- Про НТУУ "КПІ"
- Інститути & факультети
- Прийом в НТУУ "КПІ"
- Навчання
- Науково-інноваційна робота
- Міжнародне співробітництво
- Студентське життя
Киевские политехники – пионеры авиации, космонавтики, ракетостроения [Текст] / М. З. Згуровский. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: НТУУ «КПИ», 2011. – 276 с.: ил. ISBN 978-966-622-412-8
Нещодавно у відділі авіації і космонавтики Державного політехнічного музею при НТУУ “КПІ” можна було спостерігати незвичну картину. Біля експонатів жваво спілкувалися літні чоловіки з медалями на грудях. Спогади й радість зустрічі настільки захопили співрозмовників, що вони не помічали ні мікрофонів, ні націлених на них телекамер. Ветерани космічної галузі – завідувач відділу авіації і космонавтики ДПМ Олександр Сергійович Болтенко та його колеги, військові інженери, – пригадували минуле. А згадати було що. Адже саме вони готували техніку для польоту Юрія Гагаріна! І кожен їх спомин на очах перетворювався на документальну хроніку, свідчення великих подій великої епохи. Організатор зйомок, автор майбутнього документального фільму відомий український письменник, тележурналіст і телеведучий Андрій Дмитрук погодився відповісти на наші запитання.
12 квітня 1961 року громадянин СРСР Юрій Олексійович Гагарін на космічному кораблі "Восток" уперше в історії людства здійснив космічний політ. Звістка про цю подію миттєво облетіла всю планету. Люди – незалежно від національності і політичних переконань – захоплено сприймали повідомлення про політ Гагаріна. Здається, не було ще такої події, яка б так об'єднала людей різних країн.
Імена київських авіаконструкторів Володимира Григор’єва та Федора Терещенка оточені якимось ореолом таємниці. Як правило, їх згадують, називаючи прізвища видатних студентів і випускників Київського політехнічного інституту, які пов’язали своє життя з авіацією, але навіть у солідних монографіях з історії техніки досить складно знайти подробиці про їхні роботи або, тим більше, про них самих. А між тим В. Григор’єв і Ф. Терещенко були не тільки помітними фігурами серед творців перших вітчизняних літаків, а й досить відомими у свій час організаторами серійного авіаційного виробництва на території нашої країни.
Історія знає чимало родинних «дуетів», які залишили яскравий слід у науці й техніці. Їм встановлено пам’ятники, їхні портрети друкуються на сторінках шкільних підручників, про них пишуть книжки і знімають кінофільми. І це правильно: людство має знати імена великих шукачів істини і будівничих. Перелік їх достатньо великий. Відкривають його, напевно, Солунські брати – Святі рівноапостольні Кирило та Мефодій, просвітителі й віронавчителі, які подарували слов’янському світові власний алфавіт. Достойне місце у ньому займають і видатні німецькі фольклористи і філологи, більш відомі широкому загалові як упорядники збірок казок, брати Грімм. Неповним він буде без «батьків» кінематографу французів братів Люм’єр. Ну і, звичайно, почесне місце в ньому належить американським авіаконструкторам, які першими здійняли в небо апарат, важчий за повітря, братам Райт… Однак не всі знають, що подібний родинний «колектив» був і в українській історії. Точніше, в історії українського авіабудування. На відміну від тих, кого ми щойно згадали, нині його мало хто пам’ятає. Пояснити це можна зловісною тінню репресій 30-х років минулого століття, що сягає наших днів і заважає розгледіти в українському минулому навіть знакові постаті. Тим важливіше повернути в контекст національної історії імена цих людей – для розвитку вітчизняної авіації вони зробили дуже багато. І не лише авіації.
«Наш повітряний флот ніколи не буде потужним, якщо ми не розвинемо свою авіапромисловість... Авіапромисловість завжди буде ледь животіти і користуватися плагіаторством закордонних конструкцій, доки ми не матимемо кадри власних інженерів в авіації. Ця істина є настільки очевидною, що доводити її не варто. Вона має бути засвоєною кожним, хто бажає закласти міцне підґрунтя в побудову повітряного флоту, хто дорожить народним надбанням і не задовольняється лише зовнішньою стороною…
…Пора широко розчинити двері Вищої Школи для молодої науки – авіації та запровадити струнку систему навчання працівників вищої кваліфікації, а через них поширити знання у широких колах робітничих мас. У РСФСР ця робота вже розпочалася.
У березні 1960 р. Павло Попович одночасно з Юрієм Гагаріним був зарахований до першого складу загону космонавтів. Думаю, схожість їхніх шляхів невипадкова. Адже кожний після отримання фаху – чи в училищі, чи в технікумі – міг зупинитися, розпочати більш розмірене життя. Але не зупинявся і йшов уперед. І коли в 1959 році їм запропонували взяти участь у виконанні особливо важливих і дуже небезпечних польотів – кожний не вагаючись погодився.
До 100-річчя польоту першого російського літака
Перші спроби сконструювати літак належать ще до ХІХ століття. Так, 1882 року російський інженер Олександр Можайський побудував повітроплавальний апарат, який не зміг піднятися в повітря через велику масу парової машини, яка слугувала двигуном. У той час авіатори ще не були озброєні теорією польоту та інженерним досвідом. Першим моторним літаком, який зміг відірватися від землі й здійснити керований політ, став «Флаєр-1», побудований братами Райтами у США. 17 грудня 1903 року «Флаєр-1» протримався в повітрі 59 секунд і пролетів 260 метрів. У Російській імперії практичний розвиток авіації затримався на п’ять-сім років через безпідставне нехтування військовим відомством потенційних можливостей нового винаходу – літака і будівництво для армії тільки дирижаблів та аеростатів.
Повна назва цієї книги “Зоряний вісник, що сповіщає про великі і дивовижні видовища і пропонує на розгляд кожному, особливо ж філософам і астрономам, те, що Галілео Галілей, флорентійський патрицій, державний математик Падуанської гімназії, спостерігав за допомогою підзорної труби, нещодавно ним винайденої, на поверхні Місяця, серед незліченних зірок Чумацького Шляху, в туманних зірках, і перш
25 грудня 2009 уродженцю Києва, Герою Соціалістичної Праці, лауреату Ленінської і Сталінської премій, генеральному конструктору ВАТ НВО «Молния», одному з найяскравіших розробників радянської авіаційно-космічної техніки Глібу Євгеновичу Лозино-Лозинському виповнилося б 100 років.