01.02.2011 19:31 Олекса ПЕКУР

 30-го січня близько 17.30 почув моторошні зойки собаки і людське голосіння.  Вийшовши із приміщення, побачив на проїжджій частині за пішохідним переходом на перетині вулиць Шевченка та Серьожнікова літнього чоловіка над збитою собачкою і білий автофургон, що віддалявся (зі слів чоловіка це було маршрутне таксі, номера він не побачив).

Перша ж думка: поруч міськвідділ міліції, там повинні обов’язково порадити і допомогти. Під колесами в зоні переходу цього разу опинилася не людина, а все ж таки жива істота.

Забігши в міський відділ, почав швидко, в зрозумілому стані збудження (кров, вивалені нутрощі собачки, літній чоловік у шоковому стані), пояснювати що трапилося, з проханням викликати швидку або ветеринарну допомогу. На що відповіли: дзвоніть самі або викликайте таксі (капітан Сокир М. О.). На зауваження, що наїзд відбувся практично біля міськвідділу, що працівники міліції, як представники влади, мали б на це активно відреагувати, відповіли, що це не їхні обов’язки,  а державтоінспекції. Після мого наполягання ДАІ викликали, але екіпаж протягом півгодини так і не прибув.

Найбільше вразила повна байдужість як капітана Сокира М. О., так і інших трьох міліціонерів чергової частини, які продовжували вести якісь записи. В ситуації, м’яко кажучи, критичного  ставлення до міліції правоохоронці з таким відношенням до звернень громадян ніколи не матимуть поваги.

Проблема пішохідних переходів у місті, їх неналежне облаштування, неповага водіїв до пішоходів давно не дає мені спокою (див. матеріал http://vip.val.ua/ua/oleksapek/832/). Після недавнього вбивства на переході дівчинки-школярки ДАІ дещо мобілізувалася. Зокрема в районі школи №4 (по вул. Толстого) вранці чергує інспектор, що змушує водіїв зменшувати швидкість, а на вулиці князя Чорного, під монастирем облаштовано освітлення, хоча перехід так і без розмітки, і обидва знаки стоять з одного боку. Але найбільш дієвий засіб зменшення швидкості водіями перед переходами – «лежачий поліцейський» або «валики», не облаштовані.

Це стосується і переходу з вулиці Серьожнікова. Ні його розташування у центрі міста, ні наявність поблизу міськвідділу міліції, практично не впливають на поведінку деяких водіїв – швидкість ними не збавляється. Щодня доводиться спостерігати досить критичні ситуації. До того ж, перехід не розчищений комунальними службами з боку скверу, що створює небезпеку для пішоходів, серед яких багато і школярів. Міліцейські патрульні машини, порушуючи правила, виїздять з вулиці Серьожнікова по лівій стороні просто назустріч пішоходам, чим викликають справедливе невдоволення – зона то пішохідна.

На цьому можна було б і зупинитися, якби не ранок 1-го лютого, практично на тому ж місці, де позавчора небайдужі перехожі надавали допомогу збитій собачці (її власника ледь не зачепило), без надії вижити лежить покалічений котик. Двічі закривавлений сніг просто жахає перехожик.

Молодший лейтенант міліції, що проходив поруч, повністю погодився, що це не порядок, обіцяє доповісти керівництву. Тут же повз нас, не збавляючи перед переходом швидкості проносяться автомашини…

Відповідь з міськвідділу міліції, яку сподіваюсь отримати, виставлю на блозі. Копію матеріалу передано по центральному округу депутату п. Скоробагатько Л. І.

P.S. Котик буде похований біля лісковицького озера, поруч із жертвою з матеріалу «Вбивчі переходи».  

Комментарии [ 15 ]

26.01.2011 13:13 Олекса ПЕКУР

 Лише один епізод нашої тепер уже історії – 22 січня 1990 року, Київ.

Від Львова (Закарпаття тоді ще було всуціль «червоне») до Києва сотні тисяч громадян під національною символікою взялися за руки. Промосковське «Інтердвіженіє» на своїх мітингах заколисувало владу підтримкою, а тут таке! Це вже був реальний вияв готовності до дій.

Побутовою ознакою того часу були кроликові шапки для старших, для молоді – спортивні «півники». Пригадується : «Кролики – це не тільки дієтичне м'ясо, але й цінне хутро». Завбазами, різноманітні секретарі з відповідальними працівниками упізнавалися за елегантними «пижиками».

Здавалося б могутня і на віки радянська  імперія послідовно і невідворотно конала.  Вже відцвів грузинський кривавий квітень 89-го, коли соціалізм з людським обличчям у звірячому оскалі руками «доблєсних» десантників розсікав саперними лопатками голови  демонстрантів на центральній площі Тбілісі. Тільки-но, у листопаді 89-го, українська земля прийняла прах трьох своїх славетних синів – останніх жертв радянських концтаборів. Ще були живими тринадцятеро литовських Героїв , яких  за рік, у кривавому  січні 91-го, перед Вільнюським телецентром гвардійці-танкісти намотають на гусениці своїх бойових машин.

Радянська Україна Щербицького у цей час являла приклад відносно благополучного соцзаповідника.

Майбутній перший президент, тодішній ідеологічний секретар, через придворні газетки залякував  обивателя націоналістами-рухівцями, пророкував неминуче кровопролиття.

Другий, директор ракетного комплексу, ламав голову над своїм майбутнім – космічна гонка озброєнь безповоротно програна.

Третій, відповідальний працівник єдиного на той час держбанку, ретельно зводив дебіт з кредитом, виводячи невтішне сальдо.

Четвертий, після двох кримінальних відсидок, нарешті взявся за розум і ступив на тернистий шлях керівника-господарника.

Його сьогоднішні однопартійці, ризикуючи життям, сколочували перші трудові мільйони в напівлегальних кооперативах і на ринках.

Їхні теперішні міліцейські генерали і прокурори, присягнувши на вірність Родінє і партії, безвусими лейтенантами розпочинали нелегку боротьбу з організованою злочинністю і криміналітетом, з яким і самі не помітили як зрослися.

Чисельні комсомольські і партійні секретарі морально готувалися до бізнес і державотворчої діяльності в умовах на голову падаючої незалежності.

Одна з лідерів теперішньої опозиції успішно розбудовувала під дахом комсомолу мережу відеосалонів. Серйозні проекти були ще попереду. Інший, на той час наймолодший у Союзі секретар міськкому, знаходився у стані нетривалої тримісячної прострації, - «Всьо пропало!».

Першим склав  присягу на вірність Україні мотострілецький полк під командуванням етнічного вірменина.  Доблесні українські аси переганяють бойові винищувачі подалі від неньки-України. Важкими «Антеями» переправляються стратегічні вантажі.

Москва ґрунтовно готувалася до української незалежності…

Чернігівська делегація. По центру Левко Лук’яненко, праворуч Олександр Котенко, за ним Володимир Кузьменко. Третій справа Володимир Єрмак. 

Прохання додати прізвища всіх представлених.

Символічно -гуцул на київському асфальті, майже як індіанець перед Капітолієм.

Ще попереду була відміна шостої статті Конституції з керівною і спрямовуючою роллю компартії

Один з очільників Народного Руху України, тоді ще за соціалістичну Перебудову, побачивши на даху молодь з транспарантом "Геть окупантів!", перелякано виправдовувався у гучномовець: "Це провокація! Це не наші гасла!".

Комментарии [ 11 ]

06.11.2010 19:01 Олекса ПЕКУР

 Ранок 6-го листопада. Адміністративний центр, «Алея Героїв», Вал. Те, що побачили чернігівці та й гості нагадувало гнітючі декорації до романів Джона Толкієна.  Надламані, наче сірники, стовбури дерев, вирвані із корінням, мов травинки, багаторічні ялини, обірвані дроти електрокомунікацій, укрита покрученим гіллям земля. Спеціальних бригад з ліквідації наслідків стихії не спостерігалося – вихідні дні.  

Екскурсанти, що перебували на Валу, скористалися можливістю зробити унікальні знімки біля пам’ятника Алєксандру Пушкіну, який дивом лишився неушкодженим посеред трьох повалених стовбурів.

Священик, що проходив поруч, осінивши себе хресним знаменням, розцінив це як волю Божу, що вберегла погруддя класика.  

У свій час, тут же на Валу, я цікавився у знайомого спеціаліста, який займається санітарною розчисткою насаджень, чому так багато дерев у загрозливо-аварійному стані. Бракує людей, спецтехніки чи ще чогось?  Причина, як завжди, банальна – недостатнє фінансування з міського бюджету.

Тому і нагадує сьогодні Вал те пушкінське  Лукомор’я з перерослими дубами, а не , скажімо, виглядає як сто років тому – з впорядкованою територією, продуманою схемою насаджень і, що найголовніше, розкритими для огляду храмами.

Пригадалось, як років з 10 тому перед Борисоглібським собором в очікуванні виступу було травмовано упавшою гілкою керівника хорового колективу «Причастя». На щастя, без тяжких наслідків, відбулися лише нервовим струсом.

Наслідки п’ятничного буревію попереджають – серйозна трагедія, якщо не вживати профілактичних заходів, може статися буквально «на рівному місці».  

Комментарии [ 1 ]

25.10.2010 13:04 Олекса ПЕКУР

 «З 10-го по 20-те жовтня в країні сталося 1224 автомобільні аварії. 229 осіб загинуло на місті, 1381 особа скалічилося. Частина поранених померло згодом у лікарнях». (www.http://gazeta.ua/).

  Людина, обираючи місто за середовище свого перебування, свідомо наражає себе, своїх дітей на серйозні ризики. Перенасиченість транспорту, інженерні комунікації-пастки, промислові об’єкти потенційних техногенних катастроф, висотні будинки, з яких на голови час від часу щось падає, вбиваючи і травмуючи (київський головпоштамт, будівельне риштування; що накрило школяра в Чернігові; останні дитячі жертви під бетонним козирьком у Донецьку; крижані брили взимку повсюдно…).

                Матеріали до теми небезпек, що чатують на нас за кожним поворотом, накопичувалися. Але внутрішній голос стримував: «Не берись, аби, як кажуть, не наврочити». Тепер, після чергового вбивства дитини на переході біля школи, себе картаю. Писати треба, жорстко і безжально, у першу чергу по відношенню до тих, хто за своїми функціональними обов’язками відповідає за безпечні умови перебування в місті.

                Критичні матеріали на сайтах і в блогах, відстежуються, про що свідчить реакція аналітиків з певних служб на попередню «РОКову владу» (http://siver.com.ua/news/rokova_vlada_zhaloba_13_zhovtnja/2010-10-13-6015 та http://vip.val.ua/ua/oleksapek/829/) і це добре. Аналізуйте, реагуйте, впливайте на кого треба. Бо це ж і є та неміфічна національна безпека у прив’язці конкретно до Чернігова, дбати за яку ви й покликані.

                Журналісти столичних ЗМІ роблять все від них залежне, останнім часом просто волають, – не може цивілізована країна так розкидатися життями власних громадян! Місцеві ж професійні журналісти, в кращому разі, – вправні ретранслятори офіціозу.  

                 У випадку з переходами – хтось же відповідає за їх повноцінне облаштування, розмітку, сигналізацію? Принаймні біля всіх шкіл насипайте вали, рийте траншеї, вмонтовуйте бетонні надовби чи плити, що автоматично підіймаються (виявляється існують і такі технології блокування залізничних переїздів), пробивайте підземні переходи – ну не повинні діти, ступивши на «зебру», гинути під колесами! За будь-яких обставин!  

                Лише два епізоди. Чернігів, район Подусівки, вулиця Гагаріна, перехід до школи №18 з обох боків підстраховується накатаними валиками, такі собі місцеві відповідники європейських «лежачих поліцейських». За кілька сот метрів школа-інтернат. Нема кому слово замовити, діти-безбатченки. А директор ,«державний батько», чомусь не наполіг, коли облаштовували перехід по сусідству.

                Лісковиця, школа №4. Потенційно найнебезпечніших переходів годі й шукати – що з буки вулиці Толстого, що з Єлецького узвозу.

Складний рельєф, різкі повороти, обмежені зони видимості, відсутність світлофорів, один з них немає розмітки, у вечірній час не освітлюється. І не дивно, що тут постійно трапляються жертви.

                Недотримання законів, правил, зухвале нехтування ними – повсякденна норма нашого часу. Законослухняність не в пошані. Чому не можуть місцеві депутати вимагати посилення відповідальності за порушення дорожніх правил? Можуть і повинні! Але нема коли – ще не всі ділянки розподілені. А для повного щастя їм, виявляється, бракує тільки зони, вільної чи то від НАТО, чи здорового глузду, але обов’язково з державним рускім язиком.

Галасливі скоморохи, блазні провінційного цирку!    

А в цей час число жертв на дорогах у рази перевищує показники загиблих від вогнепальної зброї. Автомобіль у руках зухвальців перетворився на знаряддя масового враження. Право приватної власності і бажання безмежного комфорту переважило над правом на життя. Депутати всіх скликань неодноразово ставали безкарними (деяким це не завадило у подальшому працевлаштовуватися послами, главами держадміністрацій) співучасниками вбивств на дорогах. Час від часу до числа вбивць додаються мери, правоохоронці, недоторкані «мажори». Ну що вже казати, якщо невинні громадяни стають жертвами президентського кортежу – далі, в так званому наведенні порядку за Януковичем, просто нема куди.

Складається враження, що у владі катастрофічно бракує людей, здатних мислити системно, працювати на випередження, приймати логічно вивірені рішення. У випадку з трагедією на Дніпропетровщині у черговий раз зімітували розв’язання проблеми. Тепер автобус зупинятиметься перед тим зловісним переїздом, де земля буквально просякнута людською кров’ю, пасажири пішки його долатимуть, далі знову посадка, але вже в інший автобус і вперед, на Марганець. У зворотньому напрямку процедура автоматично повторюватиметься. Зауважте, - ці люди не з ридикюльчиками подорожують. Хіба можуть посадовці при здоровому глузді пропонувати подібні рішення?

І ця влада ще насмілюється вчити інших, як треба жити. Чи не ці регіони завжди були і залишаються найпроблемнішими за рівнем злочинності, починаючи з підліткової, вбивств, самогубств, алкоголізму, наркоманії, проституції, безпритульності, насильства в сім'ї, позбавлення батьківських прав, вражених туберкульозом, СНІДом … Зпершу треба стати привабливим зразком, а вже потім заходитись будувати біл-бордівську «Нову країну»...

«Я несу відповідальність за все, що є у Чернігові, не відкидаючи негатив і позитив», – міський голова Чернігова.

Саме так, на міському голові, на правоохоронцях і комунальниках лежить відповідальність за створення умов для безпечного проживання. І вони не повинні відмовчуватися, або відбуватися шаблонними фразами констатації фактів і співчуття після кожної трагедії. Бо, як правило, кожен нещасний випадок окрім конкретних винуватців несе в собі елементи і службового недбальства (бездіяльність – не наказав, не наполіг, не вимагав, не проконтролював, не профінансував, не звільняв, не …, не …, не … ).

Громада їм довірила владу, надала повноваження. Не виходить? Варто подумати про пошук іншого заняття у цьому житті. Нікого ж силоміць у посадові чи депутатські крісла ще не всаджували…           

      За попередженнями астрологів, нумерологів, психологів завершення року для країни драматичне – агресія, аварії, жертви. Продумані, кваліфіковані дії влади можуть пом’якшити ситуацію. В іншому разі розплата за «правильний» вибір триватиме.    

Комментарии [ 2 ]

13.10.2010 19:31 Олекса ПЕКУР

Попри нездоровий оптимізм і знервовані усмішки нової влади катастрофічні (вже у прямому розумінні) наслідки «нового порядку» чим далі відчувають все більше й більше українців. Податкові, пенсійні, мовні, освітні знущання чомусь подаються як реформи. Психічно неврівноважені міліціянти з незрозумілою затятістю мало не щодня вбивають, калічать, збивають на смерть громадян власної країни.

Перший національний канал слугує за арену мордобиття персонажів з напівдебілуватими  фізіономіями. Зникли «Книга.UA», «Кіно.UA», «Культурний Фронт»… В ціні видовища з м’язистими гевалами і простакуватими блазнями.

Щоденні повідомлення зі східних та південних регіонів налаштовують на лихе передчуття. Але такого! Хіба що Індія зловісно-регулярними катастрофами на сотні жертв (при мільярді населення), або Росія, де пожежі, вибухи, аварії, теракти стали, здається, звичним фоном у  цій, насправді глибоко розбалансованій, попри зовнішню монолітність, країні.

Звикла до жертв на шахтах (незалежний від людини природний фактор) перелякана всерйоз влада, Президент в даному випадку намагаються зробити у всьому винному водія фатального автобусу. Він у них вже і психічно хворий, і мало не маніяк, а придворні «психологи» озвучують на повному серйозі мотиви поведінки – мовляв, у салоні могла знаходитися людина, яку він, водій, люто ненавидів, тому і … І подібна маячня тиражується усіма каналами.

«За збігом обставин», - як сором’язливо подають засоби інформації, - аварія сталася саме в день робочого візиту Януковича на нещасну, колись козацьку, Січеславщину. «Збіг обставин» чи фатум, чергове попередження вищих сил (Господа Бога чи Вищого Розуму – кому що ближче) про неприпустимість нехтування загальнолюдськими моральними настановами? Чи не за часів прем’єрства Януковича в «день робочого візиту» на Луганщину стався вибух газу з жертвами? В теорії системних явищ, коли «збіги обставин» мають стійку тенденцію до повторення, це визначається як закономірність. А знакові попередження із зачиненням дверей до Верховної Ради у день складання присяги? А вінок на могилі Невідомого Солдата, який так не хотів, щоб його торкалася рука Януковича?  

А закономірність ця викликана тим, що колишній двічі кримінальний злочинець не може ставати прем’єром, Президентом і Верховним Головнокомандуючим за сумісництвом вже за визначенням!

І це не теорема (персонально для пана Чечетова), яку треба щоразу доводити. Це аксіома, яка в нормальному товаристві навіть не дискутується.

Але народ зробив свій вибір. Народ, на жаль, тепер і розплачується. Знову вкотре наводжу приклад націонал-соціалістичної Німеччини – так само прокладали автобани, зводили гігантські споруди, розвивали економіку, ліквідовували безробіття. За 12 років все це пішло крахом і обернулося трагедією для народу, який, як у нас люблять повторювати ситі владоможці, «ніколи не помиляється».

Помиляється! І дуже жорстоко! А потім він же переважно і розплачується. Чи винуваті ті здебільшого літні люди з шахтарського містечка, які під зав’язку набилися у той злощасний пільговий автобус? А можливо все ж таки винуваті ті місцеві чиновники, які звикли виправдовувати своє небажання працювати банальним браком коштів, тим самим фактично прирекли нещасних на жахливу смерть! Адже якби було достатньо пільгових рейсів, люди навряд чи їхали б у нелюдських умовах, наражаючи себе і водія на небезпеку. А хіба міг знати водій автобуса, який фактично на автопілоті звик долати звичний маршрут, що в цей день вже сталася одна аварія на залізниці неподалік, на щастя лише з однією жертвою? І що непередбачено, поза розкладом мчатиме тепловоз щоб відтранспортувати пошкоджений з місця аварії.

Коли трагічні обставини накопичуються, вони обов’язково призводять до вибухової ситуації. Так, на жаль, і сталося цього разу у маленькому містечку на Дніпропетровщині. Сім’ям загиблих і постраждалим виплатять компенсації. Винуватою себе влада ніколи не визнає, а водій, з легкої руки Януковича і придворного «психолога», залишиться в пам’яті людей, як психічно хворий.

І так триватиме доти, доки сам народ не виправить свій «правильний вибір».  

Комментарии [ 2 ]

11.09.2010 15:19 Олекса ПЕКУР

 До дня того, чого практично не існує, чий день невипадково майже співпадає з днем народження славетного краянина – Олександра ДОВЖЕНКА. 

Те, що «нема пророків у своїй Вітчизні» – доведення не потребує. Але здавалося б, ці «пророки» мають хоча б право на елементарні посмертні вияви вдячності. Чи не найпершим серед них безумовно є Олександр Довженко, постать, визнана усім кінематографічним світом, а його «Зачаровану Десну» можна порівняти хіба що з образними полотнами Гоголя і Куїнджі.

Здавалося б нащадки мали б сповна використати, як зараз прийнято висловлюватися, світовий бренд на користь міста. Проте… Зник «Кінотеатр імені Довженка». Ляльковий театр імені Довженка  це звичайно вияв, але дещо не в тему: Карабас-Барабас, Івасик-Телесик, Котигорошко…

Непевний, чи існує в місті хоч якийсь пам’ятний знак.

Вулиця імені Довженка – типова вуличка крутоярівського села, як у пісні – «В’ється наче змійка», у районі «П’яти Кутів» між вулицями Київською і Першотравневою.

І це при тому, що пару років назад чернігівці мали пречудову нагоду найменувати найдовший міський проспект, що з’єднує в’їзди з півдня і півночі славетно-брендовим іменем Довженка.

А вийшло як завжди – «Миру –Мир!», (до існуючої вулиці Миру додався ще й такий же трафаретно-безбарвний за назвою проспект).

http://val.ua/culture/literature/189370-print-print-print.html?language=ru

Єдине, що може хоч трохи заспокоювати – те, що ми не самі такі. Виявляється, подібна доля спіткала менш відомого кіно побратима Довженка, але й також талановитого режисера Ігоря Савченка. Це його епічний екшн «Богдан Хмельницький» і нестримно-емоційний «Тарас Шевченко» з Бондарчуком-старшим у головній ролі. Це його учні – Наумов і Алов з їх «Бегом» та «Тегераном-43», Марлен Хуцієв з «Весною на Зарічній вулиці». Як і Довженко, Савченко для Москви був українським націоналістом, а вдома – московським прислужником.

І вуличка у Вінниці, де Савченко працював режисером місцевого драмтеатру, схожа на наші Лісковицькі передмістя, на додачу ще й підтоплюється щовесни (це щодо зон престижності, які існували  за царських часів і суворо обумовлювали можливість присвоєння назв вулицям залежно від їх розташування).

Ну а своєю «обізнаністю» вінничани звичайно перевершили чернігівців – ніхто з мешканців вулиці, не зміг запропонувати своєї версії назви. І лише вуличком завчено пояснив: «На честь майора, героя-визволителя».

Купка місцевих дітлахів, що знічев’я байдикують на каналізаційному люку. (Соромно. Хто ж  він такий - цей Довженко? І що то за "Зачарована Десна"?)

Як тут не пригадати Шевченкове: «Славних прадідів великих, правнуки погані», з єдиним уточненням – невдячні.

http://www.youtube.com/watch?v=bb8nbqvZeYA - відеоподорож вуличкою ім. Довженка.

Комментарии [ 1 ]

09.09.2010 11:57 Олекса ПЕКУР

(Невеселі роздуми з елементами оптимізму з приводу обов’язкової дошкільної освіти, на мелодію ліричної народної пісні). 

Комментарии [ 4 ]

05.07.2010 19:26 Олекса ПЕКУР

                                                        (безпристрасне,  наскільки можливо, відео свідчення)

Епізод 1

Епізод 2

Епізод 3

Епізод 4

Епізод 5

Епізод 6

Епізод 7

            Творець чомусь не наділив риб даром мови, а шкода.  Чернігівським горе-експериментаторам варто було б почути їхні передсмертні зойки, стогін і прокляття.  А ще  краще опинитися  хоч на мить на місці нещасних створінь.

            Ініціатори з виконавцями епохального проекту з розчищення русла ледь жевріючого Стрижня  безумовно знайдуть десятки «залізних» аргументів у своє виправдання. Так само, як успіхами індустріалізації виправдовували ( дехто продовжує це робити і сьогодні) мільйонні жертви голодомору.  Як благами «світлого майбутнього» і  «нового порядку»  виправдовували мільйони жертв  концтаборів  (по обидва боки «експериментаторів»).  Жива субстанція для них – ніщо, важливий результат.

             «Дєятєлі» подібного ґатунку сьогодні  «на коні».  Місцевим урядникам є з кого брати приклад – столичний владний  Олімп  демонструє мало не щодня  відверту   аморальність і безпринципність на користь доцільності.  І все це супроводжується  насмішкуватою зневагою до вияву незгоди і критичної думки.

              По селах, у відповідь на свавілля влади, почалися бунтівні погроми сільрад і міліцейських дільниць.  У містах же вияв невдоволення  поки  що  стримується  кабінетною  заформалізованість громадських рухів, які більше дбають  за своєчасну звітність перед  грантодавцями, аніж реально діють.

             Але не варто владі безкінечно  випробовувати терпіння  громадян, які  проблеми   екології  сприймають  особливо  чутливо.  Приклад   Чорнобиля  з наступним   розпадом  Союзу  невже  призабувся?

Комментарии [ 4 ]

16.05.2010 17:03 Олекса ПЕКУР

              Двічі на рік вшановуємо пам"ять жертв комуністичного режиму - восени і навесні ( майже як святого Миколая). В"їзди і виїзди з міст країни являють собою суцільні братські могили, а попросту - засипані рови з тілами жертв  (тепер ці місця під Черніговом червоніють суничними галявинами). Про те, що тут колись методично, пострілами у потилицю, вбивали людей, соромязливо нагадують невеличкі знаки, як правило у лісовій гущавині і лише під Полтавою вражає монументальний надпис.

               Академік, він же гуманітарний віце-прем"єр  міністр, на заходах у Бикивні видав цинічну фразу  - "Історію,якою б вона не була, треба поважати". Що і робить його політична сила разом із  ідеологічними наступниками нелюдського режиму, реабілітовуючи образ натхненника тих самих репресій.

             Як повідомила радіостанція "Ера",  місце масових розстрілів під Черніговом ( приміське селище Халявин) відвідав глава обладміністрації,   Цікаво, чи разом з теперішніми ком-соц коаліціантами, чи з колишніми бюто-нашорукраїнцями. За словами глави адміністрації на сьогодні встановлені імена семи тисяч розстріляних. Їх память і вшанували.

             А на центральній алеї  Героїв ( у народі додають - репресованих) квіти до погрудь не лягли. Так і вдивляються сумні Герої у вікна владоможців, з докором запитуючи - за що з нас, відданих бійців революціі, зробили  "буржуазних націоналістів" і "японських розвідників"?

            Увечері,під скам"янілими поглядами Героїв, що прийняли принизливу смерть від катів, безтурботно вальсуватимуть ветерани, співатимуть "караоке".

        Трохи далі теж жертви. Скульптурна композиція не викликає у цьому сумнівів - подібними образами передають і жахи нацистських концтаборів. Далі по ходу за логікою алеї напрошується монумент жертвам Голодомору.  І все це повинно нагадувати владі - будь-якій, що з власним народом так не варто чинити.

     А квіти  ляжуть восени, до чергової річниці  "пролетарської революції" і дати "1937, 1938 р.р. не викличуть у вшановуючих каяття.  

Комментарии [ 5 ]

30.04.2010 16:55 Олекса ПЕКУР

              Традиційно з наближенням травневих свят у широких мас трудящих на фоні зимового авітамінозу активізується непереборний, ще з часів перших нелегальних "майовок", інстинкт пролетарської солідарності. За нових владних реалій цей процес певно що заохочуватиметься призабутими гаслами, що об"єктивно вступатиме в конфлікт із декларованим наведенням порядку.

              Те, що лишають по собі ці маси у стані розслаблених інстинктів біля передміських водойм, показано в матеріалі http://vip.val.ua/ua/oleksapek/710/#comments та http://vip.val.ua/ua/oleksapek/530/#comments -  і утилізовано.

              Те ж, що зібрано ентузіастами з культурно-мистецького центру "Інтермеццо" в одному з утаємничених куточків буквально в п"яти хвилинах ходу від площі, - до Вашої уваги.

              Довідка: Ця зелена зона, прилегла до тильної сторони Єлецького монастиря, входить до меж історико-архітектурного заповідника "Чернігів стародавній"("Чернігів. План міста." ДНВП "Картографія") і певно що існують якісь особливі вимоги щодо діяльності і поведінки людини на цій території (розпиття алкоголю, наркопроцедури, брутальне засмічення). Прохання до комунальних служб - треба ж якось вивезти зібране, а можливо встановити і контейнер, і лавочки для відпочинку - місце справді має чудову енергетику. Не зайвим був би і заїзд міліцейського автопатруля.

            Чому саме це місце і чому "Інтермеццо"? Цілком імовірно, що саме тут усамітнювались під час своїх романтичних прогулянок славетний класик зі своєю возлюбленою, а Єлецьким Узвозом ішла похоронна процесія до Болдиної Гори. Саме тут мріяли про героїчні подвиги Юрко Коцюбинський з Віталієм Примаковим, який згодом і сидів у в"язниці тут же неподалік ( пригадайте фільм "Родина Коцюбинських")

            А оскільки Єлецький монастир, судячи з припаркованих автобусів з номерами різних областей і країн, є одним з найвідвідуваніших, існує ймовірність того, що комусь із допитливих туристів закортить пройтися вздовж напрочуд старовинних мурів.

            Побачене, після перебування в монастирі, непідготовленого може просто шокувати. Кількарічні нашарування пластикових, скляних пляшок, консервних бляшанок, россипи шприців і флаконів "Септолу" (спирт етиловий 96%)  - таким лишаємо прийдешнім археологам "культурний шар" початку третього тисячоліття.

             Монастирським послушницям, певно, не до мирських проблем з усім цим брудом і заблудшими молодими душами - безперестанними молитвами рятують власні. А попросити "страждущих" відірватися від сидіння під вхідною брамою - не до того. Доречі, ця територія вірогідно раніше входила до складу монастиря, про що свідчать залишки мурів, вниз аж до вулиці  Толстого

  Приємно споглядати природну гармонію, та й порізи на лапах ще у пам"яті, проте трохи нудьгувато. Значно приємніше, граючись, діставати сміття з води, а це ще поперед

 PS: Екологічна історико-культурна акція не була анонсована, не залучалися професійні знімальні групи і представники засобів інформації, не використовувалися жодні партійні агітматеріали і кошти.

Можна погоджуватися з думкою Ігоря Беркута, що чисто там - де розмовляють німецькою.У нашому ж випадку, чисто там - де гавкають..       

                    .

Комментарии [ 6 ]