Смерть і діва

Наталия Лебедь

...На світанку 30 травня 1431 року до тюрми міста Руана увійшли духовники, аби сповідати та причастити одну з ув`язнених там злочинниць. По всіх обрядах дев`ятнадцятилітню дівицю на ймення Жанна д`Арк допровадили до площі Старий Ринок, де на неї вже чекало вогнище, чималий натовп середньовічних роззяв та почесне місце в історії. Коли від її тіла лишився самий тільки попіл, рештки страченої вкинули у води Сени. На цьому життєвий шлях знаменитої діви і завершився. Однак вічність для Жанни 580  років тому назад тільки починалась... 

Історія Жанни

Жанна д`Арк народилась 6 січня 1412 року в селі Домремі на межі Лотарингії та Шампані. У цей час французька монархія ризикувала загинути та більше не відродитись. Дехто з дворян іще зберігав вірність французькому дофіну Карлу VII, але значна частина шляхетного панства перейшла на бік герцога Бургундського. Той у свою чергу підтримував англійських завойовників. Так тривало аж до 1429 року, коли ситуація у Франції стала зовсім критичною. На той момент Жанні виповнилось 17 років...

Вона була неосвіченою селянкою, не вміла ані читати, ані писати, знала тільки “Отченаш” та “Вірую”, а її щоденні заняття зводились до догляду за худобою та шиття. В тринадцятилітньому віці вона вперше повідомила рідним про свої видіння – Жанні буцімто з`явився архангел Михаїл, а також свята Екатерина та свята Маргарита. Вони пообіцяли їй свою підтримку, якщо та залишатиметься незайманою. 

Жанна дала обітницю дівства й продовжувала дослухатися до своїх – як вона їх називала – “голосів”. “Голоси” спонукали її залишити корів та свиней, втрутитись у політичні ігри сильних світу цього та передовсім допомогти жителям Орлеану. Орлеан англійці тримали в облозі вже понад сім місяців. Це місто було останньою цитаделлю французів на оборонній лінії вздовж ріки Луари, і втратити його означало втратити практично все.   

24 лютого 1429 року Жанні вдалося добитися аудієнції у Карла VII, який з усім своїм двором перебував в Шіноні. Свідчення Жанни щодо її особливої місії цілий місяць вивчав парламент Карла, а також рештки “професури” з Паризького університету, що знайшли прихисток у королівському замку Вокулер. Жанну слухали також вчені богослови та інші державні мужи, паралельно на неї збирали ціле досьє, однак все засвідчувало, що вона – дівиця чесна й така, котра прибула до короля з гідними намірами. 

В решті решт обоз з французькими вояками під командуванням маршала Жіля де Рє (та Жанною на чолі всього війська) вирушив до Орлеана. Бій за Орлеан був жорстоким, і Жанна дістала важке поранення у плече, однак місто все ж вдалось відбити, при цьому французькі втрати дорівнювали приблизно сотні солдат, тоді як англійці поховали не менше восьми тисяч вояків. 

Блискучу перемогу Жанни тут же оголосили господньою волею, однак Карл VII не зумів скористатися з плодів цього успіху. У Карла майже не було коштів на ведення війни. І все ж Жанні та французькому війську вдалося відбити у неприятеля Божансі, Пате, Труа і Реймс – це був її зоряний час. Тріумфатором вступав у Реймс і Карл VII – його коронували у цьому місті 17 липня 1429 року. Новоспечений король щедро осипав Орлеанську Діву милостями – зокрема, він позбавив від податків Домремі, і цим привілеєм рідне село Жанни користувалось аж до революції 1789 року. 

Між тим фортуна почала зраджувати Жанну. Вона програла битви за Шаріте та Париж. А на весні 1430-го року герцог Бургундський надав суттєву військову допомогу англійцям – ті спільними зусиллями вирішили повернути собі місто Компьєн. Під час його оборони Жанна потрапила в полон. Це сталося 5 травня, і з цього дня фактично почався суд над Жанною – процес очолив епископ міста Бове Пьєр Кошон, відомий як палкий симпатик англійців. 

Від моменту захоплення Жанни та до її страти пройшло більше року, але за цей час король Карл VII нічого не зробив задля жінки, якій він був зобов`язаний своєю короною та цілісністю королівства. Це загально відомий факт – так  само, як і мужність Жанни під час усіх допитів, котрим її піддавали. Суд інквізиції визнав Жанну д`Арк еретичкою, посилаючись на всі її видіння, які були проголошені богохульством та зневагою до авторитету церкви. Від Жанни вимагали зречення її “голосів”, але вона встояла, не зважаючи навіть на загрозу смертного вироку.

...В наші часи складно навіть уявити собі страту, якій піддали Жанну, і всі муки, що їх відчуває людина, яку спалюють заживо. Так само тяжко зрозуміти, в ім`я чого загинула ця – ще зовсім юна! – дівчина. Адже йшлося навіть не про її політичну боротьбу та незалежність Франції. Жанна д`Арк не побажала розстатися із тим, що вона вважала істиною. Вона забрала із собою свої видіння та свою віру. Що ж, можливо, у цьому й полягала її місія – стати за приклад для всіх ідеалістів.  

І насамкінець             

Оригінальну історію Жанни представив свого часу режисер Люк Бессон. Шкода, що його фільм  “Messenger” (1999 рік) не здобув кінематографічної слави, ба навіть потрапив у розряд провалів – кошти, витрачені на його зйомки, не окупились достатньою глядацькою увагою. До Жанни в інтерпретації Бессона та Міли Йовович (виконавиця головної ролі) можна ставитись по-різному, однак ця картина все ж значно глибше багатьох оскароносних продуктів західної кіноіндустрії. 

Сценарій фільму явно апелює до праць дослідника Генрі Чарльза Лі, оскільки певні моменти картини цілком співпадають з його змалюванням подій, викладених в “Історії інквізиції”, яку Лі надрукував у 1888 році. І все ж фільм Бессона не про зраду короля і взагалі не про політику держави та церкви – саме ці аспекти висвітлював Генрі Лі. 

Фільм також не про надзвичайно тяжку дитячу травму, котру нібито пережила Жанна (вбивство і згвалтування старшої сестри англійськими вояками). Цей момент, безумовно, є суто попсовою поступкою для того, аби трактувати вчинки героїні у чисто фройдистському дусі – сама Жанна у Бессона визнає наприкінці стрічки, що у бій її вів відчай та бажання помсти. Ні, мабуть, цимус “Посланниці” таки у тій суперечці, яку Жанна веде з Богом. 

Ба навіть не з самим Богом (бо той так і не зглянувся над Жанною, скільки б вона не прикликала його ім`я), а з таким собі духом скептицизму, таким собі ерзацем Творця – цей образ на екрані геніально втілив Дастін Хоффман. Герой Хоффмана, до речі, мав свій реальний прототип – інквізитори заслали до Жанни Ніколая л`Уазелера – особу, що прикинулась в`язнем сумління і борцем з англійцями, та намагалась розпитати Жанну про її видіння. Хоффман (будемо звати духа іменем актора) втокмачує Жанні, що людина дарма сподівається зрозуміти Божий промисел, і коли їй здається, що глас Господень промовляє до неї – це лише самообман, лише облудливі знаки, і не більше того. 

Бог занадто високо, щоб поспівчувати людині, що всліпу ломиться у свій власний прикалабок раю, і хоче служити заповідям, які нібито йдуть до неї з небес. Стає незрозуміло, навіщо тоді жити, якщо нагорода за весь тягар страждань не чекає на тебе ані в цьому, ані в тому житті, а всі твої очікування викликають лише іронічну посмішку. “Звільни мене!”, – закликає Жанна свого потойбічного співрозмовника. “Ти звільнишся”, – обіцяє він, проводжаючи Жанну на смерть. Тут у фільмі звучить висока нота, хоча із цим, можливо, далеко не кожен погодиться. Що ж, кожному своє. Комусь – знак, а комусь – кітч. Але отримає кожен по вірі своїй. Хіба не так записано у сценарії?..

 

• Слідкуйте за оновленнями obozrevatel.com у вашій соціальної мережі

Новини по темі

• Составлен Топ-50 самых дурацких гаджетов прошлого. Фото
• История великих автомобильных логотипов. Фото
• Историк раскритиковал директора Института национальной памяти
• Книги издательства Folio в серии «Проект Украина» тенденциозны
• Россия ознакомила с «Украинским национализмом» 40 тысяч человек