шо нового
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- 10
- …
шо смотреть
шо слушать
Marmalade
к которому подключается только барабанщик.
«Куй!»
шо читать
чується гра...»
ШОИЗДАТ.№9-10(71-72) 2011
Возвращение блудного попугая. Трилогия
Возвращение I
Популярная анимационная трилогия 80-х годов «Возвращение блудного попугая» — забавные истории о своенравном попугае по имени Кеша.
Первая часть, созданная на заре перестройки в 1984 году, произвела настоящий фурор. Таких мультфильмов советская мультипликация еще не знала — комедийных, многоплановых, с актуальной пародийной социально-политической нотой: капризный попугай, беглец и возвращенец.
Формально ориентированное на детскую аудиторию, «Возвращение» пользовалось бешеной популярностью во взрослой среде. Мультфильм растаскали на цитаты. Пресловутая анимация «для взрослых» — рисованные «Фитили», обличающие то пьянство, то тунеядство, — меркла рядом с «Возвращением блудного попугая». Набившая оскомину трудовая мораль проигрывала подтексту, о существовании которого вряд ли догадывались создатели — режиссер Валентин Александрович Караваев и сценарист Александр Ефимович Курляндский.
Хотя почему не догадывались? Если бы Караваев и Курляндский ограничились одним выпуском «Возвращения», тогда можно было бы говорить о непреднамеренной удаче и приблудившемся подтексте. Но в течение нескольких лет этими же людьми были созданы еще две части, настолько последовательные и глубокие, что говорить о «случайностях» не приходится.
Б У Т С И
— Та ну, — каже Жора, — ходім, у них є настільний футбол.
— Чувак, завтра на уроки, вставати о п’ятій.
— Дві баби, настільний футбол, — канючить Жора.
— Їдь сам.
— Та стрьомно самому, — зізнається Жора й поправляє свої ботано-айтішні окуляри, — ще зґвалтують…
Я дивлюсь на Жору: як справжній кінчений айтішнік, він і так виглядає зґвалтованим. Дивлюсь на нього й… погоджуюсь. Жора миттю бере бомбілу на старих жигулях, і ми їдемо в маркет. Бомбіла має сентиментально-педагогічний настрій. Спершу розказує про свою доньку, що вигнала його з дому. Потім про те, що він уже третю ніч ночує в машині. А далі вчить нас, як жити. Мов, нормально в цій країні існувати не можна.
— Треба красти, — авторитетно заявляє він. — От ви, молодьож, крадете?
— Угу, — буркає Жора, — щодня.
— Балабол, — посміхається бомбіла.
Тоді я дістаю з кишені швейцарський ножичок, відкриваю лезо й серйозно так кажу:
— Отєц, ну, всьо, відкатав. Зара так тіхо стаєш на аварієчки й пішов зі свого транспортного срєдства.
Бомбіла повертає до мене голову, кліпає вицвілими, мов старий настінний килим, очима, і вони тієї миті справді нагадують аварійки авто. Потім він дивиться на мою перочинку глузливим поглядом, пронизливо ірже, як кінь, і… в’їздить у дупу старезному облупленому тролейбусу. Якийсь час сидимо мовчки, аж доки
з-за тролейбуса не виходить розлючена баберя в ядучо-зеленій безрукавці. В одній руці в неї монтировка, в іншій — пачка дрібних грошей, зібрана за робочий день. Пачкою грошей вона вимахує, як стягом якоїсь власної держави, а монтировка… Ми з Жорою випадаємо з жигулів і по-спринтерському відбігаємо метрів на двадцять. Бомбіла тим часом вистрибує з-за керма і починає завзято оборонятися, здебільшого позиційно, бо для успішної боротьби йому бракує кілограмів сорок. Урешті-решт водійка тролейбуса його ловить, бере жужмом, відриває від землі й пробує кинути. Бомбіла натомість чіпляється за неї так, як чіпляються за життя, тому вони вдвох незграбно падають на проїжджу частину. Водійка розсипає зароблені гривні, й ті, підхоплені травневим вітерцем, розлітаються на всі боки, мов зграйка наполоханого малька. Водійка, ясна річ, згори, бомбіла — знизу…
смотреть&видеть видеоархив
звуки&паузы аудиоархив
наши проекты
эксклюзив из архива
наши партнеры