З-поміж об’єктів авторського права, перелік яких закріплений у ЗУ «Про авторське право і суміжні права» (далі – Закон), є комп’ютерні програми. Згідно із ст. 1 Закону комп’ютерна програма – це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об’єктному кодах).

Як зазначалося в одному з попередніх номерів («ПТ» № 32(105) від 5 серпня 2008 р.), комп’ютерна програма є складним об’єктом авторського права і для того аби її створити, автору треба пройти кілька етапів роботи. Термін «написання програми» відображає лише один з етапів створення комп’ютерної програми, коли розробник програми пише команди (інструкції) на папері або за допомогою тестового редактора. Завершення цієї роботи не означає виникнення авторського права на комп’ютерну програму, оскільки кінцевого продукту ще немає.

Саме ж програмування – це процес створення (розробки) програми, який виражається послідовністю таких кроків: 1) специфікація, тобто визначення, формулювання вимог до програми; 2) розробка алгоритму; 3) кодування (запис розробленого алгоритму на мові програмування); 4) налагодження; 5) тестування; 6) створення довідкової системи; 7) створення носія, з якого програма зможе встановлюватися на комп’ютер. На якому зі згаданих етапів можна казати про виникнення об’єкта авторського права? Асистент кафедри цивільного права № 2 Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого, зовнішній консультант ЮФ «Орлов, Михайленко та Партнери» Андрій Євков переконаний, що про найбільшу цінність для розробника можна говорити на етапі розробки алгоритму. Саме на нього автор витрачає більшу частину своєї інтелектуальної праці і результати його роботи на цьому етапі є кістяком майбутньої комп’ютерної програми, без яких вона не зможе функціонувати.

Перелік об’єктів авторського права, закріплений у ст. 8 Закону, не є вичерпним. Тому можна з упевненістю сказати, що створений алгоритм майбутньої комп’ютерної програми належить до об’єктів авторського права як твір. «Авторське право поширюється як на сам об’єкт, так і на його складові. Таке розуміння прийняте у світовій практиці», – вважає пан Євков.

Користування комп’ютерною програмою

Відповідно до ст. 31 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у ст. 15 цього Закону (виключне право на використання твору та/або виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами), будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Згідно із ст. 32 Закону автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Проте поняття «авторський договір» у чинному законодавстві Україні наразі відсутнє.

Щоправда, в ст. 1107 ЦК України закріплений перелік договорів, на підставі яких здійснюється розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. До цих договорів належать: 1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. У п. 2 цієї статті ЦК України також закріплено, що договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору (за винятком передбачених законом випадків) такий договір вважається нікчемним.

«Обгорткова» ліцензія

Як відомо, нині набула поширення практика укладання договору на використання комп’ютерних програм шляхом натискання кнопки «ОК» під текстом ліцензії або проставлянням «галочки», що засвідчує згоду користувача з умовами ліцензії. Тобто більшість примірників комп’ютерних програм розповсюджується разом із так званою «обгортковою» ліцензією, яка не передбачена ні Законом, ні ЦК України. Виникає запитання: якщо чинним законодавством передбачено, що передача (відчуження) майнових прав суб’єктів авторського права та передача права на використання твору здійснюється на основі договорів, що мають вчинятись у письмовій формі, то чи можна сприймати «обгорткову» ліцензію як договір?

Згідно із ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Чи можна вважати натискання кнопки «ОК» під текстом ліцензії або проставляння «галочки» підписом особи, котра хоче використовувати комп’ютерну програму? Відповідь на це запитання можна знайти в ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», у ст. 6 якого наголошується, що електронний підпис є обов’язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб’єктами електронного документообігу. А ідентифікувати особу, яка поставила «галочку» або натиснула кнопку «ОК», неможливо.

Свої роз’яснення з цього питання надали Міністерство освіти і науки України спільно з Державним департаментом інтелектуальної власності, які в своєму листі від 16 травня 2005 р. № 16-09/2127 зазначили, що примірники комп’ютерних програм, які розповсюджуються разом з так званою «обгортковою» ліцензією, умови якої, що можуть бути викладені, зокрема, у самих примірниках програм, регулюються ст. 634 ЦК України про договір приєднання. Відповідно до цієї статті договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, може бути укладено лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору «в цілому» без зміни його окремих положень і акцепт таких договорів здійснюється, зокрема, користувачем комп’ютерної програми шляхом будь-яких дій, що свідчать про використання програми у будь-який спосіб.

«Для правомірного використання комп’ютерної програми у своїй діяльності покупець повинен отримати ліцензію або укласти один із наведених договорів з автором комп’ютерної програми чи з особою, яка правомірно володіє авторськими майновими правами на таку комп’ютерну програму. А під час придбання ліцензійних примірників комп’ютерних програм або примірників програм вільного користування покупець має отримати від продавця документальне підтвердження правомірності використання комп’ютерних програм, якими слугуватимуть саме перераховані ліцензії та договори. Крім того, слід пам’ятати, що примірники комп’ютерних програм, які реалізуються на дисках для лазерних систем зчитування (CD-дисках), обов’язково мають бути марковані контрольними марками. При використанні комп’ютерних програм відповідно до вимог законодавства у сфері авторських прав користувачі зобов’язані дотримуватися певних умов, визначених у ліцензії чи в ліцензійному договорі, або в іншому договорі щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Комп’ютерні програми можуть використовуватись виключно в обсязі, формі та способом, вказаними в зазначених договорах (ліцензіях)», – йдеться в листі МОН та ДДІВ.

Наявність «обгорткових» ліцензій можна пояснити й іншим чином. «Є ще більш дієвий спосіб – розглядати «обгорткову» ліцензію як односторонню угоду», – каже Андрій Євков. При цьому можна посилатись як на ЦК України, так і на Закон. Так, Закон містить таке поняття, як інформація про управління правами. Це – інформація, зокрема в електронній (цифровій) формі, що ідентифікує об’єкт авторського права і (або) суміжних прав і автора чи іншу особу, яка має на цей об’єкт авторське право і (або) суміжні права, або інформація про умови використання об’єкта авторського права і (або) суміжних прав, або будь-які цифри чи коди, в яких представлена така інформація, коли будь-який із цих елементів інформації прикладений до примірника об’єкта авторського права і (або) суміжних прав або вміщений у нього чи з’являється у зв’язку з його повідомленням до загального відома. А ст. 202 ЦК України передбачає, що односторонній правочин може створювати обов’язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Враховуючи викладене, можна стверджувати, що якщо законодавство України й не містить норм, які б прямо закріплювали такий вид договору, як «обгорткова» ліцензія, то його наявність, хоч і опосередковано, все ж таки регулюється нормами Закону та ЦК України.

Стаття підготовлена за матеріалами ІА ЛІГАБізнесІнформ