в ЄС, то велике українське кролівництво залишається хіба що в пам’яті тих, кому за 40. 

Утім, як запевняли учасники науково-практичного семінару «Чинники відродження українського кролівництва» (відбувся рамках міжнародної виставки «ІнтерАгро-2012»), пік падіння галузь вже минула. Відтак, агробізнесмени подивляються в бік масового розведення пухнастих та вухастих. Але 25 сільгосппідприємств, що нині діють у промислових масштабах, поки що не можуть наздогнати в загальному обсязі виробництва сімейні господарства, які продукують 95% кролятини. До речі, саме сільське безробіття «посприяло» поширенню малого кролівництва. Бо домашні родичі зайців за темпами розмноження здатні конкурувати навіть з всюдисущими пацюками. До того ж, забійної ваги досягають лише за трохи більше двох місяців. Щоправда, тільки на високотехнологічних промислових фермах.  

«Аукціон» - поняття, що увійшло до нашого активного лексикону поруч із терміном «ринок» як один із його невід’ємних інструментів. Йдеться про процес публічного продажу товарів, майна, об’єктів, що відбувається відповідно до заздалегідь установлених правил. Право розпоряджатися придбаним залишається за переможцем аукціону. А спільною ознакою для всіх аукціонів є змагальність між покупцями.

Коли ж були чітко визначені напрями стратегії відродження вітчизняного тваринництва, аукціони худоби прирівняли до рушіїв активного розвитку галузі. Проте, далеко не всі селяни, які утримують корів чи свиней на власному подвір’ї або хочуть взятися за цю справу, знають про переваги придбання племінного високопродуктивного поголів’я через аукціон.         

- Це вже не винахід велосипеду, - запевняє директор Департаменту тваринництва Мінагрополітики Андрій Гетя. - Ще 10 років тому спільним наказом Мінагрополітики та Української академії аграрних наук зареєстровано та затверджено Положення про організацію та проведення аукціонів живої худоби та птиці.

Галицький район та його господарі, за словами голови Івано-Франківської ОДА Михайла Вишиванюка, чи не найуспішніше розпочали відродження тваринництва - важливої і прибуткової галузі АПК. Саме тому днями в господарствах району і відбулась обласна галузева нарада.

Звісно, щоб переконатися у реальних кроках відродження скотарства, до участі в семінарі запросили голів райдержадміністрацій, їхніх заступників, які курують галузь АПК, керівників і головних спеціалістів ряду господарств області. До речі, Михайло Вишиванюк разом зі своїм заступником Василем Брусом до початку наради побував у кількох господарствах Галицького району і висловив своє задоволення станом справ у них, а також високими показниками приватного господарства «Рідна земля» (с. Дитятин), яке очолює Володимир Слободян.

– Держава сьогодні дотує розвиток тваринництва: на придбання корови дає ґазді 5 тис. грн., на теля – 3 тисячі. Не скористатися сільським ґаздам з такої, дійсно суттєвої допомоги від держави було би гріховно, – наголосив Михайло Вишиванюк.

Підтримка держави, між іншим, підштовхнула селян регіону до дій. Напевне тому Івано-Франківщина посіла третє місце в Україні за підсумками розвитку тваринництва за 9 місяців.

Успіхові сприяли, зокрема, розвиток птахівництва і свинарства. Так, кількість птиці сягає нині 6,6 млн. голів (до 1990-го утримували 5 млн., тоді галузь переживала чи не найкращі часи). Ось-ось і зрівняються показники згадуваного року по кількості свиней. Нині їх налічується 286 тисяч, а було - 290.

У профільному міністерстві занепокоєні роботою галузі молочного скотарства. Так, констатують фахівці, за 9 місяців 2011 року, незважаючи на значні зусилля, спрямовані на стабілізацію та розвиток молочного виробництва, в цілому не вдалося досягти поліпшення ситуації у галузі.

У порівнянні з 1 жовтня 2010 р. у всіх категоріях господарств чисельність поголів'я ВРХ (5,07 млн. голів) скоротилась на 152,2 тис. голів (2,9%), у т.ч. корів (2,6 млн. голів) – на 83,7 тис. голів (3,1%). Найбільше поголів'я корів скоротилось у Львівській – на 7,7 тис. голів (4,5%), Житомирській – на 7,3 тис. (4,9%), Вінницькій – на 7,3 тис. (4,0%) та Рівненській - на 7,3 тис. голів (6,0%) областях.

При цьому в агропідприємствах дійне стадо (582,6 тис. голів) зменшилось у 15 регіонах – на 9,6 тис. голів (1,6%). Найбільше скорочення відбулося в Закарпатській – 17,4%, Запорізькій – 13,1% та Рівненській – 10,6% областях.

Особливо критичним є скорочення поголів'я для областей з мінімальною його щільністю, таких як Херсонської, Миколаївської, Запорізької і АР Крим, в яких щільність на 100 га складає до 1 голови.

Кролівництво - одна з найзагадковіших галузей тваринництва, бо порахувати, скільки в господарствах України утримується кролів, не під силу жодній статистиці. Проте, виданню «Аграрний тиждень. Україна» нещодавно вдалося зібрати найдосвідченіших кролівників на конференції «Аграрна країна: прибуткове кролівництво».

За радянських часів кролівництвом в Україні займалися на промисловій основі, тому середньорічне виробництво дієтичного кролячого м'яса складало 130-140 тис. т у живій вазі, або на кожного українця припадало 5-6 кг ніжної кролятини. Нині ж кількість великих українських кролеферм можна перерахувати по пальцях. Здебільшого цим напрямом звірівництва займаються справжні ентузіасти – дрібні фермерські або ж особисті господарства.

Як виявилось, практично всі вони потерпають від браку потрібної фахової інформації, адже спеціалізованої літератури, як і фахівців у «кролячих справах» не так вже й багато. Тому керівники нових промислових кролівничих підприємств, фермери і селяни з великим зацікавленням приїхали до Києва послухати єдиного в Україні доктора сільськогосподарських наук, який не зрадив обраній змолоду темі кролівництва, Івана Вакуленка, а також науковців з НААН, НУБіП, ветеринарів і практиків.  

За словами Івана Вакуленка, а нині він завідує лабораторією хутрового звірівництва і кролівництва Інституту тваринництва НААН України, основний масив маточного поголів'я кролів, а це близько 0,8 млн. голів із загальної кількості у 1 млн., сконцентрований у фермерських і присадибних господарствах. Тому 95% продукції кролівництва виробляється саме у цих господарствах. Щоправда, останнім часом з’явились нові ферми - з промислового утримання кролів. Але їх поки що одиниці.

«ЕКСТРА»-клас

З Шепетівського району я повертався у піднесеному настрої, згадуючи слова миловидної доярки з корпорації «Сварог Вест Груп» Оксани Закалати: «Чи втомлююся я, видоюючи 800 корів за добу? Не повірите, на такій роботі я просто відпочиваю. Повертаюсь додому завжди в доброму гуморі, навіть встигаю до перукарні зайти про зачіску попіклуватися, щоби чоловік мною милувався».

Це я почув не на Лазурному березі Франції, а на молочно-товарному комплексі в селі Саверці Шепетівського району, що на Хмельниччині. І не від мадам Патрісії, а від пані українки, яка, здається, набагато гарніша за стильну француженку. Та що там парижанки! Вони просто «відпочивають» у порівнянні з чарівними сварожими панянками, які, до речі, працюють не в гірших умовах, ніж в оспіваній Західній Європі. А доярки тут швидше нагадують операційних лікарів з найкращих європейських клінік. Тільки скальпелі тут не потрібні. І болю ніхто не завдає. Навпаки, радості й наснаги. Наші, цивілізовано доглянуті українські чорно- та червоно-рябі корівки тут віддають молоко під звуки шедеврів класичної музики. І молоко те не абияке, а «екстра-класу» для дитячого харчування.

Це вже гіркі сторінки історії: здобувши незалежність, Україна заледве не втратила село, у тому числі таку важливу й колись процвітаючу на його теренах галузь, як молочне скотарство. 

І мова тут не лише про ферми, де колись сотнями доїлись корови, а нині ці приміщення або порожні, або, і того гірше, – у руїнах... Адже і по багатьох хлівах у людей не стало худоби, бо «нічим годувати, важко, невигідно, все дорого».

Втім, нові молочні ріки України - реальність. І такі сподівання на відродження молочного скотарства не безпідставні, бо тут є вже чимало здобутків як безпосередньо у регіонах, так і на рівні держави. Та й плани виношуються амбіційні: повернути у хліви не просто звичайних корів, а високопродуктивних, забезпечивши їх належними кормами, доглядом. І перше слово тут має сказати наука. А практика - підтвердити.

Нещодавно міністр агрополітики Микола Присяжнюк, коли мова зайшла про тваринництво, наголосив, що держава робитиме все можливе для підтримки розвитку галузі, а також надаватиме посильну допомогу вітчизняним вченим, у яких є доволі напрацювань, аби і нива щедріше колосилась, і виробництва м’ясо-молочної продукції додавалось.

Резерви такі, дійсно, є. Розмовляємо із першим віце-президентом Національної академії аграрних наук України Василем Петриченком...

Якщо десь ще у цьому сумніваються, то у держпідприємстві дослідному господарстві «Шевченківське» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України, що у селі Денихівка Тетіївського району на Київщині, давно вже переконались на практиці: співпрацювати з вченими – собі на користь. 

Від того - лад на полях і фермах, хороші урожаї, високі надої. Зрештою, надійність у «штормах» економічної кризи. Хоча дармового тут нічого немає, а є постійна, добросовісна праця і селян, і вчених. 

«Солодка» біографія

Наступного 2012 року, варто зазначити, ось ця співпраця селянина і науковця увінчається для ДП ДГ «Шевченківське» славним двадцятилітнім ювілеєм. Бо саме 20 років тому (у квітні 1992-го) господарство, у першооснові якого була закладена наукова робота, наблизилось до свого, сказати б так, вченого статусу – стало підпорядковуватись Інституту цукрових буряків УААН та іменуватись ДГ «Шевченківське», а згодом (з 2007 р.) як нині – ДП ДГ «Шевченківське».

А починалося все, як мовиться, із заводської прохідної. У 1922-му у Денихівці відкрили цукрокомбінат. Щоб забезпечувати його сировиною, а сільгоспвиробників якісним насінням цукрових буряків, у 1927 році на землях держземзапасу організовується Шевченківський елітно-насінницький радгосп. Земель вистачає – лише трудись. І життя тоді на селі дійсно вирувало: чимало людей пішли працювати у радгосп, не менше - на завод, отримавши навіть від нього житло. По цей час у Денихівці зберігаються династії цукроварів...

Підсумки роботи у тваринницькому комплексі України останніх двох десятиліть невтішні. За офіційними даними Держкомстату, зниження поголів'я ВРХ не зупиняється з початку 1990 року. І хоча сьогодні виробництво м'яса, особливо яловичини, знаходиться на граничному для продовольчої безпеки країни рівні, аналітики і надалі прогнозують скорочення поголів’я великої рогатої худоби. Проте з правил завжди є виключення. 

Господарство, яке демонструє позитивні показники в тваринництві, ми знайшли в селі Мала Рача Радомишльського району на Житомирщині.

Зниження поголів’я ВРХ – одна з основних проблем українського тваринництва. Ситуацію в цій галузі намагається виправити вже не перший уряд. За твердженнями фахівців, існуюча раніше система дотацій довела свою неефективність, тому в цьому році уряд реформував систему державної підтримки галузі. Отже, у державному бюджеті на 2011 рік закладено 2 млрд. грн. на реконструкцію та ремонт ферм, установку нового обладнання.

В Радомишльському районі ситуація з тваринництвом не гірша як в інших районах Житомирщини. Принаймні, якщо аналізувати ситуацію з тогорічними показниками, то всі напрямки галузі тваринництва в кількісних показниках розвиваються. Якщо, приміром, у вересні 2010 року ВРХ в районі налічувалося 3453 голів, то цьогоріч – 3477, разюче збільшилась кількість свиней з 867 до 2304 голів, а ще на 600 голів зросла кількість овець. За словами заступника голови Радомишльської райдержадміністрації з питань АПК Віктора Пустовіта, в районі справді намітилась тенденція до виправлення ситуації в тваринництві. «Загалом у районі в цій галузі працює 7 господарств.

Мої колеги з редакції, знаючи, що я живу на селі, часто просять привезти справжнього молока за будь-яку ціну. Бо знають, що сусіди утримують корову. Та я завжди запізнююсь по життєдайний продукт. «Вже розібрали», – розводять руками сусіди.

Що ж тут дивного? Ще п’ять років тому на нашій вулиці тримали 12 корів. Сьогодні – одна залишилася. Такі справи й у багатьох фермерських господарствах, де не хочуть із худобою возитися. Легше пшеницю чи соняшник посіяти, щоби протягом сезону повернути вкладене хоч з якимось «наваром». Корову ж треба весь рік годувати, та ще й заготівельники молока за копійки його приймають. Відтак, дійна череда щороку невпинно скорочується. Але ж не перевелися компанії, які бачать себе в нарощуванні вітчизняного виробництва справжнього високоякісного молока. Ось як це відбувається у ТзОВ «Бучачагрохлібпром», що на Тернопільщині…

Тут свідомо не шукають легких і коротких шляхів «до великого молока», а запроваджують фундаментальну довгострокову науково обґрувантовану стратегію великотоварного виробництва на основі передових технологій.

Сьогодні в ТзОВ «Бучачагрохлібпром» утримують 4200 голів ВРХ, у т.ч. 1200 корів. Із введенням у 2009 році в селі Соколів модернового тваринницького комплексу з сучасною доїльною залою фірми GEA WestfaliaSurge і безприв’язним утриманням 1000 корів, у ТзОВ розпочато інтенсивний розвиток молочно-товарного виробництва. Річний надій на корову перевищив 6000 літрів. Щодоби виробляють 16-18 т молока. І це явно не межа.

В последние годы в странах с развитым свиноводством произошли существенные изменения в породной структуре поголовья, что обусловлено повышенным спросом на мясную свинину. Характерная особенность ведения современного свиноводства - ориентация на породы, способные проявить высокую продуктивность и жизнеспособность.

В данное время, когда Украина начала работать в рыночных условиях в рамках СОТ, хозяйства должны быть конкурентоспособны среди аналогов стран с развитым свиноводством. Это задание нелегкое. Поэтому необходимо использовать, прежде всего, высокопродуктивных животных как отечественного, так и зарубежного генофонда.

В настоящее время в Украине создаются свиноводческие хозяйства разных форм собственности и направлений производства той или другой продукции, где используется высококачественный отечественный и зарубежный генофонд свиней. Поэтому необходима система использования поголовья, оценка его на основании глубоких селекционных исследований, на что постоянно указывают ведущие ученые нашей страны.  

Щиро сподіваюсь, що незабаром настануть часи, коли навіть в Мюнхені переважатиме українська м’ясна смакота. І привід для оптимізму є. Сотні тисяч жителів Півдня України незабаром зможуть придбати високоякісну свинину від ТОВ «Агропрайм Холдинг» у супермаркетах .

Згодом асортимент цього потужного виробника, крім м’яса, поповниться десятками сортів власно виготовленої ковбаси, шинки, інших високоякісних готових м’ясних продуктів, адже в планах - запуск власного м'ясокомбінату.

А днями в Болградському районі ввели в експлуатацію найбільший на Одещині відгодівельний комплекс річною потужністю 24 тис. голів свиней. Тут передбачено «все в одному»: й виробництво кормів із власновирощеної сировини, й відгодівлю свиней від власного високопродуктивного племінного стада, й забій, і відповідну підготовку туш та напівтуш до реалізації в охолодженому вигляді.

Планова потужність свинокомплексу розрахована на виробництво понад 3 тис. тонн високоякісного м’яса щороку.

Перед тим, як урочисто розрізати символічну стрічку, голова Одеської обласної держадміністрації Едуард Матвійчук, зокрема, підкреслив: «Це перший комплекс такого масштабу в області. Введення його в експлуатацію дозволить розв’язати питання забезпечення Одещини високоякісною свининою місцевого виробництва».

Якщо ви хоча би раз побували на конференції свинологів, то неодмінно переконалися б, наскільки вони неординарні, активні, всебічно обізнані люди, найбільшим захопленням яких є справа життя – свинарство. З яким пієтетом і турботою ставляться вони до улюбленої тварини українців! Бо, врешті-решт, хто, якщо не вони? 

Бо саме вчені стоять у витоків розвитку галузі. Їм, як нікому іншому, природа дала механізм впливу чи не на головні фактори існування свинарства – селекцію, генетику, способи утримання й годівлі тварин. Без допомоги науковців навряд чи би виробники мали в своєму арсеналі найкращі породи і досягали б серйозних показників. Хіба не так?

Цього разу, а це вже увісімнадцяте, свинологи зібрались на свою Міжнародну науково-практичну конференцію, щоб проаналізувати сучасний стан галузі свинарства, обговорити проблеми і шляхи інтенсифікації виробництва високоякісної свинини. Зустріч відбувалася на Херсонській землі за ініціативою Інституту свинарства ім. О.В. Квасницького, Херсонської обласної ради, Херсонського державного аграрного університету та ТОВ „Фрідом Фарм Бекон”.

Захід став цікавим майже ста науковцям, викладачам і аспірантам науково-дослідних закладів та вузів, керівникам і спеціалістам свинарських підприємств, представникам окремих фірм різних регіонів України, Російської Федерації і Республіки Білорусь. Ще до початку проведення форуму на адресу оргкомітету надійшло 82 наукових повідомлення, які Херсонський ДАУ видасть спеціальною збіркою.

В Криму планують підтримати ініціативи вівчарів і козівників.

Так уже склалось історично, що вівчарство було невід’ємною частиною народного господарства нашої країни, особливо у степовому та гірському Криму. В середині 19 сторіччя кількість овець на півострові сягала близько 2 млн. голів. Тоді вівчарі забезпечували вовною не лише внутрішній, а й світовий ринки.

На жаль, у сучасних ринкових умовах ця галузь виявилася збитковою. Поголів’я в овечих отарах і козячих стадах Криму суттєво зменшилось. В автономії розведенням цих тварин нині займаються 57 юросіб (утримують 33,7 тис. голів) і 1352 фізособи (279,7 тис. голів), каже голова «Асоціації вівчарів та козівників України» Володимир Ананьєв.

Без підтримки важко

У сучасних умовах понад 80% продукції вівчарства і 100% козівництва виробляється на селянському подвір’ї без первинної та поглибленої переробки, каже В. Ананьєв. За таких умов зробити галузь прибутковою важко.

Досить серйозною є й проблема відсутності потрібної кількості пасовищ, якими наразі часто слугують узбіччя залізниць і шосейних доріг. Звідти селяни запасаються і сіном. Це не лише створює загрозу безпеці дорожнього руху, а й негативно позначається на якості молока та м’яса.

«Отримати в користування землю для випасу та під заготівлю кормів селяни не завжди можуть ще й через високу орендну плату, вартість землевпорядних робіт і тривалу процедуру оформлення документів з виділення й надання земельних ділянок у користування, - констатує голова асоціації. - Разом із тим у Криму не використовуються близько 80 тис. га земель запасу, придатних для сінокосіння і випасу. До місцевих бюджетів щороку не надходить близько 2,5 млн. грн. у вигляді податку на землю. Ці землі ніким не доглядаються і заростають бур’янами.